Усе буде індастріал!

Раніше у Кривому Розі мені доводилося бува­ти проїздом. У вікно поїзда бачив червоного ко­льору дороги, якими возять залізну руду, червоні горобці купались у червоних калюжах, а за ними пантрували червоні коти.

Раніше у Кривому Розі мені доводилося бува­ти проїздом. У вікно поїзда бачив червоного ко­льору дороги, якими возять залізну руду, червоні горобці купались у червоних калюжах, а за ними пантрували червоні коти. Фантасмагоричні кар­тини тривали майже годину, поки поїзд ішов міс­том. Адже Кривий Ріг — це 85 кілометрів із півночі на південь.

Останніми роками заінтригувало словосполу­чення «індустріальний туризм». Власне, для кри­воріжців це теж новинка. Багато з них, живучи в одному районі, могли за все життя не бачити іншого. Такі вже тут масштаби.

Маркетинг для технопанку

Індустріальний туризм відкриває в позитиві те, що ми не звикли вважати привабливим: пром­зони — як унікальні ландшафти, технічну гіган­томанію — як світові рекорди, руйнацію земної кори — як геологічні пам’ятки, машинерію — як цікаві експонати. А й справді, все має два боки, і треба бачити хороший.

Про те, як краще подавати промислове місто гостям, ішлося на міжнародному форумі «Транс­формація економіки індустріальних міст через розвиток туризму». Отже, туризм змінюватиме заіндустріалізовані міста, олюднюватиме їх, по­казуватиме їхні досягнення. Своїм досвідом у цьому ділилися представники різних кра­їн. Та головна увага була все ж прикута до Кривого Рогу, його успіхів і перспектив. До речі, сам міський голова Юрій Вілкул вважається ініціатором індустріального ту­ризму в місті. Ідеологом цієї справи є заві­дувач кафедри фізичної географії, крає­знав­ства та туризму педуніверситету Во­лоди­ми­р Казаков, а «мотором» туристич­них змін — колектив Інституту розвитку міста Кривого Рогу.
Чи має криворізький індастріал-туризм переваги перед іноземним? Звісно! Такі, як найбільші у Європі кар’єри, кольорові озера, півторакілометрові шахти, величез­ні й величні провали, вантажівки підйом­ністю понад 200 тонн… Власне, сам Крив­бас є найбільшим у світі родовищем заліз­ної руди — 126 км у довжину. А головне — тут показують ЖИВЕ виробництво.

Мости в нікуди

Перше, що ми побачили у Кривому Ро­зі, це… його природа. Балка Північна Чер­вона насправді була зеленою. Унизу по ній тік струмок, а обабіч підпирали небо загад­кові масивні колони. У ХІХ столітті тут збу­дували міст, у радянський час паралельно звели ще один, але в 1950-х роках обидва демонтували через створення кар’єрів. Те­пер 30-метрові опори використовуються для тренувань скелелазів. А товстенна ка­м’яна «тумба» царських часів відіграє роль оглядового майданчика. Міста майже не видно — тільки зелень природного заказ­ника і рукотворні гори.

Рукотворні гори

Це кар’єрні та шахтні відвали. Хоча шах­тарів Кривого Рогу називають гірниками, гір у степовому краю ніколи не було. Їх ство­рили люди з «порожньої» породи. Для ту­ризму це оглядові майданчики. Тут навіть справляють весілля і відзначають Новий рік.

Із Бурщицького відвалу нам відкрилася панорама ледь не на 360 градусів: місто, підприємства, мости, залізниці та інші від­вали — і червонястих відтінків, і вже позе­ленілі від трави, кущів і дерев.
До речі, новим віянням є рекультивація відвалів. І не лише підприємствами. Уже став легендарним криворіжець Володимир Огур, який засаджує рукотворні гори дере­вами і тюльпанами та є родоначальником зеленого руху в червоному місті.

На Бурщицькому ми пережили катарсис свого туристичного дня: захід сонця викли­кав насичену гаму кольорів і почуттів.

Це провал!

Руда у Кривбасі залягає сімома шарами. Її видобувають, прокладаючи виробки в боки від шахтної вертикалі. Зрештою верх­ні шари цього «пирога» провалюються. Колись вони робили це самовільно і несподівано, забираючи багато людських жит­тів, а нині їх планово підривають. І утворю­ються дивні ландшафти — усіх відтінків вохри, з химерним рельєфом і карколомними стінами.
Ми побували на провалі шахти «Гвардійська», де земля розверзлася на 200–250 метрів!

Гранд-каньйон Кривбасу

Але то були квіточки. Справжню велич продемонстрував кар’єр Південного гірни­чо-збагачувального комбінату (по-місце­вому — ЮГОКу). Кар’єр та й кар’єр — зви­ч­ного вже марсіанського відтінку чаша із серпантином доріг. Стоп! Дороги? Лінії електропередач? А оті ниточки — залізниці та поїзди? А оті мурашечки — велетенські БелАЗи? Оце масштаби! Понад 400 метрів углиб, понад 3 кілометри у довжину — та­кий він, найбільший у Європі залізорудний кар’єр.

Дали коксу

Візит на «АрселорМіттал Кривий Ріг» почав­ся з музею просто неба у дусі Кривого Рогу: пред­ставлено гірничу техніку. Вся на­ша група вмісти­лась у ковші екскаватора…
Музей «АрселорМіттал Кривий Ріг» — дуже сучасний, інтерактивний. Зі склопластикового макету стало зрозуміло, що підприємство має роз­міри міського району. Старовинне обладнання, «золота арматура» як відзнака за працю, «золото дурнів» та зразки інших гірських порід… Є чима­ло цікавого.

Та далі — цікавіше. Журналісти змінюють про­фесію — перевдягаються в помаранчеві роби, кас­ки, надягають окуляри й дихальні маски та виру­шають на славетний коксохім. Вугільну шихту на заводі спікають у високоенергетичний кокс для металургії. Справжній хардкор! Металеві вагонетки на очах пруть у вогонь, а потім — у воду. Фух! — і білий клуб пари на півнеба. «Так ми ро­бимо хмари», — кажуть виробничники. Романти­ка буває різною...

У ритмі сталевого серця

Ми побачили краплю в морі з чудес Кривого Рогу. Але зрозуміли, що всяка праця варта звели­чення, що індустріальний туризм робить дива і що в усьому є свої цікавини, а в Кривому Розі вони геть особливі.
Довершив картину третій фестиваль індустрі­альної культури INDUSTRIAL FEST, організова­ний виконкомом Криворізької міської ради та Інститутом розвитку міста. Кульмінацію дійства ми застали увечері. Як і все у Кривому Розі, парк «Шахтарський» був величезний і вмістив чимало люду. І фест був масштабний, і представлена на ньому техніка, і алея технічної творчості, й науко­во-технічне «Фарадей-шоу» зі штучними блискав­ками — усе вражало. Давали концерт класні ще й україномовні місцеві гурти, найстійкіші гляда­чі дочекалися столичного — «Kozak System».

Мені знову вдалося «змінити професію» — по­бурити брилу породи просто під деревами парку. Місцевим поталанило більше, вони щодня «сма­кували» різні професії протягом індустріального тижня.
Отже, хто бажає відчути ритм «сталевого сер­ця України», побачити індустріальні дива? Кри­вий Ріг запрошує. Усе буде ІНДАСТРІАЛ!