Міжнародний туризм. Журнал про мандрівки та відпочинок детальний пошук

На головнуНаписати листа

Редакція Новини Архів Передплата Реклама Фотобанк
Міжнародний туризм Номер 6 Вояж-колекція Вавилон ХХІ
Номер 6 від 14 грудня 2017р.
Номер 6 від 14 грудня 2017р.
Welcome to Ukraine
В наступному номері

В номері 5'2018

ЧАРИ ДОМІНІКАНИ

ЦЮРИХ & БАЗЕЛЬ
Зроблено у Швейцарії

МАРОККО
Арабески пустелі

АВСТРАЛІЯ
У сумці революції

КУБА
Екзоти & Раритети

ЛУЦЬК
Ніч у замку

АВСТРІЯ

АВСТРАЛІЯ

НЕПАЛ

АНГЛІЯ

ФРАНЦІЯ

ШВЕЙЦАРІЯ

ІТАЛІЯ

ЄГИПЕТ

УКРАЇНА

 

 

 

 



VIP-клуб
Вояж-колекція
Україна чудес
Профі-тур
Троянда вітрів
Мандрівничий ряд
Живий світ
Modus Vivendi
Міністерство закордонних страв
Життя як свято
Вояж-колекція
Вавилон ХХІВерсія для друку
Автор: Марися ГОРОБЕЦЬ

Такі роздуми відвідали мене в гамірній столиці Малайзії, всередині одного з хмарочосів «Петронас Тауерс». Ця назва пахла нафтодоларами. Головним інвестором двох вавилонських веж, які лише за площею дорівнюють 48 футбольним полям, виступила державна нафтова корпорація Малайзії.

 

 

 

Вперед і вгору!

 

Своєю появою на світ 88-поверховий гігант зобов’язаний ще й відомому архітекторові Цезарю Пеллі, який свого часу очолював школу зодчества при Єльському університеті, спроектував Канарську верф у Лондоні та сумнозвісний Всесвітній фінансовий центр у Нью-Йорку на Манхеттені. У дизайні веж пан Цезар використав простий ісламський візерунок — восьмикутну зірку, складену із двох квадратів. Ця форма відображає важливий ісламських постулат: «Цілісність — це тісно переплетені єдність, гармонія, стабільність і раціоналізм».

 

«Вертикаль» разом зі шпилями сягає майже півкілометра. Зведення цього містичного дива коштувало близько мільярда доларів.

 

Враження від «польоту» крізь хмарочос на швидкісному ліфті просто не встигають за вами. Перше, що я вимовила, коли підйомник зупинився за півхвилини після зльоту: «Де я? На якому?! На сорок першому?! Поверсі чи метрі?..». Виявилося, на поверсі, аж на 175-му метрі. Вище туристів не пускають, але ми не дуже розчарувалися — наступний «атракціон» захоплював не менше. Це я про місток, що поєднує дві споруди. Коли стоїш на ньому, то чітко відчуваєш коливання обох будинків-циклопів… Такі похитування, амплітуда яких може сягати 10 метрів, викликані не хвилями й не підземними поштовхами, а повітряними течіями, які самі ж хмарочоси й збурюють. Чим вище, тим більше міського пилу здіймають вітри, що кружляють навколо них… Отак і «перевалюються» собі з боку в бік, немов коали, куала-лумпурські магнати світового бізнесу, підтримуючи баланс економіки.

 

 

 

І знову вгору!

 

Спустившись із небес на землю, я знову злетіла у вись — цього разу на сьому за висотою телевежу в світі (найвища — у Токіо). 421-метрова лумпурська «Менара» є «коштовним» місцем для відвідання. З оглядового майданчика на висоті 282 метри переді мною відкрилися мало не всі куточки міста. «Петронаси» стирчали поруч, наче шкільні олівці. Кортіло витягти один із них і замалювати дивовижну панораму.

 

Замість олівців мені піднесли китайські палички й меню ресторану «Берпутар Сері Ангкаса», кухня якого виявилася не менш екзотичною, ніж краєвид із вікна. Спокійно смакуючи, я малювала в уяві картини, а в голові приємно паморочилося — чи то від вражень, чи то від ресторану-каруселі, який обертався навколо своєї осі.

 

 

 

Углиб віків

 

Здавалося, з висоти «Вавилонської вежі» можна роздивитися навіть історичні витоки Куала-Лумпура та всієї Малайзії. Річки Кланг і Гомбак виглядали втіленням плинності часу. Вони зливаються в центрі міста. Певно, це злиття й породило 1857 року нинішню столицю.

 

Тоді, півтора століття тому, загін із 87 китайських шахтарів плив униз по Клангу в пошуках олова (цей метал мав шалений попит у Британії та Америці). Коли вони ступили на болотисті береги річок, хтось вигукнув: «Ох і брудне ж гирло!» — гадки не маючи, що тим самим дав ім’я майбутньому місту. Воно розрослося від кустарного підприємства з видобутку олова до промислового гіганта з населенням майже 2 мільйони осіб.

 

Після відкриття покладів олова Куала-Лумпур нагадувало Каліфорнію часів «золотої лихоманки». Китайці запровадили кланову систему ведення справ. Та без централізованого керування мирно працювати ставало дедалі складніше. Клани нищили один одного в бійках, «гинули за метал»... Побороли цей хаос одвічні китайські раціоналізм і скрупульозність. Голови кланів-мурашників обрали єдиного лідера китайської громади — Яп-Ах-Лоя, або Капітана Чайну. Швидко опанувавши ситуацію і заручившись підтримкою султана, Лой розігнав бунти, збудував в’язниці та встановив справжній порядок. Протримався Капітан недовго, проте, гадаю, його справедливо можна назвати «хрещеним батьком» міста.

 

А за кілька років спалахнула громадянська війна. Місцеві султани, воюючи за трон, завзято руйнували міста і села. Але варто було втрутитись англійцям, як на куала-лумпурських вулицях знову засяяло сонце. Ендрю Кларк, присланий з Лондона для ліквідації кризи, зібрав усіх можливих і неможливих принців на острові Пангкор та змусив їх підписати мирну угоду.

 

Місто стало зразком британського бюрократичного колоніалізму із затягнутими в уніформу офіцерами та чиновниками. У вільний від роботи час вони грали у крикет на площі Паданг і насолоджувалися прохолодою та комфортом у клубі «Селангор», куди могли потрапити лише європейці. Зрештою невдоволення британцями серед місцевого населення сягнуло піку, поширилися думки про незалежність для Малайзії.

 

30 серпня 1957 року британський прапор замайорів над Куала-Лумпуром востаннє. Оаза відпочинку колонізаторів перетворилася на улюблене місце зустрічей нової малайзійської еліти. Незалежна столиця вступила у фазу найбільшого у своїй історії перетворення.

 

 

 

Печерна святиня

 

Уранці, коли я прокинулася від яскравого екваторіального сонця, захотілось українського прохолодного повітря (про таке тут можна лише мріяти). А вже через кілька хвилин в очікуванні нових вражень я їхала на північ від столиці. Подорож була недовгою — лише 13 кілометрів, — але подарувала незабутні враження.

 

Там у скелі ховаються три печери Бату — одні з найбільших індуїстських святинь країни. Щоб дістатись їх, треба подолати вгору 272 круті сходинки. «Непогана ранкова зарядка — раз, приємне спілкування з мавпочками — два», — міркувала я, розпочавши сходження. Десь на 50-й я вже почувалася таким собі Мауглі в казкових нетрях джунглів, а з приводу галасливих приматів подумала: «Шкода, що поруч немає друга — пітона Каа... Увійшовши до гроту заввишки сто метрів, я перевела подих, ознайомилася з індуїстським пантеоном, а потім знову вгору — до храму. Важкувато... Уявити не можу, як індуси під час свята Тхайпусаму, повстромлявши у власні тіла ритуальні прикраси, проходять увесь цей шлях у трансі. Наприкінці сходження я сама вже була на межі цього стану.

 

Після оглядин подолала 272 сходинки вниз, до печери, яка виконує роль арт-галереї. На вході до неї мене зустріло марево фіміаму. Проминувши в його оточенні ніжно-рожевого бога Ганеша (другого сина Шиви), Раму, Крішну і самого Шиву, я й не помітила, як вийшла на поверхню землі... з холодною головою і гарячим серцем!

 

 

 

Споруди і парки

 

У Куала-Лумпурі, що вже прокинувсь і вирував життям, увагу привернули мотоциклісти: вони, мов хрущі, заповнили своїм дзижчанням усю столицю. Здивувала мене не так кількість мотоциклістів, як їхній вигляд. Одягати куртку задом наперед? Що ж, оригінальний спосіб захистити себе від сонця й вітру...

 

Екскурсія містом виявляється особливо цікавою, коли вже бачив його з висоти «Петронасів» і телевежі — тоді зрозумілішими стають деталі. Ось старий вокзал, що не так давно був головною «візиткою» столиці. Збудований 1910 року і відреконструйований 1988-го, він зі своїх «мавританських» колій відправляє потяги в різні кінці Малайзії, до Сингапуру і Таїланду. Тут же представлене й «нове покоління» залізниць — швидкісний монорельс, який китайським змієм звивається над центром міста. Ним швидко і зручно можна дістатися до будь-якого куточка столиці.

 

Неподалік вивищується Національна мечеть, 80-метровий мінарет якої видно здалеку. Споруда вміщує до 8 тисяч людей.

 

До резиденції короля Малайзії (це конституційна монархія) нас не пустили: її відкривають для загалу лише на великі свята. Довелось обмежитися краєвидом крізь огорожу. А ось із вартовими при вході можна було фотографуватися досхочу, аж до чергової зміни.

 

На майдані Незалежності (Датаран-Мердека), де колись майорів британський прапор, тепер стоїть величезний 100-метровий флагшток із головним стягом суверенної країни.

 

Біля королівського клубу «Селангор» замість гри у крикет тепер щороку відбувається святкування Дня незалежності.

 

Напроти Датаран-Мердека розташувалися величний палац султана Абдул-Самада у вікторіансько-мавританському стилі та Верховний суд Малайзії, де свого часу містилася британська адміністрація. Якщо вам раптом закортить послухати органну музику в центрі Куала-Лумпура — перед палацом здіймається собор Святої Марії. А позаду султанської господи, саме там, де і зливаються річки Кланг і Гомбак, ховається мечеть Масджи - Джамек, збудована 1909 року. Цибулясті бані цієї індуїстсько- мусульманської споруди, оточені китицями пальм, виглядають чарівним анахронізмом серед ультрасучасної архітектури.

 

Після прогулянок «кам’яними джунглями» ми вирішили відвести душу в одному з найдавніших лумпурських парків — Таман-Тасікердана («озерних садах»), що розкинувся на 92 гектарах у самісінькому серці міста. Для охочих зайнятися спортом тут є бігові доріжки та атлетичні снаряди, для дітлахів — ігровіимайданчики, а для закоханих — човни на озері. Для натуралістів тут просто рай: сади орхідей (800 видів) і гібіскусів (500 видів), парки метеликів (6000 видів) і карликових оленів, а ще — величезний пташиний парк, де 2500 пернатих мешкають разом у найбільшому в світі відкритому вольєрі.

 

Піднявшись на схил гори Джалан-С’єд-Путра, де стоїть найбільший китайський храм Куала-Лумпура — Сін-Гоу, я востаннє побачила місто в усій красі. Воно ніби зависло переді мною на кінчику золотисто-червоного храмового даху...

 

 

 

Столичний курорт

 

Але на цьому мої лумпурські враження не вичерпалися. Приїхавши в район Петалінг-Джая, що на столичній околиці, я ніби опинилася в південноафриканському місті-курорті Сан-Сіті, а насправді була в малайзійському Санвей-Сіті. Отак, додавши слівце «вей» (з англійської — «хвиля») і майже скопіювавши архітектурний ансамбль «сонячного міста», малайзійці створили собі не менш цікаве місце для відпочинку. Тут є все, чого душа бажає, включаючи університет і лікарню. В торговому комплексі можна здійснити класний шопінг, а ще — покататися на ковзанці, пограти на одній із численних боулінгових доріжок, сходити в один із десятка залів кінотеатру, а потім шубовснути у води Санвей-Лагун-Тем-парку. В останньому, на додачу до різноманітних атракціонів, на 35 гектарах розташувався найбільший у світі басейн із серфінговими хвилями.

 

Місцеві відвідувачі, вдень набавившись у парку, ввечері роз’їжджаються, а для туристів, котрі зупинилися в готелі «SunwayLagoon», свято триває і далі. Увесь вишуканий курортний центр складно обійти навіть за день. Хоча, не маючи змоги затриматися тут на довше, все-таки можна...

 

 

 

Правлять ідеї

 

Ми вирішили заїхати ще в одне місце у долині Кланг. Чули про розташоване там новітнє «місто-кіборг», проголошене 2001 року федеральною територією Малайзії. Називається воно Путраджая (пам’ятаєте, федеральна столиця?) і є своєрідним «нервом» малайзійської нації. У 1999-му прем’єр-міністр Махатир Мухаммад переніс сюди свою резиденцію. Завдання «інтелектуального міста» — оперативне отримання й обробка інформації будь-якого характеру і масштабу, її подальше використання в інтересах усього світу. Держава вклала астрономічні суми (тільки будівництво коштувало 81 мільярд доларів) у це «дитя майбутнього», яке остаточно «стало на ноги» у 2010 році. Використання «мультимедійного суперкоридору» означає завоювання світу, але «не вогнем і мечем», а мирною працею. Як мені здалося, цю ідею розуміє і підтримує кожен малайзієць. Після її реалізації Куала-Лумпур разом із Путраджая отримали останній штрих як Вавилон ХХІ.

 

До головних адміністративних споруд прокладено колосальні енергетичні, транспортні, комп’ютерні й телекомунікаційні лінії. Серед найголовніших приміщень — «Пердана-Путра», «штаб» уряду. Більшість чиновників переїхали сюди не лише працювати, а й жити. Близько 70 тисяч будинків зведено серед мальовничої природи Путраджаї та штучних озер, через які перекинуто несподіваних форм містки завдовжки 370 метрів. Центральна площа своїми орнаментами «переповідає» історію Малайзії: зірки на 11, 13, 14 кутів символізують переродження країни з часів здобуття незалежності до створення адміністративної столиці Путраджая. Головна мечеть із 116-метровим мінаретом, вміщуючи під своїми склепіннями до 15 тисяч паломників, освячують ісламським духом місце, де працюватимуть люди, від яких залежить майбутнє всієїкраїни.

 

Які умови, така й політика? Хто знає... Однозначним є лише факт, що «супер-хайтек-коридор» — це вихід у світле майбутнє малайзійського народу. А жовто-блакитні кольори державного прапора надихають і представників іншої нації.

 

 

 

 

 

УСЕ БУДЕ ДОБРЕ

 

Діставатися Куала-Лумпура оптимально через Бангкок, європейські столиці, а також через Дубай. Прямих рейсів із Києва немає.

 

Візи на короткий час перебування в Малайзії (до 30 діб) українцям не потрібні.

 

Ввозити дозволено навіть алкоголь (до 1 літра), а от заборонено серед іншого радіоприймачі (68–87 і 108– 174 МГц), монети і банкноти Ізраїлю, одяг із написами з Корану.

 

Одяг можна носити будь-який, хоча країна мусульманська. Лише в мечетях треба дотримуватися звичайного для таких місць дрес-коду.

 

Не можна брати і передавати щось комусь лівою рукою, вказувати на когось вказівним пальцем.

 

Треба скидати взуття перед входом до житлових приміщень і храмів, торгуватися на ринках і в приватних крамницях


Адреса редакції:
вул. Кловський узвіз, 15, Київ, 01021
Тел./факс: 254-5190/93, 288-9625
Всі зауваження та питання просимо надсилати за електронною адресою intour.magazin@gmail.com

Всі права захищені. Міжнародний туризм, 2005.

Копіювання та передрук інформації з сайту дозволено тільки з письмової згоди Редакції.

Думка авторів публікацій не завжди відповідає думці редакції.

Відповідальність за достовірність фактів, власних назв та імен, інших відомостей несуть автори.


25 Міжнародний туристичний салон «Україна» - UITM’2018

Welcome to Georgia! National Tourism Award

16-я Азербайджанская Международная Выставка «Туризм и Путешествия»

Медицинский туризм

Міжнародна виставка «ТурЕКСПО»

МАНСАНА:: Туристична агенція. Відпочинок на морі. Екзотичний відпочинок. Екскурсійні тури. Гірськолижні тури.