Колись давно романтичний Сетон-Томпсон, автор чудової книжки «Оповіді про тварин», вигадав країну квітів і звірів, сховану за широкими морями і далекими перевалами. В тій країні все мало вигляд, як в Едемі до створення людини. Танзанія цілком підпадає під цю категорію, тільки з однією засторогою. Хочете квітів і птахів — завітайте у сезон дощів, хочете звірів — у сухий період. Сюди їдуть саме для того, щоб поспостерігати за диким життям у всьому його розмаїтті та невимушеності. І хоч би коли ви завітали до країни квітів та звірів, від людей неодмінно почуєте радісне і гостинне: «Jambo!» — «Привіт!».
Дар-ес-Салам. Заповідник історії
Отже, Танзанія. Традиційний туристський маршрут по ній включає три хіти: найвища гора Африки — Кіліманджаро (5895 м над р. м.), зійти на одну із семи вершин якої може і не альпініст; національні парки із сотнями тисяч тварин та острів Занзибар із розмаїтою архітектурою й чудовими пляжами. Саме тому більшість туристів виходять із літака на першій зупинці — в аеропорту «Кіліманджаро». Ми ж маємо іншу мету, тому летимо далі, до Дар-ес-Салама.
Життя у столиці Танзанії тече неквапливо. Дорогі авто сусідять із ручними візками торговців, а екзотичні міські нетрі — із хмарочосами. Зупиняємось у фешенебельному готелі «Dar-es-Salaam Serena» і вирушаємо на коротку прогулянку екзотичним приморським містом. І вже тут нам стають у пригоді кілька місцевих слів, вивчених із путівника в літаку: «привіт» — «джамбо», «будь ласка» — «тафадхалі», «спасибі» — «асанте»… Будь-які наші спроби розмовляти мовою суахілі викликають у місцевих непідробний захват.
Танзанія — країна ісламсько-християнська і дуже віротерпима. Тому так затишно й у католицькому соборі, й у лютеранській кірсі, й у мечеті. Країна пережила арабський, португальський, оманський, німецький та британський періоди. Увесь цей історичний суржик відбився у мові суахілі (з арабської — «мова моряків»), якою спілкуються 95 відсотків мешканців Танзанії. Вона утворилася з мови народів банту за участю всіх прибулих у різний час. Незалежність країна здобула у 1961–1964 роках, а від 1967-го протягом майже тридцяти років будувала соціалізм. Нинішня багатопартійна демократія тут нагадує місцевий порт, де сусідять традиційні човни доу, старовинні вітрильники й ультрасучасні контейнеровози. Ще більша веремія зустрічає нас на рибному базарі, куди варто зазирнути хоча б для того, щоб ознайомитися з дивовижною іхтіофауною глибин Індійського океану. Поруч — ринок мушель, де можна побачити справжні шедеври прикладного мистецтва матінки Природи. Але купуючи їх, треба бути обережними, адже деякі з них належать до вимираючих видів, і вивозити їх із країни суворо заборонено.
Наостанок присідаємо на лавочку в розкішному ботанічному саду. Скоро до аеропорту, звідки елегантний літак понесе нас углиб незвіданої Африки, у справжню країну квітів і звірів…
«Селус». Найбільший в Африці
Літачок називається сафарі-таксі, а компанія-перевізник — «Coаstal Aviation». Її «небесні тихоходи» возять туристів по всій Танзанії, принагідно даруючи додаткові бонуси у вигляді фантастичних краєвидів і несподіваних ракурсів на світ тварин.
Кожен такий літак здатний сісти навіть на галявину в савані. Але, на щастя, наш віддає перевагу грунтовій злітній смузі в заповіднику. Те, що це природоохоронна зона, розумієш відразу — перш ніж прийняти наш літак, працівники аеродрому мусили розігнати стадо імпал. А кажуть, що заходять і слони...
«Селус» — найбільший мисливський заповідник у Танзанії та всій Африці. Він займає понад 54 тисячі квадратних кілометрів, що можна порівняти з площею двох областей в Україні. До того ж це дуже давня природоохоронна територія, заснована ще 1905 року, й один із 8 об’єктів країни, що знаходяться під охороною ЮНЕСКО.
Крім незліченних зебр, антилоп і жирафів (загалом понад мільйон особин!), у заповіднику присутні всі представники «великої п’ятірки» Африки: лев, леопард, слон, носоріг та буйвол. І їхня кількість теж вражає: у місцевих саванах живуть 30 тисяч слонів і 200 тисяч буйволів! Пропонує «Селус» і ексклюзиви — наприклад, тут водяться гієноподібні собаки та надзвичайно рідкісні чорні кінські антилопи.
Нам уже час на сафарі. До речі, мовою суахілі це слово означає просто будь-яку поїздку. Однак нам треба саме в гості до дикої природи.
Їдемо на джипі ледь помітним путівцем і крутимо на всі боки головами: звірини й справді неміряно. Та не все так просто. Рейнджер Матіяс не дає гарантії, що за одне сафарі ми зустрінемо всіх тварин «Селусу». Адже відвідувачі мають рухатися виключно автомобілями й лише по грунтових дорогах, яких у заповіднику ціла мережа. З’їжджати з них категорично заборонено, аби не наполохати звірів. Звісно, не на останньому місці й міркування безпеки.
Для тварин джип із туристами — це велика істота, що ніяк не впливає на їхнє життя, бо не є ані їстівною, ані небезпечною. Та варто людині вийти з машини, як вона стає дичиною або ворогом. Тому варто дотримуватися чітких правил поведінки, про які неодмінно розповідають перед кожною прогулянкою заповідником. Утім, із таким водієм, як Матіяс, який впевнено крутить кермо свого лендровера, ми швидко і безпечно потрапляємо в серце звірячого царства. І це попри незчисленні, закидані велетенськими валунами, звивини рельєфу, які легше перестрибнути, ніж переїхати!..
Узагалі, люб’язні й комунікабельні танзанійські рейнджери — фахівці широкого профілю. Досконало знають природу і звички звірів. А на рідкісний випадок зустрічі з кимось (чимось) незнайомим їхній джип оснащений довідниками з тутешніх флори і фауни — дуже завбачливо і зручно!
Вражає чистота ландшафту і те, як тут дбають про природу. Сміття майже немає, хоча туристів у цих місцях буває багато. Наші провідники, знайшовши випадковий пластиковий пакет у траві, хутко забирають його, щоб викинути в належному місці.
Аж ось і африканські слони — найбільші суходільні істоти на планеті. Вони не піддаються дресурі, як індійські, тож ми чемно спостерігаємо за ними звіддаля. Сигналити чи ще якось турбувати тварин не можна. Користуючись нагодою, рейнджер виступає з доповіддю на тему «Особливості слонячого життя»: про те, як вухата молодь шанує старших, про неймовірну пам’ять африканських слонів і про їхнє харчування. Слон з’їдає до 300 кілограмів трави і листя за день. Та, виявляється, тільки 20 відсотків цього раціону засвоюються організмом велетня. Окрім усього, дорослий слон ламає дуже багато кущів і дерев, чухаючись об них, проявляючи агресію чи просто прокладаючи собі дорогу.
Під час сафарі нас зацікавили контрасти в пейзажах: одна частина їх була золотаво-жовтою від сухих саванних трав, друга — чорною, над якою ще й подекуди вився димок, а третя — свіжо-зеленою. Виявляється, працівники заповідника свідомо і планово підпалюють угіддя, щоб молодим травам було легше пробиватися на світ, а чередам копитних — хрумати її на здоров’я.
Ми приїхали в сухий сезон, який припадає на літо – осінь. У цей час мало зелені, зате добре видно тварин. Взимку ж, у вологий сезон, савана буяє травами і квітами.
Матіяс просить уваги та повної тиші: під’їжджаємо до левів. Великий прайд, тобто сім’я, дрімає в затінку кущів акації. Треба бути дуже обережними, хоча леви сплять мертвим сном — як завжди, коли день добігає середини. Втім, відпочивають вони майже завжди — 20 годин на добу!.. Ці лежебоки навіть їдять лише раз на два-три дні. Напевно, саме тому череда антилоп без остраху пасеться метрів за двадцять від сонної родини котячих. Аж ось царі звірів прокидаються та облизуються на своїх підданців. Добре, що ми з іншого царства…
Невдовзі стаємо свідками досить рідкісного ритуалу — «весілля левів». Точніше, залицяння. Спочатку цар звірів, охоплений почуттями до однієї з подруг, почав виказувати їй знаки уваги: наближатися, торкатися, тертися… Левиця на те відповідала роздратованим риком. Зрештою голові родини, зовсім не позбавленому прихильності протилежної статі, це набридло, і він розлігся осторонь. Тепер уже дама, збагнувши, що втрачає, почала загравання: то торкне, то лизне у царський писок. Його ображена високість забирається геть у кущі, де його все одно настигають ласки… Зрештою все закінчується одвічним танцем продовження роду під тихе клацання далекобійних фотокамер. При цьому з боку «молодят» — нуль уваги до туристів. Ми для них — ніби з паралельного виміру.
Пересідаємо з лендровера на катер і вирушаємо на річкове сафарі. Річка називається Руфіджі, а нашого новго гіда звуть Ісса. Він стверджує, що під час розливу ця водна артерія сягає п’ятнадцяти кілометрів завширшки! Та головне, для чого туристи їдуть на Руфіджі, окрім прекрасних краєвидів, — це гіпопотами. Їх по берегах річки — сотні! Більшість занурені у воду по самі ніздрі, але й «жанрових картинок» із їхнього життя можна спостерігати чимало. Грецьке слівце «гіпопотам» не повністю характеризує цих тварин. У Біблії вони йменуються бегемотами, тобто вельми лютими і нелюб’язними страшидлами. Древні мали рацію: саме бегемоти, а не леви чи носороги, найчастіше нападають в Африці на людей. Причому не з якихось меркантильних міркувань, а за велінням серця — обороняючи своїх самиць-красунь. Та є один маленький секрет: гіпопо не вміють… плавати. Вони просто ходять по дну. Навіть своїх малят у воді бегемотихи тримають на своїх спинах. Тому для безпечного спостереження за цими тваринами достатньо триматися глибоких місць. У найгіршому випадку бегемотище тільки рішуче виставить із води гладку спину і широко роззявить пащу, аби налякати непроханого гостя. А ви зможете зробити вдале фото, бо в інший час над поверхнею стирчать тільки вуха й ніздрі господаря африканських річок.
Вода буквально кишить рибою, часто морською, яка запливає вгору за течією. А по берегах розкинулись угіддя птахів. Окрім всюдисущих марабу (не дуже симпатичних лелек-падальників), привертають увагу білоголові орлани — дуже вправні крилаті рибалки. Вони їдять тільки рибу, тому чаплі та змієшийки лишаються спокійними, коли стрімка тінь хижака проноситься над їхніми колоніями. Уздовж доріг на сухих деревах полюбляють сидіти, либонь, найгарніші птахи Танзанії — веселкові роллери-сиворакші. Вони видивляються здобич — великих комах і дрібних плазунів. А вночі на пошуки поживи вилітають великі сови, які ширяють на тлі Південного хреста.
У «Селусі» над річкою ростуть сотні гігантських баобабів, об які було б не соромно потертись і бронтозавру. Деякі сучасники вимерлих ящерів чудово почуваються донині. Скажімо, в озері Тагала щільність крокодилів на квадратний метр найвища у світі. На перший погляд, це цілком мирні й навіть цивілізовані істоти, яких цікавить переважно риба, а також необережна антилопа, що надто довго смакує озерну воду. Правда, з людьми трапляються поодинокі інциденти. Ісса розповів про випадок із німецьким туристом, який впустив у воду окуляри і поліз за ними, порушуючи інструкцію. Крокодил ухопив його за ногу, після чого її мало не ампутували.
Готуємося до ночівлі. Наш «Selous Luxury Camp» складається з 12 просторих «хатинок»: зверху — акуратна стріха, знизу — дощаний поміст, а між ними — намет із вікнами з протимоскітної сітки. Всередині намет нагадує палац східного володаря: ліжко з протимоскітним балдахіном, гарні меблі, кришталева люстра, білосніжні накрохмалені постелі… А ванна кімната все ж дерев’яна, розташована окремо від намету. І колоритно, і зручно. В кемпінгу завжди є свіжовипечений хліб і всілякі смаколики масайської кухні. А які мангові фреші та фруктові коктейлі готують бармени!..
Захочете подивитися на нічне купання слонів неподалік від кемпінгу — тільки скажіть охоронцю, і о четвертій ранку він відведе вас на місце, легкими порухами відганяючи набридливих шакалів та гієн…
«Руаха». Водний світ
Черговий переліт — і ми вже в національному парку «Руаха». Він у два з половиною рази менший за «Селус», проте анітрохи не поступається йому розмаїттям фауни. А флори — і поготів. Саме тут зійшлися докупи тисячі рослин Південної та Східної Африки, утворивши унікальний «ботанічний сад». Через «Руаху» теж тече велика річка, яка й дала назву паркові. У сезон дощів вона повновода, а зараз, у сухий період, — вузька і надзвичайно кам’яниста.
Уздовж водойми на узвишшях розташований комфортний і сучасний «Ruaha River Lodge», наша чергова домівка. Деякі його бунгало примостилися на потужних гранітних скелях. Це справжнє царство мангустів, які вовтузяться навколо.
Взагалі у Танзанії чимало досить дорогих і фешенебельних лоджів, багато з яких входять у мережу «Foxes Safari Camps».
З узвишшя добре видно, що в сухий сезон річка являє собою складну систему проток, островів та озерець, які ваблять до себе спраглих птахів і звірів. До речі, танзанійських пернатих улітку найлегше побачити саме біля води.
Наступний день починаємо вдосвіта. З-за річки виринає сонечко, і савану осяває чарівне рожеве вранішнє світло. Враження доповнюють звірі — цілком мирні та спокійні. Зовсім поруч із дорогою пасуться знайомці — зебри, антилопи імпали та дік-діки. Аж ось із заростей вистрибують витончені газелі Гранта — далі на південь вони вже не зустрічаються. Парад антилоп триває: погляд тішать великі куду. Після канни це найбільша антилопа у світі. Спіральні роги самців мають грізний вигляд, проте їхні власники — надзвичайно лякливі істоти.
Через річку навпроти нашого лоджу пасуться слони, за якими з берега ми спостерігаємо зі своїми сусідами — сім’єю нідерландців із двома малими дітьми. Кожен озброєний класною оптикою. Раптом слон спроквола перебрідає водойму і простує у своїх справах між двома нашими помешканнями… Оце удача!
Неподалік від лоджу — стежка гіпопотамів, якою вони вночі ходять вервечкою пастися. Поки гурт снідає травою, найбільший самець охороняє спільну акваторію в річці й час від часу сповнює околиці ревом. Такі самі «соло» чуються то з одного боку, то з іншого. Крізь тоненькі протимоскітні сіточки нашого лоджу чути кожну ноту нічної симфонії савани…
До речі, ходити бегемотячою стежкою забороняється: зіткнення з двотонною тушею нічим хорошим не закінчиться… І взагалі, після вечері ліпше гуляти разом із масаями. Ці воїни-мисливці перекваліфікувалися на охоронців у нацпарках і заповідниках, вони часто супроводжують туристів, маючи в руках ліхтарик та спис.
Найкумедніше на річці виглядають жирафи. Бідолахам доводиться передніми ногами буквально сідати у шпагат, аби дотягтися до води. В усі інші моменти свого життя жираф — граційний красень, що й справді, за Гумільовим, нагадує «барвисті вітрила корабля». У повсякденному житті все прозаїчніше. Рейнджер пояснює, що колір плям на шкірі залежить від кількості тестостерону в крові тварини: справжні «мачо» мають бути «брюнетами». Усього в Африці водиться вісім видів жирафів. Але на півдні Танзанії мешкає найбільший з них, так званий жираф-масай. Це найвищий ссавець у світі: самці доростають до 5,5 метра і важать майже 2 тонни! Плями у масайського жирафа дрібніші, ніж в інших, темніші й за формою близькі до п’ятикутника.
Фотографуємо без упину в чотири руки. Але варто економити електронну пам’ять — попереду ще стільки цікавого.
ОБ’ЄДНАНА РЕСПУБЛІКА ТАНЗАНІЯ
Утворена 1964 року з трьох постколоніальних держав — Танганьїки, Занзибару та Мергеру.
Столиця — Додома, найбільше місто — Дар-ес-Салам.
Державні мови — англійська, суахілі.
Грошова одиниця — танзанійський шилінг (1$ = 2319 TZS). Обмін здійснюється в банках і відповідних пунктах у містах.
Населення — понад 56 млн. осіб.
Релігії. Найпоширеніші — мусульманство і християнство, кожному віддані приблизно по 40% населення.
У ЦАРСТВО ТВАРИН
Дістатися мисливського заповідника «Селус» і національного парку «Руаха» можна літаком із Дар-ес-Салама, «Селусу», «Серенгеті» та інших природоохоронних зон.
Найліпший час: для спостереження за ссавцями — сухий сезон (середина травня – грудень); для спостереження за птахами і споглядання пейзажів — вологий сезон (січень – лютий).
Жити можна в люксових наметових містечках, лоджах, бунгало із самообслуговуванням, кемпінгах.
www.tanzaniaparks.go.tz
