Найкращий вікенд у Луцьку — це коли замок Любарта вибухає лазерним світлом, на вулицях оживають бронзові кликуни, а Леся Українка віршує під своїм ясеном на смартфоні.
День міста вперше вирішили провести не водночас із Днем незалежності, а окремо, у другі вихідні вересня. На це були прості й вагомі причини. По-перше, багато гостей і містян не встигають вихопити з подвійного виру подій усе, що хотіли б. По-друге, головне державне свято багато хто воліє провести на природі й покидає місто. А по-третє, день міста-твердині, міста-парку має свою, особливу романтику.
Наш луцький вікенд був такий багатий на події, що навіть на спеціальному прес-автобусі в супроводі представників Управління туризму та промоції міста ми ледве встигли побачити, що планували. Радимо майбутнім гостям завчасно вивчати програму святкових заходів і екскурсій, бронювати місця та квитки. І саме місто, і його свято вже досить популярні, й очевидно, «далі буде»! Принаймні групі столичних журналістів не вистачило місць на поїзді, тож довелось їхати автобусом. Зате оцінили несподівано гарні траси!
Отже, нумо відкривати Луцьк — місто величних пам’яток і приємних дрібниць.
День здивувань
Якщо вже говорити про велич, то особисто для мене вона стала одним із головних сюрпризів Луцька. Із розмірами невеликого, 200-тисячного обласного центру здалися неспівмірними деякі речі. Наприклад, мури і башти його замку, який є одним із Семи чудес України і в якому розгорнулося головне дійство луцького вікенду (про це далі).
Величезним (60 гектарів) і доглянутим (сподіваємося, не лише до свята) виявився парк імені Лесі Українки. По дзеркальній гладіні каналів, серед зелені, попід містками прогулювались на човнах романтичні парочки в зоні «Луцька Венеція». Над ними увечері спалахували гірлянди у подобі парасольок і ковані ліхтарі — кожний від свого спонсора і вартий окремого розглядання. Стародавні на вигляд скульптури, мотузяний парк, атракціони і ще безліч усього вмістилося на гігантських угіддях. Бракувало хіба що міського велопрокату, але, судячи з ентузіазму і смаку, з якими в Луцьку все опоряджують, із цим не забаряться.
Вразив столичним розмахом арт-центр «Адреналін-сіті» — така собі ексклюзивна зупинка на півдня-день. Меценатська родина Корсаків перетворила занепалий завод на королівство сімейних розваг і розвитку. Прозаїчна «коробка» на 20 000 «квадратів» усередині зустрічає яскравим «голландським містечком», спортзалами і бутиками, атракціонами і творчим рейвахом. У дитячому музеї-експериментаріумі батьки з готовністю впадають у дитинство, бо ж можна чіпати все — від старовинних патефонів до надсучасних роботів, пограти на електрогітарі та барабанах, перепробувати наукові експерименти під пильним оком українських лауреатів Нобелівської премії. Усе скомпоновано ергономічно і десь навіть вишукано.
Що й казати про Музей сучасного українського мистецтва! Особисто я з обережністю ставлюся до таких місць, які бувають епатажно-брутальними і навіть жорстокими. Але цей музей має світлу ауру і багато простору для співтворчості глядача з митцем. У цій співтворчості й полягає феномен сучасного мистецтва, запевнила нас керівник музею, художниця Катерина Ганейчук. Відчуття світла і добра пояснила тим, що це українське мистецтво, а йому властива вітальність (від латинського «віта» — «життя»). Музей має твори провідних митців з усіх кінців України і справді є установою, а не закладом: у ньому досліджують, а не лише експонують. І вміють розповісти, пояснити та захопити — перевірено.
З усією масштабністю в «Адреналін-сіті» не відчувається жодної гігантоманії, все працює і має призначення. Натомість надмірністю на тлі міста здався найбільший в Україні католицький костел у центрі — Петра і Павла. Він домінує, переконує у твоїй мізерності… Звісно, в чомусь храм має рацію, але мені приємніше там, де мене пробуджують до розвитку. Утім, це суб’єктивно.
Вразив величчю ясен Лесі Українки в історичному центрі міста. Зелений гігант у чотири обхвати! Під ним юна Лариса Косач написала свій перший вірш «Надія». А неподалік — будинок її родини.
Не проминіть будинку скульптора Миколи Голованя, бо це луцький must visit. Споруду називають «будинком із химерами», хоча господар сердиться і каже, що «химери» — це ті, хто іноді приходить до його дому. Будинок від фундаменту до даху заставлений авторськими скульптурами. Вони здаються старовинними або й стародавніми. Скульптор усе своє життя і весь простір навколо перетворює на мистецтво. Саме його твори ми бачили серед дерев у парку Лесі Українки.
Будинок Голованя було видно й під час прогулянки на катері. Ми стали першими пасажирами нової лінії. Щоб її запустити, зелену річку Стир самі «моряки» звільнили від повалених дерев і рибальських загаток.
У Луцькому зоопарку здивувало те, що в ньому розмножуються ведмеді й навіть тигри, є не бачені мною раніше види мавп і лемурів, південноамериканські носухи, страуси з Африки й Австралії та багато інших живих екзотів. Звірят і їхніх опікунів підтримує ЄС: це єдине в Україні зоо, яке виграло європейський грант.
І в зоопарку, і на вулицях міста то там, то тут нас закликали до вражень мініатюрні бронзові фігурки кликунів. Кликун — не домовик і не вигаданий персонаж, а давня професія, російською — «глашатай». Це символи Луцька, його старовини. Один кликунець указував на Центр туристичної інформації та послуг, де гостям пропонують мапи міста, турінформацію, сувеніри, а поруч — прокатні велосипеди. Все свіженьке і, як кажуть, «цивільненьке».
Зустрів нас кликун і біля замку Любарта. Але це вже трохи інша, вечірня й дещо навіть містична історія.
Додам лише, що багато здивувань цього дня відкрила нам екскурсія від «Луцьк сіті-тур» на проворному міні-джипі «Волинянка» — made in Lutsk!
Світло ночі
«Ніч у замку» — головне шоу з нагоди Дня міста Луцьк. Протягом вихідних по місту не вгавали культмасові заходи, але всі чекали саме цього дійства.
«Ніч» для нас почалася з вечері в ресторані «Корона Вітовта». Заклад розташований перед мурами, а відчуття — що ти вже всередині княжої твердині.
Склепіння, меблі, колекції старожитностей... Портрети всіх президентів (окрім нинішнього: прикре недопрацювання апарату) свідчать про певну обраність закладу. А історичний дегустаційний сет страв давав зрозуміти, що ми десь уже трохи в майбутньому української індустрії гостинності. Шість делікатесів міні-порціями дали змогу насолодитися розмаїттям без надмірності. Цитую меню: «Холодник старосвітський на квасі та йогурті з буряком, огірками та перепелиним яйцем», «Колдунай із грибами на конфітюрі з червоної цибулі та морелями», «Форель нагарячо вуджена абрикосовим димом на сні з яблучним хріном», «Філе качки на підливі з лісових ягід», «Смажене з ялівцем філе оленя у підливі з сосонових шишок», «Морозиво з горгонзолою та чорним хлібом». Як звучало, так і смакувало — незвично і вишукано!
Підкріпившись, вирушили на штурм замку. Сотень глядачів не зупиняв ані дощик, ані грізні сек’юриті, твердиня Любарта була в облозі.
Дорогою ми першими (попереджені — отже, озброєні), ще до офіційного відкриття побачили бронзовий тактильний макет замку для людей із проблемами зору.
А на замковому подвір’ї ринула злива. Вірите? — ніхто не запанікував, усяк лучанин спокійно розкрив парасолю або сховався в одному з наметів із наїдками. Небесні води не загасили запалу «батьків міста», які провели церемонію «Вогонь Луцького замку». І невдовзі стихія вгамувалась.
Сценічне дійство розпочав «королівський» оркестр «Harmonia Nobile» у старосвітських париках. Академічний івано-франківський колектив гастролює за кордоном і співпрацює з прославленими диригентами. Вокальний квартет «TenorsBelcanto» дуже органічно виконав світові оперні «хіти». Балет «Paquita» і гуртом, і сольно вражав пластикою та гармонією. Перший український саундтрековий симфонічний оркестр «LUMOS Orchestra» віртуозно зіграв композиції з «Володаря перснів», «Гри престолів», «Гаррі Поттера» та інших епічних кінокартин. Звучання в оточенні замкових мурів було напрочуд якісним та об’ємним, сильна музика підхоплювала й несла в уявні світи.
Глядачі вільно мандрували замком, знімались у фотозонах, відвідували театралізовані екскурсії. Ми вирушили на гостину до князя, на верхівку 40-метрової В’їзної башти. Там зустріли сам Любарт, його кохана і кликун — цього разу живий, колоритний і веселий. А біля зубців башти порались якісь двоє у білих балахонах, але запевняли, що не привиди. Взагалі у замку Любарта примар немає, бо тут нікого не закатовували і не замуровували, навіть жодного разу не взяли приступом самої твердині.
Хто ті двоє? Цю маленьку загадку допоміг відгадати перформанс «Світло ночі». Він розпочався вогняним шоу: в повітрі літали смолоскипи, палали фігурні конструкції, на мурах замку танцювали червоні відблиски. Це викликало захват і водночас тривожне враження чи то штурму, чи то якоїсь бісівщини. Та раптом із «нашої» башти спустилися два знайомі янголи: хлопці в білому причепили крила і з’їхали по тросах під вигуки юрби. Так вони нагадали про те, як у давнину замок і його мешканців урятував святий Миколай із небесним воїнством. Над «бойовиськом» пропливли підсвічені великі, білі, крилаті постаті, й шоу завершилося.
Але почалось інше! Проекційне шоу «Вартові часу» перетворювало замок Любарта на дерев’яне колесо, малювало на ньому природу, ікони та дзвони, обвивало все димовими хмарами, пронизувало небо лазерами…
А опісля публіка зібралася під сценою, аби «відірватися» під музику хедлайнера свята — гурту ONUKA. Солістка Ната Жижченко зізналася, що Луцьк їй не чужий — звідси родом її батько.
Здається, кожен, хто проведе тут святковий або туристичний вікенд, теж відчує спорідненість із давнім, гречним, креативним і дуже українським містом Луцьк. Приїжджайте, буде луцько!
