Врез: Здавалося б, що нового чекати від одного з найпопулярніших напрямків серед українських туристів — Єгипту? Насправді зробити «не як у всіх» досить просто. Головне — допитливість та ініціатива.
Країна: Єгипет
Автор: Арсеній Герасименко
Фотограф: Арсеній Герасименко

Завдання перед собою я поста­вив цікаве — побувати у двох столицях двох стародавніх цивілізацій і протягом лише одного дня вику­патись у двох різних морях — Чер­воному і Середземному. Це стало можливим завдяки прес-турові для українських журналістів, зор­ганізованому авіакомпанією «Між­народні авіалінії України» з нагоди відкрит­тя прямих рейсів до Каїра. Лише три з по­ловиною години безпересадкового польо­ту — і ви на місці.



Палаци, храми та клаксони

В ілюмінаторі найбільше місто Африки має вигляд монохромно-піщаного килима. Його ділить навпіл блакитна нитка Нілу, одна з найбільших річок планети. Місто зустрічає серпанком із куряви, полуденною листопадовою спекою і заплутаними клуб­ками естакад, розв’язок і шляхопроводів.
Скільки насправді в Каїрі живе людей, точно не знає ніхто. Перепис населення тут проводиться рідко, тому зі статистикою раз у раз виникає плутанина. Місцеві меш­канці сходяться на думці, що зараз на­се­­лення столиці ста­но­вить 25 мільйонів осіб.
Великі міста Єгип­­ту страждають від пе­ренаселення. Адже ли­ше 5 відсотків терито­рії країни придатні для життя людини, решта 95 — пустеля. Здебіль­шого люди селяться вздовж Нілу та його дельти, а також на морських узбережжях.
Каїрцям щодня доводиться проводити у пробках по кілька годин. Із цієї причини туристам бажано прораховувати свої марш­рути і виїзди з огляду на вечірні та враніш­ні години пік. Нашому автобусу якраз щас­тить — устигаємо доїхати до самого центру міста з аеропорту лише за 40 хвилин.
Центр Каїра, або даунтаун, відрізняєть­ся від інших районів не тільки розвинутою інфраструктурою та більш ошатним вигля­дом, а й характером. Іноді здається, що й люди тут живуть інші. У даунтауні частіше зустрічаються старовинні будинки, серед яких трапляються чудернацькі й дуже ви­шукані — забуте минуле колоніальних ча­сів. Вулиці тут вузькі, й на дорозі заледве можуть розминутися дві великі машини чи автобуси.
Місцеві люблять жартувати: мовляв, у 25-мільйонному Каїрі лише 5 світлофорів, і працює з них тільки один. Світлофорів, звичайно, значно більше, але такого хаосу на дорогах я не бачив ніде. Постійний шум клаксонів, пішоходи буквально кидають­ся під колеса — і це все без аварій та сварок. У Каїрі я навчився ходити через шість смуг пожвавленого проспекту, не озираю­чись по боках. У Києві така витівка могла б коштувати життя.


Ще півстоліття тому Каїр не був перена­селеним. На місці, де зараз будують нові житлові райони, лише кількадесят років тому простягалися нескінченні піски Сахари. Річ у тім, що зараз Єгипет переживає бум народжуваності. У 2011 році населен­ня країни становило 85 мільйонів осіб, а зараз — уже понад 103 мільйони.
На відміну від мешканців європейсь­ких країн, багаті каїрці вважають за краще селитися в центрі міста, а не за його межа­ми. Житло в хорошому будинку з краєви­дом Нілу в даунтауні коштує від 7000 дола­рів за квадратний метр. Винайняти недорогу квартирку в місті можна, починаючи від 300 доларів на місяць, залежно від пло­щі та району. Через перенаселеність мати приватний будинок із клаптем землі в ме­жах міста в хорошому районі тут можуть тільки найзаможніші. При цьому, гуляючи містом, можна побачити велику кількість справжніх палаців — архітектурну спадщи­ну найбагатших каїрців початку і середини ХХ століття.
У місті дуже багато недобудов, і в цьому немає нічого дивного. Причина — дуже високі податки на житлову нерухомість. Тому все вирішується практичним шляхом: родина будує перший поверх, а коли виростають і одружуються діти, добудовують другий або третій. У підсумку виходить, що вся рідня живе в одному багатоквартирно­му будинку на 6–7 поверхів.
Єгипет — мусульманська країна, іслам тут сповідують 90 відсотків мешканців. Реш­та 10 — християни-копти та іудеї. Каїр час­то називають містом 10 тисяч мінаретів. При цьому різні конфесії тут співіснують мирно. Звична картина для Каїра — мечеть і поруч — церква або синагога.



В гостях у Тутанхамона

Каїрський музей розташований у само­му центрі міста, поруч із площею Тахрир. У 2011 році вона стала центром революції, як і київський Майдан. Одного ранку, гуля­ючи площею, я зустрів літнього каїрця (за іронією долі — працівника музею), який розповів про події тих років, показав старі знімки. На одному фото була будівля між музеєм і готелем, оповита димом. У ній міс­тився штаб якоїсь із партій. Під час за­вору­шень будівля згоріла. Майже через сім ро­ків пам’ять про ті події продовжує жити в серцях єгиптян. Залишається вірити, що тодішні зміни — на краще.
Старий Каїрський музей має понад 100 тисяч експонатів, і щоб із ними всіма озна­йомитися, знадобився б не один тиждень. Місцеві радять відвідувати музей уранці, а гуляти по даунтауну — ввечері. Установа за­чиняється о 17-й годині, а впускати туристів припиняють ще до 16-ї. У першій половині дня більшість магазинів і кафе не працюють.


Фотографувати в музеї можна тільки на телефон, і то не на всякий. Для зйомки на фотокамеру потрібно придбати окремий квиток (близько 3 доларів). У кімнаті зі скарбами та відомою маскою Тутанхамона зйомка взагалі заборонена. За цим уважно стежать охоронці та змушують відразу ж видаляти фото.
Люди можуть не знати про фараонів Хе­опса і Рамзеса, але, напевно, не знайдеться на світі того, хто не чув би про Тутанха­мона та його скарби. Цей юнак правив Єгиптом лише 9 років, а шалену відомість здобув за­вдяки тому, що його гробниця збереглася до наших днів нерозграбованою і була вияв­лена археологами порівняно недавно, в 1922 році. До влади Тутанхамон прийшов хлопчиком у віці 9 років і був убитий у 18.


А ось Рамзес II правив 70 років і вважа­є­ться одним із найбільш плідних фараонів — у всіх сенсах. Він помер у віці 92 ро­ків і за­лишив після себе 90 синів та 106 дочок.
Каїрський музей володіє найбагатшою колекцією старожитностей і артефактів єгипетської цивілізації у світі. Багато речей збереглися в ідеальному стані: мумії, при­краси, величезні золоті саркофаги стародавніх єгиптян.


Уряд Єгипту завершує будівництво но­вого Каїрського музею неподалік від піра­мід. Туди вже почали перевозити колекції. Переміщення популярної установи якоюсь мірою спростить логістику — туристам не потрібно буде довго простоювати в заторах на шляху із центру міста до пірамід і навпа­ки. Проект грандіозний і дуже перспектив­ний, тому вартість землі в тому районі зро­стає мов на дріжджах.



Піраміди: між містом і пустелею

Побувати в Каїрі й не сфотографуватися на тлі пірамід — блюзнірство, тому встаю та вирушаю до Гізи. Колись вона була окре­мим містом на протилежному від Каїру бе­резі Нілу. Нині ж Гіза — це район Каїра, із рештою міста її сполучають аж 12 мостів.
Усюдисущі китайські туристи, торговці сувенірами і втомлені верблюди — усе саме таке, як я собі уявляв. Розмір пірамі­ди Хеопса вражає: я й уявити не міг, що во­на виявиться такою величезною.


До речі, вапняк для пірамід видобували за 13 кілометрів від місця будівництва.
Пам’ятаю старі фотографії, де піраміди красувалися на тлі голої пустелі. Але місто наступає. Зовсім скоро Каїр поглине зем­лі навколо дива світу, і піраміди стануть па­м’яткою столиці майбутнього.
Каїр часто називають містом, яке ніко­ли не спить, і щоб вивчити його доскона­ло, потрібен не один день. Але нам час ру­хатися далі, на схід.



Купатися в Червоному морі!

Портове місто Айн-Сохна розташоване за 120 кілометрів від Каїра і лише за 55 — від славетного Суецького каналу, що спо­лучає Червоне і Середземне моря. Цей са­мий канал — номер один у списку джерел прибутку держави. Щороку він приносить скарбниці Єгипту 8 мільярдів доларів.
Останнім часом регіон довкола активно розвивається як туристичний напрямок — сюди вкладають великі гроші, будують го­телі та курортні зони. У цих місцях полюб­ляють відпочивати і самі єгиптяни. Дивно спостерігати, як посеред безживної пусте­лі з’являються ідеальні поля для гольфу, сади і парки. Уздовж берегової лінії Айн-Сохна тягнуться гори — ландшафт, не влас­тивий безкрайнім просторам Єгипту. Море тут тепле, хороше для купання і дуже по­пу­лярне серед прихильників риболовлі.
Удосталь накупавшись, збираємося в путь: чекає 6-годинний переїзд до Александрії — стародавньої столиці Єгипту. Шлях лежить знову через Каїр на північний захід.



Місто-мрія Александра Македонського

Александрія з її 8-мільйонним населен­ням займає майже 32 кілометри берегової лінії на Середземному морі. Вона зовсім не схожа на інші єгипетські міста, і більше нагадує маленьку Європу на кордоні зі Схо­дом. Про належність Александрії до мусуль­манського світу свідчать лише мечеті та вигляд мешканців.
На зламі епох Александр Македонсь­кий відвідав середземноморське узбереж­жя Єгипту, й тут у нього з’явилася мрія по­будувати столицю імперії. Мрія зрештою втілилася в життя, але сам великий заво­йовник цього так і не побачив, загинувши в боротьбі за розширення еллінського світу. Досі не відомо, де він похований. За однією з версій, його могила розташована тут, в Александрії, на території старого міста. Але виявити її не вдалося.


Під час Другої світової війни Александрія ста­ла притулком для євреїв із Європи, переслідува­них німецькими загарбниками. Багато тих вигнан­ців залишилися тут жити, оскільки місто за духом і виглядом майже не відрізнялося від поселень Греції, Італії та інших середземноморських країн.
Саме з Александрії почалося проникнення християнства на територію Єгипту. Тут же розта­шований православний Патріархат Александрій­ський і всієї Африки.
Містяни люблять проводити час на набереж­ній, у вихідні дні й вечорами в будні. Багато хто займається спортом, хтось рибалить, хтось просто насолоджується прохолодою.
А ще тут популярний так званий археологічний, або дослідницький, дайвінг. З огляду на те, що під водами узбережжя сучасного міста поховані руїни стародавньої Александрії, багато хто спеціально приїжджає сюди зануритися під воду і побачити затоплені артефакти, свідчення колишньої вели­чі імперії Александра Македонського.


Кінець дня проводжу у відомій на весь світ біб­ліотеці «Александрина». Вона побудована на місці спаленої у давнину античної Александрійської бібліотеки. Гігантський комплекс, розрахований на зберігання 8 мільйонів книжок, вражає уяву. Хто б міг подумати, що у XXI столітті з його інтер­нетом і смартфонами люди все ще ходять до біб­ліотек — тут яблуку ніде впасти! Крім зібрань лі­тератури найрізноманітніших напрямів, ця кни­гозбірня відіграє роль наукового, культурного центру. В сучасній бібліотеці Александрії розта­шовані музеї, галереї мистецтв, зберігаються най­цінніші рукописи і видання.
Ловлю себе на думці, що навіть сама ця уста­но­ва може стати приводом для поїздки. Бо від­віда­ний мною новий, нетиповий Єгипет — не тільки пляжі та «олл-інклюзив». Насамперед це багатюща спадщина тисячоліть, про яку не варто забувати.