Врез: «Мавпи», «сніг» ще й «Роксолана» — складно придумати три слова, більш віддалені за значенням. Але їх об’єднує «снігова роксоланова мавпа» з гір Центрального Китаю.
Країна: Китай
Автор: Сергій Мизатий, біолог

Ми звикли думати, що мавпи — тварини суто тропічні. Адже більшість із них живуть там, де не буває мінусових температур. Винят­ком є хіба що японські макаки, про яких ко­лись розповідав наш журнал («МТ» № 6’2013), але тих рятують від снігу і холоду термальні водойми. Золотаві кирпаті мавпи водяться теж на широті субтропіків і тропіків, у само­му серці Китаю. Але не все так просто, бо то гори — висоти від 1500 до 4000 метрів, і сніг та морози там зовсім не рідкість.
Отже, якщо «снігова людина» залишається тільки надбанням міфології, то «сніго­ва мавпа» — хоча й досить рідкісна, але цілком реальна, її можна зустріти в заповідни­ках і зоопарках.

 

Мавпи та Роксолана

На старовинних китайських вазах зустріча­ється зображення цієї дивовижної істоти — мавпи з блакитним обличчям і яскраво-золо­тавим хутром. Європейці милувалися витвора­ми східних митців, не ставлячи собі запитання, що то за тварина. Хто їх, тих китайців, знає — може, це казкова істота на зразок дракона.
Першим європейцем, який побачив золо­таву мавпу на власні очі, був французький свя­щеник Арман Давид. Він прибув до Китаю в 1860-х роках як місіонер, але у наверненні місцевого люду до католицизму досяг значно менших успіхів, ніж у зоологічній науці. Його ім’я увічнене в назві оленів, яких він знайшов у парку імператора. Привізши кількох до Єв­ропи, він урятував вид від зникнення: через кілька десятиліть олені Давида в Китаї були повністю винищені, й пізніше їх завезли сюди знову. Два інші зоовідкриття Давид зробив у незайманих гірських лісах провінції Сичуань. Тут він виявив ще дві ніколи не бачені у Ста­рому Світі тварини: велику панду і золотавих синьолицих мавп.
Привезені Давидом матеріали вивчав фран­цузький зоолог Анрі Мільн-Едвардс. Його найдужче вразили носи мавп. Вони загина­ються догори так, що у старших майже торка­ються чола. Тож науковець дав істотам латин­ське ймення Rhinopithecus roxellanae.


І до чого тут наша Роксолана? Де той Китай — а де Україна з Туреччиною? А ось до чого. Видова назва тварини Rhinopithecus ro­xellanae справді походить від імені Роксола­ни. Річ у тім, що українська бранка, а потім коха­на дружина султана Сулеймана Пишного, за­пам’яталася жителям Стамбула своїм кирпа­тим носиком. Яка іронія долі: красуня дала ймення… ледь не чудовиську. Хоча думки тут розходяться: хтось більше звертає увагу на зворушливий погляд тваринки та колір хутра, а хтось — на вертикальні носові прорізи на синьому тлі, ніби в зомбі.
Ну, а родова назва китайських звіряток «ри­нопітек» означає «носата», чи «кирпата мавпа».
Золотавого хутра, яке згодом так вабило придворних модників, Мільн-Едвардс у назві не відобразив. І як з’ясувалося потім, правиль­но зробив: загалом виявили ще три підвиди цих мавп, які забарвлені значно скромніше, хоча всі чотири дуже подібні статурою та спо­собом життя.
До речі, їхні повадки не менш дивні, ніж зовнішність.

 

Змерзли, мавпи?

А ось і ні, примати в цих нібито невідповідних для них умовах почуваються вельми комфортно.
Живуть вони родинами: самець, кілька са­миць та їхні нащадки — загалом до півсотні тварин. Можуть також триматися групами аж до 400 особин. Більшу частину життя про­во­дять на деревах і спускаються на землю виключно для з’ясування стосунків. Дорослі мавпи досягають розмірів середнього собаки, причому хвіст має таку саму довжи­ну, як уся решта тіла, сантиметрів до 70.


Що цікаво: це розміри самиць, а ось самці удвічі менші — важать якихось 16 кіло. Та ці легковаговики часто поводять­ся, як справжні мачо. Виходячи на поле бою, самець гарчить і гавкає на суперника. Але до кровопролиття зазвичай не доходить — перемагає той, у кого лютіший вигляд.
Самиці дивують не менше. І не лише тим, що іноді підключаються до чоловічих сварок. Вони проявляють унікальну тур­бо­ту про потомство. Одні можуть допома­гати іншим у пологах і залюбки годують груддю чужих дітей. Це справжній феномен у царстві приматів і взагалі у тваринно­му світі.


У теплу пору року золотаві мавпи, зда­ється, шукають прохолоди. Вони підійма­ються якомога вище в гори, у хвойні ліси, до самої верхньої межі тайги, і не йдуть ви­ще тільки тому, що далі — альпійські луки без дерев. Узимку ж вони спускаються у передгір’я та долини, й не так заради теп­ла, як по їжу: в засніженій тайзі підхожих для мавп харчів не залишається.
Утім, поняття «підхожі» вони розумі­ють досить широко. Вони здатні харчу­ва­тися не лише плодами, а й зеленими час­тинами рослин, про що свідчать випнуті животи. Серед приматів чимало видів мо­жуть таке споживати, але хто з них міг би перетравити деревну кору або соснову гли­цю? А ринопітеки перетравлюють. Біль­ше того, врізноманітнюють своє меню «ско­роминою» — пташиними яйцями, дрібними тваринками й комахами. Проте, звісно, коли є вибір, синьолиці відда­ють перевагу фруктам і горіхам, як і всі мавпи у світі.

 

Єдність — запорука виживання

Кирпаті мавпи різних підвидів зустрічаються в Центральному та Південному Китаї, а також у В’єтнамі. А чорних ринопітеків на півночі М’ян­ми виявили буквально десять років тому. І все-таки найбільше представництво кирпоносих мавп забезпечують золотаві. Найчисельніша популяція живе в національному природному заповіднику «Чжоучжи» у провінції Шеньсі — їх там близько 4 тисяч.
Мавпи, які не бояться снігу і морозу, здатні знайти собі прожиток де завгодно. В епоху мамон­тів золотаві синьолиці процвітали в горах Півден­ного і Центрального Китаю, своїй прабатьківщині. Тоді ці краї були порослі безкрайніми лісами. Од­нак працьовиті китайські селяни століття за сто­літтям відвойовували у хащів території для полів, і тваринам стало мало місця. Крім того, китайська кухня розглядає будь-яких мавп як делікатес, ки­тайська традиційна медицина вважає їхні кістки цілющими, а хутро ринопітеків дуже цінується.


Зараз у лісах Центрального Китаю живе близь­ко 5 тисяч золотавих кирпатих мавп. Теоретично така популяція здатна самовідновлюватись. Проте біда в тім, що єдиної популяції немає: при­мати живуть кланами на окремих острівцях лісу. Генетичний обмін між ізольованими групами майже неможливий, і це прирікає тварин на по­ступове виродження. Така сама проблема — й у великих панд, про загрозу для яких у світі зна­ють, певно, всі.


Як і панд, останнім часом золотавих мавп узя­ли під охорону, в місцях їхнього проживання з’я­вилися заповідники і національні парки, із браконьєрами чинять за всією суворістю закону. Але відновити цілісність популяції поки що нере­аль­но. Обговорюють ідеї переселення молодих тва­рин з одних місць у інші та випускання в ліс мавп, народжених у неволі. Ясно одне: щось тре­ба ро­бити, бо зрештою чудернацькі й милі ство­ріння можуть лишитися тільки на фото і тих ста­родав­ніх вазах.


ДЕ ПОБАЧИТИ?

Простіше — у зоопарках. Кирпаті мавпи є в Пекіні, Чонкіні, Гуанчжоу, Гонконгу, японських «Kobe Oji Zoo» та «Kumamoto City Zoo», корейсько­му «Everland Zoo», деяких американ­ських зоопарках. Прага першою серед єв­ропейських міст отримала золотавих кирпатих мавп від пекінських парт­нерів.
Складніше — у заповідниках і нац­парках: «Веньчуань-Улун», «Цзючжайгоу» та «Хуанлун» — всі у провінції Сичуань; «Чжоучжи» у провінції Шеньсі, Шеньнунцзя у провінції Хубей та інших.
Детальніше — www.visitourchina.com