«Вавилон сучасності» — саме так можна назвати місто Куала-Лумпур із його розмаїттям мов і народів, буйними (майже «висячими») садами та будівлями, що торкаються неба. Роздуми про це відвідали нас у гамірній столиці Малайзії, біля одного зі славетних хмарочосів «Петронас».
Погляд знизу вгору
Назва «Петронас Тауерс» пахне нафтодоларами. Головним інвестором двох вавилонських веж, які лише за площею дорівнюють 48 футбольним полям, є державна нафтова корпорація Малайзії. Своєю появою на світ 88-поверховий гігант зобов’язаний ще й відомому архітекторові Цезарю Пеллі, який свого часу очолював школу зодчества при Єльському університеті, спроектував Канарську верф у Лондоні та сумнозвісний Всесвітній фінансовий центр у Нью-Йорку на Манхеттені. У дизайні веж пан Цезар використав простий ісламський візерунок — восьмикутну зірку, складену із двох квадратів. Ця форма відображає важливий ісламських постулат: «Цілісність — це тісно переплетені єдність, гармонія, стабільність і раціоналізм».
«Вертикаль» разом зі шпилями сягає майже пів кілометра. Зведення цього містичного дива коштувало близько мільярда доларів.
Ще одна деталь захоплювала не менше. Це ми про місток, що сполучає дві споруди. Кажуть, коли стоїш на ньому, то чітко відчуваєш коливання обох будинків-циклопів… Такі похитування, амплітуда яких може сягати 10 метрів, викликані не хвилями й не підземними поштовхами, а повітряними течіями, які самі ж хмарочоси й збурюють. Чим вище, тим більше міського пилу здіймають вітри, що кружляють навколо них… Отак і «перевалюються» собі з боку в бік, немов коали, куала-лумпурські магнати світового бізнесу, підтримуючи баланс економіки.
Погляд згори вниз
Увись ми злетіли в іншому місці — на одній з найвищих у світі телевеж. 421-метрова лумпурська «Менара» є «коштовним» місцем для відвідання. З оглядового майданчика на висоті 282 метри перед нами відкрилися майже всі куточки міста. «Петронаси» стирчали поруч, немов шкільні олівці. Кортіло витягти один із них і намалювати дивовижну панораму.
Над оглядовим майданчиком «Менари» розташувався найвисотніший ресторан Куала-Лумпура — «Atmosphere 360°». Це на 100 метрів вище від перехідного мосту між вежами «Петронас»! Скляні стіни залу, що обертається навколо своєї осі, «показують» усю столицю мов на долоні. Через це смак страв, здається, відходить далеко на задній план. Проте коли починаєш їх куштувати, мимоволі дивишся в тарілку — що це так незвично і класно смакує? Традиційні малайські, китайські та європейські наїдки — на високому рівні у прямому й переносному сенсі.
Углиб століть
Здавалося, з висоти вежі можна роздивитися навіть історичні витоки Куала-Лумпура та всієї Малайзії. Річки Кланг і Гомбак ніби втілюють собою плин часу. В центрі міста вони зливаються. І певно, саме це й породило 1857 року нинішню столицю.
Тоді, півтора століття тому, загін із 87 китайських шахтарів плив униз по Клангу в пошуках олова (цей метал мав шалений попит у Британії та Америці). Коли вони ступили на болотисті береги річок, хтось вигукнув: «Ох і брудне ж гирло!» — гадки не маючи, що тим самим дав ім’я майбутньому місту. Воно розрослося від кустарного підприємства з видобутку олова до промислового гіганта з населенням майже 2 мільйони осіб.
Після відкриття покладів олова Куала-Лумпур нагадувало Каліфорнію часів «золотої лихоманки». Китайці запровадили кланову систему ведення справ. Та без централізованого керування мирно працювати ставало дедалі складніше. Клани нищили один одного в бійках, «гинули за метал»... Побороли цей хаос одвічні китайські раціоналізм і скрупульозність. Голови кланів-мурашників обрали єдиного лідера китайської громади — Яп-Ах-Лоя, або Капітана Чайну. Швидко опанувавши ситуацію і заручившись підтримкою султана, Лой розігнав бунти, збудував в’язниці та встановив справжній порядок. Протримався Капітан недовго, проте, гадаю, його справедливо можна назвати «хрещеним батьком» міста.
А за кілька років спалахнула громадянська війна. Місцеві султани, воюючи за трон, завзято руйнували міста і села, але варто було втрутитись англійцям, як на куала-лумпурських вулицях знову засяяло сонце. Ендрю Кларк, присланий з Лондона для ліквідації кризи, зібрав усіх можливих і неможливих принців на острові Пангкор та змусив їх підписати мирну угоду.
Місто стало зразком британського бюрократичного колоніалізму із затягнутими в уніформу офіцерами та чиновниками. У вільний від роботи час вони грали у крикет на площі Паданг і насолоджувалися прохолодою та комфортом у клубі «Селангор», куди могли потрапити лише європейці. Зрештою невдоволення британцями серед місцевого населення сягнуло піку, поширилися думки про незалежність для Малайзії.
30 серпня 1957 року британський прапор замайорів над Куала-Лумпуром востаннє. Оаза відпочинку колонізаторів перетворилася на улюблене місце зустрічей нової малайзійської еліти. Незалежна столиця вступила у фазу найбільшого у своїй історії перетворення.
Кам’яні джунглі та зелені парки
У Куала-Лумпурі, що вже прокинувсь і вирував життям, увагу привернули мотоциклісти: вони, мов хрущі, заповнили своїм дзижчанням усю столицю. Здивувала мене не так кількість мотоциклістів, як їхній вигляд. Одягати куртку задом наперед? Що ж, оригінальний спосіб захистити себе від сонця й вітру...
Екскурсія містом виявляється особливо цікавою, коли вже бачив усе з висоти, тоді зрозумілішими стають деталі. Ось старий вокзал у мавританському стилі, що не так давно був головною «візиткою» столиці. Збудований 1910 року і відреконструйований 1988-го, він відправляє потяги в різні кінці Малайзії, до Сингапуру і Таїланду. Тут же представлене й «нове покоління» залізниць — швидкісний монорельс, який китайським змієм звивається над центром міста. Ним швидко і зручно можна дістатися до будь-якого куточка столиці.
Неподалік височить Національна мечеть, 80-метровий мінарет якої видно здалеку. Споруда вміщує до 8000 людей.
До резиденції короля Малайзії (це конституційна монархія) нас не пустили: її відкривають для загалу лише на великі свята. Довелось обмежитися краєвидом крізь огорожу. А ось із вартовими при вході можна було фотографуватися досхочу, аж до чергової зміни.
На майдані Незалежності (Датаран-Мердека), де колись майорів британський прапор, тепер стоїть величезний 100-метровий флагшток із головним стягом суверенної країни.
Біля королівського клубу «Селангор» замість гри у крикет тепер щороку відбувається святкування Дня незалежності.
Навпроти Датаран-Мердека розташувалися величний палац султана Абдул-Самада у вікторіансько-мавританському стилі та Верховний суд Малайзії, де свого часу містилася британська адміністрація. Якщо вам раптом закортить послухати органну музику в центрі Куала-Лумпура — перед палацом здіймається собор Святої Марії. А позаду султанської господи, саме там, де і зливаються річки Кланг і Гомбак, ховається мечеть Масджит-Джамек, збудована 1909 року. Цибулясті бані цієї індуїстсько-мусульманської споруди, оточені китицями пальм, виглядають чарівним анахронізмом серед ультрасучасної архітектури.
Після прогулянок «кам’яними джунглями» ми вирішили відвести душу в одному з найдавніших лумпурських парків — Таман-Тасік-Пердана («озерних садах»), що розкинувся на 92 гектарах у самісінькому серці міста. Для охочих зайнятися спортом тут є бігові доріжки та атлетичні снаряди, для дітлахів — ігрові майданчики, а для закоханих — човни на озері. Для натуралістів тут просто рай: сади орхідей (800 видів) і гібіскусів (500 видів), парки метеликів (6000 видів) і карликових оленів, а ще — величезний пташиний парк, де 2500 пернатих мешкають у найбільшому в світі відкритому вольєрі.
У центрі малайзійської столиці ми виявили також один із найбільших у світі парків птахів — «KL Bird Park». На 80 тисячах квадратних метрів зібрано з усього світу 3000 птахів, що належать до близько 200 видів. Над парком натягнуто сітку, під якою пернаті можуть вільно літати і взагалі почуватись, як у дикій природі. Відвідувачам теж комфортно: скрізь є стежки та місця для відпочинку. Можна зробити селфі з яскравими папугами, побувати в окремому «Парку птахів-носорогів», переглянути пізнавальну програму на «Освітній станції», завітати на озеро фламінго, подивитися шоу птахів... При цьому час від часу виникає відчуття, що ми десь у джунглях, хоча на задньому плані видно «Петронаси».
Піднявшись на схил гори Джалан-С’єд-Путра, де стоїть найбільший китайський храм Куала-Лумпура — Сін-Гоу, ми востаннє побачили місто в усій красі. Воно ніби зависло перед нами на кінчику золотисто-червоного храмового даху… Місто, що поєднало наукову фантастику і східну казку.
