Осердя українського духу: від шевченківських місць до Холодного Яру, від козацької столиці Чигирина до Тясминського каньйону, від патріотичного «Дикого хутора» до… найбільшого буддійського храму Європи.
Лише три з половиною години та 180 гривень — і мене разом з іншими журналістами, блогерами та представниками Гільдії гідів зустрічають у серці України, в Черкасах. Прес-тур «Подорожуй Черкащиною ЗАРАЗ» зорганізував департамент регіонального розвитку Черкаської облдержадміністрації та спілка «Асоціація гостинності Черкащини». У туристичному автобусі познайомилися з нашим беззмінним гідом Анатолієм Журилом — привітним і щирим чоловіком, який знає все про все і вміє розповісти.
Гарно подорожувати дружною та зацікавленою компанією. Рушаймо!
Звірі та Будда
Тур нам підготували нестандартний, і це підтвердив візит до зоопарку. Хоча, якщо подумати, приїзд не журналістів, а сімейних туристів цілком може передбачати відвідання царства тварин. Тим паче, що черкаське зоо нещодавно оновлене і, як ми побачили, досить популярне: ще не настали й канікули, а біля кас — черги зі школярів.
Нас супроводжував директор зоопарку Євген Ван, який починав тут ветеринарним лікарем.
Уже на вході стало ясно, що заклад самобутньо оформлений: вхід схожий на браму дерев’яного форту, всередині щокроку чекають різьблені з дерева фігури звірів або, наприклад, величезні глиняні баобаби. На компактній території розмістилися вольєри з тиграми, лемурами та пташниками. Гордістю закладу є тераріум із колекцією отруйних тварин. Загалом на невеликій території мешкають 240 видів створінь із різних куточків світу. Милує погляд вербне озеро з качечками. Серед улюбленців публіки — три поважні пелікани…Інтригує «Земля вовків і ведмедів» зі скла й бетону, що має вигляд шматочка півночі у стилі хай-тек. Тут ми побачили, як боролися ведмеді, й підглянули крізь скляні стінки басейну, як вони купаються.
І відразу — небачений контраст! Не десь, а в Черкасах, ми завітали до найбільшого в усій Європі буддійського храму. Що за чудасія? На березі Дніпра, на розламі земної кори, розташований унікальний храм «Білий лотос». Як нам пояснили, в цьому місці із землі виходить вихор енергії й спрямовується в космос, це місце сили благодатно впливає на людей.
«Білий лотос» — храм давньолаоської школи кунг-фу «Клан п’яти бойових котів». Він створений за подобою відомого святилища в Лаосі. Засновником став черкасець Володимир Скубаєв, який свого часу жив у Лаосі та переймав східні вчення. Комплекс започаткований у 1990-х роках і продовжує розбудовуватися зусиллями учнів і гостей-доброчинців. Як і годиться в таких місцях, існує легенда: мовляв, під час закладання фундаменту був знайдений камінь із зображенням Будди в масці воїна.
У «Білому лотосі» є багато «куточків сили», таких як 30-річний дуб із трьома осердями, привезений із Холодного Яру. Поруч із брамою — символом просвітлення — розташовані молитовні барабани з текстами п’яти релігій. Є водоспад, священне джерело у формі спіралі, вівтарі та буддійські ступи, статуї давніх воїнів-архатів із Тибету, місця для роздумів і медитацій.
Цікаво: тут не розділяють людей за віросповіданнями, а об’єднують їх тим спільним, що мають основні релігії світу, — прагненням добра, самовдосконаленням і просвітленням.
Ми встановили духмяні палички на знак пошани до богів, а на священному пагорбі загадали найпотаємніші бажання, ударивши у старовинний дзвін. На жаль, до чайної церемонії справа не дійшла за браком часу і через бажання побачити й інші дива регіону.
Козацька столиця
Тепер — до наших стародавніх місць сили. Саме таким є Чигирин — козацька столиця України часів війни проти польського поневолення.
Хоча містечко значно давніше — перші поселення тут пов’язані зі скіфами і стародавніми слов’янами. У письмових джерелах Чигирин став відомий із часу побудови на Замковій горі першого укріпленого козацького зимівника. Звів його не хто інший як Дмитро (Байда) Вишневецький — гетьман України та черкаський староста Великого Князівства Литовського, легендарний засновник Запорозької Січі.
Столицею України Чигирин став у часи Хмельницького. Саме тут, на своїй батьківщині, він заснував першу резиденцію українських гетьманів, яка пізніше була перенесена до Батурина й існувала там аж до розправи Петра І.
У стольному Чигирині мешкали понад 50 тисяч міщан і козаків. Місто було одним із найбільших у тогочасній Україні та складалося із Верхнього замку та Нижнього міста. У Чигирині зосереджувалася державна адміністрація, знаходилися резиденція гетьмана, гетьманський уряд, генеральна військова канцелярія, архів, скарбниця, монетний двір козацької держави. Тут проводили великі козацькі з’їзди, зібрання, ради, приймали іноземних послів, розробляли і впроваджували в життя універсали, на яких був напис: «Даний з міста стольного Чигирина».
Майже все це збудували тут наново у кінці ХХ століття, за відродження української державності, до 400-річчя Богдана Хмельницького. За старовинною картою та письмовими джерелами відновлено будівлі посольств, військової канцелярії, скарбниці, куреня козацької варти, інших адміністративних і господарських дворів. Подих часу тут відчувається. З кожним роком гетьманська резиденція розширюється та викликає інтерес і в туристів, і в земляків.
У колишній будівлі «присутніх місць» відкрито музей Богдана Хмельницького і розташовано адміністрацію Національного історико-культурного заповідника «Чигирин», що опікується місцями, пов’язаними з Хмельниччиною, Коліївщиною та Холодноярською республікою.
Суботів — не від «суботи»
Найвідоміше село Чигиринщини розташоване на крутих пагорбах правого берега Тясмина, де в нього впадає річка Суба. Виникнення назви не пов’язане із «суботою», та й вимовляють її з наголосом на «у». За однією версією, суботок — це багаття, яке палили перед ідолом Перуном, за іншою, назва походить від «суводі» — місця злиття Суби й Тясмина.
Силует Суботова знайомий усім, хто тримав у руках п’ятигривневу купюру. На ній зображено священну для українців Іллінську церкву. Тож і селфі туристи роблять у Суботові найчастіше з п’ятьма гривнями в руках на тлі пам’ятної споруди.
Храм був фактично усипальнею роду Хмельницьких, гетьман збудував його своїм коштом, у ньому ж, за заповітом, його й поховали. Згодом тіло таємно перепоховали, аби уникнути наруги. За іншою версією, наруга все ж сталась. У 1664-му Суботів захопило польське військо, й тіло гетьмана нібито спалили, а попіл вистрілили з гармати. Проте багато українських істориків воліють із цим не погоджуватися.
Тепер в Іллінській церкві — усипальня Богдана Хмельницького. Ранньобароковий храм був ще й оборонним: має двохметрові стіни, його вікна-бійниці пристосовані навіть для гармат.
Сам Суботів правив за резиденцію гетьмана при стольному Чигирині. На стародавньому городищі було споруджено невелику фортецю, а в ній — покої та господарські будівлі гетьманського двору. Тут мешкала родина правителя, а також челядь і козацька старшина. Частину будівель відновили. Є й реконструкція старовинної української хати з етнографічною експозицією.
Звiдусiль у мiстi видно пам’ятник Хмелю на вершинi Замкової гори. Ми піднялися на неї, щоб оглянути сам монумент, вiдбудований бастiон Дорошенка й, не в останню чергу, — невимовно гарнi краєвиди. Квітучо-зелені зарості, мiсто, рiчечка, а далi — релiктовий лiс, холодноярськi пагорби…
Огонь Холодного Яру
Холодний Яр — це величезне, поросле лісом урочище, з улоговин якого влітку віє прохолодою. В яру ростуть 300–500-літні дуби, 150-літні горіхи, столітні дикі груші та черешні. І люди тут живуть довше, ніж будь-де: досі є живі свідки легендарної Холодноярської республіки.
Біля хутора Буда нам пощастило відчути могутність одного з найстарших і найбільших дерев України та Європи — дуба Залізняка. Зелений гігант під 9 метрів в обхваті пам’ятає не те що гайдамаків, а й походи княжих дружин: має вік близько 1100 років. Кажуть, під цим дубом збиралися повстанці на чолі з Максимом Залізняком. Саме під ним слухав такі оповіді й Тарас Шевченко. Шість разів блискавки ударяли в дерево, його стовбур розітнуло зверху до низу, залишивши шрами, ніби на тілі воїна, але воно вижило, не схилилося перед часом і стихією. Поруч росте дуб-онук, якому «лише» 680 років.
Ви здивуєтесь, але за кількістю унікальних об’єктів історії Холодний Яр займає перше місце в Україні, їх тут налічується понад 150, починаючи з доби трипільської культури. У лісах збереглися залишки кількох древніх городищ, оточених земляними валами, висота й ширина яких ще й тепер вражає, а також руїни підземних церков і печер.
Перша письмова згадка про Холодний Яр належить літописцям, що змалювали переможну битву литовських і руських воїнів проти ординців під Синіми Водами у 1363–1367 роках. У 30-х роках XVIII століття цей ліс на десятки років став головною базою гайдамаків. А 1768 року розгорілося найбільше повстання — Коліївщина на чолі із запорозьким козаком Максимом Залізняком і сотником реєстрових козаків Іваном Гонтою. Тарас Шевченко, побувавши в цих місцях, написав поему «Гайдамаки» та вірш «Холодний Яр», попереджаючи ворогів України:
Бо в день радості над вами розпадеться кара.
І повіє огонь новий з Холодного Яру.
І він повіяв. Тут аж до початку 1920-х боролася з більшовиками Холодноярська селянська республіка. Одним із її центрів був Мотронинський православний жіночий монастир біля нинішнього села Мельники. Його заснували ще 1037 року. Це місце дійсно відповідало потребам душі для тих, хто шукав самоти і пізнання Бога. Навколо — безмежні ліси та неприступні яри. Але нині монастир більше асоціюють зовсім з іншою епохою — національно-визвольними змаганнями 1918–1921 років. Тоді обитель ставала центром боротьби проти більшовиків, гуртування партизанів, лазаретом для поранених.
Той вогонь палає в серцях і сучасних холодноярців.
«Дикий хутір»
У Холодному Яру нас чекав напрочуд теплий прийом. Біля гайдамацького села Мельники, неподалік від тисячолітнього дуба Залізняка, серед зелені лісів розмістився музейно-етнографічний комплекс «Дикий хутір». Це не просто заклад у мальовничому місці, а можливість перенестися в давню епоху, на лоно чистої, мальовничої та щедрої природи, під опіку привітних і вельми креативних господарів. Про гаджети можете забути — вражень вистачить і так. Та сюди й мобільний зв’язок майже не дістає…
Порядкує на «Дикому хуторі» пані Леся Островська — чарівна, сильна, мудра, патріотична українка, саме спілкування з якою надихає і вселяє віру в те, що все у нас буде добре. Вона генерує і підтримує добрі ініціативи. Наприклад, нам презентували спонсороване пані Лесею видання «Ми ще повернемося!», в якому зібрано спогади холодноярського командира Юрія Горліса-Горського.
Отже, ми в українській господі з дерев’яними брамою, містками й церквою, мальованими автентичними хатами (із сучасними вигодами). Зелено, заквітчано, автентично, зроблено зі смаком. Гуляти — не нагулятися, фотографувати — не нафотографуватися, дихати — не надихатися. Жіночу частину журналістської делегації оселили на ніч у «Хаті отамана», а чоловічу — в «Хаті берегині». Простий, але по-своєму вишуканий сільський побут, природні матеріали, чистота і затишок — як у бабусиній господі, ліжники і чудовий сон.
У ресторані комплексу традиційного українського частування, нам влаштували екскурс у здорове харчування — майстер-клас із сироїдіння від Олексія Юрченка з еко-садиби «Ясний день». На наших очах у блендері приготували коктейль зі щойно зібраних трав і ягід, плюс родзинки, фініки, лимон… Ніколи б не подумала, що здорове може бути таким смачним! Енергія в тілі так і зануртувала.
Потрапезувати можна і просто в музеї «Криївка Холодного Яру» — серед фотографій отаманів, «парсун» гетьманів, чорних прапорів «Воля або смерть» і сучасних, синьо-жовтих, із присвятами від атовців.
Пушкін із Чайковським
Річка Тясмин своїми кам’янистими берегами дала назву містечку Кам’янка. Саме з Тясминського каньйону почалося наше освоєння цих обширів. Міні-флотилію з трьох човнів вів колишній місцевий учитель історії. Спокійна течія річки контрастувала із суворими, порепаними кам’яними скелями. А на тих скелях хлопчаки влаштували нам імпровізоване шоу — сміючись, стрибали у Тясмин із висоти «солдатиком», «рибкою», перевертом…
Краса і свобода давно вабили в ці краї волелюбців. У Кам’янці нас провели місцями — кого б ви думали? — декабристів. Доба козацтва змінилась епохою військового дворянства. Від Богдана Хмельницького через одного польського магната і князя Григорія Потьомкіна місцевість перейшла до вдови генерала Миколи Раєвського, яка потім вийшла за відомого декабриста — Василя Давидова. Сюди навідувалися відомі учасники грудневої змови проти царя: Пестель, Муравйов-Апостол, Бестужев-Рюмін…
А за ними потяглися до Кам’янки світочі тодішньої Росії — поет Олександр Пушкін, а згодом — композитор Микола Чайковський. На Тясмині нам показали «скелю Пушкіна», де той любив купатись і стрибати, як оті кам’янські хлопчаки. Ну, а Чайковський був братом власниці маєтку, Олександри Давидової, й приїздив сюди протягом 28 років. Кам’янка стала для нього найріднішим місцем і надихнула на створення понад 30 творів, серед яких — опера «Євгеній Онєгін», балет «Лебедине озеро», Друга симфонія… Виявляється, ці світові шедеври мають українське коріння.
Тепер у Кам’янці є пам’ятники і декабристам, і поетові, і композитору.
Було приємно прогулятися старовинним кам’янським парком, закладеним ще у XVIII столітті. Неподалік, за містком, у затінку дерев мальовничо розмістився водяний млин, де збиралися декабристи. У парку по інший бік млина — могила Марії Давидової, пам’ятник декабристам і Пушкінський грот. У літературно-меморіальному музеї Пушкіна і Чайковського було цікаво оглянути інтер’єри і предмети, що оточували іменитих гостей та їхніх господарів. У цьому ж будинку є й картинна галерея із творами Макара Мухи, Павла Куценка та інших наших митців.
Нещодавно Кам’янка отримала ще одну принаду — тут висадили алею із 280 сакур, і більшість із них цієї весни вже цвіли. Сподіваємося, скоро здійсниться мрія кам’янчан про «тунель кохання» з ніжно-рожевих сакур…
Отакою різною постала перед нами Черкащина. Для кожного вона може стати своєю. Допоможе видання, презентоване там організаторами туру, — путівник «Подорожуй Черкащиною ЗАРАЗ». Ключове слово ви зрозуміли. Не відкладайте подорожі до місць сили!
