Літак узяв курс на Стамбул, і я відчула звичний комфорт і вишуканість «Turkish Airlines». Та коли через дві години спокійної пересадки в аеропорту інший лайнер нас поніс на схід, здалося, що я вже у гостинному та екзотичному Таїланді. Зокрема, завдяки обіду. Заради експерименту я вписала в аркушик-опитування, що моїм «пріоритетом» серед страв є морепродукти. Насправді розраховувала посмакувати ними у Таїланді, але змогла покуштувати їх уже в літаку! Цей «special meal» не потребував жодної доплати. В меню вистачало екзотики на зразок славнозвісних японських грибів шиїтаке. Було тим приємніше, що милі стюардеси і стюарди обслуговували пасажирів одразу після замовлення. Соки-води, натуральний лимонад, алкогольні напої… А ще роздали набори пасажирів: бальзам для губ, шкарпетки, «окуляри» для сну та інші дрібнички, корисні у тривалому польоті. До речі, за понад 9-годинний рейс я переглянула дві новинки світового кіно з бортової російськомовної колекції та послухала музику: кожен у салоні мав перед собою монітор і навушники. Коли б це я так масовано розважилась у повсякденні?
Відчуття Азії
В аеропорту Пхукету нашу групу врочисто зустріли мініатюрні дівчатка-дзвіночки, які встигали подати ручку з трапа та усміхнутися всім.
Дорогою нас занурили у світ тайської кухні: пригостили цілим набором закусочок дім-сам у дерев’яних посудинках. Вулична їжа викликала довіру чистотою приготування і вабила незвичним: незнайомими овочами та фруктами, травами, улюбленими морепродуктами…
А їхали ми з курортного острова Пхукет до не менш курортної, але більш автентичної провінції Крабі. Туріндустрія цивілізувала тут переважно узбережжя найтеплішого, найчистішого і найлазуровішого у світі Андаманського моря. А якщо заїхати вглиб краю, можна поринути у тайський колорит, майже не розбурханий ритмом сучасного життя. Ще Крабі — це близько 130 островів та острівців біля згаданого континентального узбережжя. Вони теж пропонують екзотику й автентику в асортименті, гідному цілого атласу. Існує й окремий острів Крабі — один із тих самих 130. Крабі — це і річка, і море. Загалом воно тут Андаманське, але частину між Пхукетом і узбережжям провінції називають саме морем Крабі.
Оселилися ми в «Centra by Centara Phu Pano Resort Krabi». Дуже симпатичний 4-зірковий готель між горами та морем. Білуваті скелі у тропічній зелені, запахи квітів, жадане тепло… Відчуття Азії!
Рибальський острів
І відразу — повне занурення в південно-східну екзотику, подорож колоритним «носатим» човном по річці Крабі на острів Ко-Клан, на якому живе громада рибалок (Ko Klang village). Окрім майстерного володіння риболовецьким начинням, селяни на своєму пронизаному каналами острівці вирощують рис і знайомлять екотуристів зі своїм життям-буттям.
Між дерев’яними хідниками-помостами облаштовані вольєри для риби. Ніби дротяні загорожі для птахів, тільки у воді. Рибалки вирішили «одомашнити» свій улов. Серед іншого нам дали потримати в руках легендарну рибу фугу — ту саму, круглу і шипасту, з якої готують надзвичайно популярну страву лише дуже кваліфіковані кухарі, бо невеличка помилка… і мементо морі.
Нас покатали чудернацьким мопедом, в якого збоку була не коляска, а цілий салончик на трьох немаленьких осіб, показали також процес розписування батику.
Живуть рибалки бідненько: саморобні меблі, примітивні житла, старенька техніка… Але частували нас по-панському. У місцевому сімейному ресторані господар і його родина подавали все, що виловили й виростили самі. Їжа надзвичайно гостра! Запивати марно! Цілий набір перців, імбир, лемонграс і ще бозна-які інгредієнти зробили з моїх улюблених дарів моря вогонь. Теж відчуття Азії… Тут ми вперше покуштували суп том-ям, який супроводжував нас протягом усієї поїздки.
Надалі нам старалися подавати варіант «лайт». Саме так було в цікавому гриль-ресторані «Lay Lae», де ми того дня вечеряли на тлі моря.
Білий храм
У місті Крабі ми побували в культурному центрі «Андаман» і побачили, як виготовляють намиста з місцевих матеріалів, оглянули виставку про Таїланд молодого фотохудожника, а також картини чудової української художниці Жанни Дриги з «Андаман арт-фестивалю».
У всіх залах центру, як і в багатьох місцях, що ми відвідали, були жалобні портрети в чорних квітах нещодавно померлого короля Таїланду Пуміпона Адульядета. «Дідусю Пуміпону» можна було написати лист, у якому подякувати за його чесноти і справи та похвалитися власними звершеннями, на які надихнув король: хтось започаткував великий соціальний проект, а хтось просто почав робити ранкову зарядку.
Потім була головна сакрально-культурна пам’ятка Крабі — білий храм Ват-Кеу- Кораварам. До нього ведуть широка пішохідна вулиця з гарними білими ліхтарями та сходи із золотими зміями. Піднявшись, я була дещо спантеличена побаченим: по периметру храму стояли колони, нахилені до центру. Зазвичай такий ефект «завалу» виходить через ширококутний об’єктив фотоапарата. На знімку такий ефект сприймається як належне, а ось у реальності… Споруду часто іменують «храмом колон, що падають». Усередині сидить Будда в оточенні квітів та менших статуй. Малолюдно, просторо, урочисто і тихо. Так і хотілося сісти в позу лотоса та відійти від мирських турбот прес-туру…
Чотири острови
Але чекали нові фантастичні враження! Сучасними човнами, яких курсувало бухтою безліч, ми вирушили по затоці Пханг-Нга.
І потрапили в морський рай! Вода всіх блакитних і зелених відтінків, острови- скелі-стовпи-гриби, які своїми зеленими кучерями плутаються із хмарами, сталактити звисають зі скель, мов у печері...
Перший острів був… сухопутним. Мис Рай-Лей відділений від материка неприступними скелями так, що дістатися його можна лише морем. Сюди їдуть не так заради одного з найкращих пляжів провінції, як заради печери принцеси Прананг. Печера геть уся, до самих глибин, заставлена зображеннями фалосів! Дерев’яними, глиняними, скляними, мармуровими, гігантськими й мініатюрними, яскраво пофарбованими й грубо обтесаними. Річ у тім, що індійська принцеса Праганг, яка нібито потонула тут разом зі своїм кораблем, вважається покровителькою плодовитості. Їй приносять у дар фалоси, і колекція весь час поповнюється. Я сама бачила, як жінки й чоловіки молилися тут за дітонародження та за щасливе кохання і щось примовляли над фалосами…
Чікен-айленд, або Курячий острів, який ми відвідали, дістав назву завдяки верхівці скелі, що нагадує кумедну голову курчати. Сюди їдуть заради плавання з маскою і трубкою. Спробували й ми. Не гірше, ніж у Червоному морі: смугасті та барвисті мешканці глибин обступають, мов голуби.
Острів Таб цікавий 300-метровою піщаною косою, яка з’являється під час відпливу і сполучає цей мальовничий клаптик суходолу з двома меншими. Вода і пісок — дивовижної чистоти.
Четвертий острів — Пода. Дерева звішують гілля над найчистішими пляжами, хитаються гойдалки, ваблять джунглі та мангри, тішать екзотичне птаство і підводний світ...
Мені стала зрозумілою досить велика кількість туристів на маршруті «4 острови», незважаючи на сезон дощів. Японці, австралійці, сингапурці й навіть малайці, в яких і свої береги непогані — всі в захваті тут від природи, сервісу, безпеки, їжі та цін.
А «п’ятим із чотирьох островів» для нас став Хонг. На відміну від інших, він ще не здобув уваги широкої публіки через віддаленість. І це прекрасно! Безлюдний пляж, романтичні скелі, зграї риб біля берега… І у вас в руках — охолоджений кокосовий горіх, прикрашений орхідеєю.
Варирак і ловикайф
У тихій місцині, серед чудової природи, на новому курорті Као-Лак нас гостинно привітав готель «Centara Seaview Resort Khao Lak»****. Адже донедавна Као-Лак був заповідною зоною. Порадували гірлянди з морських мушель, трапеза біля моря і несподівано — тістечка з нашими іменами!
У цьому районі ми вирушили на водолікування. Термальне спа «Wareerak Hot Spring Retreat» — це справжній сад насолод. Усе розташоване серед тропічної зелені та квітів. Бамбукові місточки та насипні доріжки водять вас серед райських кущів. Якраз пройшов дощик, і природа забуяла всіма барвами та зазвучала пташиними голосами.
У «Wareerak» нас перевдягли за тутешнім дрес- кодом: жінок — у легенькі сарафани, а чоловіків — у такі ж штанці та майки. І — на масаж. Дві години на лежаках під навісом мініатюрні тайки м’яли, викручували і топтали наші втомлені тіла. Але результат — диво! Організм розслабився й оновився. Як виявилося, такий масаж — це ще й своєрідний лімфодренаж: опісля кожен пішов у туалет і повернувся під враженням від кількості злитої там організмом рідини. Разом зі шлаками, певно. Потім був майстер-клас із йоги і… знову масаж та скраб.
Нарешті ми побували в серці «Варирака» — в його термальних джерелах. Ні раків, ні крабів тут не варять, тільки відпочивальників парять у природно гарячій воді, а потім різко занурюють у холодну. Для цього є дуже естетські штучні басейни. Після контрастних ванн дають у руки по великому кокосу з трубочкою. Підкріпились — і знову масаж, цього разу — шиї та комірцевої зони.
Оце релакс… Тепер би полежати, поспати… Але ми вже забули, що на роботі. Майстер-клас із трояндоплетіння — це були ще квіточки. А ось 1272 сходинки до Храму Тигрової Печери стали справжнім випробуванням. Зате нагорі чекала винагорода — неймовірний краєвид провінції Крабі, Андаманського моря, стрімчастих гір і безкінечних пальмових гаїв.
Черепахи, Джеймс Бонд і футбол у морі
У спеціальному центрі реабілітації лікують постраждалих морських черепах. А потім відпускають. До цих подій ставляться з такою повагою, що запрошували навіть прем’єр-міністра. Нам теж надали честь. Правда, юна черепашка не дуже хотіла лізти в море, де ніхто не подасть, не прибере, не захистить і не почистить панцир. Але — воля є воля, і мандрівниця подалась освоювати Андаманське море.
Ми ж це зробили на катері, вирушивши до найвідомішого з безлюдних острівців Таїланду — Кхао- Пінг-Кхана, більш відомого як острів Джеймса Бонда. Так його дружно перейменували після зйомок на ньому 1974 року фільму «Людина із золотим пістолетом». Слідів легендарного шпигуна ми не побачили, але отримали максимум насолоди від острова-стовпа та багатьох інших — із гротами, скелями та ідеальними пляжами.
Острів Ко-Пані нагадав мені про містечко Великі Копані на Херсонщині, де народився старійшина нашої редакції Іван Дудкін. Тайські Копані — це плавуче село, де живуть нащадки мусульман, водних кочівників з острова Ява. Два з половиною століття тому вони оселилися тут на воді, бо закон забороняв чужоземцям жити на тайській землі. Заразом прибульці отримали водний захист від нападів. Нині громада рибалок ще й сяк-так заробляє туризмом. Найбільша цікавина села — футбольне поле, яке місцеві зробили зі старих плотів. Футбольний клуб «Panyee» — досить успішний і навіть знімається в рекламі.
День ми завершили вже на Пхукеті, заселившись у готель «Angsana Laguna Phuket»*****. Усе було справді п’ятизіркове: від наборів подушок до справжніх творів абстрактного мистецтва у номерах, від тайського спа до гольф-поля.
Найгарніше у Пхукеті
Зранку чекав сюрприз — ферма перлин «Pearl Farm Phuket». Кліматичні умови на острові ідеальні для цієї справи. На фермі вирощують морські коштовності, влаштовують їх виставки і, звісно, продаж.
Але головна коштовність Пхукету — це храм Ват-Чалонг. Він справді вражає. Його впевнено називають найгарнішим на острові, хоча конкуренцію йому становлять понад 30 храмів. Це святилище стало кульмінацією нашого перебування у Старому Пхукеті. Храм так і залишився б «одним із багатьох», якби не дива, які творив у ньому цілитель Луанг Пхо Чем у кінці ХІХ — на початку ХХ століття. Після його смерті сюди потяглися прочани і збагатили храм так, що той за кілька років став одним із найбільших і найгарніших у Таїланді. Ми не побачили й десятої частки храмового комплексу, і все ж він вразив вишуканістю, багатством та різноманітністю форм.
Вразив розмаїттям архітектурної старовини й сам Старий Пхукет. Європейське тут змішалося з азійським. Можна побачити, скажімо, «китайсько-португальські» або британсько-тайські зразки колоніальних будівель.
Ну, а ввечері ми потрапили у світ морських фантазій. Він так і називався — «Phuket FantaSea». Цей шоу-парк чимось нагадав «Диснейленд», хоча є суто тайським і не тільки дитячим. У ньому вражало все: танці красунь у неймовірному вбранні, зоопарк із білими тиграми, підводний торговий пасаж, казково багатий антураж, катання на прикрашених слонах, перевдягання гостей у королівські шати, гігантський банкет та ще багато-багато принад і забав. Серцем парку є театр «Палац слонів» на 3000 глядачів, оздоблений 999 статуями вухатих велетнів. Ну, а головна подія, яка тут регулярно відбувається, — це шоу «Фантазія королівства» на теми історії Таїланду: піротехніка, 4D-ефекти, акробати, повітряний балет плюс 30 слонів у залі й на сцені! Щось пишніше я бачила хіба що 2010 року в бангкокському «Centara Grand at CentralWorld» під час вручення нашому журналові державної премії «Friends of Thailand Awards».
Політ Ханумана
І все ж найкрутішою атракцією в Таїланді для мене став «Hanuman World Phuket» — парк розваг у джунглях. Він занурює у природу острова Пхукет за допомогою… тросів. Вони протягнуті від дерева до дерева, від однієї платформи до іншої. Так, це зіплайн, відомий атракціон із польотами над землею. Тільки врахуйте, що польоти тут гідні самого бога-мавпи Ханумана і сягають 200 метрів заввишки, а троси тягнуться, куди сягає око.
Я ніколи не була екстремалкою і, щиро кажучи, дивилася на все це з великим острахом і недовірою. Ледве наважилася на «політ Ханумана». І мало не пошкодувала. Уявіть: ви пристебнуті до троса і з шаленою швидкістю летите вздовж нього над верхівками дерев! Під час цього розповіді про абсолютну надійність і перевіреність конструкцій чомусь вилітають із голови. Але в «Hanuman World», якщо взявся за гуж, не кажи, що недуж: зупинка одного затримує інших. І я виявилась однією з небагатьох у нашій групі, хто пройшов усі 16 дистанцій. Після 4-ї лінії почало шалено подобатись. Отака відважна мавпочка!
Завершила наші пригоди поїздка на квадроциклах. Я керувала потужним агрегатом сама. Екстриму додав тропічний дощ, який пройшов перед тим. Баюри всі були наші!
«Блакитний слон» і Великий Будда
Останній день нашого прес-туру привів до «Banyan Tree Phuket»*****. Найреспектабельніший заклад конгломерату готелів «Laguna Phuket» — комплекс усамітнених у тропічному саду вілл для тих, хто цінує комфорт, приватність, вишуканість і високий сервіс. Гордість закладу — спа та Академія тайського масажу. Оточений сапфіровою лагуною готель є істинною оазою насолод. Уважний і завбачливий персонал постійно тішить сюрпризиками — то іграшками в номері, то ласощами…
До речі, про ласощі. Ресторан «Blue Elephant» запросив нас на кукінг-клас і продемонстрував принади класичної тайської кухні. Кукінг-клас дав зрозуміти, що гастрономічні тури на Пхукет більш ніж доцільні. Саме завдяки кухні курорт входить до «Креативних міст ЮНЕСКО».
До вершин місцевої гастрономії нам було далекувато, зате на найвищу точку острова ми дісталися порівняно легко. На вершині гори, в пелюстках білого лотоса сидить Великий Будда, теж білий — укритий 135 тоннами німецького мармуру. Статуя сягає 45 метрів у висоту, її видно звідусіль на півдні острова Пхукет. Відповідно, від підніжжя Будди відкривається неозора панорама. Поруч — іще один Будда, «золотий»: 12-метрова статуя виготовлена з 22 тонн латуні й сліпучо сяє на сонці. Якщо Великий Будда присвячений королю Пуміпону, то «маленький» — королеві Сирикіт.
Від духовних висот — знову до приземлених, тілесних речей. Новий сеанс масажу чекав нас у салоні мережі «Oasis». Тут нас зустріли тайськими танцями та запашним димом. Не розписуватиму прощальних спа-задоволень, більше скажуть дві нагороди салону від рейтингу «Thailand Tourism Award».
Загалом поїздка до Таїланду через Туреччину залишила враження такого яскравого калейдоскопу, що осмислюєш його лише через тижні й місяці. Утім, навіть крізь свіжі спогади у мою свідомість проникло враження від бездоганно організованого простору в бізнес-лаунжі «Turkish Airlines» у аеропорту Стамбула. Що ж, гідне завершення великої подорожі!
