Врез: Через десятки тисяч кілометрів, Вогняну Землю та бурхливу протоку Дрейка наш кореспондент дістався краю світу й відчув себе справжнім полярником.
Країна: Антарктида
Автор: Сергій Онишко
Фотограф: Сергій Онишко

Уявіть собі поле криги, удвічі більше за Австралію, завтовшки понад 3,5 кілометра. Під ним сплять два вулкани заввишки по­над 4000 метрів. А температура повітря в тих місцях сягає страшних мінус 89 граду­сів. Якщо вам бачиться далека планета, то насправді все значно ближче. Йдеться про найзагадковіший континент Землі, край неземних пейзажів, дім китів і пінгвінів.

Істотне з історії

Світ відзначає 200-ліття відкриття Антарктиди. 28 січня 1820 року російські мо­реплавці Фаддей Беллінсгаузен та Михай­ло Лазарев на вітрильних шлюпах пробилися крізь стіни криги та айсбергів і діста­лися нового континенту. Беллінсгаузен ні­бито першим бачив шельфовий льодовик біля сучасної Землі Королеви Мод, хоча його нотатки в цьому не переконують. А через якихось два дні британська експеди­ція Едварда Брансфілда та Вільяма Сміта першою висадилась на Антарктичний ма­терик. Хай там як, обидві експедиції заслу­жено увійшли в історію.
Звістка про відкриття нового континен­ту швидко поширювалася світом і не дава­ла спокою мандрівникам і дослідникам. З’явилася нова мета — підкорити Південний полюс. Проте тільки майже через 100 років експедиція Руаля Амундсена досяг­ла серця Антарктиди, випередивши коман­ду Роберта Скотта.
Здавалося б, доба великих відкриттів минула, і про місце з неможливими умовами життя можна забути. Проте на Антаркти­ді з’являлося дедалі більше дослідних станцій різних країн. Адже під товщею льоду лежать природні багатства, а ще — свідчення про те, якою була наша планета сотні мільйонів років тому.
Відтак «білий континент» потребував захисту, і 1959 року 12 держав підписали Договір про Антарктику, який заборонив використовувати континент із військовою метою, видобувати на ньому копалини та оголосив його надбанням людства.
Згодом до цих держав долучилися ще 34, у тому числі й неза­лежна Україна. Вклавши у полярні дослідження десятилітні зусилля, значні ресурси і навіть людські життя, наш народ нічого не отримав на далекому континенті у спадок від Радянського Союзу. Натомість український досвід і перспективи оцінила Ве­лика Британія, яка передала молодій Україні свою антарктичну станцію «Фарадей», нині — «Академік Вернадський».



Мрії та дійсність

Антарктида. 15 тисяч кілометрів від України, протилежний бік планети… «Як туди дістатися? Кого шукати у супутники, та й узагалі — чи зможу?» — такі думки не відпускали мене кілька років. Увесь цей час я, не вірячи в реальність задуманого, збирав інформацію для подорожі.
Стартувати до Антарктиди доцільно з трьох місць. Перше — аргентинська Ушуая, місто на кінчику Південної Америки, за 1000 кілометрів від Антарктичного півострова. Друге за зручніс­тю місце — Кейптаун у ПАР, але з нього судна теж прямують до Ушуаї. І третє — з австралійського боку Антарктиди з додатковими 15 тисячами кілометрів!
Я обрав Ушуаю. На сусідньому з нею Антарктичному півострові — багато поляр­них станцій (у тому числі й наш «Вернадсь­кий»), яскравий і різноманітний тваринний світ. Із грудня по березень температу­ра на півострові становить 0–5°С (пори ро­ку в Південній півкулі прямо протилежні нашим).
У моєму плані були дві білі плями: по-перше, невідомо, чим плисти з Ушуаї, а по-друге, майже вся відстань звідти до Ан­тарктиди — це найнебезпечніші води на планеті. Йдеться про протоку Дрейка — найширшу (близько 800 км) та найглибшу в світі (до 5,5 кілометра), ще й із найлюті­шими штормами (хвилі до 20 метрів).
Отже — або туристичний лайнер на 200– 400 пасажирів або крейсерська яхта льодо­вого класу. Лайнер зручніший: готельне проживання та харчування, безпека, швид­кість ходу, порівняно доступна вартість. Зате нема змоги наблизитися до айсбергів, зайти до бухт із китами, тюленями й пінг­вінячими базарами. Із судна вас доставлять на берег, розставлять сигнальні стовпчики, і ви ходитимете промаркованими стежка­ми. А ще стоятимете у чергах до човна.
З яхтою все навпаки: маневреність і мож­ливість зайти будь-куди чи взагалі стати на льодовий якір — проти крихітного (15– 20 метрів) судна серед безкрайнього холод­ного океану, який може за секунду звалити на вас сотні тонн води.
Я знайшов агенцію з двома яхтами, які ходять взимку до Антарктиди, а влітку — до Гренландії. Заспокоювало, що її капіта­ни мають за плечима навколосвітки. І ос­таннім аргументом стала можливість пере­вірити свій організм на стійкість, відчути себе першовідкривачем. Після такого по­ходу не соромно відзначати 200-річчя. Ви­рішено: яхта!
Сезон був на моєму боці: експедиція планувалася з 27 грудня по 15 січня із зу­стріччю Нового року в Антарктиді. У цей період були шанси, що Дрейк зустріне «спо­коєм» — 5-метровими хвилями.



Ушуая, край світу

І ось я приземлився в Ушуаї. Коли розу­мієш, що до Антарктиди ближче, ніж до столиці країни перебування, це незрівнян­не відчуття!
Історія найвіддаленішого міста планети почалася півтора століття тому з британсь­кої християнської місії. Розвитку Ушуаї посприяла колонія для небезпечних злочинців, заснована на краю світу, на почат­ку ХХ століття. Більшість каторжан залиша­лася в цих місцях, будувала інфраструкту­ру та знаходила собі місце у житті. Потім тут осіло чимало вихідців із Балкан, Німеч­чини, Іспанії та Британії, тож місцеві інді­анці нині становлять меншість населення. 1947 року з колонії зробили військово-мор­ську базу. Під час розквіту китобійного промислу тут проходив основний потік то­варів і пального для антарктичних флоти­лій. А після добудови Панамериканської автотраси від Аляски до Вогняної Землі та відкриття аеропорту Ушуая почала при­ймати туристів з усього світу. Для одних це «трамплін» до Антарктиди, а для інших — «ворота» до Патагонії. Місто вабить готелями, ресторанами та краєвидами.
Я ходив схилами над містом, споглядав панорами, поринав у плетиво вуличок і розглядав мурали на стінах, а увечері в рес­торані ласував крабами чи бараниною з місцевими соусами під келих аргентинсь­кого «Мальбека».



Земля закінчується, подорож починається

Отже, ми на яхті. Команда: капітан, стар­ший помічник, старший матрос і кок. Па­сажири: восьмеро туристів разом зі мною. Шестеро з нас — чарівні жінки, які не по­боялися вирушити до своєї мрії!
Яскраве сонце пестило білосніжні вер­хівки гір, забарвлювало води у смарагдові відтінки та пригрівало, як у моїй рідній Одесі…
Роззнайомившись, ми швидко відчули єдність духу. Капітан попередив, що йти нам до Антарктиди 4–5 днів. Уночі залишимо протоку Бігль і вийдемо до неспокій­ного Дрейка.
У нашому розпорядженні був цілий ве­чір, який ми провели у розмовах про мину­лі подорожі та мрії про Антарктиду. Води були такі спокійні, що всі розслабились і розійшлися по каютах опівночі… Декого я побачив лише через чотири дні.



Голованоги, або Як схуднути на три кіло за ніч

Я зненацька прокинувсь і відчув крутін­ня в животі. Яхту трясло, підкидало та гой­дало з боку в бік. Похитуючись, ледве ді­стався кают-компанії. Це середина яхти, її найнижче місце, і хитавиця тут трохи мен­ша. Я сів, але за хвилину, затуляючи рота, кинувся до санвузла. Нудило, як ніколи в житті. З півгодини просидів на підлозі, а коли намагався підвестися, тіло переги­нало навпіл, і я знову мчав до унітаза. Лед­ве дістався каюти, що за півтора метра від санвузла, і впав на ліжко. Не запиваючи, з’їв відразу кілька таблеток від захитуван­ня. Язик умить занімів, і я не міг ані слова сказати, ані слину ковтнути. Очі злипали­ся. Ніби здалеку почулось, як місце у сан­вузлі зайняв мій сусід…
Наступного ранку ніхто з пасажирів не вийшов снідати.
Прокинувшись перед обідом, я відчув себе ліпше. Остаточно мене вилікував завбачливо приготовлений коком курячий бульйон. Сили розлилися по тілу, й уже за годину-дві я жартував із капітаном про на­шу «незабутню» ніч. Ваги показали, що я схуд на 3 кілограми. Ось вам і дієта!
Пасажири потроху виповзали на палубу, проте двох дівчат ми побачили тільки наступного дня, а ще двох — аж на четвертий.
День у день за вікном — одне й те саме: хвилі, зрідка птахи, шипіння води та шале­ні стрибки горизонту. І це, за словами капі­тана, майже штиль!
Наприкінці четвертого дня під шаром свинцевих хмар ми побачили контури скель. Це були Південні Шетландські острови — закінчення протоки. Ми раділи та обіймались, як моряки Колумба, діставшись Америки.



Бухта Янкі та Новий рік в Антарктиді

Перша зупинка на ніч на спокійній во­ді, серед льодовиків і скелястих гір. Бухта Янкі відокремлена від моря кам’янистою мілиною. З одного боку сюди падають ве­личезні шматки льодовика, а з другого по­логе узбережжя підходить до 300-метрових скель. Усе життя зосереджене на цьому по­логому березі.
Сівши на надувний човник із мотором, який моряки називають «Тузик», ми діста­лись узбережжя і поринули у світ дикої природи. Тут проживає колонія пінгвінів Дженту, яка налічує близько 4000 пар, та цікаві пінгвіни-поліцейські. Таку назву ос­танні дістали через чорну смугу під підбо­ріддям, мов тасьма каски у полісмена. Де­кому це нагадує усмішку — і справді, дивитися серйозно на тих істот неможливо. Окрім пінгвінів, тут відпочивають морсь­кі слони й тюлені Веддела, гніздуються крач­ки та поморники.
Про наближення Нового року нам нага­дувала лише штучна ялинка на столі в кают-компанії. Здавалося, свято з ароматом хвої та мандаринів десь так далеко… Але свят­кувати можна всюди. За кілька годин на столі вже красувалися «олів’є» та «шуба», печені картопля і м’ясо, а в центрі — шам­панське. З аудіоцентру залунали новорічні та різдвяні пісні. Я вийшов до супутників у білій сорочці та метелику в цяточку — вся команда в туристичному одязі та ком­бінезонах на хвилину втратила мову! Капі­тан виголосив святковий спіч, і над бухтою залунав дзвін келихів.
Ми вітали один одного, але з відтінком смутку, бо наші родини лишилися далеко, за 16 тисяч кілометрів. Для мене це був пер­ший Новий рік без дружини та дітей. Зв’яз­ку в Антарктиді немає, останній сеанс ми мали тиждень тому. Але що за Новий рік без дива? Єдиним засобом спілкування ях­ти зі світом є службово-рятувальний супутнико­вий зв’язок «Iridium», вартість розмов — шалена. Та заради свята капітан подарував кожному по 2 хвилини. Секунди напруженого очікування — і ось чую голос дружини та доньки! На очах ви­ступили сльози. Іноді, аби по-справжньому від­чути любов, треба заїхати так далеко…



Бухта Півмісяця

Діставшись одного з островів та спустивши «Тузика», ми висадилися на кам’янисте узбереж­жя бухти Півмісяця. Побачили законсервовану аргентинську станцію «Camara», а навпроти — краєвид сусіднього острова, неймовірні пейзажі зі скелями, льодовиками, хмарами та айсбергами у воді. Неподалік розкидані величезні кістки ки­та — на шматку щелепи всілися наші дівчата, ще й лишилося місце.
Трохи відбившись від групи, я одразу ледь не наступив на сплячого тюленя. Кольором шкури та формою тіла він майже не відрізнявся від камін­ня. Ще кілька разів я міг пройтися по сплячих тюленях — їх неможливо побачити, поки вони не починають рухатися чи позіхати, поглядаючи на тебе здивованими очима…
Після кількагодинної прогулянки ми поверну­лися на яхту і виявили, що наші обличчя підсма­жилися на сонці. Все-таки південь!



Бухта Десепшн і природне спа

Понад 10 тисяч років тому один із вулканів Антарктиди вибухнув і створив острів-підкову. Бухту обступають прямовисні скелі, але з одного боку вона має пляж із чорного вулканічного піс­ку. Вулкан періодично випускає крізь той пісок пару. На кілька хвилин туман від випаровування ховає берег, вода у смузі прибою нагрівається до 20 градусів, а пісок на глибині півметра — аж до 120! У цій природній печі ми запекли скумб­рію. Природним джакузі користуються пінгвіни і тю­лені, хлюпаючись у теплій воді.
Широке та пологе узбережжя вкупі з відносно теплою водою, яку полюбили кити, майже століт­тя тому облюбували китобої, побудувавши жит­лові будинки та станцію з переробки китового жиру. Нині промисловий пункт стоїть пусткою.
Далі буде.


МАРШРУТ ЕКСПЕДИЦІЇ

Відстань — 30000 км (авіа), 2700 км (морем).
Тривалість — 21 день.
Бюджет — 10 600 $.
Найліпший час — із листопада по березень.
Візи громадянам України не знадобляться.
Авіаквитки варто бронювати за півроку.
Додатково поблизу Ушуаї можна від­­відати льодовик Вінчигуерра та запо­відник «Fin del mundo» («Край світу»).