Із року в рік «Germany Travel Mart TM» кочує головними містами країни. І якщо найбільшу на планеті туристичну виставку «ITB Berlin» створено для представлення у столиці Німеччини всього світу, то GTM репрезентує Німеччину світові. У тому числі — нашому журналові, який уже вкотре отримав запрошення на виставку.
Цього року акцент був на землі Гессен. Її називають «серцем держави», бо вона є рівновіддаленою від крайніх точок Німеччини. Таке розташування здавна робило її перетином національних і європейських шляхів.
Недарма кажуть: «У Гессені зустрічається світ». У цій федеральній землі є безліч іноземних діаспор, у тому числі й українська, представниця якої супроводжувала нас у ролі гіда. Тут чудове транспортне сполучення, багато іноземних торгових палат, консульств, економічних і культурних спілок... У містах області розташовані підприємства всім відомих автомобільних гігантів Німеччини, сюди звідусіль течуть інвестиції. Що ж, цілком підхоже місце для туристичних та інших форумів!
«Візитка» Гессена — безумовно, Франкфурт-на-Майні з його величезним міжнародним аеропортом, Німецькою фондовою біржею, транспортними розв’язками та хмарочосами. Не в останню чергу саме це місто робить центр Німеччини водночас її найбільш інтернаціональною територією.
Чому «Німецький туристичний ярмарок» GTM проводили не у Франкфурті? По-перше, столицею землі є саме Вісбаден, а ця виставка традиційно відбувається у головних містах регіонів. По-друге, Вісбаден — старовинний і може похвалитись унікальною збереженістю на відміну від тотально знищеного у війну Франкфурта. По-третє, столиця землі має славу аристократичного водолікувального курорту. І нарешті, таку красу просто необхідно пропагувати за допомогою всіх можливих виставок!
Ярмарок без марнославства
Дісталась я з аеропорту за 30 хвилин комфортною німецькою електричкою. Транспортна досяжність — іще один аргумент на користь Вісбадена. За вікном поїзда чергувалися смарагдові пагорби з ніжно-зеленими у травні виноградниками. А потім на зміну франкфуртській круговерті юрб і транспорту прийшли курортна тиша, краса й умиротворення. Люди гуляли вуличками, засмагали в парках, годували качечок...
Першим локальним враженням про місто став «Курхаус» — пишний старовинний «курортний будинок» у неокласичному стилі, де відбулося відкриття виставки. Нині це головний концерт-хол міста з 12 залами. Але всередині збереглося казино, в якому ті, хто колись приїздив до Вісбадена лікуватися на водах, могли «підлікувати душу» — це тут так жартують. Не знав міри у «зціленні» письменник Федір Достоєвський, який протринькав у Вісбадені всі свої статки, а потім написав роман «Гравець». У саду біля «Курхауса» письменнику встановили бюст, а в казино зберігають стіл, за яким він грав.
Відкриття виставки потішило своїм динамізмом, креативністю і відсутністю довгих помпезних промов. Зокрема, запам’ятався театр тіней, що зображував світові туристичні пам’ятки та каравани мандрівників.
Ну, а потім почалася робота в конгрес-центрі «RheinMain». На туроператорів чекала передусім напружена освітня програма: на семінарах їм розповідали про тенденції ринку Німеччини, принади її туристичних центрів і давали поради щодо їх продажу. В бізнес-форумі взяли участь понад 500 експертів і ключових фігур у міжнародній індустрії туризму. На дводенному семінарі зібралося понад 300 представників готельного бізнесу, турагенцій, постачальників транспортних послуг, місцевих і регіональних турофісів. За допомогою спеціального мобільного додатку було призначено понад 18 000 ділових зустрічей.
А нас, журналістів, запросили на екскурсії по краю без відриву від інформування про турвиставку й відпочинкову сферу регіону.
Цьогорічну виставку без зайвої скромності назвали «новою віхою в історії успіху німецької туріндустрії». І мали на те підстави. Якщо рік тому під час моєї участі у виставці говорили про вихід країни на третє місце за кількістю іноземних туристів у Європі, то нині вона посіла другу позицію! Далі буде?
Додала заходу урочистого обрамлення гала-вечеря. До її проведення підійшли нестандартно: вона відбувалася в абатстві братів цистерціанців Ебербах. Ченці монастиря мали такий суворий устав, що залишали цей світ молодими. А згодом тут ще й була жіноча в’язниця. У похмурій обителі знімали відомий фільм «Ім’я троянди» за Умберто Еко. Тим дивніше було спостерігати, як запрошені на гала-вечерю танцюють, частуються і фотографуються в селфі-зонах… Але контрастні враження — це дуже по-гессенському.
Головна купальня Німеччини
Отже, Вісбаден — старосвітський німецький курорт, столиця цілющих джерел, архітектурних перлин і високого сервісу. Уперше про нього заговорили ще у 829 році до н. е., коли стародавні римляни побудували тут оздоровницю для хворих і поранених легіонерів. Відкриті ще тоді термальні джерела згодом зробили Вісбаден одним із найпопулярніших бальнеологічних курортів Європи. Нині в місті б’ють 26 гарячих і кілька холодних гейзерів. Разом вони видають 2 мільйони літрів води, переважно термальної, з температурою до 65 градусів. Уявіть, нам показали бювет із гарячим фонтаном у середмісті!
Окрім цих природних даних, Вісбаден славиться й іншими. Маю на увазі гору Нероберг, названу на честь римського імператора Нерона. Вона розташована в північній частині курорту та здіймається на 245 метрів над рівнем моря. Висота не бозна-яка, але річ зовсім не в ній, а в краєвидах. Оглядати їх найліпше з Нероберзького фунікулера. Машина здатна за кілька хвилин подолати 430 метрів з ухилом 25%. На момент першого запуску 1888 року фунікулер мав два невеликі вагони, сполучені тросом і обладнані величезними баками з водою. Коли один вагон підіймався, в іншому бак наповнювали водою, а коли спускався, ємність опорожняли. Щоправда, взимку «пальне» замерзало, тож підйомник працював тільки з квітня по жовтень. Ця традиція збереглася й до сьогодні.
На вершині гори стоїть православна церква святої Єлизавети, один із найпишніших храмів Німеччини. У середині ХІХ століття її спорудив герцог Адольф із Нассау на честь своєї покійної дружини, російської великої княжни Єлизавети. Саме тут, на схилах Неро, розташоване найбільше православне кладовище Європи (понад 800 поховань) — із журналістської групи воно найдужче зацікавило американців, які на батьківщині не бачили пишних пам’ятників і огорож біля надгробків.
Навколо гори росте величезний виноградник, висаджений кілька століть тому, головний символ місцевих виноробів. У цьому місці вирощують рідкісні сорти винограду, які йдуть на виробництво елітних марок вина.
Окрім того, на горі чекає «Опельбад» — мальовничий комплекс відкритих басейнів, побудований серед дерев і квітників. Водойми названі на честь їхнього покровителя — автомобільного магната Вільгельма фон Опеля, який дуже любив Вісбаден. Нам пощастило пообідати там у ресторані «Wagner’s Opelbad» — звісно, з краєвидами та вином!
Тему вин і закусок вдало продовжила екскурсія на всесвітньо відому винарню «Henkell». Її історія почалася ще в середині ХІХ століття із засновника — Адама Хенкеля, піонера місцевого виноробства. Він став фундатором найбільшого у світі виробництва ігристих вин із дочірніми компаніями у 30 країнах. Дегустація довела, що ця кількість завдячує якості. До речі, пляшку з чудовим вісбаденським рислінгом можна придбати за 5–6 євро.
В «ігристому» настрої ми поїхали до палацу «Бібрих», одного з найвідоміших барокових ансамблів у долині річки Рейн, де пам’яток архітектури, повірте, не бракує. Палац, збудований на початку XVIII століття, до 1840-х років був резиденцією герцогів і князів Нассау. Від розповіді про славетний рід нас відволікало зворушливе і водночас кумедне видовище. Сходами до палацу бігала група молодих мам задля реабілітації після пологів, а зелену галявину поруч окупували немовлята, які верескотіли й намагалися повзати. Яка вже там історія з архітектурою!
Найтуристичніші містечка країни
І архітектури, й історії чимало в Рюдесхаймі-на-Рейні. Інших містечок із такою назвою в Німеччині немає, тому частіше кажуть просто — Рюдесхайм. Тут мешкають близько 10 тисяч осіб, а за кількістю туристів на душу населення місто веде перед в усій Німеччині — 3 мільйони за рік! Звідки ж така популярність? Річ у тім, що Рюдесхайм входить до програм більшості річкових круїзів по Рейну, а вони цікаві, мальовничі та мають дуже високий попит. Турсезон починається в кінці травня і триває до кінця жовтня. Його кульмінаціями є грандіозний феєрверк, що відбувається першої суботи липня, і традиційне свято вина в середині серпня.
Рюдесхайм, як і Вісбаден, майже не постраждав у Другу світову війну. Його часто називають «містом однієї вулиці». Справді, вуличок у ньому небагато, але мається на увазі єдина і неповторна — Дроссельгассе, осердя міського життя. Її довжина лише 144 метри, а ширина — 2, однак саме на ній розташовані головні винні погребки й ресторани.
Адже Рюдесхайм — одна з винних столиць країни. Ми переконалися в цьому, проїхавшись канатною дорогою над виноградними плантаціями до монументу «Німеччина». 38-метровий пам’ятник дуже нагадав нашу «Батьківщину-матір» у Києві над Дніпром, тільки «мутер Дойчланд» уже опустила меч, завершивши війну. Вона нагадує про перемогу в прусько-французькій війні 1871 року та заснування Німецької імперії.
Від монумента відкривається чудова панорама Рейну з його зеленими островами. Ми оглядали її з канатної дороги, тримаючи в руках рейнське вино. Суміші приємних відчуттів — не передати. Її доповнив обід із традиційних страв долини Рейну в супроводі місцевого рислінгу та піно-нуар у сімейному ресторані «Rudesheimer Schloss».
Троянди й виноград
А згодом ми потрапили у ще одну казку фахверкових вуличок, завітавши до містечка Ельтвілль — звісно ж, на-Рейні. Це ще одна перлина в намисті славетної річки. Місто відоме з раннього середньовіччя, оборонні мури йому дозволили будувати у XIV столітті. Замок, який ми побачили, закладено саме тоді. У його башті діє Музей книги, адже тут провів свої останні роки винахідник друкарського верстата Йоган Гутенберг. Щоправда, верстат у музеї — це лише копія, зате виготовлена ще в ХІХ столітті.
У містечку є пізньоготична церква з чудово збереженим розписом стін, давній романський замок ХІ століття, повно фахверкових будиночків…
Але головними особливостями Ельтвілля вважають усе-таки вино і квіти. 22 000 трояндових кущів 350 сортів квітнуть навколо замку, і серед них є дуже рідкісні й навіть історичні. Не знала, що такі бувають.
На відміну від рюдесхаймських, ельтвілльські вулички в будень практично безлюдні, й ми змогли насолодитися ними без натовпу. По фахверкових стінах і черепичних дахах плелися плющі й виногради, попід вікнами пахтіли троянди, на порогах мружилися від сонця коти, а з кожної ресторації пахло стравами з білої спаржі, сезон якої припадає на першу половину травня… Нехай у Гессені зустрічається весь світ, але хотілося б, щоб у ньому завжди залишалися й такі тихі куточки.
