Ісландія — це не екзотика, а суперекзотика. Яка розташована просто в Європі й водночас залишається краєм неторканої природи. Через свою суворість вона ніколи не була і, напевно, не стане мейнстримом для туристичних компаній України. Проте український туроператор «Delfa Tour» зацікавився нею ще понад 10 років тому. Нічого, що це далеко від чартерних напрямків і туди просилися лише одиниці клієнтів. Зате бути першовідкривачем — для компанії почесно і досить сміливо. Та й останнім часом українці, звернули увагу на загадкову Ісландію. У «Delfa Tour» запевняють, що ця країна — справжній антистрес, і подорож до неї здатна змінити ваші стосунки зі всесвітом.
Хто в космонавти?
Якщо ви налаштовані на готельну ідилію з «олл-інклюзивом», вам не сюди. Тут справді незвично. Північна природа з мінливою погодою зробили тутешні ландшафти і людей стриманими та сповненими внутрішньої сили. Вас оточуватимуть каміння, холодні й гарячі води, житло буде без витребеньок, ви не відчуєте пряного духу екзотики. Зате тут панує своя, відмінна від усього естетика.
Ісландія — свіжа й неторкана. І це можна відчути сповна, лише коли ти вже побував не тільки в «чартерних» країнах, а й десь у нетрях Борнео чи на мисі Доброї Надії, посмакував ексцентричні страви мішленівських ресторанів, відчув на Карибах, як «ямайським ромом пахнуть сутінки»… Одне слово, це країна для тих, хто вже багато бачив, кого складно здивувати розкішшю тропіків, хто здатний відрізнити справжнє від розрекламованого.
І головне — Ісландія для тих, хто готовий змінюватися. Так, вона змінює людей. Коли стоїш на краю провалля, куди, здається, ринуть усі води світу, всіляка метушня втрачає сенс, а на передній план виступають справжні життєві цінності.
Але треба бути готовим до випробувань. По-перше, бажано перестати рахувати гроші хоча б тимчасово (країна не з дешевих). По друге, варто готуватися до природних і погодних «ексклюзивів». Небачені красоти Ісландії тому й неторкані, що вони малодоступні. Тому й в країні лише 330 тисяч населення, що небагато хто згоден жити в гармонії з нелагідним островом.
У декого виникне запитання: чому ж сюди, на цю дику «планету», летять туристи з усього світу? Ісландія щороку приймає кількість туристів, яка перевищує її населення у понад 4 рази, і ця цифра зростає. Відповідь може дати наша подорож, і то частково, оскільки всі чари Ісландії годі спізнати під час короткого туру.
Космічний шаттл
Містечко Хелла чекало нас за 90 кілометрів від Рейк’явіка. Якщо у столиці мешкає дві третини населення країни, то тут — лише кількасот осіб, і це вважається «містом».
Дорога від аеропорту «Кефлавік» («Keflavikurflugvollur») стелилася рівно і була майже вільною від транспорту. Лише час від часу наш автобус обганяли круті джипи: в Ісландії це не розкіш, а засіб пересування, адже шляхи, особливо всередині країни, бувають навіть «дуже грунтовими».
Обабіч розкинулися ті самі «космічні» пейзажі. Одного разу проминули поле з кам’яними пірамідками — своєрідними оберегами, які наскладали люди. Кожний камінь приблизно за сто років обростає лишайником та мохом (майже як в українському прислів’ї) і зеленіє здалеку.
По бережках струмків паслися сотні, а може, й тисячі диких гусей та лебедів («гусей-лебедів» із казки). Першу весняну травичку скубли напівдикі ісландські коні.
До речі, тут-таки ми проминули комплекс, де відбуваються кінні шоу «Horse Breeding» за участю північних скакунів. Це надихнуло нашого високопрофесіонального гіда Марину на розповідь про дивних волохатих конячок, а нас — на окремий розділ про них.
Марсіанські коні
І не лише тому, що живуть серед «інопланетних» ландшафтів. Таких на Землі просто не буває. Тільки коні Ісландії здатні видобувати траву та лишайник із-під снігу так, як північні олені. Тільки вони можуть з однаковим успіхом скакати по засніженій і закрижанілій місцевості аж п’ятьма алюрами. І тільки вони, живучи в дикій природі, залишаються дружніми до людей, адже не зазнали шкоди ні від них, ні від хижаків, котрі в Ісландії не водяться.
Ставлення до коней на острові теж особливе. Якщо ви назвете їх «поні» через зріст (130–145 сантиметрів), господарі можуть образитися. Тварини здатні виконувати всю кінську роботу — від катання туристів до перевезення вантажів. У не такі вже й давні часи ісландці проходили весь життєвий шлях разом із сумирними волохатими супутниками.
Завезли сюди коней вікінги близько тисячі років тому — скоріш за все, з Ірландії. Брали на кораблі невеликих, щоб ощадити місце. З них сформувалися морозостійкі, з масивною головою, сильні та витривалі конячки. І дуже комфортні для їзди. Навіть якщо ви «чайник» у цій справі, в сідлі почуватиметесь досить упевнено.
Унікальний «острівний» статус породи відстоюється з усією суворістю закону. Сюди з Х століття (!) заборонено завозити будь-яких інших коней для уникнення схрещування. І навіть самим ісландським коням, коли тих вивозять із країни, повернутися на батьківщину зась, щоб не занесли ветінфекції.
Сафарі з північним сяйвом
Але подорож триває.
Містечко Хелла. Ніч. Готель. Дзвінок із рецепції: «Пліз, якщо бажаєте побачити полярне сяйво — швиденько надвір». Тут це традиція. Звичне для місцевих небесне явище збуджує приїжджих до нестями, тож ісландці не пропускають нагоди їх порадувати.
Японські туристи швидко повантажились у заздалегідь підготовлені джипи і помчали подалі від містечка туди, де чистоті сприйняття не заважає найменше світло цивілізації. А нас цілком влаштували ковдри, в які ми по-індіанському загорнулися, вийшовши споглядати таємничі вогні. Небо мінилося зелено-жовтими дугами і зигзагами, які створює «сонячний вітер» у послабленому геомагнітному полі північних широт. Про наукове пояснення феномена думати не хотілося. А ось розуміння того, заради чого сюди їдуть, прийшло раптом саме собою.
Архітектура і комфорт
Узагалі будинки в Ісландії, м’яко кажучи, не вражають: досить прозаїчні коробочки з каменю, скла і металу серед кам’янистих пагорбів. Але щоб готель… Коли ми надіслали фото «Stracta Hotel» ***+ із міста Хелла, дочка назвала його «дуже лаконічним» («зірки» готелю — від «Delfa Tour», адже офіційної категоризації готелів Ісландія не має). Зате всередині було напрочуд затишно, охайно та ергономічно. Для комфорту є геть усе. А що, ви приїхали до Ісландії ніжитися?! З «надмірностей» — на подвір’ї оригінальні сауни у вигляді дерев’яних діжок та два «джакузі». Як виявилося, насправді то ванни, але із цілющою термальною водою!
Побудований 2014 року, заклад відразу здобув відзнаки «Вибір мандрівників» від «Tripadvisor» та «Один із 25 найкращих готелів світу» за версією видання «The Тimes». Розташований лише за годину їзди від столиці, в усамітненому місці, він є ідеальною відправною точкою для подорожей Південною Ісландією та спостережень за полярним сяйвом. Поруч — гольф-поля і геотермальні купальні. Готель має 122 номери різних категорій та сімейні котеджі, запрошує до бару, бістро та цікавого ресторану з концепцією «local food» і панорамними вікнами на вулкан Ейяф’ятлайокудль.
Полярні помідори
Надалі геотермальний феномен супроводжував нас по всій країні: тут на повну використовують дармову природну енергію, наприклад, для обігрівання осель.
Кульмінацією стала ферма «Greenhouse», де нас зустріли «чарочками» з помідорів, у які був налитий крутий місцевий самогон із картоплі та тмину — бреннівін. Диво дивне — біля входу жовтів соняшник, а по ньому повзав справжнісінький джміль! Може, якийсь особливо шерстистий, як ті ісландські конячки? Ні, це з Голландії, їх звідти завозять (по 80 комах у контейнері, 35 євро кожний) для запилення рослин.
І овочі, і соняшники, і джмелі живуть тут завдяки геотермальній енергії. Ну, й енергії людей та новітнім технологіям. 10 робітників «Грінхаусу», обслуговуючи шпалерні рослини, забезпечують 370 тонн екологічно чистих овочів на рік. Поки одні томати сходять, інші достигають.
«Золоте кільце Ісландії»
Термоферма відкрила для нас компактний і водночас дуже видовищний маршрут для тих, хто в Ісландії вперше, — «Золоте кільце».
Другим пунктом на ньому був Золотий водоспад, або Гютльфосс (Gullfoss). Він справді вразив! Химерних обрисів каньйон, у який із висоти 32 метри з різних боків ринуть бурхливі потоки. Повітря сповнене гулу і дрібних бризок. Скажемо чесно, незважаючи на пізніші відвідання інших водоспадів, таке сильне враження краси та величі більше не повторювалося.
Долина гейзерів стала нашим першим проникненням у вулканічну суть острова Ісландія. На невеличкій території зосереджено чимало об’єктів, які булькають, парують, хлюпають, а то й вибухають, час від часу вивергаючи тонни води. Такими є Гейзер (Geysir), який дав назву всім іншим природним фонтанам планети, але нині вже значно втратив свою силу, а також Строккур (Strokkur), який викидає стовп окропу і пари на 20–30 метрів у висоту кожні 5–10 хвилин.
Парадоксально, але замкнулося наше «Золоте кільце Ісландії» розривом — тріщиною між континентальними платформами, яка пролягає в національному парку «Тингветлір» («Thingvellir») зі Спадщини ЮНЕСКО. Розколина росте: за рік просувається на 4 міліметри в американський бік і на 7 — у європейський. Віддаляємось… І над усім цим прокладено дерев’яну доріжку, якою ми заінтриговано прогулялися.
На території нинішнього «Тингветліру» збиралося народне віче — Альтинг, який вважають першим парламентом у Європі. Він діяв із 930 по 1798 рік. Тут же в 1000 році ісландці вирішили прийняти християнство. А ще в цьому місці 17 червня 1944-го проголосили державну незалежність Ісландії.
Попіл і процвітання
Могутній водоспад, нові «місячні» пейзажі в рамках екскурсії «Південне узбережжя» могли б вразити й дужче, якби не примхлива квітнева погода Приполяр’я. Радять (і ми приєднуємось) придбати одяг типу «Storm» або «Rain Systems», такий звичний для ісландців, — це допоможе почуватися комфортно. І біля водоспадів не змокнете.
Зате сонце вийшло тоді, коли ми наблизилися до легендарного вулкану — того самого, з «невимовною» назвою Ейяф’ятлайокудль, який у 2010-му налякав увесь світ виверженням і збив усі графіки авіарейсів між Європою та Америкою. У центрі «Eyafjallafokull» 20-хвилинне відео нагадало нам про ті події. А здивувало інше — те, що поруч із грізним вулканом, який засипав попелом усі околиці, процвітає агрофірма. Статечний ісландець показав нам, що попіл досі залягає смугами серед ріллі. Зате пшениця як родить! Схоже, справді не буває лиха без добра, диму — без вогню, а попелу — без добрива…
Чорний пляж
Що вам розповісти про місце, де сірі хвилі, розітнуті гострими, мов зуби акули, скелями, накочуються на чорний пісок? Цей куточок узбережжя називається Рейнісф’яра (Reynisfjara) і має славу найпохмурішого з наймальовничіших пляжів.
Неподалік на березі височіють ще одні скелі — з дивного шаруватого каміння, схожого то на розкришене печиво, то на спресоване монпансьє. Деякі скелі складаються з вертикальних чотиригранних стовпів — так дивно скристалізувалася вулканічна лава, застигнувши на цих берегах. Частину її море перемололо на чорний пісок.
Чомусь це незвичне, не надто веселе і не зовсім земне місце викликало в нас приплив ентузіазму — захотілося полазити по незвичайних скелях, відчути на дотик фактуру каменю, поглянути згори на чорно-сіру графіку Рейнісф’яри та закарбувати її в пам’яті.
Молочно-блакитний антистрес
Є в Ісландії місце, дуже тепле, комфортне і по-справжньому ідилійне. Тут люди знімають стреси, лікують нерви і доводять свою шкіру до оксамитового стану. Або просто відпочивають і розслаблюються в гарній компанії.
«Блакитна Лагуна» («Blue Lagoon») — унікальний у світовому масштабі геотермальний комплекс, розташований на півострові, серед сірих зазубрених валунів лавового поля, за 20–25 хвилин їзди від аеропорту «Кефлавік» і за 50 хвилин — від столиці. Термальна водичка молочно-небесного відтінку має температуру 38–40 градусів у будь-яку пору року та унікальний склад із трьох головних біоактивних компонентів: мінералів, діоксиду кремнію та водоростей. Дивовижної барви воді надає саме діоксид кремнію. А ще він утворює на дні осад цілющої білої «глини», якою тут мастяться всі охочі. Здається, що прозорість води бажає кращого, але вона тут повністю оновлюється через кожні 40 годин, її чистоту підтверджує міжнародний екологічний «Блакитний прапор».
Після масок і купання в усіх нас були схожі відчуття: шкіра почувалася відпочилою, помолоділою і неначе навчилася дихати. Попередні ісландські враження ніби вляглися й стали округлими, як морська галька.
Рейд по Рейк’явіку
Першим відкриттям у столиці для нас став «CenterHotel Midgardur»***+ («зірки» — також від «Delfa Tour»). Готель — у самому центрі міста, за кілька хвилин ходьби від головних цікавин. Новий представник мережі «CenterHotel» відкритий лише торік. Дизайн закладу лаконічний і стильний. Номери зручні, з великими вікнами на місто й океан, оформлені теплою деревиною, по-сучасному обладнані, з безкоштовним Wi-Fi, наборами для чаю та кави. У ресторані подають якісні сніданки, вечері та видають чималі ланч-бокси із собою.
Поруч — старовинна вулиця Лейгавегур, на яку нанизані популярні ресторани, клуби, бари та магазини.
У столиці мешкають дві третини населення країни від загальних 330 тисяч. Нескладно вирахувати, що за масштабами Рейк’явік — щось на зразок Білої Церкви. Утім, тут є все, що потрібно столиці: головна вулиця, майдан із кав’ярнями, кафедральний собор, ставок із лебедями, десяток музеїв і стільки ж басейнів із термальною водою.
Будинки обігріваються тією самою водою. Одна з найбільших цікавин столиці — це котельня «Перлан» (Perlan) на однойменному пагорбі, зарослому лісом. Назва означає «перлина», але споруда більше нагадує ромашку, кожна пелюстка якої є резервуаром зі звичайною водою, підігрітою термальними джерелами, а на горі розташований панорамний ресторан, який до того ж обертається.
Інша найвища точка міста — церква Хатльгримскірк’я (Hallgrimskirkja). Вона справляє потужне архітектурне враження. З фасаду нагадує чи то космічний корабель (як він вписується в нашу «інопланетну» подорож!), чи то храмовий орган, чи то височезну хвилю з металу. На зубчасту форму фасаду архітектора Гудйоуна Самуельссона надихнули бачені нами природні кам’яні стовпи Рейнісф’яри. Незважаючи на гіперсучасний вигляд споруди, її почали будувати ще в 1945-му. Роботи тривали понад 40 років! За велич цю парафіяльну лютеранську церкву часто називають собором. Усередині — Великий механічний орган на 5275 труб. На дзвіницю заввишки 74,5 метра можна піднятися ліфтом і оглянути звідти Рейк’явік.
Атмосфера в місті спокійна і дружня. Особливо, якщо врахувати несподіваний для нас вуличний концерт у виконанні ісландської молоді. Вбрані у народні строї, красуні та легіні співали старовинних пісень. Виявляється, це учні колись дівочої, а тепер звичайної школи, в якій давно зародилася традиція на початку квітня тішити городян співом і танцями. Напевно, дівчатам конче треба було заміж…
А на майдані городяни спокійно і дружно протестували проти уряду, скомпрометованого світовим офшорним скандалом. Вони били у барабани і показували чиновникам «червоні картки», незважаючи на те, що прем’єр і так подав у відставку.
В околицях Рейк’явіка ми побачили резиденцію верховних правителів Ісландії Бессастадир (Bessastadir, XVIII століття) та особняк Хевді (Hofdi), в якому зустріч президента США Рейгана і радянського лідера Горбачова поклали край «холодній війні». Непоказний на вигляд будинок засвідчував, що тут, на острові, неподалік від тектонічної розколини між континентами, зліквідували тріщину між двома світами. Чи надовго?
З такими думками ми поверталися літаком на свою «планету». За чотири дні ісландські вітри видули зі свідомості дрібниці й залишили головне: родину, батьківщину і справу. Якщо про них дбатимемо, як ісландці, у нашому єдиному на всіх світі буде все гаразд.
