Врез: Вшанування 70-літнього ювілею Івана Миколайчука у Києві та Буковині в 2011 році (журнал "Міжнародний туризм" №4-2011). У Чернівцях пишно квітували троянди і липи. 15 червня Буковина вшановувала ювілей Івана Миколайчука. Йому виповнилося б лише 70. Вшановувала з такою любов’ю — пишно, яскраво, щедро, — що здавалося, він і досі живий. А живий - таки!
Країна: Україна
Автор: Ольга Дубовик
Фотограф: Олександр Горобець, Сергій Марченко

Вшанування 70-літнього ювілею Івана Миколайчука у Києві та Буковині в 2011 році (журнал "Міжнародний туризм" №4-2011). У Чернівцях пишно квітували троянди і липи. 15 червня Буковина вшановувала ювілей Івана Миколайчука. Йому виповнилося б лише 70. Вшановувала з такою любов’ю — пишно, яскраво, щедро, — що здавалося, він і досі живий. А живий - таки!

У садибі-музеї Миколайчуків у селі Чортория є колиска, з якої починали життя усі десятеро дітей. І четвертий — Іванко — теж. Йому судилося прожити 46 років. Зустріти велике, майже містичне кохання на все життя. Попри «палиці в колеса» — стати обличчям і душею українського поетичного кіно («Тіні забутих предків», «Білий птах з чорною ознакою», «Пропала грамота», «Вавілон ХХ»...). І назавжди — священною свічкою українського духу.


Злетілося на вогонь Іванового серця добірне товариство з Києва та всієї України. Переважно ті, хто ніс життєвий хрест поруч із ним, близькі за духом. І найперша — вірна лебідка, дружина і повноважний представник Івана Миколайчука на цій грішній землі — Марія Миколайчук. Приніс свою сердечну любов до Івана харизматичний кінорежисер Роман Балаян, поділився споминами всюдисущий Іван Драч, а народний артист України Федір Стригун на чолі Львівського національного академічного драматичного театру імені Марії Заньковецької подарував Чернівцям і Києву веселу філософську виставу за Миколайчуковим сценарієм «Небилиці про Івана, знайдені в мальованій скрині з написами». В останні роки свого життя Миколайчук мріяв зняти такий фільм, та не судилося.


День народження Івана святкували народні артисти України Богдан Ступка, Михайло Голубович, Олег Фіалко, Ніна Матвієнко, Валентина Ковальська, Василь Ілащук. Вклонилася йому ще раз родина видавців Горобців — Олександр, Ірина та красуня ведуча Марися. Засвідчили свою любов художники Сергій Якутович, Марія Томен, Миколай Кочубей, композитор Володимир Губа... Всіх не перелічити.


І ось — диво: знову заспівали разом ті, кого Іван благословив на створення пісенного тріо «Золоті ключі», — Марічка Миколайчук, Валентина Ковальська та Ніна Матвієнко. Повноводі, божественної краси голоси розливалися, спліталися, сяяли, злітали над Чорториєю, над Буковиною, над Києвом та всією Україною. І хитро усміхався Іван у вуса, позираючи на те святочне велелюддя з придорожніх бігбордів «На гостини до Івана».
Здавалося, душа великого українця, великого митця веселково променилася між людей. І непотрібно було слів, аби зрозуміти: Іван пішов рано, а лишився назавжди.


Буковинці втілили давню Іванову мрію: накрити столи вздовж дороги від обласного центру до сіл, щоб стомлені подорожні могли перехопити й перепочити. Дорогою з Чернівців до Чорториї — гроно буковинських сіл, одне від одного цікавіше: Мамаївці, Лужани, Шипинці, Дубівці, Глинниця, Зеленів... Скрізь — розмаїття народних пісень, строїв, витинанок, картин, наїдків... Офіційна назва дійства — етнофестиваль «На гостини до Івана».


На державному рівні менше ніж за два тижні до знаменної дати було прийнято постанову Верховної Ради про відзначення 70-річчя істинно народного артиста України Івана Миколайчука. Але завдяки друзям, рідним, духовним побратимам, краянам свято вдалося на славу. Щире свято, без ноти фальшу. З усіх сил намагалася зберегти обличчя місцева влада, обіцяючи, що кіно-мистецький центр імені Миколайчука у Чернівцях таки буде відкрито, хай навіть і не до ювілею, а в столиці Буковини все ж знайдуть місце для пам’ятника Іванові Миколайчуку. Його споруджують з ініціативи та трудами народного артиста України Василя Ілащука. Поки що відкрили тільки фрагмент майбутнього постаменту.


Щодо пам’ятника: зі смаком утілений монумент кіномитцю світової величини цілком міг би стати окрасою також і однієї з вулиць Києва. У столиці України, на Серафимовича, 5, де жив Іван довгі роки і звідки відійшов у засвіти, є лише меморіальна дошка. Про квартиру-музей теж поки що доводиться лише мріяти. Дякувати Богові, несе і береже світлу пам’ять про Івана його Марічка так гідно, ніби отот відкриються двері та на порозі своєї оселі з’явиться господар. Його очі з численних фото дивляться на гостей проникливо, строго, допитливо: з чим прийшов, що за душею приніс?
Кіномистецький фестиваль «Іванова переберія» став гарною нагодою згадати не тільки про сяйво Іванового таланту, а й про ті проблеми, котрі нині має українське кіномистецтво, наш театр і телевізія, загалом культурна царина.


Втім, усі формальності видавалися неістотними, більшість проблем — маленькими, перепони — здоланними, коли на нас дивився юний Іван із численних світлин садиби-музею. Світились, як буковинські зорі, очі його сестри Фрозини, радо стрічали гостей брати геніального митця Юрій та Михайло. А мати Катерина та батько Василь — спочивають. Лишень фото материнське — з котиком на руках, у тій самій хаті — стоїть на лаві…
А односельці! То вже безмір любові! До 70-річчя Івана Миколайчука в Чорториї навіть проклали асфальт до його хати. А гостей обабіч дороги стрічав півторакілометровий живий ланцюг: діти в українських строях тримали з’єднані між собою вишиті рушники. Ціла алея вишитих рушників! І знову здавалося — десь він тут, поруч, Іван Васильович, якому виповнилося лише 70. Вигравали на ярмарку його улюблені музики із Глинниці, з якими він товаришував. Всепереможна сила української пісні, неперевершена краса вишиванок, світло відкритих сердець буковинців — усе це дарувало радість, натхнення і віру: Україна — вічна!


До низки ювілейних заходів долучилися Мінкультури, Держагенція України з питань кіно, Національна спілка кінематографістів України, Чернівецька облдержадміністрація, обласне управління культури, чернівецьке підприємство «Кіновідеопрокат». Серед іншого відбувся ретроспективний кінофестиваль поетичного кіно — по всій Буковині (чому не по Україні?!) демонструвалися фільми за участю Івана Миколайчука та ним створені. З’явився Іванів творчий спадок і на DVD. Пройшла серія сюжетів про самого митця та події з нагоди його 70-ліття на провідних телеканалах, насамперед на «5 каналі». Шкода тільки, що показ фільмів Миколайчука влаштували тільки на І Національному, та й то ніби крадькома.


Яскравою «родзинкою» на «Іванових переберіях» стало відкриття в Чернівцях всеукраїнської виставки членів Національної спілки художників України: кожен по-своєму зобразив кіномитця та його світ. І було ясно, що мистецьке осмислення Іванової постаті тільки починається.
У столиці Буковини відбувся кіноконкурс молодіжного короткометражного кіно «Кіноетніка – 2011» (кінотеатр «Чернівці»; хоча влада упевнено обіцяє відкрити на базі кінотеатру імені Івана Миколайчука однойменний кіно-мистецький центр, де могли б демонструватися його фільми).


Подарунком до ювілею стала прем’єра вистави «Тисяча снопів вітру» Чернівецького академічного обласного українського музично-драматичного театру імені Ольги Кобилянської. Перед глядачами промайнули основні віхи життєвої стежки Івана та Марії. Колись сам актор мріяв написати книжку з такою назвою. Виставу створили на основі живих оповідей Іванових рідних, друзів і знайомих.


Видавничий дім «Міжнародний туризм» спільно з кінознавцем Ларисою Брюховецькою та дружиною незабутнього ювіляра Марією Миколайчук випустили на замовлення Державного агентства України з питань кіно та кіностудії імені Олександра Довженка книжку-альбом «Іван Миколайчук: магія любові». До видання увійшли не бачені раніше читачем фотографії кіномитця та спогади про нього колег і побратимів.
Барвисті квіти живої пам’яті лягли до меморіальної дошки на проспекті Незалежності у Чернівцях…


Нарешті, серед інших діянь сучасників на честь видатного земляка було створення туристичного маршруту «Стежками Івана Миколайчука». Ласкаво просимо на гостини до Івана
P.S. Цьогоріч у рамках святкування 70-річчя від дня народження Івана Миколайчука Київ вирішив перейменувати на його честь вулицю Серафимовича, де жив український митець. За словами голови комісії Київради з питань культури і туризму Олександра Бригинця, ухвалу про це прийняла комісія КМДА з питань перейменування та пам’ятних знаків.


17 МИТТЄВОСТЕЙ МИКОЛАЙЧУКА

1. Народився у неділю (15 червня 1941 року), за тиждень до початку війни.
2. У шість років на весіллі старшої сестри Фрозини заспівав «Ще не вмерла Україна». Гості обдарували Іванка грішми, за словами батька, «щедріше, ніж наречених».
3. Єдиний з-поміж однокласників не дав Богові дулю всупереч вимозі вчителяатеїста. Пояснив: «Ви ж самі кажете, що Бога немає. То кому ж дулю давати?!»
4. Не був забіякою.
5. Одружився з Марічкою Карпюк у 20 років. Переїхавши до Києва, мешкали у коридорі гуртожитку. Мали одну виделку і одну ложку на двох.
6. У віці трохи більше 20 років став відомою фігурою українського та світового кіно.
7. В Аргентині після демонстрації фільму «Тіні забутих предків» глядачі скандували «Україна!» і несли Івана на руках. Пізніше стрічка увійшла до 20 найкращих фільмів усіх часів і народів.
8. Після критики з боку компартійних вождів Івана Миколайчука майже перестали знімати і не давали змоги самому творити кіно. Він писав сценарії. Казав: «Півжиття мені відтяли».
9. Йому пропонували співпрацю з КДБ, спокушали грішми. Відмовився: «У нас зовсім різні професії: вам добре, коли про вас мало знають, а мені добре, коли багато знають».
10. Американський астронавт Ніл Армстронг, який першим ступив на Місяць, після перегляду фільму «Білий птах з чорною ознакою» сказав Івану, що такому хлопцю, як його герой Петро, знайшлось би місце в екіпажі для висадки на Марс.
11. Для великої родини побудував нову хату в рідному селі Чортория. Для себе планував зробити другий поверх (не судилося).
12. Якось за останні гроші полетів до Чернівців, купив столітрову діжку пива і пригостив усе село. Прямуючи назад, щасливий, промовив: «Маю велику мрію: заробити багато грошей і накрити столи від моєї Чорториї до Вашківців. Постелити білі ткані скатертини, а на них — усе, чого тільки забажаєш. І щоб хто хотів, той підходив, і скільки хотів, стільки пив і їв». На Іванове 70ліття 2011 року ця мрія збулася: столи накрили від Чорториї до Чернівців.
13. На «Фестивалі фестивалів» у Югославії зустрівся з ЖаномПолем Бельмондо. Французький актор запросив Івана до бару. Від перекладача Бельмондо відмовився: «Якщо двом таким акторам, щоб зрозуміти один одного, потрібен хтось іще, то акторська справа взагалі нічого не варта». Вони «проговорили» ледь не всю ніч.
14. Був заслуженим артистом України, лауреатом і кавалером, посмертно став шевченкіатом.
15. У його творчому доробку — 34 ролі в кіно, 9 сценаріїв та 2 режисерські роботи. Виношував письменницькі задуми.
16. Прожив із Марічкою у щасливому шлюбі 25 років.
17. Відійшов у засвіти 3 серпня 1987 року. Останні слова Івана Миколайчука: «Тепер я знаю, як знімати кіно».