Долина Луари, блискуча стрічка річки й давні замки по берегах. Мури зі світлого каменю, башти з темно-сірою черепицею, схожі на втілену казку французькі сади… Варто трохи заглибитися в минувшину, притулитися до столітніх стін, неквапливо пройтися залами — і відкриються романтичні, сумні та страшні історії. Або красиві та шляхетні — такі, як оця.
Король і Геній
1 січня 1515 року королем Франції став Франциск І. То була куртуазна епоха — завершувалося Середньовіччя, відчувалося прагнення змін. Сусідню Італію охопив Ренесанс із його гуманістичними ідеалами та поверненням до античної спадщини. Францискові було лише три роки, коли помер батько, а у сім його вже заручили з дочкою Людовика ХІІ — Клод. Після цього він оселився в Амбуазі разом з матір’ю та сестрою.
Раніше в замку народився і зростав Карл VIII, прозваний Люб’язним. Він розширив його та збудував каплицю Святого Гумберта. А ще розпочав Італійські війни, що їх вели три наступні королі Франції. Карл облаштовував тут італійські сади. Людовик ХІІ продовжував ті війни та розбудовував замок, а потім поселив тут майбутнього зятя.
В Амбуазі Франциск провів щасливі роки юності. Майбутнього короля виховували разом із молодими аристократами, які стали йому вірними друзями: Гійомом де Боніве, згодом адміралом Франції, автором відомого гасла «Поспішай не поспішаючи», та Анном І де Монморансі, майбутнім маршалом і пером королівства. Юнаки отримали блискучу освіту: арифметика, географія, історія, мови, теологія, філософія, поетика… Плюс танці, музика, стрільба з лука, соколине полювання... Мати обожнювала сина й ні в чому йому не відмовляла. Не дивно, що він виріс самовпевненим. На додачу високий зріст і врода зробили його улюбленцем жінок. Його назвали королем-лицарем. Девізом монарха стало: «Така моя воля!».
Франциск І продовжив Італійські війни. Молодому правителю усміхнулась удача, й того ж року він урочисто ввійшов до Мілану. І саме там познайомився з італійським художником та винахідником Леонардо да Вінчі, що жив при місцевому дворі. Франциск запросив великого майстра до Амбуаза.
1516 року 64-річний да Вінчі на мулі перетнув Альпи з кількома учнями та слугою. У шкіряних чохлах він привіз три незавершені картини, серед них і «Мону Лізу» (так найвідоміша картина італійського митця опинилась у Франції!). Король надав своєму гостеві щедре утримання та Кло-Люсе — невеликий замок поруч з Амбуазом. А Леонардо вигадував різні дивовижі, які вражали гостей на прийняттях, — наприклад, механічних тварин, із яких сипалися лілеї, або летючі машини, що кружляли над головами глядачів. Гість так захопив короля, що той, аби мати можливість спілкуватися без свідків, за чутками, наказав прокопати тунель від Амбуаза до Кло-Люсе. Зрештою, відстань між ними — метрів 500, а скеля складається з м’якого пісковику.
Апогеєм святкувань у замку Амбуаз стали дві королівські події, які відзначали з різницею 10 днів навесні 1518 року, — хрещення дофіна (який, зрештою, так і не став королем) та одруження кузини короля з папським племінником (у цьому шлюбі народиться майбутня королева і мати трьох королів Катерина Медичі). Франциск влаштував найпишніший прийом з усіх, що бачила тогочасна Франція. А декорації придумав сам Леонардо. Банкети, лицарські турніри, видовищні вистави та демонстрація артилерії — гості були вражені розмахом і пишністю!
Того ж року на подяку королю за підтримку да Вінчі влаштував святкування у Кло-Люсе. Двір замку був укритий блакитною матерією, на якій з’являлися планети, сонце та місяць. Світло сотень свічок осявало дійство. Король і його двір були у захваті.
Уже наступного року Леонардо да Вінчі відійшов у вічність. Великий майстер помер у Кло-Люсе, за переказами — на руках у молодого монарха та в оточенні своїх учнів.
Дружба короля та генія мала продовження в історії. Франциск І став покровителем мистецтв і дав поштовх французькому Відродженню. Він підтримував великих митців свого часу, зокрема Андреа дель Сарто і Бенвенуто Челліні. Король започаткував колекцію живопису — ту саму, яка нині експонується у Луврі, розширив королівську бібліотеку (зобов’язавши надсилати до неї примірник кожної книжки, що друкувалась у Франції) та почав використовувати у діловодстві французьку мову замість латини. Італійські війни Франциска І мали ще один несподіваний результат — король захопився італійською кухнею та реформував французьку.
Що ж до замку Амбуаз, то Франциск його перебудував, прикрасивши своєю емблемою з вогнедишною саламандрою. Тут народилися троє з шести його дітей, на честь появи кожного з яких влаштовували багаті прийоми.
Та після смерті першої дружини Клод король дедалі менше навідував Амбуаз. Він оновлював замок Блуа, перебудовував Лувр і зводив найпишніший серед замків Луари — Шамбор.
Згодом Амбуаз відійшов невістці Франциска І — Катерині Медичі. Але це вже буде зовсім інша епоха — темні часи релігійних війн, підступних змов і страхітливих убивств. Катерина стане опікункою старшого сина Франциска ІІ, який одружиться зі спадкоємицею шотландського престолу Марією Стюарт. І Амбуаз знову вийде на авансцену історії. Лідери протестантів прагнутимуть вирвати молодого короля з-під опіки лідерів-католиків, викрадуть Франциска ІІ і відвезуть до замку над Луарою. Амбуазьку змову буде придушено, а заколотників — страчено. Трупами буде обвішаний весь замок. Після такої розправи Амбуаз перестане бути королівською резиденцією. Він переходитиме з рук у руки, тут влаштують казарми, фабрику гудзиків і потім старечий притулок. Лише після Другої світової війни замок відреставрували, і він увійшов до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Його жартома називатимуть «королівським дитячим садком», адже саме тут зростали 5 французьких монархів.
Слідами Франциска і да Вінчі
Сучасному туристові непросту історію Амбуаза подають у легкій формі за допомогою новітніх технологій. У Франції аудіогід виходить із моди, натомість набирає популярності «Histopad» — спеціальний інтерактивний пристрій, що визначає ваше розташування на території та пропонує інформацію про конкретні місця. А ще він показує минуле: якщо навести камеру пристрою на особливий значок, можна побачити, який вигляд міг колись мати об’єкт.
Від воріт замку пристрій радить одразу зайти до каплиці святого Гумберта. Саме тут похований Леонардо да Вінчі. Могила великого майстра довго лишалася невідомою. Дослідивши поховання під церквою, науковці знайшли докази, що він спочиває саме тут.
Ідемо далі на оглядовий майданчик біля замку — помилуватися краєвидом Луари та містечка Амбуаз, що розкинулося біля підніжжя замку. Тут вітряно, але так гарно!
Тоді рушаємо на оглядини самого замку. П’ять століть тому в залі Ради з колонами та камінами відбувалося пишне весілля. Королівські покої з пізньоготичними меблями та гобеленами теж бачили чимало. Експозиція невелика: замки Луари були поруйновані та пограбовані під час революцій і війн. Зате двір, на який виходимо, просто чарівний! Стрижені кущі та пірамідальні деревця — чудове тло для фото на згадку.
Спускаємося до містечка. У фахверкових будиночках облаштовано кав’ярні та крамниці, а просто у скелі під замком — винарню. Тут хочеться затриматись і відпочити від історії. Але ми прямуємо до сусіднього замку Кло-Люсе — саме того, де проживав Леонардо.
Збудований із червоної цегли, гарно оздоблений замок є меншим за Амбуаз. На верхньому поверсі — покої, в яких провів останні роки митець, на нижньому — майстерня з приладдям для виготовлення фарб, кабінет із книжками та рукописами, кухня. У підвалі представлено макети винаходів майстра, прототипи танка, кулемета, парашута, розвідного моста, автомобіля та ще багато що. Правда, торкатися цих макетів заборонено. На відміну від інших, великих, розташованих у парку біля замку, — ними із задоволенням граються діти та дорослі. А ще тут є озерце, навколо якого посаджені рослини, що їх малював да Вінчі. Враження таке, що потрапляєш просто у його картини! І не забудьте зазирнути до сувенірної крамнички — там не лише магнітики та листівки, а й багато ігор, зроблених за винаходами маестро. Такого у звичайних магазинах нема і близько. Як і в інших замках.
У ФРАНЦІЮ ДО ЛЕОНАРДО
Містечко Амбуаз, яке сміливо можна назвати містом при замку, розташоване за 225 км від Парижа.
Діставатися — на авто чи швидкісній електричці TGV за маршрутом Париж — Сан-П’єр-де-Кор (55 хв.), від якого — 25 км до Амбуаза можна проїхати автобусом.
Проводяться тематичні екскурсії з гідом, самостійні — з аудіогідом або новітнім «Істопадом», а також різноманітні святкування, банкети й урочисті прийоми.
www.chateau-amboise.com
