Це місто є одним із найперших в усій Америці. Його заснував 1514 року конкістадор Дієго Веласкес, тезко славетного художника, і назвав Вілла-де-ла-Сантісіма-Тринідад — Вілла Пресвятої Трійці.
Нині кубинці вважають Тринідад другим після Старої Гавани містом, яке найкраще зберігає дух колоніального минулого. Іноді здається, що тихе поселення у самому центрі Куби ось уже кілька століть перебуває у стані дивного сну. І це анітрохи йому не шкодить.
Життя — цукор
Із 1500-х років Куба була одним із найбільших постачальників цукру і цукрової тростини у світі. Кількасот років цьому сприяв розвиток работоргівлі, адже вирощування та переробка тростини здійснювалися за допомогою ручної праці. Тринідад довго вважався центром цукрової промисловості Куби. Вона забезпечувала місту процвітання, а його мешканцям — безбідне життя.
У XIX столітті індустріальна революція кардинально змінила ситуацію. Замість людей на фабриках почали працювати машини, а на зміну тростині у світі прийшов дешевий буряк. «Солодке життя» перемістилося до смуги помірного клімату, у тому числі й до України. І в нас, і на Кубі цукровий бум залишив по собі чудові споруди та відомі музеї, бо де кошти — там і цінності.
Поступово цукропостачання з Карибів падало, торгівля згасала, і про колишнє процвітання Тринідада можна було почути лише з дідівських розповідей. У 1950-х Кубинська революція поставила хрест на експорті цукру до США. У 1990-х розпався Радянський Союз, який штучно підтримував економіку Куби й закуповував у неї не дуже потрібний йому солодкий пісок. Нині цукрова промисловість на Кубі — це маленькі розрізнені господарства, які ледве тримаються на плаву.
Місто-музей
Унаслідок всіх цих подій Тринідад «законсервувавсь» і довгий час жив поза часом. Завдяки цьому можемо бачити спадщину часів його процвітання. У 1988 році Тринідад включили до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Крім того, місто має титул Національної пам’ятки.
Атмосферу минулого створюють добре збережені зразки колоніальної архітектури. У старому місті понад 1200 будівель із великою історією. Центр Тринідада вважається найкращим у всій Кубі місцем для піших прогулянок. Тут обмежено рух транспорту, тож замість авто часто побачите симпатичні вози, запряжені кіньми або віслюками.
За кубинськими мірками Тринідад — недешевий центр туризму, тож здебільшого сюди їдуть заможні люди із Канади, а тепер, після певного потепління відносин між державами, — й із США. Зате тут торгуються — грунтовно і з усіх питань. Якщо пощастить, на сувенірах зможете збити ціну удвічі-втричі, а на житло в низький сезон — до половини вартості.
Прогулянка Тринідадом
Для такої прогулянки не потрібна карта. Досить позначити на мапі мобільника ваш готель, і йдіть, куди очі дивляться. Загубитися практично неможливо, оскільки площа міста — лише зо два квадратні кілометри. Якраз зі старою паперовою картою є шанси заплутатися: багато вулиць було перейменовано. Тут ліпше гуляти пішки, на таксі ви втратите безліч цікавих деталей. Брати авто є сенс лише для заміської подорожі.
Туристу на замітку: якщо на вулиці закінчилася бруківка, далі можете не ходити. Це означає, що ви вийшли за межі історично-туристичної зони міста.
Як і в будь-якому популярному туристичному центрі, іноді у Тринідаді стає тісно від юрб туристів, особливо в павутинні вуличок старого центру. Уникнути цього можна в кілька способів. Перший — гуляти рано вранці: о 6-7-й годині місто тільки прокидається, і спостерігати цей особливий стан пробудження — суцільне задоволення. Крім того, не дошкуляє полуденна спека. Другий варіант — влаштувати прогулянку під час теплого тропічного дощу. Третій — приїхати до Тринідада в «несезон». Крім того, у цей період можна відхопити житло дуже гідного рівня за порівняно невеликі гроші.
У місті багато старовинних особняків, у яких колись мешкали багаті торговці, землевласники. Нині ці будівлі живуть новим життям. Деякі з них переобладнують у туристичні апартаменти (близько 200 доларів за ніч), а деякі — в галереї мистецтв, шоуруми, ресторації…
До карибського пляжу
За 10 кілометрів від Тринідада є півострів Анкон протяжністю трохи більше 5 кілометрів. Це місце славиться прекрасним пляжем із білосніжним піском, що омивається хвилями Карибського моря.
Анкон — популярне місце серед прихильників снорклінгу та бувалих аквалангістів: лише за 100–200 метрів від берега є дивовижної краси кораловий риф. Тут же розташувалися кілька готелів середньої цінової категорії з лежаками і барами.
Можна вирушити в одноденний морський круїз до невеликого острівця Кайо-Бланко, щоб повечеряти морепродуктами і подивитися цікаве шоу.
Із таксі в Тринідаді проблем не буває. Таксисти знайдуть вас самі. Причому це можуть бути розкішний ретрокар, кругле і жовте «коко-таксі», велорикша, старенькі «Жигулі» або кінний екіпаж.
Кубинські Карпати
Для більшості Куба — це пляжі, джунглі, мангрові зарості, плантації цукрової тростини і тютюну. Проте розмаїття країни на цьому не закінчується. Уявіть собі, що столітні ялини, схожі на карпатські смереки, ростуть поруч із пальмами та бамбуком, а в гущавині миготять гігантські метелики, колібрі та птахи токороро. Приблизно такий вигляд має національний «Топес-де-Кольянтес» у горах неподалік від Тринідада.
Поїздка сюди на цілий день — варіант втечі від полуденної спеки. У горах заввишки 800–900 метрів температура повітря становить лише 16–24 градуси. Доставляють сюди на критому брезентом «Уралі», обома знайомими варіантами УАЗика — «бобиком» чи «буханцем». Дорогою побачите автентичні кубинські села та символ заповідника — водоспад Сальто-дель-Кабурні. Під вечір на під’їзді до Тринідаду з висоти гірського серпантину відкриється прекрасна панорама освітленого міста.
Несолодке життя
За 15 кілометрів — Долина цукрових заводів, або Валлє-де-лос-Інхеньос. До початку XIX століття тут діяло 56 підприємств, а на плантаціях працювали понад 12 тисяч рабів. Своїм процвітанням у XIX столітті провінція Тринідад завдячувала саме заводам і цим рабам.
Обов’язковими для відвідання є оглядовий майданчик із чудовим краєвидом і колоніальний маєток «Манака-Ізнага». Тут можна пообідати в ресторані й піднятися на вежу із дзвоном. З її верхівки відкривається розкішна панорама долини. З таких споруд у минулому стежили за рабами. Що вища вежа, то заможніший плантатор…
«Ingenio San Isidro de los Destiladeros» — залишки колись найпродуктивнішого заводу в регіоні. Неподалік — будинок плантатора. Під час екскурсії розповідають, як жив рабовласник і працювало його «інхеньо», в яких умовах перебували раби.
Приїхати в Долину можна справжнім старовинним паротягом по мальовничому маршруту через усю долину. Він відправляється близько 9-ї ранку зі станції «Estacion Dragones» і після обіду прибуває назад, до розмореного спекою Тринідаду…
