Врез: Німецька турвиставка «Germany Travel Mart TM» у Вісбадені познайомила бізнесменів і журналістів з усіх континентів між собою, а їх усіх — із зеленою, вишуканою, діловою та дуже перспективною землею Гессен.
Країна: Німеччина
Автор: Юлія Мала
Фотограф: Юлія Мала

Із року в рік «Germany Travel Mart TM» кочує головни­ми містами країни. І якщо найбільшу на планеті туристич­ну виставку «ITB Berlin» створено для представлення у сто­лиці Німеччини всього світу, то GTM репрезентує Німеччину світові. У тому числі — нашому журналові, який уже вкотре отримав запрошення на виставку.
Цього року акцент був на землі Гессен. Її називають «сер­цем держави», бо вона є рівновіддаленою від крайніх точок Німеччини. Таке розташування здавна робило її перетином національних і європейських шляхів.
Недарма кажуть: «У Гессені зустрічається світ». У цій федеральній землі є безліч іноземних діаспор, у тому числі й українська, представниця якої супроводжувала нас у ролі гіда. Тут чудове транспортне сполучення, багато іноземних торгових палат, консульств, економічних і культурних спі­лок... У містах області розташовані підприємства всім відо­мих автомобільних гігантів Німеччини, сюди звідусіль те­чуть інвестиції. Що ж, цілком підхоже місце для туристич­них та інших форумів!
«Візитка» Гессена — безумовно, Франкфурт-на-Майні з його величезним міжнародним аеропортом, Німецькою фондовою біржею, транспортними роз­в’язками та хмаро­чосами. Не в останню чергу саме це місто робить центр Німеччини водночас її най­більш інтернаціональною територією.
Чому «Німецький туристичний ярмарок» GTM проводили не у Франкфурті? По-перше, столицею землі є саме Вісбаден, а ця виставка традиційно відбуває­ться у головних містах регіонів. По-друге, Вісба­ден — старовинний і може похвали­тись унікальною збереженістю на відміну від тотально знищеного у війну Франкфурта. По-третє, столиця землі має славу аристо­кратичного водолікувального курорту. І на­решті, таку красу просто необхідно пропа­гувати за допомогою всіх мож­ливих виставок!



Ярмарок без марнославства

Дісталась я з аеропорту за 30 хвилин ком­фортною німецькою електричкою. Транс­портна досяжність — іще один аргумент на користь Вісбадена. За вікном поїзда чер­гувалися смарагдові пагорби з ніжно-зеленими у травні виноградниками. А потім на зміну франкфуртській круговерті юрб і транспорту прийшли курортна тиша, кра­са й умиротворення. Люди гуляли вуличка­ми, засмагали в парках, годували качечок...
Першим локальним враженням про міс­то став «Курхаус» — пишний старовинний «курортний будинок» у неокласичному сти­­лі, де відбулося відкриття виставки. Нині це головний концерт-хол міста з 12 залами. Але всередині збереглося казино, в якому ті, хто колись приїздив до Вісбадена ліку­ватися на водах, могли «підлікувати душу» — це тут так жартують. Не знав міри у «зціленні» письменник Федір Достоєвський, який протринькав у Вісбадені всі свої стат­ки, а потім написав роман «Гравець». У са­ду біля «Курхауса» письменнику встанови­ли бюст, а в казино зберігають стіл, за яким він грав.


Відкриття виставки потішило своїм ди­намізмом, креативністю і відсутністю дов­гих помпезних промов. Зокрема, запам’ятав­ся театр тіней, що зображував світові ту­рис­тичні пам’ятки та каравани мандрівників.
Ну, а потім почалася робота в конгрес-центрі «RheinMain». На туроператорів че­кала передусім напружена освітня програ­ма: на семінарах їм розповідали про тенден­ції ринку Німеччини, принади її туристич­них центрів і давали поради щодо їх прода­жу. В бізнес-форумі взяли участь понад 500 експертів і ключових фігур у міжнародній індустрії туризму. На дводенному семінарі зібралося понад 300 представників готель­ного бізнесу, турагенцій, постачальників транспортних послуг, місцевих і регіональ­них турофісів. За допомогою спеціального мобільного додатку було призначено понад 18 000 ділових зустрічей.
А нас, журналістів, запросили на екс­кур­сії по краю без відриву від інформуван­ня про турвиставку й відпочинкову сферу регіону.
Цьогорічну виставку без зайвої скром­ності назвали «новою віхою в історії успіху німецької туріндустрії». І мали на те підстави. Якщо рік тому під час моєї участі у виставці говорили про вихід країни на третє місце за кількістю іноземних турис­тів у Європі, то нині вона посіла другу по­зицію! Далі буде?
Додала заходу урочистого обрамлення гала-вечеря. До її проведення підійшли нестандартно: вона відбувалася в абатстві братів цистерціанців Ебербах. Ченці монас­тиря мали такий суворий устав, що залишали цей світ молодими. А згодом тут ще й була жіноча в’язниця. У похмурій обите­лі знімали відомий фільм «Ім’я троянди» за Умберто Еко. Тим дивніше було спосте­рігати, як запрошені на гала-вечерю танцю­ють, частуються і фотографуються в селфі-зонах… Але контрастні враження — це ду­же по-гессенському.



Головна купальня Німеччини

Отже, Вісбаден — старосвітський німець­кий курорт, столиця цілющих джерел, ар­хітектурних перлин і високого сервісу. Упер­ше про нього заговорили ще у 829 році до н. е., коли стародавні римляни побудували тут оздоровницю для хворих і поранених легіонерів. Відкриті ще тоді термальні дже­рела згодом зробили Вісбаден одним із най­популярніших бальнеологічних курортів Європи. Нині в місті б’ють 26 гарячих і кіль­ка холодних гейзерів. Разом вони видають 2 мільйони літрів води, переважно термаль­ної, з температурою до 65 градусів. Уявіть, нам показали бювет із гарячим фонтаном у середмісті!


Окрім цих природних даних, Вісбаден славиться й іншими. Маю на увазі гору Не­роберг, названу на честь римського ім­пера­тора Нерона. Вона розташована в північній частині курорту та здіймається на 245 метрів над рівнем моря. Висота не бозна-яка, але річ зовсім не в ній, а в краєвидах. Оглядати їх найліпше з Нероберзького фу­нікулера. Машина здатна за кілька хвилин подолати 430 метрів з ухилом 25%. На мо­мент першого запуску 1888 року фунікулер мав два невеликі вагони, сполучені тросом і обладнані величезними баками з водою. Коли один вагон підіймався, в іншому бак наповнювали водою, а коли спускався, ємність опорожняли. Щоправда, взимку «пальне» замерзало, тож підйомник працю­вав тільки з квітня по жовтень. Ця тради­ція збереглася й до сьогодні.
На вершині гори стоїть православна церква святої Єлизавети, один із найпиш­ніших храмів Німеччини. У середині ХІХ століття її спорудив герцог Адольф із Нас­сау на честь своєї покійної дружини, росій­ської великої княжни Єлизавети. Саме тут, на схилах Неро, розташоване найбільше православне кладовище Європи (понад 800 поховань) — із журналістської групи воно найдужче зацікавило американців, які на батьківщині не бачили пишних па­м’ятників і огорож біля надгробків.


Навколо гори росте величезний виноградник, висаджений кілька століть тому, головний символ місцевих виноробів. У цьому місці вирощують рідкісні сорти ви­нограду, які йдуть на виробництво елітних марок вина.
Окрім того, на горі чекає «Опельбад» — мальовничий комплекс відкритих басейнів, побудований серед дерев і квітників. Водойми названі на честь їхнього покрови­теля — автомобільного магната Вільгельма фон Опеля, який дуже любив Вісбаден. Нам пощастило пообідати там у ресторані «Wagner’s Opelbad» — звісно, з краєвидами та вином!
Тему вин і закусок вдало продовжила екскурсія на всесвітньо відому винарню «Henkell». Її історія почалася ще в середи­ні ХІХ століття із засновника — Адама Хен­келя, піонера місцевого виноробства. Він став фундатором найбільшого у світі вироб­ництва ігристих вин із дочірніми компанія­ми у 30 країнах. Дегустація довела, що ця кількість завдячує якості. До речі, пляшку з чудовим вісбаденським рислінгом мож­на придбати за 5–6 євро.
В «ігристому» настрої ми поїхали до па­лацу «Бібрих», одного з найвідоміших ба­рокових ансамблів у долині річки Рейн, де пам’яток архітектури, повірте, не бракує. Палац, збудований на початку XVIII століття, до 1840-х років був резиденцією гер­цогів і князів Нассау. Від розповіді про сла­ветний рід нас відволікало зворушливе і водночас кумедне видовище. Сходами до палацу бігала група молодих мам задля ре­абілітації після пологів, а зелену галявину поруч окупували немовлята, які верескотіли й намагалися повзати. Яка вже там історія з архітектурою!


Найтуристичніші містечка країни

І архітектури, й істо­рії чимало в Рюдесхаймі-на-Рейні. Інших міс­течок із такою назвою в Німеччині немає, тому час­тіше кажуть просто — Рюдесхайм. Тут меш­кають близько 10 тисяч осіб, а за кількістю туристів на душу населення місто веде пе­ред в усій Німеччині — 3 мільйони за рік! Звідки ж така популярність? Річ у тім, що Рюдесхайм входить до програм більшості річкових круїзів по Рейну, а вони цікаві, мальовничі та мають дуже високий попит. Турсезон починається в кінці травня і три­ває до кінця жовтня. Його кульмінаціями є грандіозний феєрверк, що відбувається першої суботи липня, і традиційне свято вина в середині серпня.
Рюдесхайм, як і Вісбаден, майже не по­страждав у Другу світову війну. Йо­го часто називають «містом од­нієї вулиці». Справді, вуличок у ньому небагато, але мається на увазі єдина і неповторна — Дроссель­гассе, осердя міського життя. Її довжина лише 144 метри, а ширина — 2, однак саме на ній розта­шовані головні винні по­гребки й ресторани.

Адже Рюдесхайм — одна з винних столиць країни. Ми переконалися в цьому, проїхавшись канатною дорогою над виноградними плантаціями до мо­нументу «Німеччина». 38-метровий пам’ятник дуже нагадав нашу «Батьків­щину-матір» у Києві над Дніпром, тіль­ки «мутер Дойчланд» уже опустила меч, завершивши війну. Вона нагадує про перемогу в прусько-французькій вій­ні 1871 року та заснування Німецької імперії.
Від монумента відкривається чудова панорама Рейну з його зеленими ост­ровами. Ми оглядали її з канатної до­роги, тримаючи в руках рейнське вино. Суміші приємних відчуттів — не передати. Її до­повнив обід із традиційних страв долини Рейну в супроводі місцевого рислінгу та піно-нуар у сі­мейному ресторані «Rudesheimer Schloss».



Троянди й виноград

А згодом ми потрапили у ще одну казку фахвер­кових вуличок, завітавши до містечка Ельтвілль — звісно ж, на-Рейні. Це ще одна перлина в намис­ті славетної річки. Місто відоме з раннього серед­ньовіччя, оборонні мури йому дозволили будувати у XIV столітті. Замок, який ми побачили, закладено саме тоді. У його башті діє Музей кни­ги, адже тут провів свої останні роки винахідник друкарського верстата Йоган Гутенберг. Щоправ­да, верстат у музеї — це лише копія, зате виготов­лена ще в ХІХ столітті.
У містечку є пізньоготична церква з чудово збе­реженим розписом стін, давній романський замок ХІ століття, повно фахверкових будиночків…
Але головними особливостями Ельтвілля вва­жають усе-таки вино і квіти. 22 000 трояндових кущів 350 сортів квітнуть навколо замку, і серед них є дуже рідкісні й навіть історичні. Не знала, що такі бувають.
На відміну від рюдесхаймських, ельтвілльські вулички в будень практично безлюдні, й ми змог­ли насолодитися ними без натовпу. По фахверко­вих стінах і черепичних дахах плелися плющі й ви­ногради, попід вікнами пахтіли троянди, на поро­гах мружилися від сонця коти, а з кожної ресто­рації пахло стравами з білої спаржі, сезон якої припадає на першу половину травня… Нехай у Гессені зустрічається весь світ, але хотілося б, щоб у ньому завжди залишалися й такі тихі куточки.



www.germany.travel