Уявіть собі поле криги, удвічі більше за Австралію, завтовшки понад 3,5 кілометра. Під ним сплять два вулкани заввишки понад 4000 метрів. А температура повітря в тих місцях сягає страшних мінус 89 градусів. Якщо вам бачиться далека планета, то насправді все значно ближче. Йдеться про найзагадковіший континент Землі, край неземних пейзажів, дім китів і пінгвінів.
Істотне з історії
Світ відзначає 200-ліття відкриття Антарктиди. 28 січня 1820 року російські мореплавці Фаддей Беллінсгаузен та Михайло Лазарев на вітрильних шлюпах пробилися крізь стіни криги та айсбергів і дісталися нового континенту. Беллінсгаузен нібито першим бачив шельфовий льодовик біля сучасної Землі Королеви Мод, хоча його нотатки в цьому не переконують. А через якихось два дні британська експедиція Едварда Брансфілда та Вільяма Сміта першою висадилась на Антарктичний материк. Хай там як, обидві експедиції заслужено увійшли в історію.
Звістка про відкриття нового континенту швидко поширювалася світом і не давала спокою мандрівникам і дослідникам. З’явилася нова мета — підкорити Південний полюс. Проте тільки майже через 100 років експедиція Руаля Амундсена досягла серця Антарктиди, випередивши команду Роберта Скотта.
Здавалося б, доба великих відкриттів минула, і про місце з неможливими умовами життя можна забути. Проте на Антарктиді з’являлося дедалі більше дослідних станцій різних країн. Адже під товщею льоду лежать природні багатства, а ще — свідчення про те, якою була наша планета сотні мільйонів років тому.
Відтак «білий континент» потребував захисту, і 1959 року 12 держав підписали Договір про Антарктику, який заборонив використовувати континент із військовою метою, видобувати на ньому копалини та оголосив його надбанням людства.
Згодом до цих держав долучилися ще 34, у тому числі й незалежна Україна. Вклавши у полярні дослідження десятилітні зусилля, значні ресурси і навіть людські життя, наш народ нічого не отримав на далекому континенті у спадок від Радянського Союзу. Натомість український досвід і перспективи оцінила Велика Британія, яка передала молодій Україні свою антарктичну станцію «Фарадей», нині — «Академік Вернадський».
Мрії та дійсність
Антарктида. 15 тисяч кілометрів від України, протилежний бік планети… «Як туди дістатися? Кого шукати у супутники, та й узагалі — чи зможу?» — такі думки не відпускали мене кілька років. Увесь цей час я, не вірячи в реальність задуманого, збирав інформацію для подорожі.
Стартувати до Антарктиди доцільно з трьох місць. Перше — аргентинська Ушуая, місто на кінчику Південної Америки, за 1000 кілометрів від Антарктичного півострова. Друге за зручністю місце — Кейптаун у ПАР, але з нього судна теж прямують до Ушуаї. І третє — з австралійського боку Антарктиди з додатковими 15 тисячами кілометрів!
Я обрав Ушуаю. На сусідньому з нею Антарктичному півострові — багато полярних станцій (у тому числі й наш «Вернадський»), яскравий і різноманітний тваринний світ. Із грудня по березень температура на півострові становить 0–5°С (пори року в Південній півкулі прямо протилежні нашим).
У моєму плані були дві білі плями: по-перше, невідомо, чим плисти з Ушуаї, а по-друге, майже вся відстань звідти до Антарктиди — це найнебезпечніші води на планеті. Йдеться про протоку Дрейка — найширшу (близько 800 км) та найглибшу в світі (до 5,5 кілометра), ще й із найлютішими штормами (хвилі до 20 метрів).
Отже — або туристичний лайнер на 200– 400 пасажирів або крейсерська яхта льодового класу. Лайнер зручніший: готельне проживання та харчування, безпека, швидкість ходу, порівняно доступна вартість. Зате нема змоги наблизитися до айсбергів, зайти до бухт із китами, тюленями й пінгвінячими базарами. Із судна вас доставлять на берег, розставлять сигнальні стовпчики, і ви ходитимете промаркованими стежками. А ще стоятимете у чергах до човна.
З яхтою все навпаки: маневреність і можливість зайти будь-куди чи взагалі стати на льодовий якір — проти крихітного (15– 20 метрів) судна серед безкрайнього холодного океану, який може за секунду звалити на вас сотні тонн води.
Я знайшов агенцію з двома яхтами, які ходять взимку до Антарктиди, а влітку — до Гренландії. Заспокоювало, що її капітани мають за плечима навколосвітки. І останнім аргументом стала можливість перевірити свій організм на стійкість, відчути себе першовідкривачем. Після такого походу не соромно відзначати 200-річчя. Вирішено: яхта!
Сезон був на моєму боці: експедиція планувалася з 27 грудня по 15 січня із зустріччю Нового року в Антарктиді. У цей період були шанси, що Дрейк зустріне «спокоєм» — 5-метровими хвилями.
Ушуая, край світу
І ось я приземлився в Ушуаї. Коли розумієш, що до Антарктиди ближче, ніж до столиці країни перебування, це незрівнянне відчуття!
Історія найвіддаленішого міста планети почалася півтора століття тому з британської християнської місії. Розвитку Ушуаї посприяла колонія для небезпечних злочинців, заснована на краю світу, на початку ХХ століття. Більшість каторжан залишалася в цих місцях, будувала інфраструктуру та знаходила собі місце у житті. Потім тут осіло чимало вихідців із Балкан, Німеччини, Іспанії та Британії, тож місцеві індіанці нині становлять меншість населення. 1947 року з колонії зробили військово-морську базу. Під час розквіту китобійного промислу тут проходив основний потік товарів і пального для антарктичних флотилій. А після добудови Панамериканської автотраси від Аляски до Вогняної Землі та відкриття аеропорту Ушуая почала приймати туристів з усього світу. Для одних це «трамплін» до Антарктиди, а для інших — «ворота» до Патагонії. Місто вабить готелями, ресторанами та краєвидами.
Я ходив схилами над містом, споглядав панорами, поринав у плетиво вуличок і розглядав мурали на стінах, а увечері в ресторані ласував крабами чи бараниною з місцевими соусами під келих аргентинського «Мальбека».
Земля закінчується, подорож починається
Отже, ми на яхті. Команда: капітан, старший помічник, старший матрос і кок. Пасажири: восьмеро туристів разом зі мною. Шестеро з нас — чарівні жінки, які не побоялися вирушити до своєї мрії!
Яскраве сонце пестило білосніжні верхівки гір, забарвлювало води у смарагдові відтінки та пригрівало, як у моїй рідній Одесі…
Роззнайомившись, ми швидко відчули єдність духу. Капітан попередив, що йти нам до Антарктиди 4–5 днів. Уночі залишимо протоку Бігль і вийдемо до неспокійного Дрейка.
У нашому розпорядженні був цілий вечір, який ми провели у розмовах про минулі подорожі та мрії про Антарктиду. Води були такі спокійні, що всі розслабились і розійшлися по каютах опівночі… Декого я побачив лише через чотири дні.
Голованоги, або Як схуднути на три кіло за ніч
Я зненацька прокинувсь і відчув крутіння в животі. Яхту трясло, підкидало та гойдало з боку в бік. Похитуючись, ледве дістався кают-компанії. Це середина яхти, її найнижче місце, і хитавиця тут трохи менша. Я сів, але за хвилину, затуляючи рота, кинувся до санвузла. Нудило, як ніколи в житті. З півгодини просидів на підлозі, а коли намагався підвестися, тіло перегинало навпіл, і я знову мчав до унітаза. Ледве дістався каюти, що за півтора метра від санвузла, і впав на ліжко. Не запиваючи, з’їв відразу кілька таблеток від захитування. Язик умить занімів, і я не міг ані слова сказати, ані слину ковтнути. Очі злипалися. Ніби здалеку почулось, як місце у санвузлі зайняв мій сусід…
Наступного ранку ніхто з пасажирів не вийшов снідати.
Прокинувшись перед обідом, я відчув себе ліпше. Остаточно мене вилікував завбачливо приготовлений коком курячий бульйон. Сили розлилися по тілу, й уже за годину-дві я жартував із капітаном про нашу «незабутню» ніч. Ваги показали, що я схуд на 3 кілограми. Ось вам і дієта!
Пасажири потроху виповзали на палубу, проте двох дівчат ми побачили тільки наступного дня, а ще двох — аж на четвертий.
День у день за вікном — одне й те саме: хвилі, зрідка птахи, шипіння води та шалені стрибки горизонту. І це, за словами капітана, майже штиль!
Наприкінці четвертого дня під шаром свинцевих хмар ми побачили контури скель. Це були Південні Шетландські острови — закінчення протоки. Ми раділи та обіймались, як моряки Колумба, діставшись Америки.
Бухта Янкі та Новий рік в Антарктиді
Перша зупинка на ніч на спокійній воді, серед льодовиків і скелястих гір. Бухта Янкі відокремлена від моря кам’янистою мілиною. З одного боку сюди падають величезні шматки льодовика, а з другого пологе узбережжя підходить до 300-метрових скель. Усе життя зосереджене на цьому пологому березі.
Сівши на надувний човник із мотором, який моряки називають «Тузик», ми дістались узбережжя і поринули у світ дикої природи. Тут проживає колонія пінгвінів Дженту, яка налічує близько 4000 пар, та цікаві пінгвіни-поліцейські. Таку назву останні дістали через чорну смугу під підборіддям, мов тасьма каски у полісмена. Декому це нагадує усмішку — і справді, дивитися серйозно на тих істот неможливо. Окрім пінгвінів, тут відпочивають морські слони й тюлені Веддела, гніздуються крачки та поморники.
Про наближення Нового року нам нагадувала лише штучна ялинка на столі в кают-компанії. Здавалося, свято з ароматом хвої та мандаринів десь так далеко… Але святкувати можна всюди. За кілька годин на столі вже красувалися «олів’є» та «шуба», печені картопля і м’ясо, а в центрі — шампанське. З аудіоцентру залунали новорічні та різдвяні пісні. Я вийшов до супутників у білій сорочці та метелику в цяточку — вся команда в туристичному одязі та комбінезонах на хвилину втратила мову! Капітан виголосив святковий спіч, і над бухтою залунав дзвін келихів.
Ми вітали один одного, але з відтінком смутку, бо наші родини лишилися далеко, за 16 тисяч кілометрів. Для мене це був перший Новий рік без дружини та дітей. Зв’язку в Антарктиді немає, останній сеанс ми мали тиждень тому. Але що за Новий рік без дива? Єдиним засобом спілкування яхти зі світом є службово-рятувальний супутниковий зв’язок «Iridium», вартість розмов — шалена. Та заради свята капітан подарував кожному по 2 хвилини. Секунди напруженого очікування — і ось чую голос дружини та доньки! На очах виступили сльози. Іноді, аби по-справжньому відчути любов, треба заїхати так далеко…
Бухта Півмісяця
Діставшись одного з островів та спустивши «Тузика», ми висадилися на кам’янисте узбережжя бухти Півмісяця. Побачили законсервовану аргентинську станцію «Camara», а навпроти — краєвид сусіднього острова, неймовірні пейзажі зі скелями, льодовиками, хмарами та айсбергами у воді. Неподалік розкидані величезні кістки кита — на шматку щелепи всілися наші дівчата, ще й лишилося місце.
Трохи відбившись від групи, я одразу ледь не наступив на сплячого тюленя. Кольором шкури та формою тіла він майже не відрізнявся від каміння. Ще кілька разів я міг пройтися по сплячих тюленях — їх неможливо побачити, поки вони не починають рухатися чи позіхати, поглядаючи на тебе здивованими очима…
Після кількагодинної прогулянки ми повернулися на яхту і виявили, що наші обличчя підсмажилися на сонці. Все-таки південь!
Бухта Десепшн і природне спа
Понад 10 тисяч років тому один із вулканів Антарктиди вибухнув і створив острів-підкову. Бухту обступають прямовисні скелі, але з одного боку вона має пляж із чорного вулканічного піску. Вулкан періодично випускає крізь той пісок пару. На кілька хвилин туман від випаровування ховає берег, вода у смузі прибою нагрівається до 20 градусів, а пісок на глибині півметра — аж до 120! У цій природній печі ми запекли скумбрію. Природним джакузі користуються пінгвіни і тюлені, хлюпаючись у теплій воді.
Широке та пологе узбережжя вкупі з відносно теплою водою, яку полюбили кити, майже століття тому облюбували китобої, побудувавши житлові будинки та станцію з переробки китового жиру. Нині промисловий пункт стоїть пусткою.
Далі буде.
МАРШРУТ ЕКСПЕДИЦІЇ
Відстань — 30000 км (авіа), 2700 км (морем).
Тривалість — 21 день.
Бюджет — 10 600 $.
Найліпший час — із листопада по березень.
Візи громадянам України не знадобляться.
Авіаквитки варто бронювати за півроку.
Додатково поблизу Ушуаї можна відвідати льодовик Вінчигуерра та заповідник «Fin del mundo» («Край світу»).
