Козацький нащадок Юрій Лисянський здійснив першу в Російській імперії навколосвітню подорож, відкривав і досліджував нові землі й написав про все це «мовою «Енеїди» Котляревського».
У всі часи людей цікавило, що знаходиться за межами відомого світу. І лише на початку XVI століття португалець Фернан Магеллан зміг перетнути два океани й побачити зворотний бік Землі. А на початку ХІХ століття відбулася навколосвітня подорож, одним із керівників якої став Юрій Лисянський.
Початок великої дружби
Ніжин — старовинне місто, яке прославили Іван Мазепа, Микола Гоголь, Євген Гребінка, Леонід Глібов... А ще раніше — відважні й доброчесні купці, які з ризиком для життя привозили з далеких країв свій крам на славнозвісний ніжинський ринок. Відчайдух Микола Челобитчиков у середині XVIII століття першим з українців дістався Калькутти, а звідти — до Кантона і Малакки, солодко-пряної мрії негоціантів, якої так і не побачив Христофор Колумб. Через роки небезпечних пригод він повернувся на батьківщину й одразу подався до Санкт-Петербурга розповісти про можливості поліпшення торгівлі. Відтоді ніхто не бачив ані мандрівника, ані його заморського краму…
Отаких земляків мав Юрій Лисянський. Він народився у Ніжині 1773 року. Його батько був священиком і походив із козацького роду, а коли здобув дворянство, то віддав двох своїх синів до Морського кадетського корпусу.
Юрій навчався успішніше за однокашників і вже у тринадцять років мав звання гардемарина. Товаришував із німецьким хлопцем Адамом-Йоганом Крузенштерном, який згодом почав називати себе Іваном Федоровичем. Нерозлучні друзі закінчили Морський корпус, разом почали морську службу, відзначились у битвах зі шведами.
Напевно, цим здібним, сміливим і привабливим юнакам світила карколомна військова кар’єра при дворі імператриці Катерини ІІ, котра, як відомо, дуже цінувала молодих офіцерів... Але за наказом тієї ж таки самодержиці обох лейтенантиків направили для проходження морської практики до Англії. І це вирішило їхню подальшу долю.
Під знаком британського лева
За п’ять років служби на флоті Великобританії Юрій Лисянський устиг побувати в багатьох куточках світу. Якось у Північній Америці корабель став на ремонт, і молодий допитливий офіцер вирішив познайомитися з мешканцями Сполучених Штатів. Відвідав Бостон, Нью-Йорк, Філадельфію і захопився тамтешнім порядком, який, на його думку, підтримувався добрими законами та моральністю. Особливо йому припали до душі працелюбні й привітні філадельфійські квакери (місцева християнська конфесія). Саме у Філадельфії 1795 року відбулася найбільш значуща зустріч у житті Юрія Лисянського — його прийняв перший президент Сполучених Штатів Джордж Вашингтон. Славетний муж зачарував молодого моряка простотою і доброзичливістю й залишився у його пам’яті назавжди.
На зворотному шляху Лисянський відвідав мис Доброї Надії, де кілька місяців знайомився з життям нідерландських колоністів. Наступною тримісячною стоянкою стала Індія, що вразила моряка природою та незвичним суспільним ладом. А в 1799 році британський корабель з українцем на борту вирушив до незвіданого континенту, який того року вперше був занесений на карти світу під назвою Австралія…
Не відомо, які відкриття міг зробити спраглий до знань і вже досвідчений мореплавець, коли б не настало нове століття, а разом із ним — і загроза нової війни в Європі. В останній рік свого життя скандально відомий власною непослідовністю російський імператор Павло І припинив дипломатичні відносини з Англією. Юрій Лисянський терміново відбув до Росії. Починався новий етап його життя.
Американська мрія
Ідея прямого зв’язку столиці Російської імперії з її колоніями в Америці з’явилася ще на початку XVIII століття. Іван Крузенштерн кілька разів подавав до царського двору проєкти навколосвітньої експедиції від Кронштадта до Аляски, але фантастичні задуми не знайшли високої підтримки. Та ось у партію вступив новий гравець — камергер імператорського двору Микола Рєзанов. У молоді роки він був близький до Катерини ІІ, а в зрілому віці одружився з юною дочкою Григорія Шеліхова, засновника перших російських поселень в Америці, й невдовзі успадкував його величезні статки. Рєзанов заснував Російсько-Американську компанію, акціонерами якої стали члени царської родини. Ця компанія з колоніями на Алясці й забезпечила можливість навколосвітньої подорожі.
Для нас ім’я Миколи Рєзанова насамперед пов’язується з рок-оперою «Юнона» і «Авось», що оспівує трагічне кохання мандрівника до юної американки. Насправді в цій історії було дуже мало романтики, й відбулася вона через багато років після подорожі політичного діяча й дипломата навколо світу. А поки що не менш драматичні події передували його навколосвітній експедиції. Молода дружина Рєзанова померла після народження другої дитини. Чоловік глибоко переживав цю втрату, але того ж року Олександр І призначив його посланником до Японії. Дістатися далекої маловідомої країни цар запропонував разом з учасниками навколосвітньої подорожі. При цьому призначив Рєзанова керівником експедиції, не поставивши до відома двох капітанів, чим спричинив ледь не катастрофічні наслідки.
Від Кронштадта до Гаваїв
В Англії були закуплені два шлюпи. «Надія» йшла під керівництвом Крузенштерна, а капітаном «Неви» став Лисянський. Два друга на двох вітрильниках — романтика в дусі часу… 1803 року судна вийшли з Кронштадта знову до Англії, де на них чекав Рєзанов. А вже за півтора місяця шлюпи перетнули екватор. На честь цієї визначної події на палубі відбувся парад.
Протягом подорожі Юрій Лисянський дуже чуйно ставився до своєї команди, прискіпливо стежив, щоб матроси добре харчувались і не хворіли. Команда відповідала капітану щирою повагою та вдячністю.
Разом шлюпи щасливо минули «ревучі сорокові», обійшли нещадний мис Горн на самому краю Південної Америки і вже тоді вимушено розлучилися. Команда Лисянського причалила до маловідомого на той час острова Пасхи — батьківщини загадкових кам’яних гігантів. Юрій Лисянський провів астрономічні спостереження, завдяки яким виправив помилку в координатах острова, якої припустився Джеймс Кук.
«Нева» і «Надія» зустрілися на полінезійському острові Нука-Гіва і разом дістались Гаваїв, які тоді ще називалися Сандвічевими островами. Юрій Федорович вивчав життя місцевих мешканців і робив цінні для науки записи про їхній побут, звички та релігію, навіть склав словники місцевих мов. Він наважився пристати до острова Мауї, де лише за шість років до того «аборигени з’їли Кука». Цього разу місцевий вождь, дбаючи про безпеку, заборонив одноплемінцям виходити з хатин.
Палубні війни
Під час перебування на Гавайських островах вибухнув конфлікт між двома капітанами та їхнім невизнаним керівником Миколою Рєзановим. Мовчазне змагання амбіцій переросло у відкриту ворожнечу. Привід знайшовся: Рєзанов заходився збирати колекцію тубільних речей для імператорської кунсткамери. Він вимінював їх на шматки заліза, які знаходив на кораблі. Така діяльність стала не до вподоби Крузенштерну (може, пропали цінні для корабля речі?), і він влаштував справжнє судилище над Рєзановим. У результаті імператорський ставленик тяжко захворів і не виходив зі своєї каюти аж до кінця подорожі.
Та це був тільки початок його лих. Місія в Японії виявилася вкрай невдалою. Правителі Нагасакі заборонили кораблю входити у гавань. Самого ж посланця ізолювали на березі у квапливо збудованому палаці з паперовими стінами, але оточеному міцною бамбуковою огорожею. Через півроку (!) напруженого очікування командор Рєзанов отримав відповідь — імператор повертав Росії всі дари і не бажав вступати з нею в будь-які дипломатичні або торгові відносини. На той час Японія залишалась абсолютно закритою країною.
В експедиції була ще одна проблема: відомий авантюрист, картяр і дуелянт граф Федір Толстой за допомогою хитрощів потрапив на «Надію», видавши себе за одного зі своїх родичів. Упродовж усієї подорожі команда потерпала від його жорстоких жартів. На одному з островів він купив величезного орангутанга. Якось цей «веселун» дав мавпі пляшку чорнила й зачинив її в каюті Крузенштерна. Усі корабельні зошити капітана були зіпсовані. Позбутися капосної парочки команда змогла лише на Камчатці. Звідти Толстой дістався до Аляски, прожив кілька місяців серед індіанців і успішно повернувся до Росії, де його охрестили Американцем.
Америка по-російському
Отже, з Гаваїв «Надія» вирушила до Камчатки і потім до Японії, а «Нева» взяла курс на Аляску. В липні 1804 року шлюп прибув на острів Кадьяк (зараз там розташований американський комерційний космодром).
Прибувши на американську землю, Юрій Лисянський довідався, що на російському острові Ситка індіанці тлінкіти розгромили укріплену факторію Російсько-Американської компанії. Артилерія зі шлюпа Лисянського надала допомогу російським промисловикам і союзним індіанцям. Зрештою фортецю відбудували, вона дістала назву Новоархангельськ.
Лисянський був прикро вражений ставленням росіян до корінного населення. Індіанці, оголошені російськими підданцями, виконували всі накази чиновників компанії. Чудові мисливці, вони успішно полювали на хутрових звірів і приносили комерсантам фантастичні прибутки, але ті платили їм лише бісером, тютюном і… одягом зі шкурок. При цьому харчування аборигенів залишалося справою їхніх власних рук. Юрій Федорович перейнявся співчуттям до тубільців. Він застерігав, що вони невдовзі можуть вимерти, а найбагатший у світі промисел зійде нанівець — «бо жоден з природних росіян не здатний добути навіть бобра».
Карколомне повернення
Нарешті всі справи в російській Америці були закінчені, трюми завантажені дорогоцінним хутром, і «Нева» вирушила до Китаю, де мала зустрітися з «Надією». 15 жовтня 1805 року корабель наткнувся на острів, мешканцями якого були тільки тюлені-монахи й зелені морські черепахи. Нині цей клаптик суходолу посеред Гавайської гряди носить ім’я Юрія Федоровича Лисянського. А поле коралових рифів, на яких корабель мало не загинув, називається мілиною Нева. У 1909 році президент США Теодор Рузвельт включив цю територію до заповідника Гавайських островів як місце гніздування морських птахів. А у 2006-му острів Лисянського увійшов до складу пам’ятника природи «Папаханаумокуокеа», проголошеного ЮНЕСКО спадком людства.
Нарешті у листопаді 1805 року два шлюпи зустрілись у португальській колонії Макао та рушили до торгового міста Кантон, де моряки обміняли хутра на цінні колоніальні товари. Мета експедиції була виконана, шлюпи взяли курс на південь. Вони щасливо обійшли мис Доброї Надії, але невдовзі потрапили у густий туман і загубили один одного.
Вдруге на перебіг подорожі вплинула політика. Почалася війна між Росією та наполеонівською Францією. Поспішаючи на батьківщину, два капітани мимоволі влаштували перегони. Іван Крузенштерн вирішив оминути зустріч із французькими кораблями і спрямував «Надію» в обхід Великобританії з півночі. А Юрій Лисянський з тією ж метою наважився на дуже сміливий крок — якнайшвидше плисти до Англії. В результаті уперше в світі вітрильник без зупинок пройшов із Кантона до Портсмута за 142 дні. А 5 серпня 1806 року «Нева» кинула якір у Кронштадті. Крузенштернова «Надія» прийшла туди на два тижні пізніше. Безпрецедентну на той час російську навколосвітню подорож першим завершив наш земляк.
Про Гаваї — мовою Котляревського
Після закінчення навколосвітньої подорожі Крузенштерн отримав міжнародне визнання як науковець, був одним із засновників Російського географічного товариства. А Лисянський продовжив військову кар’єру. Найбільшою нагородою для нього стала золота шпага, яку йому подарувала команда «Неви».
Сенсом життя Юрія Федоровича стала книжка спогадів про його неймовірну подорож. Російські бюрократи дорікали йому, що академічна книжка написана «мовою «Енеїди» Котляревського». Українець — він і на Гаваях українець! Через це, а може, ще й через ворожість із боку ображених російсько-американських чиновників, Лисянському двічі відмовили у публікації праці державним коштом. Він здійснив її за власні гроші у 1812 році. Це був перший опис Гаваїв російською мовою (з виразним українським акцентом). А вже через два роки книжка вийшла англійською в Лондоні.
У 1809 році великий мореплавець пішов у відставку. Прославлений капітан ніколи не забував своєї Батьківщини — України. У 1824 році він відвідав рідний Ніжин, став гостем Гімназії вищих наук, подарував їй свій атлас. Нині поруч із будівлею гімназії стоїть пам’ятник видатному землякові.
На жаль, український мореплавець Лисянський завжди лишався у затінку слави адмірала Крузенштерна. Та важливіше в цій історії те, що вони обидва були першовідкривачами, гідними офіцерами і друзями до останніх днів.
ІМ’Я НА МАПІ
На честь Юрія Лисянського названі:
• підводна гора в районі Курильських островів (Росія), відкрита у 1949–1955 роках;
• півострів на північному узбережжі Охотського моря (Росія);
• затока в Олександрівському архіпелазі (США; 1908);
• мис, протока і півострів у Олександрівському архіпелазі біля узбережжя Аляски (США; 1883);
• річка в Олександрівському архіпелазі (1955);
• бухта Лисянського (США; назва дана 1888 року, змінена 1929-го на Барлінг);
• безлюдний острів у Гавайському архіпелазі, відкритий Юрієм Лисянським 15 жовтня 1805 року.
