Опішне — це «гончарська столиця України» з легендарними майстрами, сучасне мистецтво та цілий комплекс естетичних задоволень.
У далекому 1900 році на Всесвітній мистецькій виставці в Парижі українське народне мистецтво представляла гончарна продукція з Полтавщини. Відтоді слава гончарних виробів з Опішного шириться далеко за межами України.
Якщо побачите гончарний виріб, подібний до вишиванки, знайте, що він з Опішного. Спочатку на глечик наноситься контур — білий чи чорний, потім проміжки заповнюються фарбою, виріб «підперізується» пасочками або хвилями.
Чому саме Опішне стало символом українського гончарства? На це дає відповідь геологія. Край дуже багатий на глини (близько 40 видів), які придатні для побутових потреб і втілення фантазій.
У XVII столітті на 5000 місцевого населення гончарів було не менше тисячі. У ХХ столітті тут розгорнули заводське виробництво. Діяло два потужних підприємства, але в часи «перебудови» та на зорі державної незалежності вони занепали. А згодом попит на кераміку впав.
Та Опішне продовжує вабити поціновувачів гончарних виробів із різних куточків України. Інтерес до всього українського потроху зростає, і це дає «столиці гончарства» надію.
А ще Опішне почало залучати туристів. Адже тут працює великий музей-заповідник із цікавою історією, влаштовуються цікаві культурні акції, та й взагалі краї зелені, гарні і з різних поглядів благодатні.
Глиняний заповідник
У 1980-х роках у гончарського подружжя Гаврила та Явдохи Пошивайлів виникло бажання залишити по собі яскравий слід. Вони відвели в хаті кімнату під музей гончарства.
Так в Опішному виник перший музей — домашній, приватний. І вже до нього почали з’їжджатися багато відвідувачів, не лише з України, а й з-за кордону. А після смерті подружжя (вони відійшли майже водночас) експозиція стала основою великого комплексу. Їхній онук Олесь Пошивайло продовжує справу дідуся і бабусі, є директором Інституту керамології та науковим працівником Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному.
У колекції музею — понад 50 000 експонатів. Те, що можна побачити на стендах — лише невеличка частина, решта — у фондах, служить матеріалом для навчання та досліджень. Тут збираються глиняні вироби різних регіонів, ікони (переважно вишиті), вишиванки, рушники, полотнища, інші старожитності — все, що становить українську культуру, що її творило протягом століть. Для цього музейники влаштовують експедиції в різні куточки України, співпрацюють із колегами в інших регіонах. Постійно проводять мистецькі проекти, зустрічі, конференції, виставки…
У музею-заповідника величезна територія, де привільно почуваються чудові зразки садово-паркової монументальної глиняної скульптури. Царство творчості освоює нові території. У літній резиденції гончарів влаштовуються майстер-класи. Відвідувач сам може створити гончарний виріб і оздобити його традиційною мальовкою. Завжди цікаво і весело на дитячому майданчику заповідника — «Керам-ленд».
Колекція просто неба формувалася майже три десятиліття тому. Це не лише роботи художників-керамістів на замовлення. Тут щороку проводять симпозіуми та творчі змагання майстрів, тож можна побачити основні конкурсні роботи за 1997–2001 роки. А з 2008-го в музеї проходять міжнародні симпозіуми, в Опішне запрошуються керамісти з Білорусі, Болгарії, Росії, Чехії, Молдови, країн Сходу… Деякі роботи складно зрозуміти з першого погляду, тож майстри залишають біля них власний коментар.
Кожного літа влаштовують Тиждень українського гончарного здвиження. Торік провели вже сьомий. Відбулися Літня академія гончарства, «Коваль-фест», конкурс «Гончарні візії країни»…
Дедалі частіше зали музею використовуються для виставок сучасного мистецтва — молоді керамісти експериментують із глиною та склом, із формами та ідеями. Прогрес не стоїть на місці, новій епосі — нові здобутки.
Музей — це ще й архів українського гончарства, де збережені документальні відомості про справу та людей, які її розвивали та досліджували. Справжня гончарська скарбниця!
Влітку музей орагнізовує заходи для туристів, узимку — майстер-класи для всіх зацікавлених. Тут можна екскурсувати, навчатися, розважатися, надихатися першоджерелами народної творчості, насолоджуватися полтавською природою та дарами цієї щедрої землі. Поки що готелів в Опішному небагато. Зазвичай туристи селяться у приватному секторі — приїжджайте, завжди домовитеся.
А що в горщику?
У давнину Опішне було перехрестям двох важливих торгівельних магістралей. Тисячі мандрівників проїжджали цими вулицями, зупинялися тут, харчувалися. Містечко славилося кухарями. Дехто спеціально приїздив покуштувати тутешні маринади.
На схилах Опішного розкинулися зелені сади. У середині XVIII століття різноманітні плоди та ягоди стали «візиткою» торгівлі Опішного.
У наш час після збору врожаю кухарі влаштовують фестивалі, на яких, співпрацюючи з партнерами-науковцями, готують унікальні страви за давніми рецептами. Якщо перечитати «Енеїду» Івана Котляревського, там згадуються десятки загадкових страв з апетитними назвами — зараз деякі з них повертаються із забуття.
Мабуть, тільки в Опішному можна скуштувати відразу понад десяток видів борщу: з рибою та квасолею; зі щавлем, кропивою та яйцями; із ребром Глинський; зі щукою; зелений із куркою; навіть із полуницями!.. На опішнянських гастро-фестах борщі варять у глиняних горщиках у печі за стародавніми рецептами.
Горщики-борщівники зсередини полив’яні, а зовні мальовані натуральними фарбами, зазвичай із горіха. Посудина має бути такої форми, аби розігрівалася рівномірно, борщ не кипів, а умлівав, вбираючи смакоту з усіх овочів.
З печі ласують і кашею-катанкою, медяниками, шишками, пряниками, вергунами… Каша-катанка зроблена ніби з горошинок: кожна пшонина обкачана в тісті. Це ритуальна страва, колись її подавали на хрестини і весілля.
До Різдва в Опішному готують традиційні пряники у вигляді дівчини (бариня, панянка) чи хлопчика на коні. Медовими, солодкими пряниками частували хрещеників, які на Святвечір приносили вечерю — кутю з узваром. Готове тісто фарбувалося в червоне, «панянки» та «вершники» прикрашалися глазур’ю: дівчаткам робили «волосся», «спіднички», «очі» та «губки», коням — «вуздечки»...
Опішне XXI століття
Без сумніву, майбутнє Опішного належить молодим. На зміну заслуженим гончарям приходять концептуальні художники-керамісти, на зміну глечикам та іграшкам — сучасний аrt, який виставляється в галереях та продається на аукціонах. Може, одного дня Опішне перетвориться на український Лувр із багатою колекцією сучасного мистецтва?
Молодь має зробити Опішне успішним. Вона мусить іти вперед, не забуваючи, з чого все почалось. А в Опішному все починається з глиняного горщика…
