Тут переплелися природна гармонiя, стилi мистецтва, епохи й етноси, ба навiть реальнiсть i казка. Синтра розташована за 27 кiлометрiв од Лiсабона i є практично його передмiстям. Проте сюди їдуть спецiально, покидаючи на час принади столицi та присвячуючи унiкальному куточковi Європи днi й тижнi.
Зелений рай
Синтра — це i мiсто, i романтичних обрисiв гiрський хребет, на схилi якого воно розкинулося. Ландшафт порiзаний ущелинами, порослий лiсами, обнизаний численними струмками — воiстину обитель природної краси, тишi та спокою. Достаток води робить цей пiвденний край неймовiрно родючим, зеленим i мальовничим. Тут може рости те, чого не зустрiнеш в iнших куточках Європи. А рослини — то затiнок, прохолода i насолода для змучених сонцем португальцiв.
Не дивно, що цi чарiвнi мiсця приваблювали людей у всi епохи й були священними ще в язичницькi часи. Фiнiкiйцi, греки, римляни чомусь завжди зводили саме храми, присвяченi Мiсяцю. Назва Синтри й походить вiд грецького «Синтiя» — одного з iмен богинi нiчного свiтила.
Пiзнiше благодатний край облюбували араби i збудували тут свiй замок. Вигнавши маврiв, королi Португалiї зробили мiсто Синтру своєю лiтньою резиденцiєю, а околицi — улюбленими мисливськими угiддями. За монархами потяглися художники й письменники, аби здобути натхнення й оспiвати цей «земний рай». Саме так назвав Синтру лорд Байрон у своєму «Паломництвi Чайльд-Гарольда». Здiйснив сюди прощу й Ганс Християн Андерсен, завiтавши на гостину до друга, який служив у Португалiї дипломатом. Казкар написав у своїх нотатках, що кожен знайде тут свою батькiвщину: росiянин — берези, скандинав — гранiтнi валуни, мешканець Середземномор’я — буйну субтропiчну зелень…
Андерсену тим милiшою стала Синтра, що її оминула епiдемiя холери, яка панувала тодi в Європi. А ще ранiше цi краї дивовижним чином не зачепила й страшна чума, яка, зокрема, скосила понад половину населення сусiднього Лiсабона. Феномен пояснюють унiкальним мiкроклiматом i цiлющим повiтрям Синтри. Сюди досi привозять людей лiкувати легеневi хвороби.
Над зеленими пагорбами навiть у найдужчу спеку висить невелика хмарка, захищаючи мiсто вiд палючих променiв сонця. А в мiсцевому парку можна зустрiти привезенi з-за морiв драконове дерево, лавр, лiванський кедр…
Твердиня, що здалася без бою
Оддалiк вiд мiста, в горах, височить Замок маврiв. Своїми мурами вiн нiби повторює обриси скель. Збудували його справдi маври — арабськi завойовники, що пiдкорили край у VIII столiттi й вирiшили закрiпитися на тутешнiх висотах. Понад двiстi рокiв благоденствували сини Аллаха, вважаючи цю мiсцевiсть райськими садами й обороняючи її вiд нечестивих гяурiв. Обiрвав їхнi утiхи масований наступ християн. 1147 року, пiсля того, як король Альфонсу I зайняв Лiсабон, маври здали замок без спротиву.
Аби заохотити розвиток регiону, Альфонсу надав йому винятковi права. Згодом замок вiдремонтували, а всерединi колишньої мусульманської твердинi звели храм святого Петра. За вiки цi укрiплення поступово втратили оборонне значення, i бiльшiсть населення мiстечка, яке виросло пiд ним, спустилася в долину, де й знаходиться нинiшня Синтра. У XVI столiттi замок лишився покинутим, останнiми його мешканцями перед цим були євреї.
У 1830 роцi поруйнована твердиня приглянулася королю Фернанду II, який i взявся вiдновлювати її, перебудовуючи башти i мури у стилi середньовiчного романтизму. Тож те, що ми бачимо на скелях зараз, є не зовсiм достославним мавританським трофеєм… Але романтики хоч вiдбавляй!
Мiсто королiв i митцiв
Невеличка Синтра має менш нiж 30-тисячне населення, проте вважається культурною столицею Португалiї. Саме тут вiдбуваються престижнi фестивалi й виставки, сюди приїздять iноземнi делегацiї засвiдчити свою повагу славнiй минувшинi та мистецьким здобуткам країни. Поцiновувачi прекрасного прямують до Синтри просто столичними електричками.
Вузенькi вулички то здiймаються вгору, то рiзко йдуть донизу. В їхньому ароматi вiдчувається дух самої iсторiї…
Перше, що впадає в око на вулицях Синтри — це крамницi сувенiрiв, кустарного промислу й антикварiату. А якщо пiдвести погляд, над старовинними будинками Вiла-Велья (Старого мiста) неодмiнно побачиш два конусоподiбнi куполи — тутешню «вiзитку». Насправдi це оригiнальнi димоходи Королiвського палацу Пасу-Реал. Пiд конусами досi розташована монарша кухня з усiм начинням, необхiдним для бенкетiв. Її разом iз основним корпусом палацу заклали на початку XV столiття, в епоху правлiння короля Дона Жуау I. Трохи бiльше нiж через сто рокiв Дон Мануел I велiв додати ще кiлька будов i облагородити iнтер’єри. Завдяки цьому Королiвський палац тепер пишається колекцiями мозаїк у вибагливому стилi мудехар — такими як в Арабськiй залi чи залi Сирен. На особливу увагу заслуговує Рушнична зала, на стелi якої зображенi мисливськi собаки та зброя.
Ну, а Сонячна зала парадоксальним чином вiдображає уподобання першого з вiнценосних мешканцiв палацу — Дона Жуау I. Її стеля розписана папугами, що тримають троянди. Нi, король захоплювався не орнiтологiєю чи ботанiкою. Вiн цiлком виправдовував своє iм’я — Дон Жуау, котре звичнiше для нас звучало б як Дон Жуан. Дуже вже любив жiнок. На трояндах у папужих дзьобах написано «Пур бень», тобто «Воно й на краще». Король мав на увазi той випадок, коли дружина застала його в обiймах iз придворною дамою. Пiсля конфузу Жуау й наказав прикрасити залу стiлькома птахами, скiльки не в мiру грайливих дам зустрiчалося при дворi.
Палац Бiлоснiжки
А якщо пiднятися таємничою стежкою «зачарованого лiсу» (фантастично красивого парку) на гiрський кряж, перед очима постане iнший палац. Блукаючи його залами й переходами, не можеш позбутися враження, що наяву потрапив у казку.
Нацiональний палац Да-Пена розташований на найвищiй вершинi гiрського хребта Серра-де-Синтра. Вiн не такий давнiй, як Королiвський палац, бо зведений у ХIХ столiттi. Зажадав створити це справжнє диво португальський король Фернанду Саксонський, Кобурзький i Готський. У комплексi Паласiо-да-Пена переплелись найрiзноманiтнi стилi: єгипетський, мавританський, готичний, ренесанс, iспанський мудехар, португальський мануелiн… Через це хороми здаються ще бiльшими за свої реальнi розмiри i нiби розфарбованими безлiччю яскравих барв. Величний i водночас легкий, еклектичний i цiлiсний, палац надовго вражає уяву. Король Фернанду перед будiвництвом сказав, що бажає втiлити всi архiтектурнi стилi Португалiї, при цьому зберiгши давнiшi споруди комплексу, якi тепер розташованi у внутрiшньому дворику.
Не менше багатство, нiж мудрована архiтектура, становлять лiплення, мозаїки, золотi оздоби, колекцiї картин i скульптур в iнтер’єрах замку, а також iндопортугальськi меблi iз цiнних порiд деревини, декотрi з яких створенi за ескiзами самого Дона Фернанду.
Назва «Да-Пена» походить або вiд «скелi», або вiд «скорботи» (до палацу тут була каплиця Матерi Божої Скорботної). Але гiди, а за ними й туристи часто iменують дивовижну споруду палацом Бiлоснiжки. I мають для цього пiдстави. Багато хто вважає, що прототипом палацу з вiдомого диснеївського мультфiльму став саме португальський Да-Пена, а не замок Нойшванштайн у Нiмеччинi. Цiлком iмовiрно, i не тiльки через подiбнiсть двох споруд. Король Фердинанд (вiн же Фернанду) та iнший європейський монарх Людвiг Баварський, «замовник» нiмецького шедевру, були кузенами i мали схожi смаки. А сам Волт Дисней походив з Iспанiї й цiлком мiг бачити казковий палац над Синтрою.
Паласiо-да-Пена має ще один скарб — неймовiрнi панорами, якi вiдкриваються з башточок i мурiв. Тут починаєш усвiдомлювати, що казковi палаци, монастирi, парки, виноградники i морськi узбережжя Синтри тiльки починаються…
КОНЦЕНТРАЦIЯ ЦIКАВИН
Околицi Синтри вартi детальнiшого огляду. Зокрема:
• палац Де-Сетеяїш, нинi перетворений на люксовий готель;
• парк i палац Монсеррат у схiдному стилi;
• монастир Душ-Капушуш, келiї якого витесанi у скелi й облицьованi корком;
• мис Рока — 140-метрова скеля з маяком, крайня захiдна точка континентальної Європи.
I звiсно, на окремi вiдвiдини у лiтнi мiсяцi заслуговують курорти Атлантичного узбережжя.
