Миколаївська Рив’єра

Над річкою Південний Буг кращають умови для екскурсій. Принади неймовірні — від ефектних каньйонів до ядерних об’єктів, від античних і козацьких пам’яток до… смачних равликів.

Щоб якнайповніше показати принади південного краю, керівництво області за­початкувало проєкт «Миколаївська Рив’є­ра». У його межах і відбувся наш меганаси­чений престур під егідою заступника голови Миколаївської ОДА Миколи Марино­ва та начальника управління з питань туриз­му та курортів Миколаївської ОДА Те­тяни Волинець.

Річка Бог

За словами відомої в Україні туристич­ної активістки Тетяни Волинець, головну роль у маршруті-кластері «Миколаївська Рив’єра» відіграє Південний Буг. До приходу сюди московитської імперії річку на­зивали «Бог». Вона друга за величиною в Україні: протяжність — 860 кілометрів, витоки — на Вінниччині, а розливається вона аж до 12 кілометрів у Миколаєві. Уздовж течії розташоване одне із Семи чудес України — величезний національний ланд­шафтний парк «Бузький Гард». Розкішні місця для подорожей — Мигія, Актівський та Арбузинський каньйони. Є понад 1000 пам’яток археології: від доби верхнього па­леоліту (40 тисяч років тому) до козацьких часів.

«Миколаївська Рив’єра» об’єднує місто Миколаїв, п’ять територіальних громад, чотири селища, приватні винарні, рапано­ву ферму, національний історико-археоло­гічний заповідник «Ольвія» та мистецький «Дім Бахтових». Тут збираються відновити майже сотню кілометрів автошляхів, вело­доріжок, морських комунікацій. Усе — аби чимповніше відкрити туристам атракції краю.
— Це єдине місце в Україні, де збереглись автентичні ландшафти, де жило запорозь­ке козацтво, — розповідає екскурсовод, кандидат історичних наук Валерій Черняв­ський. — Адже це колишня Бугогардівська паланка Війська Запорізького, де зосереджу­валося чимало зимівників. Край освоювали саме козаки.
Торік «Бузький Гард» відвідали 45 000 мандрівників. Тут діє 14 туристичних марш­рутів: водні, пішохідні, автомобільні, недо­рогі маршрути вихідного дня — до речі, цілком актуальні й восени. Скажімо, мож­на завітати на Радонове озеро, біля якого на узвишші облаштували величезну гойдалку «над прірвою», а ще — приголомш­ливий спуск на тросах над водою.

Якщо ви екстремал, пан Чернявський радить приїхати до Вознесенська і пішки пройти до села Петропавлівка або діста­ти­ся до Южноукраїнська і вирушити вздовж течії Південного Бугу до села Мигія. Побачите розкішні краєвиди з величними скелями.
У селах Трикрати й Актовому можна зу­пинитися з наметом або завітати до привіт­ної садиби «зеленого» туризму «Під леле­кою». Звідти — податися споглядати при­голомшливі пейзажі Актівського й Арбузинського каньйонів, відвідати «Пуп зем­лі» — найвищу точку місцевості, а також пройтися лабіринтами унікального для степової місцевості Трикратського лісу.
У Мигії є й така забава, як рафтинг — сплав порогами Південного Бугу, що ділять річку на дві частини: судноплавну й несуд­ноплавну. Вище від Вознесенська камені та скелі унеможливлюють рух водного транс­порту, зате додають видовищності пейзажам.

Місто щастя — Ольвія

Є легенда: хто раз побував у Ольвії — повертається знову. Перевіримо?
— Археологічна перлина України, антич­не місто Ольвія (у перекладі з давньогрецької — «Щаслива»), засноване на початку VI століття до нашої ери на правому березі Дніпровсько-Бузького лиману та проіснува­ло тисячу років, — розповідає Роман Козленко, директор заповідника «Ольвія». — Овіяна атмосферою давнини місцина вабить і науковців, і романтиків. Вартість півтора­годинної екскурсії — лише 40 гривень.
Очільниця Ольвійської експедиції Інституту археології НАНУ Алла Буйських розповіла, що цього року Академія наук профінансувала тут польові роботи, і результати не забарилися:
— Знайшли повністю збережене похован­ня немовляти у великій амфорі початку V століття до нашої ери. Всередині, окрім кіс­точок малюка, лежала малесенька чашечка…

Однією з двох уцілілих на всі 300 гекта­рів заповідника споруд є склеп знатних ольвіополітів. Його стінам — понад 2000 років. Коли археологи вперше дісталися захоронення, то побачили, що вони тут не перші. Грабіжники винесли все, залишився тільки жертовний столик з написом: «Цей склеп побудували тридцять рабів для Єврисивія і дружини його Арети».

А найвідоміший тут — курган Зевса. Він неподалік від колишнього храму Зевса, уявити який можна за фотореконструкцією в Музеї-лапідарії.
Ще одне диво Ольвійського кластеру — «Дім Бахтових». Відомий художник та істо­ричний реконструктор Володимир Бахтов заснував будинок-майстерню в давньо­грецькому стилі та «оживляє» минуле:
— У нас із дружиною Тетяною за остан­ні 30 років є дуже багато напрацювань. Ра­зом з ентузіастами втілюємо лендартпроєкти, пов’язані з історією й ландшафтами Ольвії. Це і реконструкції геліографіті — малювання вогнем архітектурних об’єктів Ольвії, і розписи на стінах розкопок. Робота з глинами переросла у великий проєкт «Терратеатр»: наряджаємо студентів в умовно античний одяг (фарбована мокрою глиною тканина має цілком стародавній вигляд). За кілька годин можемо створюва­ти великі групові композиції на теми тодіш­ніх міфології та ритуалів.

Ольвія подарувала щасливу зустріч зі ще однією мисткинею — Любов’ю Паранюк, яка відроджує таврійський розпис:
— Це частина проєкту «Миколаївська Рив’єра», — пояснює Тетяна Волинець. — Домовились облаштувати розписну світли­цю, де всі охочі зможуть придбати сувеніри чи пройти майстер-класи.
— Плануємо зробити таврійський розпис однією з «візиток» Миколаївщини, — додає сама художниця. — Зараз активно працюю над ескізами для сувенірної продукції, щоб якнайбільше майстрів опанували техніку. Маю 12 учениць.

Ядерна кнопка

Миколаївщина довго була «мовчазною», закритою для туристів. Радянська імперія обрала ці землі для розміщення ядерних військових об’єктів. Проте нині неприступні бази стають захопливими «родзинками» для мандрівників.
Україна 1996 року позбулася третього за потужністю у світі арсеналу ядерної зброї. Що з ним сталося потім? Можна дізнати­ся, завітавши неподалік від міста Первомайська до єдиного на планеті Музею ра­кетних військ стратегічного призначення. Кажуть, деякі мандрівники приїжджають сюди по п’ять-десять разів.

Рішення відкрити єдиний у світі (!) Му­зей ракетних військ стратегічного призна­чення ухвалили президенти трьох країн — України, США та Росії. Перші туристи за­вітали сюди 2001 року. Нині тут близько 24 000 експонатів, і музей продовжує роз­ширюватись.
Як розповів журналістам колишній офі­цер, а нині — екскурсовод-інтелектуал Олександр Сущенко, найцінніший експо­нат тут — ракета 15Ф18М, яку в нас нази­вали «Воєвода», а в Америці — «Satana». Виготовлена на заводі «Південмаш» у Дніп­ропетровську. Єдина така в Україні. Потра­пила до Книги рекордів Гіннесса. Це най­більша міжконтинентальна балістична ра­кета вагою 211 тонн — уп’ятеро більша від бомби, скинутої на Хіросіму. Дальність по­льоту — 15 000 кілометрів: свого часу мог­ла б уцілити в будь-яку точку земної кулі. Біля знешкодженої «Сатани» залюбки фо­тографуються туристи.

Наїжачених експонатів повно на поверх­ні, та основне в музеї сховане під землею, у шахті завглибшки з 12-поверховий будинок. Дев’ять пускових шахт знищено за анти­ядерним договором, лишилася тільки цент­ральна — єдина в Україні та Європі. Мож­на спуститися на глибину 45 метрів, де на амортизаторах «висить» командний пункт. Тут уже все розсекречено. Є нагода посиді­ти в командному кріслі та символічно на­тиснути на ту саму «ядерну червону кноп­ку», яка ще років тридцять тому могла пе­ретворити на попіл пів світу. Насправді — така собі сіренька кнопочка…

Атомна кнопка

Безкоштовні (!) екскурсії пропонує ту­ристам Південно-Українська АЕС. Цілорічно. Це другий центр індустріального туризму на Миколаївщині.
Місто-супутник здивувало: охайне, ком­пактне, упорядковане. Більшість мешкан­ців — колишні, теперішні або майбутні працівники АЕС. Якщо загалом на Мико­лаївщині народжуваність знижується, то тут, хвалити Бога, є «позитивний приріст». Середня зарплата в місті — від 20 до 40 ти­сяч гривень. Утім, і ціни вищі, ніж деінде.
— Южноукраїнськ побудовано з нуля на частині селища Костянтинівка, розташо­ва­ного поруч, — зі знанням справи розповідає Олександр Пелюх, помічник генди­ректо­ра, начальник управління інформації й громадських зв’язків відокремленого під­розділу «Південно-Українська атомна електростанція». — У давніші часи тут були два козацькі зимівники. Місто на 42 тисячі мешканців існує виключно завдяки роботі АЕС, усі об’єкти соціальної інфраструкту­ри утримує електростанція.

Південно-Українську АЕС почали буду­вати 1975 року, а запрацювала вона 1982-го. Щороку вона генерує від 18 мільярдів кіло­ват-годин енергії та постачає нею майже весь південь України, хоча електрику спря­мовують в об’єднану енергосистему.
Магнітом для мандрівників є повномас­ш­табний тренажер у недобудованому чет­вертому енергоблоці. Тут персонал щоро­ку підвищує кваліфікацію, студенти прохо­дять практику, а туристи можуть понатис­кати ще одну «атомну» кнопку. Як туди потрапити? Подавши лист на ім’я гендиректора АЕС із проханням дозволити озна­йомчу екскурсію. Нікому не відмовляють. Щороку тренажер безкоштовно відвідують понад 2000 групових туристів. Поодиноких відвідувачів приймають лише в інформцент­рі «Імпульс». А ще АЕС щороку власними силами привозить близько 1000 школярів на огляд підприємства задля профорієнтації.
До слова, технічний стан станції — задо­вільний, радіаційний фон — у нормі.

Шоколад, вино і рапани

Два Миколи з Миколаєва — батько й син Данцеви — власноруч виготовляють шоколадні дивовижі, проводять майстер-класи. Серед гастрономічних «візиток» у місті корабелів — майстерня «Данцев і син: мануфактура шоколаду».
— Історичну спадщину Миколаєва треба популяризувати, — вважає Данцев-батько. — Тому ми створили шоколадні герб і ло­готип міста, пам’ятники… А смачні листів­ки старого Миколаєва — пряники в коробоч­ках — уже поїхали до 30 країн. Усе робимо вручну. Найпопулярніша начинка — з перцем чилі. Запрошуємо!

З миколаївської набережної комфорта­бельним катером «Lіberty» за кілька годин приголомшливої подорожі Дніпровсько-Бузьким лиманом можна потрапити до приватної винарні «Стерх», тобто «Сокіл». Тут виготовляють крафтові вина бренду «Falkon». Розповідає засновник і власник Володимир Фалько:
— 2015 року ми придбали 18 гектарів біля озера Стерх, облюбованого журавлями й со­колами. Тут було звалище, вивезли близько тисячі КамАЗів сміття. Стільки само завезли чорнозему і висадили 30 сортів виногра­ду. Переважно це наші районовані сорти, є й іспанські, французькі, італійські, новозеландські. Торік виготовили перші 5 тонн вина, отримали ліцензію. Нині пропонуємо 30 видів «божественного напою». Плануємо облаштувати дегустаційну залу, відкрити крамницю і невеликий ресторан у центрі Ми­колаєва. Чекаємо в гості!

Ще одна чудова винарня — «Олвіо Но­во», що неподалік від заповідника «Ольвія». Господар — Павло Магаляс. На даху його будинку майорять синьо-жовтий і чорно-червоний прапори. Довкруж — виноград­ники, степ і синя далеч лиману.
— Я народився і виріс у Молдові, де вино роблять усі, — каже господар. —2014 року ми з родиною посадили на своїх 14 гектарах виноград. З нуля побудували мінізаводик. Справа вимагає повної самовіддачі. Під час дегустацій подаємо гостям ще й долму — голубці в молодому листі винограду. Вітаю утворення Асоціації виноробів Причорномо­р’я, це допомагає просувати продукцію на ринку. На осінь готуємо фестиваль грецько­го молодого вина. Ласкаво просимо!

А далі — дорога з равликових мушель, яка веде мандрівників до заводу молюсків «Алмус». Туристам пропонують одягти білі шапочки й бахили та оглянути цех, де готу­ють равликів. Тобто делікатеси до вина на Миколаївщині гарантовані.
Веселкових вражень!