Щоб оцінити закордонні цікавини, варто знати свої, українські. А вони часто хвилюють навіть дужче. Нам, «професійним туристам», Вінниччина подарувала безліч відкриттів. Ділимося побаченим!
Високі дзвіниці та глибокі катакомби, старовинні вулички і зелений Південний Буг, старожитності й досягнення космонавтики, традиційні смаколики та об’єкти сучасного креативу, унікальні історичні постаті й душевні сучасники… Таким постало перед нами Поділля.
Місто ідей
Обираючи маршрут, часто керуємося стереотипами. З чим асоціюємо Вінницю? Зі світломузичним фонтаном? Водограї, як їх тут називають, не працювали з причин карантину, проте у Вінниці знайшлося багато інших принад.
Місту вже шість із половиною століть, його назва походить від «віно» — «посаг», «подарунок». Тут змінили один одного кілька замків під захистом литовських князів, польських лицарів і українських козаків. Адже це був форпост Європи на межі з Диким Полем. І водночас — перетин торгових шляхів, на його ринках лунали десятки мов. Безліч ідей, рецептів і новинок століттями стікалися сюди. Тому й нині є чимало ідей для туризму.
Загалом Вінниця здалася дуже комфортною і затишною. Алеї, садки, парки, велодоріжки, фонтани, ліхтарі — усе це створює особливу ауру гостинного, дружнього міста. А ще тут дуже чисто і транспорт ходить по хвилинах!
Із дзвіниці в катакомби
Свідченням стародавніх часів для нас стали вінницькі Мури — залишки середньовічних укріплень. А настання багатших часів символізували давні храми на чолі з колишнім домініканським костелом (XVII) — ошатним православним Спасо-Преображенським кафедральним собором ПЦУ. Окрім його чудових розписів та ікон, я угледіла в почесній рамці український переклад достопам’ятного Томосу Української православної Церкви. Ви читали? Я — так! Із висоти соборної дзвіниці було видно всю затишну Вінницю.
Часи міського процвітання втілила архітектурна «візитка» Вінниці — струнка вежа Артинова в самому її центрі. Споруду називають ім’ям міського архітектора, яким на початку ХХ століття був Григорій Артинов. Пожежну «каланчу» він створив у образі ратуші з годинником, звів чимало модерних будинків у середмісті. Пам’ятник зображує Артинова на лавці, на спинці якої закарбовані його витвори.
Францисканський костел Пресвятої Діви Марії Ангельської (1760) зведений у стилі тосканського бароко. Під ним пролягли підземелля, яким ніхто не знає краю. І тим страшніше, коли розповідають про ченця-капуцина, котрий зварився в казані з пивом, надихавшись хмільних випарів, і його привид нібито блукає переходами. Додавали відчуттів доволі ветхі підлоги монастирських келій і комунальних квартир над головою — звідти, певно, можна провалитися в минуле… У примарному світлі ліхтариків виринали старовинна піч, склепіння казематів, підземні ходи. Ті ходи задовго до монастирів і храмів давали змогу ховатись і несподівано нападати на ворога. У темряві уява малювала то ченців, то озброєних оборонців…
Обід у чеському ресторані «Vltava» вдало підтримав таємничу атмосферу.
Ластівкою на природу
Прогулянка Південним Бугом занурила у світ, сповнений сонячного світла, свіжості, зелені та небесної блакиті! Запросив на борт теплоходик із романтичною назвою «Моя ластівка». Якщо дивитися лише на близькі береги, то поїздка видасться п’ятизірковою. Тільки заради неї варто приїхати до Вінниці. Додавало романтики місцеве повір’я: загадаєш тричі одне й те саме бажання під трьома мостами — воно неодмінно збудеться. Поживемо — побачимо…
А головне побажання тутешніх мешканців до туристів написане по-голлівудському величезними літерами на схилі пагорба: «Не смітити!». Сподіваюся, попередження діє.
Вінницький Франкенштейн і мила Міла
Екскурсія до музею-садиби хірурга Миколи Пирогова полоскотала нерви. Вражали численні розтини людського тіла — і замальовки, і заспиртовані реальні експонати. За 46 років практики Микола Іванович заради науки зробив розтини 11 000 трупів… Забальзамоване тіло самого світила медицини нам показали в родинній усипальні.
Пирогов є «титульною» постаттю Вінниці: батько воєнно-польової хірургії, творець першого атласу топографічної анатомії людини, засновник Товариства червоного хреста... Національний музей його імені включає дбайливо музеєфікований будинок науковця, музей-аптеку з приймальнею та операційною, церкву-усипальню і парк, де збереглося дерево, посаджене самим Пироговим.
Несподівано життєствердну крапку в екскурсії поставила граційна панянка у старовинному вбранні, яку ми зустріли у пироговському парку. Історична блогерка Міла Поворознюк знайомить із життям та модою минулого. Має понад 50 диво-костюмів, більшість яких пошила сама!
Із провінції в космос
Подорож у часі продовжилась у ресторації «Нова провінція» смаколиками у старосвітських інтер’єрах. Ми вперше скуштували тут подільське сало, яке потім супроводжувало нас усю поїздку. Це не прозаїчна «закусь», а витвір агрокультури та кулінарного мистецтва. На Вінниччині поросят випоюють сироваткою, додають їм у корм деревій та лободу і взагалі підходять до цієї справи за наукою, традиціями та зі смаком.
Від приземленого — до високого, із минулого — у майбутнє. Насичений екскурсійний день завершився прогулянкою по проспекту Космонавтів до водограю «Сонячна система».
Авто, мото, вело, фото…
Вінницький трамвай — один із тутешніх брендів. Виставка вагонів різних епох у Музеї вінницького трамвая та прогулянка на ретротрамваї допомогли повніше відчути історію.
Військову авіатехніку посто неба представив Музей Повітряних Сил Збройних Сил України. У ньому аж 2800 експонатів: 21 літак і гелікоптер, засоби протиповітряної оборони на чолі з гігантською ракетою «Піонер», апарати із Книги рекордів Гіннеса... Найбільша авіаекспозиція в Україні. Розташована вона на території Командування Повітряних Сил, куди можна потрапити лише з офіційними екскурсіями. Викликають гордість розповіді про перемоги тутешніх льотчиків. Наприклад, Микола Коваль 1996 року на найпрестижнішому в світі авіашоу «Air Tattoo» виборов титул «Суперкороль повітряного простору», отримав нагороду з рук королеви Єлизавети ІІ та щорічні запрошення на монарші врочистості. А 2019 року його учень Юрій Булавка теж у Великій Британії переміг на «RIAT–2019».
Антураж змінився на жартівливий, хоча теж мілітарний, замість ракет з’явилися страви. Історичний паб «Кінь у Протигазі» зустрів ароматними ратафіями й форшмаком «Єрусалимка», чорними варениками із судаком, завиванцями та іншими стравами ХІХ століття. Борщ був закислений вишнями й містив копчену грушку! А до чого тут кінь і протигаз? Заклад оформлено у стилі Першої світової війни, тож фото вояків, коней і віслюків у протигазах і без — в асортименті.
Розбавила це ретромілітарі екскурсія «Вінницькі садки». Її авторка Катерина Ружило відкрила нам старі вулички. Розповіла про те, що місто, ще коли було невеличким, мало аж 60 бібліотек. Розказала про цензуру на одяг і ліміт на гудзики, про підземну річку, про книжковий ліфт і віллу «Скеля»... І про тутешнього художника світового рівня Натана Альтмана — це тепер його знають за портретом Анни Ахматової, а колись Ахматова вперше стала відомою за портретом роботи Альтмана.
Завітали до двох унікальних для України збірень — Музею моделей транспорту із 6000 мінікопій та Музею української марки Якова Балабана з колекцією, зібраною філателістом із Нью-Йорка.
А далі був «АвтоМотоВелоФотоТелеРадіоМузей» із реальними експонатами: від прасок на вугіллі до рідкісних машин. Приватне зібрання представляє понад 100 предметів і механізмів, які діють і які дозволено чіпати. Можна було посидіти за кермом авто, зробити селфі у військовій формі різних часів і народів... Фотосесія завершилася танцями!
Після смачної вечері у плавучому пабі «Вінницька реберня» ми проїхалися дуже романтичним транспортом — венеційською гондолою. Вечірнє місто, погойдування хвиль, юнак із веслом, музика, ажурна парасолька для селфі… «О, Віннеція!».
Дворянські гнізда
Вінниччина почала нам відкриватись із селища Вороновиця. І теж не без небесної техніки.
Селище давнє, XVI століття, має залишки фортеці. Та головна цікавина тут на два століття молодша — це маєток Грохольських і Можайських, польського та російського родів. Чудово оздоблений триповерховий палац пов’язаний із зародженням авіації. Відомий мореплавець Олександр Можайський, вийшовши у відставку, оселився на благодатному Поділлі й захопився літальними апаратами. Він серед перших збудував і запустив планер, сталося це саме у Вороновиці. А потім під Санкт-Петербургом зміг відірватися від землі його паровий літак. У залах палацу діє Музей історії авіації та космонавтики.
Гарний маєток із парком чекав і в Немирові. Неокласичну двоповерхову споруду звела княгиня Марія Щербатова на межі ХІХ та ХХ століть. Нині тут санаторій.
А неподалік від села Сокілець є залишки унікального комплексу млинів приблизно тих самих часів. Його збудував у мальовничій заплаві Південного Бугу німецький архітектор за наказом польського графа Костянтина Потоцького. Уявіть собі, млин діяв майже сто років і, може, молов би спокійно й досі, якби не пожежа 1992 року.
Городецький у Печері
Козацька церква Різдва Пресвятої Богородиці в селі Печера зведена в 1764-му без жодного цвяха. Яскраво-синю споруду на крутому березі Південного Бугу видно здалеку. І від неї теж є на що глянути: краєвиди — надзвичайні!
Серед найвідоміших родинних культових споруд на Вінниччині — костел, він же — храм-усипальня Потоцьких у стилі романського модерну. Проєктував його сам Владислав Городецький, київський «архітектор із химерами». А поруч із костелом розкинувся 300-річний парк іще відомішого архітектора — француза Жозефа Лакруа.
«Подільський Версаль»
Палац у Тульчині був «столицею» магнатів Потоцьких і створювався за французькими канонами. Звів його той самий Станіслав (Щенсний) Потоцький, що створив для своєї коханої уманську «Софіївку». А спроєктував усе згаданий Лакруа. Звісно, від французького регулярного парку лишилося щось схоже на футбольне поле з живою огорожею, зате палац реконструюється і вже вабить численними колонами та вікнами. Щороку тут проводять міжнародний «Operafest Tulchyn». Хочеться вірити, що Тульчинське училище культури, яке займає резиденцію магнатів, виховує справжніх естетів.
У Тульчині вразив і Христо-Різдвяний кафедральний собор УПЦ МП. Його звели англійські архітектори коштом Станіслава Потоцького як домініканський храм, надавши йому деяких рис ватиканського собору святого Петра.
У місті є також 200-річні Успінська церква, православний кафедральний собор — колишній домініканський монастир, костел монастиря домініканців (де Потоцький вінчався із Софією), римокатолицький собор ХІХ століття, схожий на мечеть із двома мінаретами, і музей-садиба композитора Леонтовича.
Саме Леонтович переніс нас із епохи класицизму у світ сучасних візій. Точніше, то був «Леонтович арт-квартал» — стартап, який переміг у конкурсі Мінкульту «Малі міста — великі враження». 8 об’єктів монументального стінопису — муралів на музичну тематику — прикрасили будівлі міста. Микола Леонтович — «хрещений батько» українського «Щедрика», що підкорив світ, — прожив 13 років у Тульчині.
Містична Буша
Одне з маловідомих і водночас найцікавіших місць усієї України. Воно є, не побоюся цього слова, енергетичним, недарма приваблює всіляких «чаклунів» і «рідновірів». Запам’ятайте: БушА — з наголосом на «а».
В околицях виявлено артефакти трипільської, чорноліської та черняхівської культур, скіфського періоду, доби Русі... Знахідки можна побачити в музеях містечка і на території історико-культурного заповідника. У селі, поруч із садибою зеленого туризму, нам показали парк оригінальних кам’яних скульптур, які підкреслювали химерність місця.
На жаль, після визвольної війни Богдана Хмельницького та польської облоги чимале місто з фортецею та 16 храмами фактично перестало існувати. Свідок тих часів — одна з шістьох замкових башт.
Гайдамацький яр — історичний ландшафт і водночас геологічне диво з численними фігурними скелями. У його печерах та ущелинах гайдамаки ховалися від панів і татар, а мешканці Буші — від загарбників.
Проте найцікавішим у цих місцях є чудово збережений язичницький Скельний храм. Серед величезних шаруватих брил і печер розташувався загадковий барельєф II–IX століть, що інтригує істориків, археологів, релігієзнавців та езотериків. Вигляд у нього — ніби у витканого на дивовижному верстаті кам’яного килима. Вагітна жінка, сухе дерево, півень і цар лісу олень — це образи барельєфу, які пов’язують наш світ із потойбічним і відображають колообіг життя.
Додайте до чудес Буші чарівні лісо-скельно-річкові краєвиди — і магічнішого місця годі шукати!
Печерські пагорби Поділля
На скельній терасі 90-метрової гори над Дністром, поблизу села Лядова, височіє один із найдавніших православних скельних монастирів України — Лядівський Свято-Усікновенський, званий «подільським Афоном». Ченці тут служать Господу вже понад тисячу років. А заснував його родоначальник православного чернецтва на Русі — преподобний Антоній Печерський.
Настоятель монастиря пригостив нас перед складною екскурсією: подільське сальце, ковбаска, сир будз… Справді, підйом крутосхилом уздовж муру, що відгороджує шлях від прірви, був непростим. Вразили краса і велич місця, а всередині святині серед іншого — кістяки ченців, знайдені реставраторами.
Завершилося знайомство зі святинею купанням у воді цілющого Антонієвого джерела.
Смачні равлики і плавання «Баттерфляєм»
Завершальним об’єктом дня стала равликова ферма у Жмеринці. Делікатесних молюсків тут вирощують у спеціальних вольєрах, збирають їхню ікру. Ми взяли участь у «шалених» равликових перегонах і скуштували приготовлений молодою господинею спеціалітет. Смачні враження з «подільської Франції»!
На равликовій фермі ми зустрілися з першим заступником голови облдержадміністрації Сергієм Здітовецьким та директором департаменту міжнародного співробітництва та регіонального розвитку Вінницької ОДА Володимиром Мережком. Вони розповіли, що ця подорож є частиною програми розвитку та промоції внутрішнього туризму України і висловили сподівання, що розповіді журналістів приведуть на Поділля тисячі туристів.
А вечір асоціювався з метеликами, бо пройшов у заміському комплексі відпочинку «Баттерфляй» (село Садове). Місце відоме блакитними басейнами, лазнями та риболовлею.
Ласощі та пригоди
«Солодка мрія» — так називалася дегустація оригінальних і свіжих ласощів від однойменного підприємства. Шоколадні вареники з вишнями — це шедевр!
Гастровраження продовжив майстер-клас із приготування «автентичного» петрушково-лимонного коктейлю в комплексі «Дунстан», у селі Стадниця. Поєднання традицій та екзотики є характерним для кухні Поділля, краю на перетині торгових шляхів і культур.
«Дунстан» — центр ремесел, куточок британського середньовіччя. Він зображує стародавній Авалон, де ми побачили меч у камені, човен святого Дунстана, стан лицарів Круглого столу та інші легендарні штуки у вигляді інсталяцій. На відвідувачів тут чекають стрільба з лука, гойдалки, середньовічні атракціони, купання в «магічному» озері. У центрі проводяться фестиваль ремесел «Дунстан» (цьогоріч — 19–20 вересня, онлайн), ярмарки, лицарські турніри.
На Вінниччині є ще чимало «магнітів» у сенсі відпочинку, розваг і розвитку. Приїжджайте, отримуйте враження і діліться Поділлям!
