Скарби і святині

Ми застали в Болгарії оксамитовий се­зон, але розвідували принади країни з при­цілом на осінь. Тут це пора, коли на зміну пляжуванню поступово приходять екскур­сії в атмосфері прохолоди й відносного ту­ристичного затишшя.
Подарував нам таку нагоду престур на за­прошення Міністерства туризму Болга­рії та за сприяння групи компаній «РТМ-Україна».

 

СОФІЯ. Сердика, або просто — серце

Вирватися сюди з курорту варто зовсім не заради «офіційного візиту» до столиці. Софія обдарує естетичними враженнями, історичними цікавинами і збагатить духовно.
Нас прийняв готель «Intercontinental So­fia» в «серці серця Болгарії», звідки близь­ко до всіх принад столиці.

Софія — одне з найдавніших міст Європи та світу. Неолітичні поселення тут були ще, уявіть, 7000 років тому. А майже 3000 років тому постало місто — Сердика, столиця фракійців, курганами яких усіяно частину сучасної Болгарії. У складі Римсь­кої імперії вона стала центром провінції Нижня Дакія: мала фортечні мури, храми і вілли. Імператор Константин Великий називав її «мій Рим».
Тисячолітню популярність місця пов’я­зують з великою кількістю термальних дже­рел. Вони нас теж вразили. Їх три десятки, і вони мають вигляд гарно оздоблених во­дограїв по всьому місту. Цілюща вода без­коштовна для всіх! Пригадалися чудові ку­пальні Будапешта, які приймають тисячі туристів. Сподіваємося, природний скарб колись запрацює і на болгарську державу.

Обличчя міста поєднує ознаки різних епох: від давньоримських пам’яток до сучасних бізнес-центрів, від візантійських церков до сталінського неокласицизму. Серед архітектурних «візиток» — собор Олександра Невського, створений на межі ХІХ і ХХ століть у нововізантійському сти­лі й здатний умістити до 10 000 людей. За­пам’ятався дуже драматичного вигляду пам’ятник болгарському цареві Самуїлові: серце правителя не витримало поразки його війська і наруги над воїнами. Серед персонажів вулиць ми зустріли у бронзі ко­рифея болгарської літератури, академіка Івана Вазова, відомого ще й тим, що у 71 рік помер в обіймах коханки-актриси. Ім’ям Вазова названо національний театр. Є ще стародавній храм Святої Софії — Премуд­рості Божої, відбудована ранньохристиян­ська ротонда Святого Георгія, старовинна мечеть Баня-Баші… І все це тоне у повсюд­ній зелені вулиць, скверів і парків.
А за містом, у селі Боян, ми оглянули перлину стародавньої архітектури — Боянську церкву ХІІІ століття з лаконічними формами й чудовими фресками.

 

РИЛЬСЬКИЙ МОНАСТИР. Гірська обитель

В одному з наймальовничіших куточків гірського масиву Рила на нас чекала голов­на святиня Болгарії. Обитель заснував схим­ник Х століття Іван Рильський, найшано­ваніший болгарський святий. За часів турецького панування цей монастир був цент­ром духовного та культурного самозбереження болгарського народу: тут видавали книжки, готували вчителів і духівників для всієї країни.

Тепер це одне з найпопулярніших па­лом­ницьких і туристичних місць у Болга­рії, символ її православ’я. Прочани вкло­няю­ться могилі й печері, у якій жив Іван Риль­ський, нетлінні мощі святого є джере­лом розради і чудес для вірян. Серед інших ре­ліквій — давня чудотворна ікона Бого­роди­ці «Одигітрія» з мощами десятків свя­тих. Відвідувачам показують головну церк­ву Різдва Пресвятої Богородиці, музейні екс­позиції, чернечу кухню, вежу, оновлені при­міщення епохи Відродження, іконну гале­рею… А ще діє паломницький марш­рут «Іван Рильський Чудотворець» через гори Вітоша, Вірила і Рила.

 

ЕТИРА. Село Болгарського відродження

Цю місцину моїй родині відкрили в далеких 1980-х болгарські друзі — Райна і Пе­тер Іванови. Тож нове відвідання стало но­стальжі-туром.
Засноване 1964 року етнографічне село Етира є найдавнішим у країні, найбільшим у Південно-Східній Європі. Цікаво, що ви­живає воно самостійно, щедро пригощаючи туристів і пропонуючи їм сувеніри.

Етира є символом Болгарського відро­дження після визволення від османів. Габ­ров­ський край став тоді культурно-економічним осердям держави.
Поруч — Габрово, легендарне місто жит­тєрадісних людей, батьківщина анекдотів і кумедних бувальщин. І в Етирі це відчува­єш. Наприклад, тут можуть жартома пригос­тити кавою із чашки з двох половинок…

Понад півсотні будинків, майстерень, пекарень, крамниць, криниць, дзвіниць, мостів і млинів Етири змушують крутити навсібіч головою. Одна частина об’єктів міститься тут ще з часів Відродження, другу звезли з околиць, а третю збудували за старовинними зразками.
Поповнюються колекції, з’являються но­ві об’єкти, підростає нове покоління май­стрів. Мені дуже до вподоби болгарські ке­раміка та дерев’яні вироби. Духмяні паляниці просто з печі миттю розходяться серед туристів.

 

ТРЯВНА. Містечко горян

А зразком гірського містечка для нас ста­ла Трявна, де я теж бувала років сорок тому.
Давній (із ХІІ століття) осідок ремісників не втратив свого архітектурного обличчя. Узагалі болгарська глибинка дивує якоюсь, сказати б, неформальністю. Наприклад, міська управа Трявни на вигляд — радше альпійський будинок. Колоритні вулиці ча­рують спокоєм, а повітря — запахом лісу. Під мостом зі скульптурами чапля невиму­шено снідає жабами. Церква, що нагадує турецьку лазню, дивиться через дорогу на свою височеньку подружку — годинникову вежу. В ренесансних будиночках працюють майстерні ювелірів і різьбярів (до речі, міс­цевий Музей різьблення по дереву просто вражає). У дворику бабця в кріслі сьорбає з філіжанки каву... Так би й жити отут, серед рукотворної та природної краси.

 

ВЕЛИКО-ТИРНОВО. Звук і світло історії

Це ще одна столиця — Другого Болгарського царства (1185–1393) та Болгарського князівства (1878–1879). Велико-Тирново розташоване на півночі країни і зведене на трьох пагорбах. Із різних боків його омиває річка Янтра, над ним височіє фортеця Царе­вець. Сюди варто приїхати, щоб обійти всі можливі оглядові майданчики, відзняти купу фото, поторгуватися з ремісниками у крам­ничках, посидіти в затишних ресторанах із краєвидами міста, а ввечері піти на дивовиж­не шоу «Звук і світло».

Наше знайомство з Велико-Тирново по­чалося саме з шоу. Розмістившись на VIP-балконі, ми звернули погляди в бік Царевця. До темної фортеці знизу підкралися вогні й поповзли пожежами вище. Під протяжні мелодії відтворювалася багатовікова трагіч­на історія краю. Вогні змінювали колір від синіх аж до червоних, зловісних. Довкілля клекотіло, як у вулкані… Дивовижна музи­ка і гра кольорів, які образними засобами передавали весь драматизм історії.
Зблизька Царевець ми побачили вже на­ступного ранку. Твердиня часів Другого Бол­гарського царства, частково відреконструйо­вана, викликала запитання про те, як пред­ки болгар могли без сучасних техніки і тех­нологій збудувати таку могутню споруду. Цікаво, що до того тут була візантійська фор­теця, а ще раніше — римська.

Біля мурів і башт було видно потужні прожектори зі світлофільтрами, які й ство­рювали вечірнє шоу. Щиро кажучи, було б ліпше, якби спочатку відбувся денний огляд руїн, тоді увечері побачене перед нами ніби ожило б.
Палац патріархів зведено вище від царського палацу та облаштовано як «фортецю у фортеці». Царі ставили віру вище за владу? Від палацу відкривається найкраща панора­ма великого і величного Тирнова. Патріар­ший собор вразив величчю та оздобленням, зокрема фресками. Це сучасна реконструк­ція на оригінальному фундаменті.
Цікавий у місті не лише Царевець. Про­бігши мальовничими вуличками, я пошкоду­вала, що так швидко треба було їх залишати.

 

АРБАНАСІ. Колесо життя

Певно, кожен із нашої групи замислився про вічність і швидкоплинність життя в уні­кальній церкві Різдва Христового в селі Ар­банасі, що біля Велико-Тирново. Дату будів­ництва не встановлено, але відомо, що в XVII столітті храм розширили і заново розписали.
Церква вкопана в землю, з прихованими куполами, без дзвіниці — зовні дуже аске­тич­на. Але всередині це справжня галерея. 3500 образів пензля невідомих, але чудових май­стрів різних епох повністю покривають її стіни.
Перше, що бачить тут прочанин, — це «Колесо життя», яке створив прославлений болгарський маляр Захарій Зограф. Фреска показує історію двох типів людей. На зовнішньому колі композиції — той, хто зацик­лився на проблемах повсякдення і думає лише про гроші, владу та блага земні. На внутрішньому — той, хто радіє кожній миті, вдосконалюється, сіє добро, збирає плоди праці та з настанням зими свого життя гріється багаттям із гілок дерева, яке колись посадив. Аби відчувати наповненість існування, варто плекати в собі чесноти, каже нам Захарій Зограф, а гроші та влада не вря­тують від порожнечі та страждань.
Серед шедеврів Арбанасі мене ще вразив той, де зображено ряд мислителів давнини — Гомера, Піфагора, Платона, Арістотеля, Плу­тарха та інших — із німбами, як у святих. Античні мудреці полемізують на стіні право­славного храму. Храму віковічної мудрості.

 

ВАРНА. Болгарська Одеса

Точніше, Одесос — так величали це чор­номорське місто отці-засновники, мілетські греки, у VI столітті до н. е. Нову назву місту дали авари зі слов’янами, які спустошили місто, а потім розбудували на свій лад.
Нині Варна — місто-побратим Одеси і чимось невловимим нагадує нашу «перлину біля моря». Варто з’їздити сюди й побувати у відомому дельфінарії, оглянути давньорим­ські терми, Приморський парк і погуляти старовинними вуличками. У жодному разі не пропустіть кафедрального собору (1886) — це символ Варни, опора місцевого христи­янства. А ще — зразок неординарної, як для православ’я, архітектури. Що цікаво, збуду­вав храм одеський зодчий Василь Маас.

Варна розташована неподалік від Албени, Балчика, Золотих Пісків та інших відо­мих курортів, тому сам Бог велів звідти сюди навідуватися — погуляти, поекскурсувати й пофестивалити. «Варненське літо» та інші міжнародні фести тривають майже безперервно.

 

АЛБЕНА. Курорт повного циклу

Чистий білий пісок, доволі мілке й тепле море, будівлі серед зелені, «блакитні прапо­ри» найчистіших пляжів та активний відпо­чинок на будь-який смак роблять Албену справжньою оздоровницею.

Хоча село з такою назвою існувало ще до нашої ери, нині Албена — саме курорт, збудований за єдиним планом і з інфраструк­турою саме для морського відпочинку. Діє він за повним циклом: продукти до столу гостей вирощують і переробляють на місці, є власний автопарк, аквапарк, пляжі в кон­цесії, аеропорти… На черзі — переробка від­ходів, яка остаточно замкне цикл.
Готель «Flamingo Grand 5stars» прийняв нас на ночівлю й показав високі стандарти індустрії гостинності.

 

БАЛЧИК. Через кактуси до королеви

Поруч з Албеною розкинувся Балчик — певно, наймальовничіше приморське містечко Болгарії. За два з половиною тисячо­ліття свого існування воно назбирало чима­ло пам’яток. Вам не вдасться оминути ані старовинних вуличок, ані шикарних пляжів. Та головний туроб’єкт Балчика — Універси­тетський ботанічний сад із колекцією кактусів. Завдяки особливому мікроклімату їм тут навіть краще, ніж у Мексиці, деякі сяга­ють 4 метрів у висоту.

Повз екзотичні насадження — до еклек­тичного палацу. Його звели для румунської королеви Марії (до 1940 року місто належа­ло Румунії). Багато зробили за місцевими традиціями. Поруч відреставрували давні млини. Зберегли контраст між білими скелями та кармінно-червоними дахами Балчика. Звели стилізовані під старовину каплиці, містки й альтанки. Водоспади ніби огортають численні будівлі в болгарському, візантійському, мавританському, трансільванському та інших стилях. А навколо — дивовижний парк із десятками чудових ар­хітектурних композицій. І вілла «Блакитна стріла» зависла над морем…
Інтер’єри палацу не вражали коштовнос­тями, та золото ми все-таки знайшли: у бот­саду відбувалася виставка знайдених непо­далік фракійських скарбів!
Поблизу Балчика раджу не проминути неймовірної краси заповідник — «Мис Ка­ліакра». Найдовший мис Болгарії врізається в море на 2 кілометри. Над синіми хвилями височать десятиметрові прямовисні скелі.

 

УБИТІ КАМЕНІ, або Кам’яний Ліс

А як проминути таке? Серед піщаних дюн вивищуються... дерева — не дерева, колони — не колони, сталагміти — не сталагміти… Але багато і поруч із трасою. Цей куточок місцеві називають Убиті Камені, а гіди й туристи — Кам’яний Ліс.
Химерні каменюки заввишки до 10 і завтовшки до 3 метрів стоять у мініпустелі. Багато брил мають власні назви: «Символ плодючості» (з ним люблять селфитися жі­ночки), «Солдат», «Чорт», «Родина»... Серед цих «скульптур» не можеш позбутися враження, що вони рукотворні — просто дуже вивітрені. Уявіть собі, вони ще й порожнис­ті, фактично — природні труби.

Загалом є 16 наукових пояснень феномена. Наприклад, така: вапнякове дно висохлого моря пробили дощові потоки, і з вапняку в піску виникли «труби». За іншою гіпотезою, таємничі кам’яні фігури — то справді дерева, а точніше, вапнякові оболонки, що утворилися навколо дерев. Або ще варіант: із морського дна виходили стру­мені газу, навколо яких виросли корали…
Ясно одне: Кам’яний Ліс — унікальне у світовому масштабі явище, до якого можна потрапити проїздом від курортів до Варни.

 

ІСТОРИЧНИЙ ПАРК. Селфі зі Спартаком

Неподалік від красуні Варни та давнього села Неофіт-Рильський можна здійснити подорож машиною часу. Таку нагоду дає ці­кавий музей просто неба і водночас комплекс атракцій — Історичний парк, особли­во цікавий молоді та дітям.

Тут ми мандрували різними епохами бол­гарської історії, починаючи з неоліту. Як вам селфі з героєм Спартаком (до речі, уро­дженцем Фракії) або античним поетом Ор­феєм? Чи сафарі на фракійській колісниці? Чи стрільба з лука? А костюмовані фотосесії, бої на мечах, страви за стародавніми рецептами, вино з фракійських посудин — ритонів? Оригінальні артефакти сусідують із майстерними реконструкціями, скульпту­ри — з живими аніматорами, розповіді — з атракціонами.

Минуле доступне для всіх завдяки креа­тиву й ентузіазму господарів парку, їхній увазі до історичних деталей. Комплекс ство­рено з ініціативи бізнесмена і колекціонера артефактів Івеліна Михайлова. Років десять тому він розгорнув кампанію зі збору кош­тів на проєкт, який допоможе всім збагнути велич культур і цивілізацій, нащадками яких є нинішні болгари.

 

ПЛІСКА. Столиця і кирилиця

Пліска входить до списку міст із найбагатшою та найдавнішою історією в Європі та світі. І... так, це ще одна столиця Болгарії, її Першого царства (681–893). Місто за­снував хан Аспарух, а розбудували візантій­ські зодчі.
Екскурсію у Плісці нам провів не хто ін­ший, як Красимір Мінчев — посол Болгарії в Україні у 2012–2018 роках, член групи друж­би «Україна – Болгарія», знавець і по­пуляризатор своєї національної історії. Роз­копки відкрили тут залишки «зовнішнього» та «внутрішнього» міста, тронної зали, Ма­лого палацу, язичницького і християнського храмів, лазень, водосховища… Тисячі арте­фактів, серед яких і коштовні, зберігає археологічний музей. Неподалік реконструю­ють собор епохи Аспаруха.

Окремо пан Мінчев показав нам абсолютно дивовижний музей «Двір кирилиці» й познайомив із його творцем — іще одним ентузіастом і меценатом, Кареном Алекса­няном. Головні експонати тут — великий пам’ятник Кирилу та Мефодію, нашим з болгарами спільним святим просвітникам. А ще — болгарському цареві Борису. А ще — 12-метровий хрест, символ нашої спільної віри. По периметру «Двору» вишикувалися кириличні літери, виготовлені руками вірменських каменярів. Є колекція фігур бол­гарських правителів (як живі!), а також па­м’ятники письменникам світу, які творили кирилицею. На жаль, серед останніх — ли­ше троє з України (Забіла, Ільф і Петров), і тих названо російськими. Де ви, українсь­кі меценати?

Чому «Дім кирилиці» створили саме у Плісці? Бо тут за правління святого царя Бориса I Хрестителя цю абетку вперше ви­знано на державному рівні. Тепер нею пишуть понад 500 мільйонів людей у всьому світі.
На завершення пан посол подарував ук­раїнським журналістам чашку з першою бук­вою імені кожного з нас.
Сподіваюся, ви недаремно прочитали стільки написаних мною кириличних літер і теж колись відвідаєте Болгарію, щоб наповнити чашу свого пізнання.