Ми звикли думати, що мавпи — тварини суто тропічні. Адже більшість із них живуть там, де не буває мінусових температур. Винятком є хіба що японські макаки, про яких колись розповідав наш журнал («МТ» № 6’2013), але тих рятують від снігу і холоду термальні водойми. Золотаві кирпаті мавпи водяться теж на широті субтропіків і тропіків, у самому серці Китаю. Але не все так просто, бо то гори — висоти від 1500 до 4000 метрів, і сніг та морози там зовсім не рідкість.
Отже, якщо «снігова людина» залишається тільки надбанням міфології, то «снігова мавпа» — хоча й досить рідкісна, але цілком реальна, її можна зустріти в заповідниках і зоопарках.
Мавпи та Роксолана
На старовинних китайських вазах зустрічається зображення цієї дивовижної істоти — мавпи з блакитним обличчям і яскраво-золотавим хутром. Європейці милувалися витворами східних митців, не ставлячи собі запитання, що то за тварина. Хто їх, тих китайців, знає — може, це казкова істота на зразок дракона.
Першим європейцем, який побачив золотаву мавпу на власні очі, був французький священик Арман Давид. Він прибув до Китаю в 1860-х роках як місіонер, але у наверненні місцевого люду до католицизму досяг значно менших успіхів, ніж у зоологічній науці. Його ім’я увічнене в назві оленів, яких він знайшов у парку імператора. Привізши кількох до Європи, він урятував вид від зникнення: через кілька десятиліть олені Давида в Китаї були повністю винищені, й пізніше їх завезли сюди знову. Два інші зоовідкриття Давид зробив у незайманих гірських лісах провінції Сичуань. Тут він виявив ще дві ніколи не бачені у Старому Світі тварини: велику панду і золотавих синьолицих мавп.
Привезені Давидом матеріали вивчав французький зоолог Анрі Мільн-Едвардс. Його найдужче вразили носи мавп. Вони загинаються догори так, що у старших майже торкаються чола. Тож науковець дав істотам латинське ймення Rhinopithecus roxellanae.
І до чого тут наша Роксолана? Де той Китай — а де Україна з Туреччиною? А ось до чого. Видова назва тварини Rhinopithecus roxellanae справді походить від імені Роксолани. Річ у тім, що українська бранка, а потім кохана дружина султана Сулеймана Пишного, запам’яталася жителям Стамбула своїм кирпатим носиком. Яка іронія долі: красуня дала ймення… ледь не чудовиську. Хоча думки тут розходяться: хтось більше звертає увагу на зворушливий погляд тваринки та колір хутра, а хтось — на вертикальні носові прорізи на синьому тлі, ніби в зомбі.
Ну, а родова назва китайських звіряток «ринопітек» означає «носата», чи «кирпата мавпа».
Золотавого хутра, яке згодом так вабило придворних модників, Мільн-Едвардс у назві не відобразив. І як з’ясувалося потім, правильно зробив: загалом виявили ще три підвиди цих мавп, які забарвлені значно скромніше, хоча всі чотири дуже подібні статурою та способом життя.
До речі, їхні повадки не менш дивні, ніж зовнішність.
Змерзли, мавпи?
А ось і ні, примати в цих нібито невідповідних для них умовах почуваються вельми комфортно.
Живуть вони родинами: самець, кілька самиць та їхні нащадки — загалом до півсотні тварин. Можуть також триматися групами аж до 400 особин. Більшу частину життя проводять на деревах і спускаються на землю виключно для з’ясування стосунків. Дорослі мавпи досягають розмірів середнього собаки, причому хвіст має таку саму довжину, як уся решта тіла, сантиметрів до 70.
Що цікаво: це розміри самиць, а ось самці удвічі менші — важать якихось 16 кіло. Та ці легковаговики часто поводяться, як справжні мачо. Виходячи на поле бою, самець гарчить і гавкає на суперника. Але до кровопролиття зазвичай не доходить — перемагає той, у кого лютіший вигляд.
Самиці дивують не менше. І не лише тим, що іноді підключаються до чоловічих сварок. Вони проявляють унікальну турботу про потомство. Одні можуть допомагати іншим у пологах і залюбки годують груддю чужих дітей. Це справжній феномен у царстві приматів і взагалі у тваринному світі.
У теплу пору року золотаві мавпи, здається, шукають прохолоди. Вони підіймаються якомога вище в гори, у хвойні ліси, до самої верхньої межі тайги, і не йдуть вище тільки тому, що далі — альпійські луки без дерев. Узимку ж вони спускаються у передгір’я та долини, й не так заради тепла, як по їжу: в засніженій тайзі підхожих для мавп харчів не залишається.
Утім, поняття «підхожі» вони розуміють досить широко. Вони здатні харчуватися не лише плодами, а й зеленими частинами рослин, про що свідчать випнуті животи. Серед приматів чимало видів можуть таке споживати, але хто з них міг би перетравити деревну кору або соснову глицю? А ринопітеки перетравлюють. Більше того, врізноманітнюють своє меню «скороминою» — пташиними яйцями, дрібними тваринками й комахами. Проте, звісно, коли є вибір, синьолиці віддають перевагу фруктам і горіхам, як і всі мавпи у світі.
Єдність — запорука виживання
Кирпаті мавпи різних підвидів зустрічаються в Центральному та Південному Китаї, а також у В’єтнамі. А чорних ринопітеків на півночі М’янми виявили буквально десять років тому. І все-таки найбільше представництво кирпоносих мавп забезпечують золотаві. Найчисельніша популяція живе в національному природному заповіднику «Чжоучжи» у провінції Шеньсі — їх там близько 4 тисяч.
Мавпи, які не бояться снігу і морозу, здатні знайти собі прожиток де завгодно. В епоху мамонтів золотаві синьолиці процвітали в горах Південного і Центрального Китаю, своїй прабатьківщині. Тоді ці краї були порослі безкрайніми лісами. Однак працьовиті китайські селяни століття за століттям відвойовували у хащів території для полів, і тваринам стало мало місця. Крім того, китайська кухня розглядає будь-яких мавп як делікатес, китайська традиційна медицина вважає їхні кістки цілющими, а хутро ринопітеків дуже цінується.
Зараз у лісах Центрального Китаю живе близько 5 тисяч золотавих кирпатих мавп. Теоретично така популяція здатна самовідновлюватись. Проте біда в тім, що єдиної популяції немає: примати живуть кланами на окремих острівцях лісу. Генетичний обмін між ізольованими групами майже неможливий, і це прирікає тварин на поступове виродження. Така сама проблема — й у великих панд, про загрозу для яких у світі знають, певно, всі.
Як і панд, останнім часом золотавих мавп узяли під охорону, в місцях їхнього проживання з’явилися заповідники і національні парки, із браконьєрами чинять за всією суворістю закону. Але відновити цілісність популяції поки що нереально. Обговорюють ідеї переселення молодих тварин з одних місць у інші та випускання в ліс мавп, народжених у неволі. Ясно одне: щось треба робити, бо зрештою чудернацькі й милі створіння можуть лишитися тільки на фото і тих стародавніх вазах.
ДЕ ПОБАЧИТИ?
Простіше — у зоопарках. Кирпаті мавпи є в Пекіні, Чонкіні, Гуанчжоу, Гонконгу, японських «Kobe Oji Zoo» та «Kumamoto City Zoo», корейському «Everland Zoo», деяких американських зоопарках. Прага першою серед європейських міст отримала золотавих кирпатих мавп від пекінських партнерів.
Складніше — у заповідниках і нацпарках: «Веньчуань-Улун», «Цзючжайгоу» та «Хуанлун» — всі у провінції Сичуань; «Чжоучжи» у провінції Шеньсі, Шеньнунцзя у провінції Хубей та інших.
Детальніше — www.visitourchina.com
