Христина Шишпор — заслужена артистка України, прима-балерина Національного академічного театру опери та балету України, переможниця та лауреатка численних міжнародних конкурсів. У 4 роки почала професійно займатися балетом. У 16 перемогла в Міжнародному конкурсі артистів балету імені Сержа Лифаря. Дістала запрошення від кількох іменитих театрів світу, в тому числі від Большого в Москві та Віденської опери, але вирішила працювати у Національному театрі опери та балету України. На його сцені у 17 років виконала сольну партію «Лебединого озера», а потім виступала із зірками світового балету. Популяризуючи своє мистецтво, зіграла у кліпах Олега Винника, гурту ТІК, Ірини Білик, «Kazaky». Виховує 4-річну дочку.
— Христино, які твої найсвіжіші мандрівничі враження?
— Після складних вистав, маючи кілька вільних днів, користуюся нагодою вирватися кудись подалі, до моря, аби переключитися, набратися вітаміну D.
Нещодавно побувала у двох Еміратах — Дубаї та Абу-Дабі, потім — у Шарм-ель-Шейху. Сонячний Єгипет ніколи не підводив: погода чудова, море шикарне, сервіс на висоті.
— Пірнаєш?
— Із маскою і трубкою — так, а ось дайвінг — це не моє: балони тиснуть, можна зірвати спину, а для балерини це неабиякий ризик.
Узагалі після народження дитини я стала зовсім не екстремальною, інстинкт самозбереження запрацював на повну. (Сміється).
— Найяскравіші враження від поїздок — звідки вони?
— Від гастролей по Південній Америці: Аргентині, Перу, Чилі… Бразилія просто підкорила — оце справді було яскраво! Велика, різноманітна країна з різноликим населенням. У вихідні ми завжди старались якомога більше помандрувати і подивитися. Переважно — пішки в центрі міста, оскільки виступали в головних залах країн. Звісно, побували в Ріо — в місті й на славетному пляжі. Дуже круто! Колорит, романтика…
— А як у Бразилії з балетом?
— Усе гаразд. Країна досить просунута. Ніколи б не подумала, вважала її напівдикою та бідною. В культуру там вкладають великі кошти. Ми виступали на 15-тисячній «Олімпійській арені», давали інтерв’ю на центральному каналі бразильського телебачення. Отак дивишся на ведучих, акторів і бачиш — про них дбають, не шкодуючи нічого.
Люблю яскравих людей, мене до них тягне, тому Бразилія — моя країна, однозначно. У наступному житті не проти в ній народитись, почуваюся там своєю. А яка культура танцю! Ні — мова танцю! Балет бразильцям завжди цікавий.
Наш театр часто виступає за кордоном, хоча я, звісно, не на всі гастролі погоджуюся. Нещодавно трупа полетіла в Дубай, а я вже там побувала. (Сміється). Їжджу й на індивідуальні виступи.
— Повернулася з Бразилії — і відразу на рекорд. 48 фуете! Як ти до цього прийшла? Прокинулась і вирішила?
— Справді, до такого ще треба додуматись. (Усміхається). В Україні поки що ніхто рекордами в балеті не займався.
По життю я взагалі доволі цілеспрямована, кар’єристка в хорошому сенсі слова, люблю робити життя цікавішим. А професія у нас непроста, потребує розрядки, сплеску. Ось і вирішила придумати щось, аби гідно повернутись у цю виставу. Аби довести собі — не комусь, що на щось здатна, знайти стимул для зростання. Ну, і привернути увагу до нашого мистецтва.
З ідеєю допомогли. Репетирувала з нашим балетмейстером Аніко Рехвіашвілі. Крутила, крутила фуете, і тут Аніко Юріївна каже: «А ти не хочеш накрутити більше?». Спочатку були сумніви: все-таки існують стандарти класики... Мене переконали, що нічого не порушимо, якщо повторимо елемент більше разів.
Узагалі, за канонами, балерина робить 32 оберти за 32 музичні такти. Це важкий елемент, багато провідних балерин саме із цієї причини не танцюють у «Лебединому озері».
— Це рекорд України, Європи, світу?
— України — це точно. Звісно, у світі були навіть 160 фуете поспіль, але не у виставі, на відпочилі ноги. А тут — три акти, оркестр, освітлення, глядачі... Декому вистачає самого лише стресу, щоб не зробити потрібного елемента. А потім — це ж не спорт, а мистецтво, драматургія, емоції. Треба бути в образі й не показувати свого напруження.
— Яка була реакція публіки, колег на твій рекорд?
— Тоді мене більше цікавила моя власна реакція — вигоряння, апатія після великого напруження. Місяць підготовки, вечір на сцені — і ти вичавлена, як лимон. Після такого гостро потребуєш фізичного і морального відновлення. Я дуже рада, що потім вдалося полетіти на чотири дні до Абу-Дабі й повернутися з новими емоціями та силами. Серед іншого побачила там новозбудовану філію паризького «Лувру»: в арабському світі — це фантастика! Ну, і пляжного релаксу ніхто не відміняв.
— Це так ти себе балуєш, винагороджуєш за зусилля?
— Реанімую. Плавання відновлює м’язи, розправляє спину, усуває скутість і набряки. У ці дні не обмежую дуже себе в їжі, оскільки й так багато перед тим втрачаю. Взагалі для мене смачна їжа — це «гормон щастя». Солодкоїжка, полюбляю всілякі спагетті... (Сміється).
— «Дієта балерини» — вона існує? Можеш дати лайфхаки для стрункості?
— Мені здається, це дуже індивідуально. Дехто обходиться зовсім без дієти, бо має таку конституцію тіла.
Що ж до мене, то за місяць до прем’єри стараюся не вечеряти після вісімнадцятої, а в ідеалі — після шістнадцятої години. Це складно, але ефект відчуваєш буквально наступного дня.
Є й інші прості засоби. Не плутайте апетит зі спрагою, замість з’їсти що-небудь, ліпше попийте води — і буде вам щастя. Вилучте з раціону «швидкі» вуглеводи: хліб, макарони, цукор… Їжте більше повільних: крупи, бобові. Уникайте продуктів із високим вмістом крохмалю типу картоплі.
— Чи маєш улюблену спа-процедуру?
— Щодня роблю масажі. Треба знімати втому ніг, розганяти молочну кислоту, що спричиняє крепатуру. Також масаж знімає набряки. Для мене він дуже важливий. Можу пожертвувати чим завгодно, але не масажем.
— Допінг у балеті поширений?
— У спортивному сенсі — ні. Хіба що тонізуюче, кава чи знеболювальні за потреби.
Узагалі допінг — небезпечна річ, він може в будь-який момент зіграти з тобою злий жарт. Ліпше обходитися власними ресурсами.
Вживають поширений препарат «Стимол», який лише виводить з організму молочну кислоту, щоб не заважав біль.
— Як ти почуваєшся на ранок після вистави?
— Іноді взагалі можу не спати після вистави: адреналін!
Під час вистави за лаштунками балерину краще не бачити. (Усміхається). Буває, просто падаєш на коліна, задихаєшся, напинаються вени... А за п’ять хвилин встаєш — і знову принцеса! Після прем’єри буває ейфорія, а потім відкат — щось на зразок депресії. Але все це минуще, а мистецтво вічне.
— Як на твою форму вплинуло народження доньки?
— Пологи були важкі, але, слава Богу, все пережили. На роботу я вийшла через півроку, проте, звісно, ще не у формі. Її можна повернути, лише щодня займаючись і виходячи на сцену в реальних виставах. Першою мене відновлювала «Кармен». Ну, а якщо ти підкорюєш такий Олімп, як «Лебедине озеро», значить, усе гаразд.
— Як переносиш переїзди, перельоти?
— У Південній Америці в нас за два місяці було 29 перельотів. Це частина нашого життя, нічого не вдієш. Іноді я не відразу можу пригадати, куди і звідки лечу, здається, що постійно в небі. У довгому перельоті стараюся трохи поспати, послухати музику, подивитися хороший фільм, неодмінно треба поїсти. Надягаю компресійні гетри від набряків ніг.
— А якими б’юти-засобами користуєшся? Сцена для зовнішності буває згубною.
— Щира правда! Доводиться наносити величезну кількість стійких засобів перед виступами або зйомками. Прожектори, брудне повітря, зневоднення і стрес — за таких умов потрібні правильне живлення і відновлення. Застосовую маски для обличчя, олії та засоби догляду для волосся, очисну рідину для очей і спрей для зволоження шкіри. Причому стараюся змінювати засоби, щоб не викликати звикання.
— Балет — це елітарне мистецтво. Наскільки важко бути примою головного театру країни?
— Звісно, не кожен це мистецтво розуміє. Але тенденції змінюються, а класика вічна, балет має залишатися балетом.
Як приму-балерину мене насамперед турбує підтримка культури суспільством. Адже «не завдяки, а всупереч» ми втримали рівень нашого мистецтва і вийшли на новий. Ми створили український балет і перестали бути «при комусь», у тіні Большого театру. Та й за кордоном танцює чимало прим і прем’єрів — вихідців з України. Вважаю, ми прославляємо свою державу і заслужили на підтримку.
— Які в тебе творчі та мандрівні плани?
— У травні в Києві маю прем’єру «Віденського вальсу» Штрауса, на яку приїжджає прем’єр Берлінського Штатс-балету Маріан Волтер. У червні їду на гастролі до Америки на великий фестиваль — разом із бейрутським театром танцювати «Шахерезаду». Це дуже цікаво: рівень високий, а головне — представники Сходу дуже серйозно підходять до цієї вистави. Потім у мене буде держіспит в університеті — навчаюся на педагога з хореографії. 25 липня — знову «Лебедине озеро» в Києві. А ось далі, сподіваюся, на мене чекає відпустка! Можливо, буде сонячне Середземномор’я — хочеться вперше взяти із собою маленьку Юлю і не хочеться витрачати забагато часу на переліт.
— Ким би ти була, якби не балериною?
— Мені здається, все одно займалася б мистецтвом — акторством чи співом.
— До речі, я чула, як ти співаєш. Не хочеш поєднати на сцені балет і вокал? Новий рекорд української артистки!
— Співати пісні з фуете?! (Сміється). Ну, що ж, це ідея, стільки всього ще попереду…
— Чи хотіла б ти, щоб донька стала балериною?
— Для дівчини професія чудова, але дуже важка. Якщо вона захоче цим жити, я ніколи не буду проти. Навіть якщо все завершиться на рівні студії, це може стати чудовою школою життя, ніби армією. Те, що Юля займатиметься творчістю, це однозначно: дуже вже артистичною і харизматичною вийшла.
— Чи можеш навести свій рейтинг «балетних столиць світу» для мандрівників — прихильників елітарного мистецтва?
— Усі, хто цікавиться класикою, знають паризький театр «Гранд-опера» та міланський «Ла-Скала». Хоча насправді там працює багато іноземців, у тому числі наші співвітчизники. В дуже багатьох столицях світу ставлять хороший балет. Цікаво побувати в усіх театрах, бо кожен має свої переваги: скажімо, якщо наша «фішка» — це стрибки, то в Парижі — дрібні елементи…
— А якщо мріяти про головні сцени світу, де б ти хотіла виступити?
— Знаєш, у Монте-Карло є славетне казино, де танцюють балет, — було б дуже цікаво в ньому виступити! Там класна атмосфера. І там виступав Серж Лифар, а в мене премія його імені.
— Я б там виконала конферанс…
— Домовилися. Мрії треба втілювати!
