Міжнародний туризм. Журнал про мандрівки та відпочинок детальний пошук

На головнуНаписати листа

Редакція Новини Архів Передплата Реклама Фотобанк
Міжнародний туризм Номер 6 Вояж-колекція Вавилон ХХІ
Номер 6 від 14 грудня 2017р.
Номер 6 від 14 грудня 2017р.
Welcome to Ukraine
В наступному номері

В номері 3'2018

ІНДІЯ БЛИЖЧЕ

ЛЕСЯ НІКІТЮК
По світу з усмішкою

ГЛАМУРНІ КАННИ
Наші на кінофесті

КУРОРТНИЙ КІПР
Подорож зі смаком

НАЦПАРКИ США
Американські гірки

ІСПАНІЯ

ГРЕЦІЯ

НІМЕЧЧИНА

ІТАЛІЯ

ФРАНЦІЯ

НЕПАЛ

ТУРЕЧЧИНА

АЛБАНІЯ

ЧЕХІЯ

ЄГИПЕТ

УКРАЇНА

 

 

 

 



VIP-клуб
Вояж-колекція
Україна чудес
Профі-тур
Троянда вітрів
Мандрівничий ряд
Живий світ
Modus Vivendi
Міністерство закордонних страв
Життя як свято
Вояж-колекція
Вавилон ХХІВерсія для друку
Автор: Марися ГОРОБЕЦЬ

Такі роздуми відвідали мене в гамірній столиці Малайзії, всередині одного з хмарочосів «Петронас Тауерс». Ця назва пахла нафтодоларами. Головним інвестором двох вавилонських веж, які лише за площею дорівнюють 48 футбольним полям, виступила державна нафтова корпорація Малайзії.

 

 

 

Вперед і вгору!

 

Своєю появою на світ 88-поверховий гігант зобов’язаний ще й відомому архітекторові Цезарю Пеллі, який свого часу очолював школу зодчества при Єльському університеті, спроектував Канарську верф у Лондоні та сумнозвісний Всесвітній фінансовий центр у Нью-Йорку на Манхеттені. У дизайні веж пан Цезар використав простий ісламський візерунок — восьмикутну зірку, складену із двох квадратів. Ця форма відображає важливий ісламських постулат: «Цілісність — це тісно переплетені єдність, гармонія, стабільність і раціоналізм».

 

«Вертикаль» разом зі шпилями сягає майже півкілометра. Зведення цього містичного дива коштувало близько мільярда доларів.

 

Враження від «польоту» крізь хмарочос на швидкісному ліфті просто не встигають за вами. Перше, що я вимовила, коли підйомник зупинився за півхвилини після зльоту: «Де я? На якому?! На сорок першому?! Поверсі чи метрі?..». Виявилося, на поверсі, аж на 175-му метрі. Вище туристів не пускають, але ми не дуже розчарувалися — наступний «атракціон» захоплював не менше. Це я про місток, що поєднує дві споруди. Коли стоїш на ньому, то чітко відчуваєш коливання обох будинків-циклопів… Такі похитування, амплітуда яких може сягати 10 метрів, викликані не хвилями й не підземними поштовхами, а повітряними течіями, які самі ж хмарочоси й збурюють. Чим вище, тим більше міського пилу здіймають вітри, що кружляють навколо них… Отак і «перевалюються» собі з боку в бік, немов коали, куала-лумпурські магнати світового бізнесу, підтримуючи баланс економіки.

 

 

 

І знову вгору!

 

Спустившись із небес на землю, я знову злетіла у вись — цього разу на сьому за висотою телевежу в світі (найвища — у Токіо). 421-метрова лумпурська «Менара» є «коштовним» місцем для відвідання. З оглядового майданчика на висоті 282 метри переді мною відкрилися мало не всі куточки міста. «Петронаси» стирчали поруч, наче шкільні олівці. Кортіло витягти один із них і замалювати дивовижну панораму.

 

Замість олівців мені піднесли китайські палички й меню ресторану «Берпутар Сері Ангкаса», кухня якого виявилася не менш екзотичною, ніж краєвид із вікна. Спокійно смакуючи, я малювала в уяві картини, а в голові приємно паморочилося — чи то від вражень, чи то від ресторану-каруселі, який обертався навколо своєї осі.

 

 

 

Углиб віків

 

Здавалося, з висоти «Вавилонської вежі» можна роздивитися навіть історичні витоки Куала-Лумпура та всієї Малайзії. Річки Кланг і Гомбак виглядали втіленням плинності часу. Вони зливаються в центрі міста. Певно, це злиття й породило 1857 року нинішню столицю.

 

Тоді, півтора століття тому, загін із 87 китайських шахтарів плив униз по Клангу в пошуках олова (цей метал мав шалений попит у Британії та Америці). Коли вони ступили на болотисті береги річок, хтось вигукнув: «Ох і брудне ж гирло!» — гадки не маючи, що тим самим дав ім’я майбутньому місту. Воно розрослося від кустарного підприємства з видобутку олова до промислового гіганта з населенням майже 2 мільйони осіб.

 

Після відкриття покладів олова Куала-Лумпур нагадувало Каліфорнію часів «золотої лихоманки». Китайці запровадили кланову систему ведення справ. Та без централізованого керування мирно працювати ставало дедалі складніше. Клани нищили один одного в бійках, «гинули за метал»... Побороли цей хаос одвічні китайські раціоналізм і скрупульозність. Голови кланів-мурашників обрали єдиного лідера китайської громади — Яп-Ах-Лоя, або Капітана Чайну. Швидко опанувавши ситуацію і заручившись підтримкою султана, Лой розігнав бунти, збудував в’язниці та встановив справжній порядок. Протримався Капітан недовго, проте, гадаю, його справедливо можна назвати «хрещеним батьком» міста.

 

А за кілька років спалахнула громадянська війна. Місцеві султани, воюючи за трон, завзято руйнували міста і села. Але варто було втрутитись англійцям, як на куала-лумпурських вулицях знову засяяло сонце. Ендрю Кларк, присланий з Лондона для ліквідації кризи, зібрав усіх можливих і неможливих принців на острові Пангкор та змусив їх підписати мирну угоду.

 

Місто стало зразком британського бюрократичного колоніалізму із затягнутими в уніформу офіцерами та чиновниками. У вільний від роботи час вони грали у крикет на площі Паданг і насолоджувалися прохолодою та комфортом у клубі «Селангор», куди могли потрапити лише європейці. Зрештою невдоволення британцями серед місцевого населення сягнуло піку, поширилися думки про незалежність для Малайзії.

 

30 серпня 1957 року британський прапор замайорів над Куала-Лумпуром востаннє. Оаза відпочинку колонізаторів перетворилася на улюблене місце зустрічей нової малайзійської еліти. Незалежна столиця вступила у фазу найбільшого у своїй історії перетворення.

 

 

 

Печерна святиня

 

Уранці, коли я прокинулася від яскравого екваторіального сонця, захотілось українського прохолодного повітря (про таке тут можна лише мріяти). А вже через кілька хвилин в очікуванні нових вражень я їхала на північ від столиці. Подорож була недовгою — лише 13 кілометрів, — але подарувала незабутні враження.

 

Там у скелі ховаються три печери Бату — одні з найбільших індуїстських святинь країни. Щоб дістатись їх, треба подолати вгору 272 круті сходинки. «Непогана ранкова зарядка — раз, приємне спілкування з мавпочками — два», — міркувала я, розпочавши сходження. Десь на 50-й я вже почувалася таким собі Мауглі в казкових нетрях джунглів, а з приводу галасливих приматів подумала: «Шкода, що поруч немає друга — пітона Каа... Увійшовши до гроту заввишки сто метрів, я перевела подих, ознайомилася з індуїстським пантеоном, а потім знову вгору — до храму. Важкувато... Уявити не можу, як індуси під час свята Тхайпусаму, повстромлявши у власні тіла ритуальні прикраси, проходять увесь цей шлях у трансі. Наприкінці сходження я сама вже була на межі цього стану.

 

Після оглядин подолала 272 сходинки вниз, до печери, яка виконує роль арт-галереї. На вході до неї мене зустріло марево фіміаму. Проминувши в його оточенні ніжно-рожевого бога Ганеша (другого сина Шиви), Раму, Крішну і самого Шиву, я й не помітила, як вийшла на поверхню землі... з холодною головою і гарячим серцем!

 

 

 

Споруди і парки

 

У Куала-Лумпурі, що вже прокинувсь і вирував життям, увагу привернули мотоциклісти: вони, мов хрущі, заповнили своїм дзижчанням усю столицю. Здивувала мене не так кількість мотоциклістів, як їхній вигляд. Одягати куртку задом наперед? Що ж, оригінальний спосіб захистити себе від сонця й вітру...

 

Екскурсія містом виявляється особливо цікавою, коли вже бачив його з висоти «Петронасів» і телевежі — тоді зрозумілішими стають деталі. Ось старий вокзал, що не так давно був головною «візиткою» столиці. Збудований 1910 року і відреконструйований 1988-го, він зі своїх «мавританських» колій відправляє потяги в різні кінці Малайзії, до Сингапуру і Таїланду. Тут же представлене й «нове покоління» залізниць — швидкісний монорельс, який китайським змієм звивається над центром міста. Ним швидко і зручно можна дістатися до будь-якого куточка столиці.

 

Неподалік вивищується Національна мечеть, 80-метровий мінарет якої видно здалеку. Споруда вміщує до 8 тисяч людей.

 

До резиденції короля Малайзії (це конституційна монархія) нас не пустили: її відкривають для загалу лише на великі свята. Довелось обмежитися краєвидом крізь огорожу. А ось із вартовими при вході можна було фотографуватися досхочу, аж до чергової зміни.

 

На майдані Незалежності (Датаран-Мердека), де колись майорів британський прапор, тепер стоїть величезний 100-метровий флагшток із головним стягом суверенної країни.

 

Біля королівського клубу «Селангор» замість гри у крикет тепер щороку відбувається святкування Дня незалежності.

 

Напроти Датаран-Мердека розташувалися величний палац султана Абдул-Самада у вікторіансько-мавританському стилі та Верховний суд Малайзії, де свого часу містилася британська адміністрація. Якщо вам раптом закортить послухати органну музику в центрі Куала-Лумпура — перед палацом здіймається собор Святої Марії. А позаду султанської господи, саме там, де і зливаються річки Кланг і Гомбак, ховається мечеть Масджи - Джамек, збудована 1909 року. Цибулясті бані цієї індуїстсько- мусульманської споруди, оточені китицями пальм, виглядають чарівним анахронізмом серед ультрасучасної архітектури.

 

Після прогулянок «кам’яними джунглями» ми вирішили відвести душу в одному з найдавніших лумпурських парків — Таман-Тасікердана («озерних садах»), що розкинувся на 92 гектарах у самісінькому серці міста. Для охочих зайнятися спортом тут є бігові доріжки та атлетичні снаряди, для дітлахів — ігровіимайданчики, а для закоханих — човни на озері. Для натуралістів тут просто рай: сади орхідей (800 видів) і гібіскусів (500 видів), парки метеликів (6000 видів) і карликових оленів, а ще — величезний пташиний парк, де 2500 пернатих мешкають разом у найбільшому в світі відкритому вольєрі.

 

Піднявшись на схил гори Джалан-С’єд-Путра, де стоїть найбільший китайський храм Куала-Лумпура — Сін-Гоу, я востаннє побачила місто в усій красі. Воно ніби зависло переді мною на кінчику золотисто-червоного храмового даху...

 

 

 

Столичний курорт

 

Але на цьому мої лумпурські враження не вичерпалися. Приїхавши в район Петалінг-Джая, що на столичній околиці, я ніби опинилася в південноафриканському місті-курорті Сан-Сіті, а насправді була в малайзійському Санвей-Сіті. Отак, додавши слівце «вей» (з англійської — «хвиля») і майже скопіювавши архітектурний ансамбль «сонячного міста», малайзійці створили собі не менш цікаве місце для відпочинку. Тут є все, чого душа бажає, включаючи університет і лікарню. В торговому комплексі можна здійснити класний шопінг, а ще — покататися на ковзанці, пограти на одній із численних боулінгових доріжок, сходити в один із десятка залів кінотеатру, а потім шубовснути у води Санвей-Лагун-Тем-парку. В останньому, на додачу до різноманітних атракціонів, на 35 гектарах розташувався найбільший у світі басейн із серфінговими хвилями.

 

Місцеві відвідувачі, вдень набавившись у парку, ввечері роз’їжджаються, а для туристів, котрі зупинилися в готелі «SunwayLagoon», свято триває і далі. Увесь вишуканий курортний центр складно обійти навіть за день. Хоча, не маючи змоги затриматися тут на довше, все-таки можна...

 

 

 

Правлять ідеї

 

Ми вирішили заїхати ще в одне місце у долині Кланг. Чули про розташоване там новітнє «місто-кіборг», проголошене 2001 року федеральною територією Малайзії. Називається воно Путраджая (пам’ятаєте, федеральна столиця?) і є своєрідним «нервом» малайзійської нації. У 1999-му прем’єр-міністр Махатир Мухаммад переніс сюди свою резиденцію. Завдання «інтелектуального міста» — оперативне отримання й обробка інформації будь-якого характеру і масштабу, її подальше використання в інтересах усього світу. Держава вклала астрономічні суми (тільки будівництво коштувало 81 мільярд доларів) у це «дитя майбутнього», яке остаточно «стало на ноги» у 2010 році. Використання «мультимедійного суперкоридору» означає завоювання світу, але «не вогнем і мечем», а мирною працею. Як мені здалося, цю ідею розуміє і підтримує кожен малайзієць. Після її реалізації Куала-Лумпур разом із Путраджая отримали останній штрих як Вавилон ХХІ.

 

До головних адміністративних споруд прокладено колосальні енергетичні, транспортні, комп’ютерні й телекомунікаційні лінії. Серед найголовніших приміщень — «Пердана-Путра», «штаб» уряду. Більшість чиновників переїхали сюди не лише працювати, а й жити. Близько 70 тисяч будинків зведено серед мальовничої природи Путраджаї та штучних озер, через які перекинуто несподіваних форм містки завдовжки 370 метрів. Центральна площа своїми орнаментами «переповідає» історію Малайзії: зірки на 11, 13, 14 кутів символізують переродження країни з часів здобуття незалежності до створення адміністративної столиці Путраджая. Головна мечеть із 116-метровим мінаретом, вміщуючи під своїми склепіннями до 15 тисяч паломників, освячують ісламським духом місце, де працюватимуть люди, від яких залежить майбутнє всієїкраїни.

 

Які умови, така й політика? Хто знає... Однозначним є лише факт, що «супер-хайтек-коридор» — це вихід у світле майбутнє малайзійського народу. А жовто-блакитні кольори державного прапора надихають і представників іншої нації.

 

 

 

 

 

УСЕ БУДЕ ДОБРЕ

 

Діставатися Куала-Лумпура оптимально через Бангкок, європейські столиці, а також через Дубай. Прямих рейсів із Києва немає.

 

Візи на короткий час перебування в Малайзії (до 30 діб) українцям не потрібні.

 

Ввозити дозволено навіть алкоголь (до 1 літра), а от заборонено серед іншого радіоприймачі (68–87 і 108– 174 МГц), монети і банкноти Ізраїлю, одяг із написами з Корану.

 

Одяг можна носити будь-який, хоча країна мусульманська. Лише в мечетях треба дотримуватися звичайного для таких місць дрес-коду.

 

Не можна брати і передавати щось комусь лівою рукою, вказувати на когось вказівним пальцем.

 

Треба скидати взуття перед входом до житлових приміщень і храмів, торгуватися на ринках і в приватних крамницях


Адреса редакції:
вул. Кловський узвіз, 15, Київ, 01021
Тел./факс: 254-5190/93, 288-9625
Всі зауваження та питання просимо надсилати за електронною адресою intour.magazin@gmail.com

Всі права захищені. Міжнародний туризм, 2005.

Копіювання та передрук інформації з сайту дозволено тільки з письмової згоди Редакції.

Думка авторів публікацій не завжди відповідає думці редакції.

Відповідальність за достовірність фактів, власних назв та імен, інших відомостей несуть автори.


Туристична виставка UІTT

Welcome to Georgia! National Tourism Award

16-я Азербайджанская Международная Выставка «Туризм и Путешествия»

Медицинский туризм

18-а міжнародна виставка-ярмарок «ТурЕКСПО»

МАНСАНА:: Туристична агенція. Відпочинок на морі. Екзотичний відпочинок. Екскурсійні тури. Гірськолижні тури.