Потрапити серед перших до «Chaplin’s World» було великою честю. По-перше, це один з найочікуваніших для Європи культурних проектів цілого десятиліття. По-друге, на його створення пішло ні багато ні мало — 16 років. А по-третє, туристичний офіс регіону Женевського озера гостинно запросив на відкриття музею Чарлі Чапліна лише 40 travel-журналістів з усього світу, і до цього пулу потрапило наше видання.
Валіза була спакована швидше, ніж закачалися на айпед топ-п’ять фільмів найвідомішого у світі кіноактора. Не встигла переглянути й половини кіношедеврів, як за три години літак МАУ приземлився у Женеві, а за півтори години «Swiss Travel Pass» комфортно доставив мене панорамним альпійським потягом до центрального вокзалу Веве.
Колись сюди, вимушено залишивши Америку, приїхав із родиною голлівудський улюбленець Чарлі Чаплін... І затримався тут на 25 років!
У мене ж на все про все два дні, тож чимшвидше вирушила заселятися до готелю «Modern Times». Ліпшого місця заночувати й переглянути перед сном однойменну комедію «Нові часи» годі було й шукати — щойно відкритий модерновий заклад гостинності пройнятий чаплінською атмосферою в кожній своїй деталі. Навіть сновидіння тут кінематографічні...
Усвідомлення того, що я у серці «швейцарської Рив’єри», і це не сон, прийшло завдяки ранковому брязканню дзвіночків. «Рингтон» долинав крізь відчинене вікно готельного номеру — від зелених пагорбів, звідки, немов із рекламного постера, на тлі засніжених Альп і білосніжних хмар на мене витріщалась отара овець — теж білосніжних. Для повноти гармонії не вистачало лише пензлів, фарб і мольберта, щоб замалювати фантасмагоричний пейзаж.
Зелений блимкотливий вогник на батареї фотоапарата немов натякав: я заряджений і готовий до зйомок. Камера! Мотор! Поїхали…
Їхати довелося недовго — нова «туристично-кінематографічна Мекка» була за п’ять хвилин від готелю. Маєток Мануар-де-Бан ховався за високим парканом, на вході до якого Ів Дюран, директор музею, нетерпляче чекав на журналістський десант. На мить мені здалося, що це сам Чарлі вийшов привітати гостей — у погляді, поведінці, усмішці невисокого імпресаріо було щось від самого Маестро. Вже потім, після чотиригодинної екскурсії музейним комплексом, виявилося, що саме Ів був одним із головних ідейних натхенників та реалізаторів проекту, а власне захоплення Чапліним не одне десятиліття, мабуть, і зробило його в чомусь подібним до великого «земляка».
«Chaplin’s World» — більше ніж просто музей. Це ще й унікальна інноваційна концепція! Ліворуч повернете — потрапите на студію, в чорно-білий світ чапліноманії, де представлена вся історія творчості великого коміка. Праворуч — опинитесь у будинку, де оживає приватне життя славетної людини. «Чарльз і Чарлі — дві різні історії!» — натхненно резюмував мсье Дюран.
Ідея музею народилася ще 2000 року в результаті зустрічі швейцарця Філіпа Мейлана та канадця Іва Дюрана. Перший — архітектор та друг родини Чаплінів, другий — великий фанат творчості кіноактора. Коли діти Чарльза та Уни після смерті батьків вирішили продати маєток, Мейлан переконував, що така спадщина не мусить піти просто так, і за місяць-другий написав концепцію музею. Проект майже на сто сторінок сподобався родині, його затвердили і вирішили продати будинок через Фонд музею Чарльза Чапліна.
Планували відкрити музей ще у 2005-му, та через формальності щодо будівництва процес затягнувся. У Швейцарії такого роду процедури часто досить тривалі. Більше того, згідно з тутешніми законами, місцеві мешканці можуть оскаржити будь-який проект. Що, власне, і сталося: один із сусідів побажав, аби проект закрили, бо великий наплив туристів розбурхає спокійне містечко Корзьє-сюр-Веве. Сусідів заспокоювали ще п’ять років. Опісля шукали дофінансування... Відтак, витративши близько 60 мільйонів швейцарських франків, пройшовши всі перипетії, музей таки відкрили 16 квітня 2016 року, до 127-ї річниці великого коміка.
До родинного гнізда, на інавгурацію музею, злетілася майже вся «невеличка» родина Чаплінів... «Мамі подобалося народжувати, а тато любив бачити маму вагітною», — жартувала Жеральдин, старша донька Чапліна, онука нобелівського лауреата Юджина О’Ніла. І нічого, що познайомилися вони, коли Чарлі було 54, а красуні Уні не виповнилося ще й 18. Історія їхнього кохання — взірець того, що справжнє почуття творить дива. Любов’ю просякнутий кожен куточок неокласичної будівлі 1850 року, де Чарлі жив зі своєю четвертою дружиною та їхніми 8 дітьми, четверо з яких народилися саме тут. Уна Чаплін носила п’яте маля, коли вони переїхали до маєтку з парком на 14 гектарів у грудні 1952-го...
Генеалогічне дерево Чаплінів представлене на внутрішніх вхідних дверях будинку-музею. А гостей на ганку зустрічають самі господарі: Уна усміхається з фото, а Чарлі запрошує та проводжає гостей, немов живий. Воскова фігура Чапліна, як і всіх інших персонажів експозиції, виконана майстрами паризького музею воскових фігур, яким володіє компанія «Grevin», котра виступила співінвестором проекту. Прогулюючись музейним комплексом, можна зустріти друзів маестро і людей, які надихали його та яких надихав він: Вінстон Черчілль, Альберт Ейнштейн, Роберто Беніньї, Софі Лорен… В одному із залів є воскова фігура Майкла Джексона — той приїжджав на гостини, а потім запросив усю родину в «Диснейленд». Кажуть, його славнозвісна «місячна хода» натхненна танцем Чапліна з фільму «Нові часи» (1936).
У Мануарі завжди хтось гостював, тут часто влаштовувалися великі полуденки для сусідських дітей з неблагополучних родин, а одного разу навіть для дітей з Чорнобиля, яких привезли до Швейцарії на реабілітацію.
«Ефект присутності» Чаплінів, їхнє повсякдення творці музею вишукано передали саме крізь призму сімейних фото та домашніх фільмів, які знімала в основному Уна на свою 16-міліметрову камеру. Як на мене, відео заслуговує на документальний «Оскар». На ньому — Чаплін, якого ми зовсім не знали. Після перегляду починаєш захоплюватися ним іще дужче — стільки душевності, виваженості, розуму, сімейності в його домашньому вигляді.
«Переварювати» побачене й почуте добре в ресторації «Tramp», що неподалік від студії, у стилізованому дерев’яному шале. Кажуть, страви тут навіяні улюбленими рецептами самого Чарлі. «Круто звареного чобота», як у фільмі «Золота лихоманка», тут, звісно, не подають, але пригощають смачно. Ще б пак, вина кантону Во походять із виноградників тих регіонів, які є у Списку ЮНЕСКО, а у Веве відбувається традиційне Свято виноробів на честь Вакха — бога веселощів та виноградарства (щоправда, святкується лише кілька разів на століття, поки підростає нове покоління винолюбів — наступний у 2019-му).
Навесні 1954 року, описуючи життя в Швейцарії в листі до свого американського друга Кліффорда Одетса, Чаплін писав, що з його дому відкривається прекрасний краєвид на гори та «чарівне старе місто Веве, де певний час жили і працювали Руссо та Ле Корбюзьє». Також відзначав, що вони з Уною стали «доволі європейськими» і полюбляють вечеряти в місті на терасах із краєвидом Женевського озера «під чудову музику Бетховена та Баха».
Наситившись духовно — музеєм, а тілесно — обідом, саме час було пройтися набережною Веве, якою так любила гуляти родина Чаплінів. На котрій саме терасі митець слухав Баха, достеменно не відомо, натомість усі гості містечка неодмінно йдуть до озера вітатися та робити селфі з бронзовим генієм у «казанку». Між іншим, капелюх, тростину та легендарний сюртук Чапліна можна в оригіналі побачити все в тому ж «Chaplins World».
Поруч із постаттю Чапліна, у Женевському озері, стирчить... 8-метрова сталева виделка. Цей об’єкт сучасного мистецтва створив у 1995 році скульптор Жан П’єр Зауг на честь десятиліття Музею культури їжі та споживання, або «Alimentarium», що розташований навпроти. Влітку цього року до тридцятиріччя заснування установи компанією «Nestle» харчовий музей відчиняє свої грандіозні оновлені двері. Символічно, що й у самої компанії теж ювілей — 150 років тому саме у Веве була створена легендарна корпорація.
Кажуть щастя треба їсти великою ложкою! В серці кантону Во, на мальовничій набережній Веве, вмостившись на стільчику навпроти «пам’ятнику їжі», усвідомлюєш: краще — виделкою! Зайве впаде, а потрібне залишиться. Гадаю, Чаплін зі мною погодився б.
