Літнього тепла, обіцяного організаторами поїздки, відчути так і не вдалося. Небо то супилося, то поливало рясним дощем, а то неочікувано вітало гарячим сонцем. Та це не заважало насолоджуватися неозорими красотами балтійської півночі. Теплий прийом фінів зігрівав щохвилини, недарма вони називають туристів виключно гостями.
Доля занесла до південно-східної частини Фінляндії — Кюменлааксо, який розташований на березі Фінської затоки та на кордоні з Російською Федерацією. Завдяки вдалому положенню розвиток туризму в краю досить активний. Регіон славний своєю природною первозданністю, затишним сільським побутом у поєднанні з євростандартами, а також рибними місцями, в чому ми мали добру нагоду переконатися. Навіть неозброєним оком було видно «густозаселені» водойми. Не остання річ — і безпосередня близькість до Гельсинкі (115 кілометрів) із можливістю поєднати відпочинок на природі зі столичними екскурсіями.
Усе це приваблює тисячі туристів, особливо влітку. Звичайно, найбільше їх прибуває із сусідньої Росії — сусіди залюбки проводять свій літній відпочинок у затишній та культурній Фінляндії. Проте Кюменлааксо приймає й багато інших іноземних гостей.
КОТКА. Тиха гавань
Перші асоціації, які викликало це місто-порт, були з Одесою. Але Котка виглядає дуже по-фінському — тихо і спокійно. Безлюдні вулички наповнюються невеликими компаніями лише у вечірні години, але навіть тоді продовжують панувати тиша і спокій.
Увечері ми потрапили на гостину до цікавої сімейної пари — Рісто і Маріти. Обоє пишаються, що вони фіни, і радо подорожують світом. Нас залюбки пригостили смачнючою юшкою з лосося та млинцями із джемом, розповідаючи про рідну Котку та її околиці.
Історія міста сягає 1879 року, коли на місці фортеці Роченсальм було офіційно затверджено поселення. Відтоді Котка доросла до 60 тисяч населення й досі не припиняє свого розвитку. Влада дбає про місто, і це відчувається на кожному кроці.
Унікальне місто поєднує дві стихії — воду та землю. Його вантажний порт є головною водною експортною артерією країни. В літній період частину гавані облаштовують для проведення фестивалю «Морські дні в Котці», що проводиться з 1962 року і збирає тисячі відвідувачів звідусіль. У сучасному морському музейному центрі «Vellamo» можна почерпнути відомості про історію краю, судноплавство, рибальство, побут на кораблях різних епох. Музей вражає сучасним підходом, інтерактивністю та особливо цікавий дітлахам. У ньому є моделі різноманітних шхун, баркасів, криголамів і сучасних спортивних плавзасобів, ба навіть учасників Олімпійських ігор. Можна замовити екскурсію російською мовою. Є хороший ресторан і сувенірний магазин — усе для дорогих туристів.
Інша частина міста потопає в зелені й вабить своїми затишними зеленими парками. Одним із найгарніших є водний парк «Сапокка», відзначений багатьма нагородами. Це місце надихає озерами, в яких плавають коропці, квітучими кущами, високими деревами та 20-метровим водоспадом. Між іншим, «Сапокка» походить від російського «сапог»: формою водний парк нагадує чобіт.
Зовсім поруч — річковий порт і «Маретаріум» (www.maretarium.fi/mare) — так називається акваріум, дуже популярний і серед гостей, і серед місцевих мешканців. Одразу ж після входу ви потрапляєте до водних лабіринтів за склом, де представлено понад 50 видів риб Балтійського моря, фінських річок та озер. (До речі, в країні — 187 888 озер!). Цей рибний світ забезпечується водою прямісінько з Балтійського моря. На згадку про «занурення» можна придбати цікаві сувеніри.
КАУНІСААРІ. Острівець щасливих пенсіонерів
Неподалік від «Маретаріуму» ми сіли на човен, який за годину-півтори довіз до заповітного острова Каунісаарі. З фінської його назва перекладається як «прекрасний остів», і це воістину так. Мальовнича місцина оточена густим лісом і Балтійським морем, вона заспокоює та надихає своєю первозданністю. Протягом року на острові мешкають лише кілька людей, переважно пенсійного віку. Проте влітку їх кількість збільшується ще й доповнюється закордонними відвідувачами.
Ми потрапили до маленького поселення з невеличким музеєм рибальства, адміністративними міні-будівлями. Тут навіть є своя художня галерея «Марі». Вона відчинена цілодобово і працює за системою самообслуговування, як і переважна кількість офіційних установ — наприклад, пошта.
Усе тут затишне та миле, кожна будівля автентична. Нам показали один із найдавніших будинків на острові. Гостинні господарі провели детальну екскурсію оселею, садком і човнярською майстернею.
Фіналом прогулянки півднем острова зазвичай стає ресторан «Kaunissaaren Maja». Тут можна скуштувати традиційні страви зі свіжовиловлених дарів моря, а потім задоволеними й умиротвореними — повертатися на «велику землю».
ЛАНГІКОСКІ. В імперському стилі
За Коткою, на березі річки Кюмійокі, збереглася дача російського імператора Олександра ІІІ. Нині це музей. Тут нас зустрів… сам цар із царицею Марією Федорівною. Звичайно ж, цей міні-спектакль для туристів грають актори. Вони розповідають про історію цього місця та особливості відпочинку царів. Екскурсії ведуть фінською, англійською та російською мовами.
Щодо історії. Олександр ІІІ, уперше побачивши дивовижну природу південної Фінляндії, вирішив облаштувати літній будиночок у Лангінкоскі. Тільки тут він міг удосталь порибалити, власноручно нарубатися дров і взагалі відчути себе звичайною людиною.
На першому поверсі будинку — гостьова кімната, кухня, кабінет імператора та гардероб імператриці, а на другому — покої вінценосної родини. В кімнатах збереглися старовинні дачні меблі, виготовлені фінськими майстрами. Навколо можна прогулятися парком і сповна відчути якість царського відпочинку.
ГАМІНА. Життя по колу
Місто Гаміна на березі Фінської затоки було засноване у 1653-му. В історію воно увійшло передусім як місце підписання угоди між Швецією та Російською імперією за підсумками дворічної війни. Проте доля містечка багата й на інші події, котрим, як і процвітанню самої Гаміни, сприяло його розташування на перетині важливих морських і суходільних торгових шляхів.
Гаміна розташована за 40 кілометрів від кордону з Росією, за 100 — від російського міста Виборг і за 240 — від Санкт-Петербурга. Тож автобусні тури звідти чи відвідання власними авто цих місць — звична річ.
Місто має цікаву округлу форму. План забудови виглядав як коло за мурами фортеці. У 1720-х роках її збудувало Шведське королівство, котрому тоді належала Фінляндія. Укріплення має форму зірки, всередині якої й міститься старий круглий центр із Ратушною площею. Як жартують мешканці, чоловікам напідпитку легко знайти дорогу додому на вулицях, що колами розходяться від центру, адже з усіх боків добре видно головний орієнтир — ратушу.
Наразі центральний бастіон фортеці відреставрували і тепер тут проводять різноманітні свята. Влітку укріплення накривають найбільшим у Європі тентом. У відреставрованих казематах облаштувалися затишні ресторани.
Місто має понад 30 різноманітних готелів і кемпінгів. Проте більшим попитом користуються приватні котеджі або кімнати. Зазвичай для гостей облаштовують окремі одно- чи двокімнатні будиночки з душем і туалетом або ж горища.
Нас запросили оглянути саме такі «домашні готелі», а потім у деяких переночувати. Приязні члени спілки, яка оберігає автентичні будівлі Гаміни, влаштували нам вітальний концерт, після якого ми подорожували від будинку до будинку, мандруючи кільцеподібними вуличками та смакуючи все нові страви. Теплий прийом від щирого серця зігрівав у по-фінському прохолодний вечір.
РАКІНКОТКА. Екологічний рай
Лише за 14 кілометрів від Гаміни потрапляєш на острів Вімпа. Перлиною є екоострів Ракінкотка, куди ми здійснили півгодинний морський вояж.
На катері нас супроводжував особисто господар екозакладу Перті Іллі та його вірний супутник — пес Тіно, який став загальним улюбленцем нашої групи. Пан Іллі розповів, що його родина в туристичному бізнесі ще з 1997 року, тому має великий досвід в організації відпочинку для різноманітних груп із виїздом на риболовлю, сауною, дегустацією рибальських страв.
Прибувши на незвідані береги, ми опинились у напрочуд затишній і гарній місцині. Острів Ракінкотка — це 27 гектарів неймовірної краси та буйної природи! Всі будиночки виконані у стилі фінського рибальського селища. Головний принцип життя тут — «Не зашкодь природі».
Крім нашого любого Тіно, на острові мешкають інші тварини — вівці та кури. Є і невеличкий город — це щоб городяни могли побачити, «на яких деревах росте картопля». Відверто кажучи, вирушаючи на острів, ми запаслися продуктами, проте переживали даремно. А ще ж попереду була риболовля!
Уперше я брала участь у риболовлі сітями та побачила, що таке пастка на лососів. Професійні рибалки залюбки виділили і нам чималий екземпляр делікатесної риби, вийнявши її з чималої сітчастої конструкції, що під час припливу поринає під воду, а після відпливу виринає. А потім ми самі нахапали плотви та судачків у раніше розставлених сітках. Фінські водойми також повні форелі, щук, окунів, лящів, оселедців і кільки.
Увечері посмакували смачною рибкою, грибною юшкою та фінським ягідним пирогом. А ще були танці біля багаття, гаряча сауна, холодне море і в результаті — море вражень!
«РИБАЛЬСЬКІ» ПОРАДИ
Мінлива фінська погода потребує певної підготовки. Будуть необхідні:
- непромокальний одяг — вас завжди може застати дощ, а у вітряну погоду парасоля не завжди врятує;
- засіб від комарів — цих жахливих інсектумів ви точно зустрінете, а вони завжди раді новим гостям;
- сонцезахисні окуляри — особливо необхідні влітку біля моря, де сонце напрочуд активне як для північних країв;
- пов’язка для сну — якщо приїдете в період «білих ночей», це стане для вас рятівним засобом;
- купальники та плавки — хоч би де у Фінляндії ви перебували, неодмінно потрапите до сауни!
