Врез: Вона виступає по всьому світу — від Японії до Бразилії. Повернувшись із Південної Америки, встановила національний рекорд із кількості віртуозних обертів — фуете.
Країна: Україна
Автор: Марися Горобець

Христина Шишпор — заслужена артист­ка України, прима-балерина Національного ака­­демічного театру опери та балету України, пе­реможниця та лауреатка численних міжна­род­них конкурсів. У 4 роки почала професійно за­йматися балетом. У 16 перемогла в Міжна­род­ному конкурсі артистів балету імені Сержа Ли­фаря. Дістала запрошення від кількох імени­тих театрів світу, в тому числі від Большого в Моск­ві та Віденської опери, але вирішила пра­цювати у Національному театрі опери та ба­лету Украї­ни. На його сцені у 17 років виконала сольну пар­тію «Лебединого озера», а потім ви­ступала із зірками світового балету. Популяри­зуючи своє мистецтво, зіграла у кліпах Олега Винника, гур­ту ТІК, Ірини Білик, «Kazaky». Виховує 4-річну дочку.

— Христино, які твої найсвіжіші мандрівничі враження?
— Після складних вистав, маючи кілька вільних днів, користуюся нагодою вирватися кудись подалі, до моря, аби переключитися, набратися вітаміну D.
Нещодавно побувала у двох Еміратах — Дубаї та Абу-Дабі, потім — у Шарм-ель-Шей­ху. Сонячний Єгипет ніколи не підводив: по­года чудова, море шикарне, сервіс на висоті.
— Пірнаєш?
— Із маскою і трубкою — так, а ось дайвінг — це не моє: балони тиснуть, можна зірвати спи­ну, а для балерини це неабиякий ризик.
Узагалі після народження дитини я стала зовсім не екстремальною, інстинкт самозбе­реження запрацював на повну. (Сміється).


— Найяскравіші враження від поїздок — звід­ки вони?
— Від гастролей по Південній Америці: Аргентині, Перу, Чилі… Бразилія просто під­корила — оце справді було яскраво! Велика, різноманітна країна з різноликим населенням. У вихідні ми завжди старались якомога більше помандрувати і подивитися. Переваж­но — пішки в центрі міста, оскільки виступа­ли в головних залах країн. Звісно, побували в Ріо — в місті й на славетному пляжі. Дуже круто! Колорит, романтика…
— А як у Бразилії з балетом?
— Усе гаразд. Країна досить просунута. Ніколи б не подумала, вважала її напівди­кою та бідною. В культуру там вкладають великі кошти. Ми виступали на 15-тисяч­ній «Олімпійській арені», давали інтерв’ю на центральному каналі бразильського те­лебачення. Отак дивишся на ведучих, акто­рів і бачиш — про них дбають, не шкодую­чи нічого.
Люблю яскравих людей, мене до них тягне, тому Бразилія — моя країна, одно­значно. У наступному житті не проти в ній народитись, почуваюся там своєю. А яка культура танцю! Ні — мова танцю! Балет бразильцям завжди цікавий.
Наш театр часто виступає за кордоном, хоча я, звісно, не на всі гастролі погоджую­ся. Нещодавно трупа полетіла в Дубай, а я вже там побувала. (Сміється). Їжджу й на індивідуальні виступи.


— Повернулася з Бразилії — і відразу на рекорд. 48 фуете! Як ти до цього прийшла? Прокинулась і вирішила?
— Справді, до такого ще треба додума­тись. (Усміхається). В Україні поки що ні­хто рекордами в балеті не займався.
По життю я взагалі доволі цілеспрямо­вана, кар’єристка в хорошому сенсі слова, люблю робити життя цікавішим. А про­фе­сія у нас непроста, потребує розрядки, сплеску. Ось і вирішила придумати щось, аби гідно повернутись у цю виставу. Аби довести собі — не комусь, що на щось здат­на, знайти стимул для зростання. Ну, і при­вернути увагу до нашого мистецтва.
З ідеєю допомогли. Репетирувала з на­шим балетмейстером Аніко Рехвіашвілі. Крутила, крутила фуете, і тут Аніко Юріїв­на каже: «А ти не хочеш накрутити більше?». Спочатку були сумніви: все-таки іс­нують стандарти класики... Мене переко­нали, що нічого не порушимо, якщо повторимо елемент більше разів.
Узагалі, за канонами, балерина робить 32 оберти за 32 музичні такти. Це важкий еле­мент, багато провідних балерин саме із цієї причини не танцюють у «Лебединому озері».
— Це рекорд України, Європи, світу?
— України — це точно. Звісно, у світі були навіть 160 фуете поспіль, але не у ви­ставі, на відпочилі ноги. А тут — три акти, оркестр, освітлення, глядачі... Декому ви­стачає самого лише стресу, щоб не зроби­ти потрібного елемента. А потім — це ж не спорт, а мистецтво, драматургія, емоції. Треба бути в образі й не показувати свого напруження.


— Яка була реакція публіки, колег на твій рекорд?
— Тоді мене більше цікавила моя влас­на реакція — вигоряння, апатія після вели­кого напруження. Місяць підготовки, ве­чір на сцені — і ти вичавлена, як лимон. Після такого гостро потребуєш фізичного і морального відновлення. Я дуже рада, що потім вдалося полетіти на чотири дні до Абу-Дабі й повернутися з новими емоціями та силами. Серед іншого побачила там но­возбудовану філію паризького «Лувру»: в арабському світі — це фантастика! Ну, і пляжного релаксу ніхто не відміняв.
— Це так ти себе балуєш, винагороджу­єш за зусилля?
— Реанімую. Плавання відновлює м’я­зи, розправляє спину, усуває скутість і на­бряки. У ці дні не обмежую дуже себе в їжі, оскільки й так багато перед тим втрачаю. Взагалі для мене смачна їжа — це «гормон щастя». Солодкоїжка, полюбляю всілякі спагетті... (Сміється).
— «Дієта балерини» — вона існує? Можеш дати лайфхаки для стрункості?
— Мені здається, це дуже індивідуально. Дехто обходиться зовсім без дієти, бо має таку конституцію тіла.
Що ж до мене, то за місяць до прем’єри стараюся не вечеряти після вісімнадцятої, а в ідеалі — після шістнадцятої години. Це складно, але ефект відчуваєш буквально наступного дня.
Є й інші прості засоби. Не плутайте апе­тит зі спрагою, замість з’їсти що-небудь, ліпше попийте води — і буде вам щастя. Вилучте з раціону «швидкі» вуглеводи: хліб, макарони, цукор… Їжте більше повільних: крупи, бобові. Уникайте продуктів із висо­ким вмістом крохмалю типу картоплі.


— Чи маєш улюблену спа-процедуру?
— Щодня роблю масажі. Треба знімати втому ніг, розганяти молочну кислоту, що спричиняє крепатуру. Також масаж знімає на­бряки. Для мене він дуже важливий. Можу пожертвувати чим завгодно, але не масажем.
— Допінг у балеті поширений?
— У спортивному сенсі — ні. Хіба що то­нізуюче, кава чи знеболювальні за потреби.
Узагалі допінг — небезпечна річ, він мо­же в будь-який момент зіграти з тобою злий жарт. Ліпше обходитися власними ресурсами.
Вживають поширений препарат «Сти­мол», який лише виводить з організму мо­лочну кислоту, щоб не заважав біль.
— Як ти почуваєшся на ранок після ви­стави?
— Іноді взагалі можу не спати після ви­стави: адреналін!
Під час вистави за лаштунками балери­ну краще не бачити. (Усміхається). Буває, просто падаєш на коліна, задихаєшся, на­пинаються вени... А за п’ять хвилин встаєш — і знову принцеса! Після прем’єри буває ейфорія, а потім відкат — щось на зразок депресії. Але все це минуще, а мис­тецтво вічне.
— Як на твою форму вплинуло народжен­ня доньки?
— Пологи були важкі, але, слава Богу, все пережили. На роботу я вийшла через півроку, проте, звісно, ще не у формі. Її можна повернути, лише щодня займаючись і виходячи на сцену в реальних виста­вах. Першою мене відновлювала «Кармен». Ну, а якщо ти підкорюєш такий Олімп, як «Лебедине озеро», значить, усе гаразд.


— Як переносиш переїзди, перельоти?
— У Південній Америці в нас за два міся­ці було 29 перельотів. Це частина нашого життя, нічого не вдієш. Іноді я не відразу можу пригадати, куди і звідки лечу, здаєть­ся, що постійно в небі. У довгому перельо­ті стараюся трохи поспати, послухати музи­ку, подивитися хороший фільм, неодмінно треба поїсти. Надягаю компресійні гетри від набряків ніг.
— А якими б’юти-засобами користуєш­ся? Сцена для зовнішності буває згубною.
— Щира правда! Доводиться наносити величезну кількість стійких засобів перед ви­ступами або зйомками. Прожектори, бруд­не повітря, зневоднення і стрес — за таких умов потрібні правильне живлення і відновлення. Застосовую маски для обличчя, олії та засоби догляду для волосся, очисну рідину для очей і спрей для зволоження шкіри. Причому стараюся змінювати засо­би, щоб не викликати звикання.
— Балет — це елітарне мистецтво. На­скільки важко бути примою головного теат­ру країни?
— Звісно, не кожен це мистецтво розу­міє. Але тенденції змінюються, а класика вічна, балет має залишатися балетом.
Як приму-балерину мене насамперед турбує підтримка культури суспільством. Адже «не завдяки, а всупереч» ми втрима­ли рівень нашого мистецтва і вийшли на новий. Ми створили український балет і перестали бути «при комусь», у тіні Большого театру. Та й за кордоном танцює чимало прим і прем’єрів — вихідців з України. Вважаю, ми прославляємо свою держа­ву і заслужили на підтримку.


— Які в тебе творчі та мандрівні плани?
— У травні в Києві маю прем’єру «Віден­ського вальсу» Штрауса, на яку приїжджає прем’єр Берлінського Штатс-балету Маріан Волтер. У червні їду на гастролі до Аме­рики на великий фестиваль — разом із бей­рутсь­ким театром танцювати «Шахерезаду». Це дуже цікаво: рівень високий, а головне — представники Сходу дуже серйоз­но підхо­дять до цієї вистави. Потім у мене буде держ­іспит в університеті — навчаюся на педаго­га з хореографії. 25 липня — зно­ву «Лебеди­не озеро» в Києві. А ось далі, сподіваюся, на мене чекає відпустка! Мож­ливо, буде соняч­не Середземномор’я — хочеться вперше взяти із собою маленьку Юлю і не хочеть­ся витрачати забагато часу на переліт.
— Ким би ти була, якби не балериною?
— Мені здається, все одно займалася б мистецтвом — акторством чи співом.


— До речі, я чула, як ти співаєш. Не хочеш поєднати на сцені балет і вокал? Новий рекорд української артистки!
— Співати пісні з фуете?! (Сміється). Ну, що ж, це ідея, стільки всього ще попереду…
— Чи хотіла б ти, щоб донька стала ба­лериною?
— Для дівчини професія чудова, але ду­же важка. Якщо вона захоче цим жити, я ніколи не буду проти. Навіть якщо все за­вершиться на рівні студії, це може стати чудовою школою життя, ніби армією. Те, що Юля займатиметься творчістю, це однозначно: дуже вже артистичною і хариз­матичною вийшла.


— Чи можеш навести свій рейтинг «ба­летних столиць світу» для мандрівників — прихильників елітарного мистецтва?
— Усі, хто цікавиться класикою, знають паризький театр «Гранд-опера» та мілансь­кий «Ла-Скала». Хоча насправді там працює багато іноземців, у тому числі наші співвітчизники. В дуже багатьох столицях світу ставлять хороший балет. Цікаво побу­вати в усіх театрах, бо кожен має свої пере­ваги: скажімо, якщо наша «фішка» — це стрибки, то в Парижі — дрібні елементи…
— А якщо мріяти про головні сцени світу, де б ти хотіла виступити?
— Знаєш, у Монте-Карло є славетне ка­зино, де танцюють балет, — було б дуже цікаво в ньому виступити! Там класна атмосфера. І там виступав Серж Лифар, а в мене премія його імені.
— Я б там виконала конферанс…
— Домовилися. Мрії треба втілювати!