Індія — це різномовне велелюддя, суміш етносів і віросповідань, барвистих свят, широких водойм, зеленого розмаю та аюрведичних курортів. Серед усього цього неважко розгубитися. Та коли вами опікується авторитетний туроператор, метушня відходить на задній план, а на передній виступає все найцікавіше. Надійним провідником для нас стала індійська компанія «Travelite India».
Отже, в путь.
Невимовне місто
Тривандрум, він же — Тируванантапурам, як його назвали в давнину, разом з однойменним округом розташований на «півдні півдня» Індії. Гід назвав його «невеличким гарним містечком». Слово «гарне» здалося нам певним перебільшенням: місто вражало натовпами екзотично вбраних людей, сумішшю багатих кварталів і міських нетрів. А «містечко» — то явне «применшення», адже у Тривандрумі лише офіційно мешкає мільйон людей. Хоча для півторамільярдної Індії, можливо, це й село…
Тируванантапурам — стародавнє місто, розташоване, як годиться, на семи пагорбах. Саме тут за тисячу років до нашої ери кинули якір кораблі біблійного царя Соломона. Довга стародавня назва перекладається як «місце, де живе святий Ананта». Нинішнє місто-порт, місто-бізнес-центр зберігає шарм старовини у своїх червоних черепицях, вузьких вуличках і колоритних рестораціях.
Головна історична цікавина Тривандрума — величний індуїстський храм Шрі-Падманабха-Свамі, присвячений богу Вішну. Святилище вперше згадується в літописах ще у IV столітті до нашої ери. Воно кілька разів руйнувалось і перебудовувалося. Нині це гопурам — семиярусна надбрамна вежа, зведена у XVIII столітті. 2011 року в підвалинах храму відкрили давню скарбницю магараджів — у ній було понад 2 тонни золота й мішки коштовного каміння! На жаль, за огорожу святині впускають лише правовірних індуїстів. Але поруч є палац-музей магараджів — Maharaja Swathi Palace Museum.
Музейний комплекс «Нап’єр» захопив нас колекцією археологічних знахідок та історичних артефактів — кажуть, збірка унікальна. У галереї «Шрі-Читра» хотілося довше помилуватися полотнами індійських художників і Миколи Рериха. Не менш мальовничим був центральний ринок, де барви жили, кричали і пахли. Як і в етнографічному селі з пристанню для човнів.
Серед головних цікавин міста називають зоопарк. Незвичайний, бо розташований на 22 гектарах у центрі міста, є одним із найбільших, найгарніших і найдавніших в Індії. Його створив 1857 року для власної насолоди сам магараджа. Нині, коли неторкані джунглі масово знищуються, царство диких тварин серед міста дбає про збереження живого розмаїття. Тут у хороших умовах тримають 75 видів тварин, а в тераріумі є рептилії з усього світу.
Праведні води
Місто Каньякумарі відоме відразу трьома фактами, що випливають один з одного. По-перше, це «край світу», найпівденніша точка Індії та, як наслідок, — усієї Євразії (за винятком малайзійського мису Пай). По-друге, це місце злиття «трьох морів»: Аравійського, Бенгальської затоки та Індійського океану. І по-третє, сюди стікаються прочани з усієї Індії, аби зустріти світанок, провести захід сонця та змити у трьох водах свої гріхи. Власне, тим самим кінчиком півострова Індостан є мис Коморин, де все й відбувається.
Легенда місця ось яка (хоча в неї безліч версій). «Канья» в перекладі — «діва», а «кумарі» — «юна». Йдеться про Дурга-деві — богиню-войовницю, створену верховними богами й послану на землю нищити демонів. Її сила полягала в чистоті й непорочності. Шива закохався в Дургу й хотів із нею одружитись. Але втрата нею цноти порушила б рівновагу світлих і темних сил на землі. Тому боги завадили весіллю. Дурга-деві дала обітницю безшлюбності та прийняла важку аскезу — багато років стояла на одній нозі на скелі. Там, де на камені відбилась її стопа, звели невелике святилище. Шлюб не відбувся, і зерна рису, заготовлені для бенкету, скам’яніли — їх досі знаходять у піску та гальці на берегах. Кажуть, весілля ще відбудеться, Каньякумарі дочекається свого нареченого, і всякий, хто знайшов камінчик у формі рисового зерна, стане бажаним гостем на святі, а всі зернятка рису зберуть разом і приготують.
Аби потрапити на храмовий ритуал у Каньякумарі вдосвіта, ми встали серед ночі й через дві години прибули з готелю у Тривандрумі на мис Коморин. При вході до храму купили гірлянди жасмину — в Індії він дрібний і дуже запашний. Так і тягне його понюхати, але аромат призначений виключно для богині Кумарі. Оголені до пояса храмові прислужники вручили кожному з нас листок банана з прасадом — їжею для богині. Її ми лишили біля Шива-лінгама (фалічного символу Шиви). Ченці безперервно читали мантри, пахло аромаоліями, травами й воском.
Вийшли з храму і влилися в натовп прочан, які у досвітніх сутінках стікалися на берег. Із підсилювачів лунала гучна музика, з лотків торгували фігурками богів, талісманами і сувенірами. Зустріти світанок — це те, заради чого до Каньякумарі приїжджають щодня десятки тисяч прочан з усієї Індії та туристів з усього світу. Натовп обліплює скелі, огорожі, дехто залазить на ліхтарі, аби першим побачити промінь сонця.
Зайняли місця на узбережних каменях, напружено стежачи за горизонтом. Священний ритуал велить у момент сходу сонця здійснити омовіння в морі. Можна ще й кинути у хвилі певну річ, із якою пов’язані не найкращі спогади. Ми залишилися пасивними споглядачами, хоча процес очікування світила з виспівуванням мантр під шум потужного прибою, емоції тисяч паломників екзальтують і можуть пробити на сльозу.
Сонце того ранку було блідувате, зійшло в паволоці. Про його схід сповістив спеціальний звуковий сигнал. І люди кинулися в солоні води! Індуси стрибали, сміялися, хлюпалися просто в одязі, не заходячи глибше ніж до пояса. Потім мокрими йшли через строкатий базарчик, де торговці простягали нитки перлів і мушлі за дивними цінами.
Усе відбувалося під різкий, аж занадто гучний акомпанемент молитовних піснеспівів, що линули з динаміків. Спочатку ми гадали, що то індуїстські чи буддійські молитви, аж раптом відчули ритміку «Отче наш». Справді, поруч був католицький храм — щось середнє між костелом і пагодою. Здається, саме з нього гриміла «заутреня дискотека».
Що ще вражає на кінчику Індії, то це споруди на честь праведників країни. Найважливіший — меморіал Магатми Ганді, отця й учителя нації, який ненасильством здолав насильство. Ганді не раз приїздив у ці місця і дуже любив їх. Його пофарбований у рожеве меморіал нагадує пряничний будиночок. Вважається, що він поєднує стилі індуїстських, мусульманських і християнських храмів. Унікальність будівлі — у круглому отворі в даху, крізь який сонце потрапляє всередину лише раз на рік — 2 жовтня, у день народження Учителя.
Меморіал індуїстського праведника Вівекананди розташований на острові, за кількасот метрів від мису Коморин. На скелі, де у кінці ХІХ століття медитував Вівекананда, в 1970 році збудували мандалу — сакральний символ із квадратом світобудови посередині. Попри юрби туристів і прочан на мисі, тут можна знайти усамітнений куточок і помилуватись океаном.
А поруч із цим індуїстським місцем сили стоїть гігантська статуя тамільського поета Тируваллувара, котрого, втім, теж шанують, мов святого.
Є в Каньякумарі й святі, ближчі до нашого розуміння, — у великому костелі Нашої Діви Рансом. Величезна біло-блакитна готична дзвіниця височить над рибальськими хатинами, човнами, сітями та горами мушель.
Усе це разом — красоти Індії, містичний схід сонця, храми різних релігій, дивні люди і події, гамір і несподівана самота — справляє дещо сюрреалістичне враження. Це Індія, що сказати…
