Український південь може вабити не лише пляжами й не тільки влітку. В усяку пору величними та романтичними є його маяки. Разом із краєвидами вони можуть скластись у неповторні маршрути.
Мене дуже захоплюють і надихають такі споруди. Дивовижні мовчазні вежі непомітно виконують свою роботу, допомагаючи безпечному рухові кораблів, а їхні промені шлють надію всім, хто потрапив у біду на морі.
Загалом маяків в Україні понад 60. Поблизу Миколаєва є система берегових сигнальних споруд, кожна з яких має цікаву історію та власну «індивідуальність». Я відвідав три з них за один день — без поспіху і з превеликим задоволенням.
Сіверсів маяк (Миколаїв)
Він розташований на краю Сіверсової коси у самому середмісті Миколаєва. Близько 1866 року тут звели дерев’яну вежу із сигнальним вогнем. Через 20 років її розібрали та побудували кам’яну, трапецієподібну, яку в 1970-х роках відреконструювали. Відтоді маяк такий, яким бачимо його нині.
Висота вежі — близько 13 метрів. Червоний вогонь ліхтаря видно на відстані 16 морських миль, тобто близько 30 кілометрів. Поруч є необладнаний пляж із невеликим сосновим бором на схилах. Чудове місце для відпочинку родиною!
Під час мого останнього, зимового, відвідування Південний Буг укрило чималим шаром льоду, тож я став свідком взаємодії авіації та криголамного буксира, які пробивали фарватер для проходу в Миколаївський торговельний порт. Цікаво було спостерігати за справжньою чоловічою роботою, за злагодженими діями команд.
За маяком наглядає пан Василь, котрий живе тут із сім’єю, як це й заведено у доглядачів. Ми трохи поспілкувались, та карантин не дав мені побувати всередині вежі. Але така можливість іще буде! Майже всі маяки в Україні підпорядковані «Держгідрографії» та доступні з травня по вересень для відвідання екскурсійними групами. Отже, неодмінно побачимося!
Лупарівський Передній маяк (с. Лупареве, Миколаївщина)
Віддавши шану Сіверсовому маяку, я попрямував униз за течією до Лупарівського, до якого було трохи більше 25 кілометрів. Він розташований на крутому схилі над річкою, неподалік від села Лупаревого. Офіційно маяк називається Лупарівським Переднім. Про нього інформації дуже мало, на звичайних онлайн-картах він не позначається, та й із дороги не помітний, особливо коли його обриси приховує зелень.
Маяк побудовано в далекому 1906 році. Він постраждав у Другу світову війну, і в 1955-му його збудували заново. За розмірами — як Сіверсів: висота — 13 метрів, дальність видимості сигнального вогню — 16 миль.
Територія обнесена парканом, тож підійти впритул до маяка без дозволу доглядача Петра не вдасться. Подекуди є дірки в обгороджувальній сітці, й ось через них можна зробити ознайомчі фото. А ще гарні краєвиди з маяком і навколишнім ландшафтом відкриваються з повітря: дочекайтеся заходу сонця, запускайте дрон — і всі схили заграють для вас золотими барвами.
Розчарувавшись певною «недоторканністю» Лупарівського маяка, я подумав, що, може, у цьому щось таки є: відсторонившись від цікавих очей, він уже понад сто років виконує свою важливу місію, допомагаючи морякам долати складний фарватер річки.
У філософських роздумах я поквапився до заходу сонця відвідати третього, старшого і найцікавішого, з трьох високих миколаївських «братів».
Хаблівський маяк (коорд.: 46.671472 32.030136, межа Миколаївщини та Херсонщини)
Сигнальна споруда розташована на кордоні областей між Лупаревим і селищем Олександрівкою. Її незвичайна форма та забарвлення забезпечують упізнаваність, але більшу популярність вона отримала завдяки своєму розташуванню.
Погодьтеся, з думкою про маяки наша уява малює могутні хвилі, круті скелі, положисті коси або бетонні причали, на яких гордо підносять свої голови красуні вежі. А навколо — вода, крики чайок і гудки суден... Так, усе правильно, але не у випадку з Хаблівським! Коли вперше опиняєшся біля нього, перша думка — про те, що це жарт, декорація до фільму або помилка гідрографів. Маяк стоїть посеред поля, за 7 кілометрів од берега, і замість бурхливих хвиль тут — море пшениці, замість зойків чайок — курликання журавлів, а замість сигнальних гудків — дзижчання бджіл. Річ у тім, що це місце — найвище в окрузі (58 метрів над рівнем моря), і вогонь маяка видно на відстані 20 морських миль, а це близько 37 кілометрів. Хоча він називається Хаблівський Задній, насправді його світло моряки бачать першим, ніж від Середнього та Переднього. У компанії з цими двома він утворює пряму лінію, якої дотримуються судна, щоб безпечно увійти у фарватер Південного Бугу.
Для когось назва Хаблівського маяка може асоціюватися з відомим телескопом «Хаббл». Однак своє ймення вежа отримала від села Хаблівка, яке тут колись існувало.
Маяк на цьому місці побудували ще близько 1870 року, але та споруда не збереглася. Під час Другої світової її знищено, а потім відновлено 1952 року в нинішньому вигляді. Всередині неї — сталева основа, а зовнішній контур обшито дерев’яними балками в чорно-червоних кольорах.
Донедавна дістатися маяка було дуже непросто. Асфальтова дорога поруч нагадувала місячний ландшафт. За останній рік дорогу засипали твердим щебенем без жахливих ям, тож з’явилася можливість приїхати сюди коли завгодно.
Локація чудова для фотосесії у стилі кантрі. Можна влаштувати пікнік і дочекатися заходу сонця, який забарвлює маяк у жовто-червоні відтінки. А під час сильного вітру Хаблівський Задній починає «співати»! Секрет феномена — у щілинах балок.
Маяк працює без постійного доглядача, в автоматичному режимі, тому піднятися на нього не вдасться. Зате до нього можна під’їхати впритул, і незабутні селфі гарантовані! Кожна пора року малює свої пейзажі навколо Хаблівського маяка, і мене як фотографа ці картини дуже тішать! До речі, звідси зовсім недалеко до «Херсонських гір» — Станіславського каньйону, тож об’єднайте ці маршрути в незабутню подорож!
НА СВІТЛО МАЯКІВ
Маршрут: Сіверсів маяк (Миколаїв) – Лупарівський – Хаблівський Задній.
Протяжність: між трьома маяками — лише 50 км.
Тривалість: один світловий день.
Докладно про українські маяки: hydro.gov.ua
