Міжнародний туризм. Журнал про мандрівки та відпочинок детальний пошук

На головнуНаписати листа

Редакція Новини Архів Передплата Реклама Фотобанк
Міжнародний туризм Номер 6 Троянда вітрів Полярні ананаси, або Як ми полювали на північні сяйва
Номер 6 від 14 грудня 2017р.
Номер 6 від 14 грудня 2017р.
Welcome to Ukraine
В наступному номері

В номері 6'2017

ІШГЛЬ
Зіркова зима

ВІТАЛІЙ ЗОРІН
Екстрим і рекорди

ТАЇЛАНД
Новий шлях до Пхукету

МАРОККО
Драйв в пустелі

ТЕРМІТИ
Схована цивілізація

НОВИЙ РІК
народів світу

АВСТРІЯ

ШВЕЦІЯ

СЛОВЕНІЯ

АРУБА

ЗІМБАБВЕ

НЕПАЛ

МАЛАЙЗІЯ

ГРУЗІЯ

УКРАЇНА

 

 

 

 



VIP-клуб
Вояж-колекція
Україна чудес
Профі-тур
Троянда вітрів
Мандрівничий ряд
Живий світ
Modus Vivendi
Міністерство закордонних страв
Життя як свято
Троянда вітрів
Полярні ананаси, або Як ми полювали на північні сяйваВерсія для друку
Автор: Сергій ОНИШКО. Фото автора

У мене була мрія — побачити північне сяйво. У Європі їх можна спостерігати в Росії, Фінляндії, Швеції, Норвегії та Ісландії. Відкинувши решту країн за дуже морозяну погоду, я зупинився на далекій та водночас близькій Ісландії. Я бував там двічі, обидва рази влітку. Але взимку її пейзажі дуже змінюються: замерзають водоспади, у горах та на вершинах вулканів лежить сніг, можна відвідати крижані печери... Уявіть собі, як виглядає все це, коли в небі розгортаються природні світлові вистави! Отже, до Ісландії!

 

Зібралася група друзів під моїм керівництвом. Після наукової підготовки й аналізу найімовірніших днів із сяйвами були заброньовані квитки та прокладений маршрут Одеса – Київ – Стокгольм – Рейк’явік. Вилетівши о сьомій ранку, вже о пів на п’яту по обіді ми повинні були приземлитись у міжнародному аеропорті «Кефлавік».

 

Але сталося неочікуване…

 

                              

 

Катастрофа

 

Зареєструвавшись на політ і здавши багаж іще в Одесі, ми вирішили поснідати в «Борисполі». За трапезою фантазували та обговорювали плани. Час спливав повільно. Замовили десерт і каву, поспілкувалися ще… О, скоро виліт.

 

На митному та прикордонному контролях були черги, які ледве рухались. Утім, навіть за такої «швидкості», ми мали встигнути ще й залишалося б хвилин 10–15.

 

Підходжу я до нашого гейту і бачу… посадка закінчується: «Lastcall!».

 

— Ви з Одеси? Вітаю! Ви не встигли на літак, — сказала працівниця аеропорту.

 

— Але ж на табло до вильоту ще 15 хвилин!

 

— Закінчилась! — пані чимось клацнула, і табло погасло. — Посадка завершується за 15 хвилин до зльоту. Це зазначено в посадкових талонах.

 

Я подивився на наші одеські талони — такої інформації там не було.

 

Суперечки з дамою на воротах, умовляння, посилання на стикувальний рейс у Стокгольмі нічого не дали. А літак тим часом стояв поруч із гейтом. Зрештою пані зняла свій бейджик і не захотіла назватися. Коли я зателефонував на «гарячу лінію», мене перемикали з одного консультанта на іншого, і хвилин десять я слухав заспокійливу музику. Коли почав розповідати, що трапилося, літак від’їхав від рукава… Це був кінець.

 

Отримавши знятий із рейсу багаж, ми повернулися на ті самі місця у кафе, де ще годину тому сиділи, сповнені мрій та жаги пригод. Раптом зателефонував консультант: через півтори години — ще один рейс до Стокгольма. Поки для нас з’ясовували, що до чого, приземлився наш літак у Швеції, а потім наш лайнер зі Стокгольма відлетів до Рейк’явіка. То був уже другий кінець, бо, придбавши квитки заздалегідь якнайдешевше, ми отримали безповоротний тариф, за яким не можна перенести чи відмінити політ. Ще гірше — ми втрачали і зворотний рейс Рейк’явік – Стокгольм! Усе проти нас!

 

До втрачених квитків додалися ще майже стовідсоткові втрати від оплачених готелів та оренди авто.

 

Факт катастрофи до мене якщо й доходив, то ніби уві сні.

 

 

 

Що робити?

 

У критичних ситуаціях наш мозок здатний дуже ефективно працювати. Звісно, якщо прийняти той факт, що ви не можете змінити стан речей, але можете змінити своє ставлення до цього. Такий прийом використовують психологи. Як він працює?

 

По-перше, заспокойтеся. Ви цілі, живі й здатні мислити. По-друге, те, що трапилося, — не кінець світу, хоча неприємно. По-третє, забравши щось у нас, доля дає щось інше, хоча іноді ми цього не бажаємо помічати.

 

За цих умов будь-які негаразди принесуть вам нові надбання. Не вірите? Дивіться, як вийшло у нас.

 

 

 

Мозковий штурм

 

Після нетривалої дискусії всі погодилися продовжити подорож. Першим завданням було спробувати врятувати гроші за готелі й авто. Я часто користуюсь одним з online-сервісів для турпослуг. Залишаючи відгуки, заповнюючи анкети, здобув добру репутацію користувача та мандрівника. Зателефонувавши на «гарячу лінію» до кожного закладу, я повідомив про ситуацію і попросив відмінити бронювання та повернути кошти. Уявляєте, лише за дві години це зробили всі готелі, крім одного, з яким не було зв’язку через завірюху. Це були перші гарні новини!

 

Далі: ми не втратили квитки Стокгольм – Київ та Київ – Одеса, і це надихало на пошук варіантів, як долетіти «туди». Відкривши ноутбук, я почав шукати квитки до Рейк’явіка з будь-якого аеропорту. Один за одним варіанти відпадали, бо в цей час безліч туристів їде до Ісландії на полярні сяйва. З’явилася надія на Вільнюс. Але як його дістатися? Літаком — неможливо. Автобусних квитків не виявилось. Ідея! Беремо авто, їдемо до Вільнюса й там лишаємо машину. 1000 кілометрів для скаженого собаки — не гак! Але жодний прокат не дає машину за кордон.

 

Тим часом мій друг, який перебував в Ісландії, написав про жахливу негоду і надіслав фото з ресторану зі смачними стравами, келихом кельтського пива та підписом: «Отакі сяйва будуть увесь тиждень». Забігаючи наперед, скажу: через тиждень, у день нашого повернення додому, в Рейк’явіку випав рекордний шар снігу — 70 сантиметрів! Безліч людей застрягли в дорозі до аеропорту! Ну хіба не доля явилася нам у вигляді працівниці аеропорту?..

 

Я пригадав: на півночі Швеції є містечко, яке називають «столицею північних сяйв». А що як вирушити туди? Але стоп. Містечко Кіруна — це 1300 кілометрів від Стокгольма. Аеропорт є? Є! Проте квитки розкуплені на весь тиждень такими самими мисливцями на сяйва. То що? Автівкою по Швеції? Так! Якщо ми були готові їхати до Вільнюса, то до Кіруни — сам Бог велів.

 

Безпека та комфорт у поїздках — мої пріоритети, тож я розділив маршрут на відрізки до 500 кілометрів на день. Три дні їхати до Кіруни, три дні — там і ще три — шлях назад до Стокгольма. Шість днів — на дорогу із зупинками на сон і дві ночі — на сяйва. Чи не завеликі ціна та ризик? Але ж успіх та враження від мандрівки включають не лише гарні місця та сприятливі умови, а й гарну компанію. І вона в нас була! Всі одностайно проголосували за Швецію.

 

Я детально розробив маршрут і програму, замовив готелі й авто. Ми перебронювали квитки на той самий рейс Київ – Стокгольм на завтра. Ніч у готелі промайнула блискавично. Наступного дня на рейс ми прибули завчасно...

 

 

 

Зимова казка

 

Швеція зустріла прохолодною, але сонячною погодою. Пересуваючись трасою, ми зупинялись і фотографували білі замерзлі озера та не вкриті льодом річки. Кількість водойм вражала, як і острівці із соснами чи ялинками. Хоча шляхи чудові, пересувалися ми обережно, бо траплялися крижані плями.

 

Містечка Сундсвал дісталися близько 9-ї вечора. Отримали СМС від господаря замовленого будиночка, що ключі лежатимуть у спеціальній скриньці-схованці. Так і було!

 

Після вечері пройшлися нічним Сундсвалом, і я звернув увагу, що у вікнах будинків відсутні штори. Більше того, на підвіконнях замість квітів стояли увімкнені лампи з абажурами. У кімнатах хтось дивився телевізор, хтось читав, десь літня пара за столиком смакувала вино. Цікаво! Ніхто не зважав на нас і не ховав свого приватного життя. Отака європейська відкритість!

 

Наступного разу ночували в кемпінгу. Охайні червоні будиночки у скандинавському стилі були розкидані вздовж великого озера. Шар снігу — до півметра, але паркінг, стежки та майданчики розчищено.

 

Повечерявши, ми вийшли на нічну зйомку. Небо почало синіти, сніг мінився у світлі ліхтарів, а з неба падали сніжинки. Тиша та якийсь казковий настрій застигли у повітрі, ніби перед Різдвом. До речі, я сподівався, що ми виявимось єдиними гостями кемпінгу, але було чимало туристів, які в теплих светрах сиділи на лавках, пили чай, голосно розмовляли, чистили лижі… Ми фотографували, поки ніч не з’їла останнє світло в небі.

 

У будиночку було неймовірно тепло і снилися солодкі сни.

 

 

 

Шведський стіл

 

Дорога круто взяла на північ, і замість височенних та струнких сосон почали з’являтися маленькі, ріденькі ялинки та берізки. Ще через сотню кілометрів у придорожньому кафе на нас чекав сюрприз.

 

Узагалі харчування у скандинавських країнах дуже дороге, тож бажання заощадити змушує везти продукти із собою, купувати їх у магазинах і готувати самим. На нашому маршруті не було великих міст із супермаркетами та часу на куховарство. З України взяли обмежений запас на перекуси під час зйомок. Усі вирішили, що з такими пригодами опинитись у Швеції та їсти гамбургери — просто прикро, тож вирішили віддати пріоритет сімейним кафе та ресторанам.

 

І ось — придорожнє кафе. Посеред нього — звісно, «шведський стіл»: ми ж у Швеції! Раптом хтось запитав у господаря, чи не можна замовити щось із перших страв. Той сказав, що зварить юшку із сьомги, якщо ми зачекаємо хвилин 25. Ще б пак! Хоча сумнів був, бо сьомга дорога та й суп міг бути в маленькій тарілочці… Невдовзі на стіл поставили казан літрів на п’ять, аромат із якого розвіяв усі сумніви. У янтарній воді з плямами золотого жиру, між невеличких айсбергів із картоплі та половинок цибулі плавали червонясті шматки риби, а з деяких стирчали білі кістки, як весла з човнів славетних вікінгів… Навіть після добавки у каструлі ще залишилася добра половина! Вставали ми з-за столу із жалем...

 

 

 

Полярне коло

 

За розмовами про незвичайні страви з подорожей дісталися місця, про яке мріяли кілька днів, — географічного знаку «Полярне коло». Він відзначає умовну широту 66°, за якою змінюється кліматична зона, а день і ніч підпорядковуються іншому розкладові. Біля знаку багато туристів фотографуються, ми взяли з них приклад.

 

На під’їзді до Кіруни побачили безліч промислових труб і кар’єрів. Тут видобувають корисні копалини та займаються переробкою. Багато шахт уже вичерпані. Після їхнього закриття соціальної катастрофи вдалось уникнути завдяки туризму. Аеропорт «Kiruna» приймає близько 300 тисяч пасажирів щороку, є багато готелів, цехи переобладнані під спорткомплекси. Влітку приїздять рибалки та природолюби, а взимку — мисливці на сяйва.

 

Оселились у готелі-хостелі з величезним рестораном та зоною відпочинку. І вирушили до туристично-інформаційного центру, щоб запитати про найкращі місця для зйомки сяйв. Гостинна пані порадила скористатися нічним трекінгом на снігоходах. Ними можна виїхати на дику природу, а потім заночувати в чумі, покататися на собачих запрягах, вирушити в індивідуальний похід із рейнджером… Тільки все це стане реальним не раніше, ніж через тиждень! Квитки та дозволи викуплено заздалегідь! А в нас — лише дві ночі й авто. Вислухавши нашу історію, пані порадила їхати просто зараз, проти ночі, до містечка Ніккалокта, що за 75 кілометрів звідси. За прогнозом, умови для сяйв були сприятливі.

 

 

 

Шоу в небі

 

Неподалік від міста — пагорб із церквою. З його вершини видно чистий небосхил і трикутні гори. Ми зупинилися й стали чекати. Через годину почав атакувати холод. Я підігнав авто ближче, друзі сіли в нього, щоб зігрітися. На термометрі — мінус 28!

 

І ось небосхил змінив колір із чорного на зеленавий. Ми знову вибігли на пагорб. Небо поступово насичувалося кольором і в якусь мить спалахнуло веселкою з двох смуг — зеленої та синьої! Смуги розділилися та почали кожна свій танець, змінюючи колір, форму, яскравість і насиченість. Оце вистава! Іноді я забував натискати кнопку на камері. Лише власні відчуття можуть передати враження від побаченого. Я навіть не помітив, як мої брови та камера вкрились інеєм.

 

Усі підстрибували від радості, мов зайці, та все ж поглядали на нашу подругу, яка готувала чай на газовому пальнику. За її командою ми підійшли до сходинок церкви, по­ставили камери на тривалу зйомку та сіли пити чай, який умить холонув. Ніхто не міг промовити і слова від вражень та зігрівального ефекту чаю. Незабаром «шоу» почало розчинятися в небі.

 

Втомлені та замерзлі, ми повернулися до готелю та попадали в ліжка. Про вранішню зйомку ніхто не згадував.

 

 

 

Ананаси та крига

 

На сніданок нам подали, крім страв,.. тонесенькі шматочки ананаса! За вікном — лютий мороз, а ми ананаси жуємо. Досі відчуваю смак екзотичного фрукта!

 

Після сніданку поїхали до крижаного готелю. Уявіть собі, що ви потрапили до замку Снігової королеви: всі будівлі — з крижаних цеглин, вікна і столи — теж із льоду, а крижані стільці вкриті шкурами диких тварин. У деяких номерах створено льодяні зображення неземних істот чи сцени з фантастичних фільмів.

 

В одній частині готелю, суто казковій, чекають крижані шедеври за індивідуальним дизайном, а в іншій, суто житловій, мешкають постояльці. Номери теж складаються з двох частин: перша холодна, з температурою мінус 10. Якщо захочете переночувати на крижаному ліжку, вам дадуть спальник, шапку і теплі шкарпетки, але якщо екстриму не бажаєте, потрапите в іншу половинку номера — теплу, з ванною-джакузі та… прохолодним шампанським!

 

До речі, в барі лід у коктейлі сколюють прямісінько з крижаної стіни. Оце натурпродукт!

 

Відвідувачі — здебільшого молодята.

 

Поруч із готелем є ковзанка, прокат лиж і снігоходів, катають на собаках…

 

 

 

Сяйво над чумом

 

Другого, тобто останнього, вечора ми вирішили змінити локацію й відвідати національний парк «Абіску». Близько четвертої по обіді завітали до тамтешнього турінфоцентру. Від нього починається канатна дорога, яка працює вночі та підіймає на висоту, звідки відкриваються неозорі панорами. А якщо в небі ще й спалахують полярні вогні, то це просто мрія. Але квитки викуплені на три доби вперед. Якщо плануватимете подорож у ці місця, подбайте про все завчасно.

 

На ніч прогноз за шкалою яскравості сяйв був гіршим, ніж учора, — 2 бали. Але ми сподівалися на диво, і воно сталося!

 

Неподалік від інфоцентру були готель і чум — житло шведських саамів. Я уявив собі, як цікаво побачити сяйва над чумом. Ми вибрали точки зйомки й пішли до готельного ресторану, в тепло. За півтори години небо почало змінювати колір і ніби прояснюватися. Ми похапали камери. У коридорі побачили купи спорядження: штативи, фотокамери, теплі черевики та рукавиці... Тут збиралися групи, яких чекав підйом на «канатці». Температура там сягала близько мінус 40. Мама мія! Оминувши туристів, які вовтузилися, побігли до чума. А небо вже розгоралося. Неперевершено! Вдруге ми стали свідками астрономічних подій. Утім, уже за годину хмари почали поглинати неземне світло. Але сфотографувати ми встигли!

 

Обійнялися та привітали одне одного із вдалим полюванням. І кожен підтвердив, що аніскілечки не шкодує, що доля так змінила наш «кут зору». Мабуть, життя для того й підкидає нам несподіванки, щоб чогось навчити.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Happyend 

 

Зворотний шлях був складніший, бо ми мали лише ніч на дорогу до Стокгольма. Першого дня мусили проїхати близько 500 кілометрів, а другого — аж 828!

 

Якщо до Кіруни діставалися вздовж балтійського узбережжя, то назад — через материк, повз гори, за якими була Норвегія. Різниця у ландшафті явна: безліч стрімких річок, гірських піків плюс рідколісся. Дороги безлюдні. Кружляла завірюха, але шляхи були розчищені та посипані дрібними камінцями.

 

Дороги, сосни, пагорби, річки, мости і раптом… олені! Білі північні красені спокійно вийшли з лісу та попрямували дорогою. Поки мої товариші діставали камери, ті звернули в ліс і зникли за ялинками.

 

Сто кілометрів від Стокгольма, ресторанчик на заправці. Наше захоплене спілкування почула літня жінка і звернулася до нас російською. Вона виявилася біженкою з Чечні, яка 15 років мешкає у Швеції. Їй усе подобається, лише мова складна. Я запитав її про відшторені вікна. Виявляється, у давні часи, коли не було електричного світла, майже всі домівки та поселення вночі розчинялись у темряві, особливо під час снігопадів. Бувало, людина вийде до сусідів, а потім не знаходить дороги назад і замерзає за три метри від дверей! Тому з’явився звичай залишати вікна незавішеними та освітлювати їх.

 

Тепер я знаю: коли сонце зігріватиме мандрівників десь у тропіках, тут, у серці Скандинавії, крізь чорну космічну прірву прорвуться життєдайні промені, розфарбують небо, торкнуться вершин холодних гір, розженуть темряву і допоможуть побачити світло у віконці.

 

 

 

 

 

 

 

ЯК ПІЙМАТИ СЯЙВО

 

Для спостереження за полярним сяйвом необхідні дві природні умови: значні спалахи на сонці, які вимірюються за 5-бальною шкалою, та прозоре нічне небо. Обидві умови не гарантуються, але можуть бути спрогнозовані метеорологами.

 

Під час спалахів сонце випускає вихори заряджених частинок, які називаються сонячним вітром. Досягаючи Землі, за 100–400 кілометрів від її поверхні, вони викликають світіння газів: кисню, водню, азоту…

 

Від виду газу залежить колір сяйва: кисень створює червоно-зелений, азот — синьо-фіолетовий колір.

 

Чисте небо за Полярним колом узимку є ймовірнішим, ніж у помірних широтах, адже волога в повітрі — мінімальна. Зірки — на відстані долоні.

У мене була мрія — побачити північне сяйво. У Європі їх можна спостерігати в Росії, Фінляндії, Швеції, Норвегії та Ісландії. Відкинувши решту країн за дуже морозяну погоду, я зупинився на далекій та водночас близькій Ісландії. Я бував там двічі, обидва рази влітку. Але взимку її пейзажі дуже змінюються: замерзають водоспади, у горах та на вершинах вулканів лежить сніг, можна відвідати крижані печери... Уявіть собі, як виглядає все це, коли в небі розгортаються природні світлові вистави! Отже, до Ісландії!

 

Зібралася група друзів під моїм керівництвом. Після наукової підготовки й аналізу найімовірніших днів із сяйвами були заброньовані квитки та прокладений маршрут Одеса – Київ – Стокгольм – Рейк’явік. Вилетівши о сьомій ранку, вже о пів на п’яту по обіді ми повинні були приземлитись у міжнародному аеропорті «Кефлавік».

 

Але сталося неочікуване…

 

                              

 

Катастрофа

 

Зареєструвавшись на політ і здавши багаж іще в Одесі, ми вирішили поснідати в «Борисполі». За трапезою фантазували та обговорювали плани. Час спливав повільно. Замовили десерт і каву, поспілкувалися ще… О, скоро виліт.

 

На митному та прикордонному контролях були черги, які ледве рухались. Утім, навіть за такої «швидкості», ми мали встигнути ще й залишалося б хвилин 10–15.

 

Підходжу я до нашого гейту і бачу… посадка закінчується: «Lastcall!».

 

— Ви з Одеси? Вітаю! Ви не встигли на літак, — сказала працівниця аеропорту.

 

— Але ж на табло до вильоту ще 15 хвилин!

 

— Закінчилась! — пані чимось клацнула, і табло погасло. — Посадка завершується за 15 хвилин до зльоту. Це зазначено в посадкових талонах.

 

Я подивився на наші одеські талони — такої інформації там не було.

 

Суперечки з дамою на воротах, умовляння, посилання на стикувальний рейс у Стокгольмі нічого не дали. А літак тим часом стояв поруч із гейтом. Зрештою пані зняла свій бейджик і не захотіла назватися. Коли я зателефонував на «гарячу лінію», мене перемикали з одного консультанта на іншого, і хвилин десять я слухав заспокійливу музику. Коли почав розповідати, що трапилося, літак від’їхав від рукава… Це був кінець.

 

Отримавши знятий із рейсу багаж, ми повернулися на ті самі місця у кафе, де ще годину тому сиділи, сповнені мрій та жаги пригод. Раптом зателефонував консультант: через півтори години — ще один рейс до Стокгольма. Поки для нас з’ясовували, що до чого, приземлився наш літак у Швеції, а потім наш лайнер зі Стокгольма відлетів до Рейк’явіка. То був уже другий кінець, бо, придбавши квитки заздалегідь якнайдешевше, ми отримали безповоротний тариф, за яким не можна перенести чи відмінити політ. Ще гірше — ми втрачали і зворотний рейс Рейк’явік – Стокгольм! Усе проти нас!

 

До втрачених квитків додалися ще майже стовідсоткові втрати від оплачених готелів та оренди авто.

 

Факт катастрофи до мене якщо й доходив, то ніби уві сні.

 

 

 

Що робити?

 

У критичних ситуаціях наш мозок здатний дуже ефективно працювати. Звісно, якщо прийняти той факт, що ви не можете змінити стан речей, але можете змінити своє ставлення до цього. Такий прийом використовують психологи. Як він працює?

 

По-перше, заспокойтеся. Ви цілі, живі й здатні мислити. По-друге, те, що трапилося, — не кінець світу, хоча неприємно. По-третє, забравши щось у нас, доля дає щось інше, хоча іноді ми цього не бажаємо помічати.

 

За цих умов будь-які негаразди принесуть вам нові надбання. Не вірите? Дивіться, як вийшло у нас.

 

 

 

Мозковий штурм

 

Після нетривалої дискусії всі погодилися продовжити подорож. Першим завданням було спробувати врятувати гроші за готелі й авто. Я часто користуюсь одним з online-сервісів для турпослуг. Залишаючи відгуки, заповнюючи анкети, здобув добру репутацію користувача та мандрівника. Зателефонувавши на «гарячу лінію» до кожного закладу, я повідомив про ситуацію і попросив відмінити бронювання та повернути кошти. Уявляєте, лише за дві години це зробили всі готелі, крім одного, з яким не було зв’язку через завірюху. Це були перші гарні новини!

 

Далі: ми не втратили квитки Стокгольм – Київ та Київ – Одеса, і це надихало на пошук варіантів, як долетіти «туди». Відкривши ноутбук, я почав шукати квитки до Рейк’явіка з будь-якого аеропорту. Один за одним варіанти відпадали, бо в цей час безліч туристів їде до Ісландії на полярні сяйва. З’явилася надія на Вільнюс. Але як його дістатися? Літаком — неможливо. Автобусних квитків не виявилось. Ідея! Беремо авто, їдемо до Вільнюса й там лишаємо машину. 1000 кілометрів для скаженого собаки — не гак! Але жодний прокат не дає машину за кордон.

 

Тим часом мій друг, який перебував в Ісландії, написав про жахливу негоду і надіслав фото з ресторану зі смачними стравами, келихом кельтського пива та підписом: «Отакі сяйва будуть увесь тиждень». Забігаючи наперед, скажу: через тиждень, у день нашого повернення додому, в Рейк’явіку випав рекордний шар снігу — 70 сантиметрів! Безліч людей застрягли в дорозі до аеропорту! Ну хіба не доля явилася нам у вигляді працівниці аеропорту?..

 

Я пригадав: на півночі Швеції є містечко, яке називають «столицею північних сяйв». А що як вирушити туди? Але стоп. Містечко Кіруна — це 1300 кілометрів від Стокгольма. Аеропорт є? Є! Проте квитки розкуплені на весь тиждень такими самими мисливцями на сяйва. То що? Автівкою по Швеції? Так! Якщо ми були готові їхати до Вільнюса, то до Кіруни — сам Бог велів.

 

Безпека та комфорт у поїздках — мої пріоритети, тож я розділив маршрут на відрізки до 500 кілометрів на день. Три дні їхати до Кіруни, три дні — там і ще три — шлях назад до Стокгольма. Шість днів — на дорогу із зупинками на сон і дві ночі — на сяйва. Чи не завеликі ціна та ризик? Але ж успіх та враження від мандрівки включають не лише гарні місця та сприятливі умови, а й гарну компанію. І вона в нас була! Всі одностайно проголосували за Швецію.

 

Я детально розробив маршрут і програму, замовив готелі й авто. Ми перебронювали квитки на той самий рейс Київ – Стокгольм на завтра. Ніч у готелі промайнула блискавично. Наступного дня на рейс ми прибули завчасно...

 

 

 

Зимова казка

 

Швеція зустріла прохолодною, але сонячною погодою. Пересуваючись трасою, ми зупинялись і фотографували білі замерзлі озера та не вкриті льодом річки. Кількість водойм вражала, як і острівці із соснами чи ялинками. Хоча шляхи чудові, пересувалися ми обережно, бо траплялися крижані плями.

 

Містечка Сундсвал дісталися близько 9-ї вечора. Отримали СМС від господаря замовленого будиночка, що ключі лежатимуть у спеціальній скриньці-схованці. Так і було!

 

Після вечері пройшлися нічним Сундсвалом, і я звернув увагу, що у вікнах будинків відсутні штори. Більше того, на підвіконнях замість квітів стояли увімкнені лампи з абажурами. У кімнатах хтось дивився телевізор, хтось читав, десь літня пара за столиком смакувала вино. Цікаво! Ніхто не зважав на нас і не ховав свого приватного життя. Отака європейська відкритість!

 

Наступного разу ночували в кемпінгу. Охайні червоні будиночки у скандинавському стилі були розкидані вздовж великого озера. Шар снігу — до півметра, але паркінг, стежки та майданчики розчищено.

 

Повечерявши, ми вийшли на нічну зйомку. Небо почало синіти, сніг мінився у світлі ліхтарів, а з неба падали сніжинки. Тиша та якийсь казковий настрій застигли у повітрі, ніби перед Різдвом. До речі, я сподівався, що ми виявимось єдиними гостями кемпінгу, але було чимало туристів, які в теплих светрах сиділи на лавках, пили чай, голосно розмовляли, чистили лижі… Ми фотографували, поки ніч не з’їла останнє світло в небі.

 

У будиночку було неймовірно тепло і снилися солодкі сни.

 

 

 

Шведський стіл

 

Дорога круто взяла на північ, і замість височенних та струнких сосон почали з’являтися маленькі, ріденькі ялинки та берізки. Ще через сотню кілометрів у придорожньому кафе на нас чекав сюрприз.

 

Узагалі харчування у скандинавських країнах дуже дороге, тож бажання заощадити змушує везти продукти із собою, купувати їх у магазинах і готувати самим. На нашому маршруті не було великих міст із супермаркетами та часу на куховарство. З України взяли обмежений запас на перекуси під час зйомок. Усі вирішили, що з такими пригодами опинитись у Швеції та їсти гамбургери — просто прикро, тож вирішили віддати пріоритет сімейним кафе та ресторанам.

 

І ось — придорожнє кафе. Посеред нього — звісно, «шведський стіл»: ми ж у Швеції! Раптом хтось запитав у господаря, чи не можна замовити щось із перших страв. Той сказав, що зварить юшку із сьомги, якщо ми зачекаємо хвилин 25. Ще б пак! Хоча сумнів був, бо сьомга дорога та й суп міг бути в маленькій тарілочці… Невдовзі на стіл поставили казан літрів на п’ять, аромат із якого розвіяв усі сумніви. У янтарній воді з плямами золотого жиру, між невеличких айсбергів із картоплі та половинок цибулі плавали червонясті шматки риби, а з деяких стирчали білі кістки, як весла з човнів славетних вікінгів… Навіть після добавки у каструлі ще залишилася добра половина! Вставали ми з-за столу із жалем...

 

 

 

Полярне коло

 

За розмовами про незвичайні страви з подорожей дісталися місця, про яке мріяли кілька днів, — географічного знаку «Полярне коло». Він відзначає умовну широту 66°, за якою змінюється кліматична зона, а день і ніч підпорядковуються іншому розкладові. Біля знаку багато туристів фотографуються, ми взяли з них приклад.

 

На під’їзді до Кіруни побачили безліч промислових труб і кар’єрів. Тут видобувають корисні копалини та займаються переробкою. Багато шахт уже вичерпані. Після їхнього закриття соціальної катастрофи вдалось уникнути завдяки туризму. Аеропорт «Kiruna» приймає близько 300 тисяч пасажирів щороку, є багато готелів, цехи переобладнані під спорткомплекси. Влітку приїздять рибалки та природолюби, а взимку — мисливці на сяйва.

 

Оселились у готелі-хостелі з величезним рестораном та зоною відпочинку. І вирушили до туристично-інформаційного центру, щоб запитати про найкращі місця для зйомки сяйв. Гостинна пані порадила скористатися нічним трекінгом на снігоходах. Ними можна виїхати на дику природу, а потім заночувати в чумі, покататися на собачих запрягах, вирушити в індивідуальний похід із рейнджером… Тільки все це стане реальним не раніше, ніж через тиждень! Квитки та дозволи викуплено заздалегідь! А в нас — лише дві ночі й авто. Вислухавши нашу історію, пані порадила їхати просто зараз, проти ночі, до містечка Ніккалокта, що за 75 кілометрів звідси. За прогнозом, умови для сяйв були сприятливі.

 

 

 

Шоу в небі

 

Неподалік від міста — пагорб із церквою. З його вершини видно чистий небосхил і трикутні гори. Ми зупинилися й стали чекати. Через годину почав атакувати холод. Я підігнав авто ближче, друзі сіли в нього, щоб зігрітися. На термометрі — мінус 28!

 

І ось небосхил змінив колір із чорного на зеленавий. Ми знову вибігли на пагорб. Небо поступово насичувалося кольором і в якусь мить спалахнуло веселкою з двох смуг — зеленої та синьої! Смуги розділилися та почали кожна свій танець, змінюючи колір, форму, яскравість і насиченість. Оце вистава! Іноді я забував натискати кнопку на камері. Лише власні відчуття можуть передати враження від побаченого. Я навіть не помітив, як мої брови та камера вкрились інеєм.

 

Усі підстрибували від радості, мов зайці, та все ж поглядали на нашу подругу, яка готувала чай на газовому пальнику. За її командою ми підійшли до сходинок церкви, по­ставили камери на тривалу зйомку та сіли пити чай, який умить холонув. Ніхто не міг промовити і слова від вражень та зігрівального ефекту чаю. Незабаром «шоу» почало розчинятися в небі.

 

Втомлені та замерзлі, ми повернулися до готелю та попадали в ліжка. Про вранішню зйомку ніхто не згадував.

 

 

 

Ананаси та крига

 

На сніданок нам подали, крім страв,.. тонесенькі шматочки ананаса! За вікном — лютий мороз, а ми ананаси жуємо. Досі відчуваю смак екзотичного фрукта!

 

Після сніданку поїхали до крижаного готелю. Уявіть собі, що ви потрапили до замку Снігової королеви: всі будівлі — з крижаних цеглин, вікна і столи — теж із льоду, а крижані стільці вкриті шкурами диких тварин. У деяких номерах створено льодяні зображення неземних істот чи сцени з фантастичних фільмів.

 

В одній частині готелю, суто казковій, чекають крижані шедеври за індивідуальним дизайном, а в іншій, суто житловій, мешкають постояльці. Номери теж складаються з двох частин: перша холодна, з температурою мінус 10. Якщо захочете переночувати на крижаному ліжку, вам дадуть спальник, шапку і теплі шкарпетки, але якщо екстриму не бажаєте, потрапите в іншу половинку номера — теплу, з ванною-джакузі та… прохолодним шампанським!

 

До речі, в барі лід у коктейлі сколюють прямісінько з крижаної стіни. Оце натурпродукт!

 

Відвідувачі — здебільшого молодята.

 

Поруч із готелем є ковзанка, прокат лиж і снігоходів, катають на собаках…

 

 

 

Сяйво над чумом

 

Другого, тобто останнього, вечора ми вирішили змінити локацію й відвідати національний парк «Абіску». Близько четвертої по обіді завітали до тамтешнього турінфоцентру. Від нього починається канатна дорога, яка працює вночі та підіймає на висоту, звідки відкриваються неозорі панорами. А якщо в небі ще й спалахують полярні вогні, то це просто мрія. Але квитки викуплені на три доби вперед. Якщо плануватимете подорож у ці місця, подбайте про все завчасно.

 

На ніч прогноз за шкалою яскравості сяйв був гіршим, ніж учора, — 2 бали. Але ми сподівалися на диво, і воно сталося!

 

Неподалік від інфоцентру були готель і чум — житло шведських саамів. Я уявив собі, як цікаво побачити сяйва над чумом. Ми вибрали точки зйомки й пішли до готельного ресторану, в тепло. За півтори години небо почало змінювати колір і ніби прояснюватися. Ми похапали камери. У коридорі побачили купи спорядження: штативи, фотокамери, теплі черевики та рукавиці... Тут збиралися групи, яких чекав підйом на «канатці». Температура там сягала близько мінус 40. Мама мія! Оминувши туристів, які вовтузилися, побігли до чума. А небо вже розгоралося. Неперевершено! Вдруге ми стали свідками астрономічних подій. Утім, уже за годину хмари почали поглинати неземне світло. Але сфотографувати ми встигли!

 

Обійнялися та привітали одне одного із вдалим полюванням. І кожен підтвердив, що аніскілечки не шкодує, що доля так змінила наш «кут зору». Мабуть, життя для того й підкидає нам несподіванки, щоб чогось навчити.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Happyend 

 

Зворотний шлях був складніший, бо ми мали лише ніч на дорогу до Стокгольма. Першого дня мусили проїхати близько 500 кілометрів, а другого — аж 828!

 

Якщо до Кіруни діставалися вздовж балтійського узбережжя, то назад — через материк, повз гори, за якими була Норвегія. Різниця у ландшафті явна: безліч стрімких річок, гірських піків плюс рідколісся. Дороги безлюдні. Кружляла завірюха, але шляхи були розчищені та посипані дрібними камінцями.

 

Дороги, сосни, пагорби, річки, мости і раптом… олені! Білі північні красені спокійно вийшли з лісу та попрямували дорогою. Поки мої товариші діставали камери, ті звернули в ліс і зникли за ялинками.

 

Сто кілометрів від Стокгольма, ресторанчик на заправці. Наше захоплене спілкування почула літня жінка і звернулася до нас російською. Вона виявилася біженкою з Чечні, яка 15 років мешкає у Швеції. Їй усе подобається, лише мова складна. Я запитав її про відшторені вікна. Виявляється, у давні часи, коли не було електричного світла, майже всі домівки та поселення вночі розчинялись у темряві, особливо під час снігопадів. Бувало, людина вийде до сусідів, а потім не знаходить дороги назад і замерзає за три метри від дверей! Тому з’явився звичай залишати вікна незавішеними та освітлювати їх.

 

Тепер я знаю: коли сонце зігріватиме мандрівників десь у тропіках, тут, у серці Скандинавії, крізь чорну космічну прірву прорвуться життєдайні промені, розфарбують небо, торкнуться вершин холодних гір, розженуть темряву і допоможуть побачити світло у віконці.

 

 

 

 

 

 

 

ЯК ПІЙМАТИ СЯЙВО

 

Для спостереження за полярним сяйвом необхідні дві природні умови: значні спалахи на сонці, які вимірюються за 5-бальною шкалою, та прозоре нічне небо. Обидві умови не гарантуються, але можуть бути спрогнозовані метеорологами.

 

Під час спалахів сонце випускає вихори заряджених частинок, які називаються сонячним вітром. Досягаючи Землі, за 100–400 кілометрів від її поверхні, вони викликають світіння газів: кисню, водню, азоту…

 

Від виду газу залежить колір сяйва: кисень створює червоно-зелений, азот — синьо-фіолетовий колір.

 

Чисте небо за Полярним колом узимку є ймовірнішим, ніж у помірних широтах, адже волога в повітрі — мінімальна. Зірки — на відстані долоні.

 

 

У мене була мрія — побачити північне сяйво. У Європі їх можна спостерігати в Росії, Фінляндії, Швеції, Норвегії та Ісландії. Відкинувши решту країн за дуже морозяну погоду, я зупинився на далекій та водночас близькій Ісландії. Я бував там двічі, обидва рази влітку. Але взимку її пейзажі дуже змінюються: замерзають водоспади, у горах та на вершинах вулканів лежить сніг, можна відвідати крижані печери... Уявіть собі, як виглядає все це, коли в небі розгортаються природні світлові вистави! Отже, до Ісландії!

 

Зібралася група друзів під моїм керівництвом. Після наукової підготовки й аналізу найімовірніших днів із сяйвами були заброньовані квитки та прокладений маршрут Одеса – Київ – Стокгольм – Рейк’явік. Вилетівши о сьомій ранку, вже о пів на п’яту по обіді ми повинні були приземлитись у міжнародному аеропорті «Кефлавік».

 

Але сталося неочікуване…

 

                              

 

Катастрофа

 

Зареєструвавшись на політ і здавши багаж іще в Одесі, ми вирішили поснідати в «Борисполі». За трапезою фантазували та обговорювали плани. Час спливав повільно. Замовили десерт і каву, поспілкувалися ще… О, скоро виліт.

 

На митному та прикордонному контролях були черги, які ледве рухались. Утім, навіть за такої «швидкості», ми мали встигнути ще й залишалося б хвилин 10–15.

 

Підходжу я до нашого гейту і бачу… посадка закінчується: «Lastcall!».

 

— Ви з Одеси? Вітаю! Ви не встигли на літак, — сказала працівниця аеропорту.

 

— Але ж на табло до вильоту ще 15 хвилин!

 

— Закінчилась! — пані чимось клацнула, і табло погасло. — Посадка завершується за 15 хвилин до зльоту. Це зазначено в посадкових талонах.

 

Я подивився на наші одеські талони — такої інформації там не було.

 

Суперечки з дамою на воротах, умовляння, посилання на стикувальний рейс у Стокгольмі нічого не дали. А літак тим часом стояв поруч із гейтом. Зрештою пані зняла свій бейджик і не захотіла назватися. Коли я зателефонував на «гарячу лінію», мене перемикали з одного консультанта на іншого, і хвилин десять я слухав заспокійливу музику. Коли почав розповідати, що трапилося, літак від’їхав від рукава… Це був кінець.

 

Отримавши знятий із рейсу багаж, ми повернулися на ті самі місця у кафе, де ще годину тому сиділи, сповнені мрій та жаги пригод. Раптом зателефонував консультант: через півтори години — ще один рейс до Стокгольма. Поки для нас з’ясовували, що до чого, приземлився наш літак у Швеції, а потім наш лайнер зі Стокгольма відлетів до Рейк’явіка. То був уже другий кінець, бо, придбавши квитки заздалегідь якнайдешевше, ми отримали безповоротний тариф, за яким не можна перенести чи відмінити політ. Ще гірше — ми втрачали і зворотний рейс Рейк’явік – Стокгольм! Усе проти нас!

 

До втрачених квитків додалися ще майже стовідсоткові втрати від оплачених готелів та оренди авто.

 

Факт катастрофи до мене якщо й доходив, то ніби уві сні.

 

 

 

Що робити?

 

У критичних ситуаціях наш мозок здатний дуже ефективно працювати. Звісно, якщо прийняти той факт, що ви не можете змінити стан речей, але можете змінити своє ставлення до цього. Такий прийом використовують психологи. Як він працює?

 

По-перше, заспокойтеся. Ви цілі, живі й здатні мислити. По-друге, те, що трапилося, — не кінець світу, хоча неприємно. По-третє, забравши щось у нас, доля дає щось інше, хоча іноді ми цього не бажаємо помічати.

 

За цих умов будь-які негаразди принесуть вам нові надбання. Не вірите? Дивіться, як вийшло у нас.

 

 

 

Мозковий штурм

 

Після нетривалої дискусії всі погодилися продовжити подорож. Першим завданням було спробувати врятувати гроші за готелі й авто. Я часто користуюсь одним з online-сервісів для турпослуг. Залишаючи відгуки, заповнюючи анкети, здобув добру репутацію користувача та мандрівника. Зателефонувавши на «гарячу лінію» до кожного закладу, я повідомив про ситуацію і попросив відмінити бронювання та повернути кошти. Уявляєте, лише за дві години це зробили всі готелі, крім одного, з яким не було зв’язку через завірюху. Це були перші гарні новини!

 

Далі: ми не втратили квитки Стокгольм – Київ та Київ – Одеса, і це надихало на пошук варіантів, як долетіти «туди». Відкривши ноутбук, я почав шукати квитки до Рейк’явіка з будь-якого аеропорту. Один за одним варіанти відпадали, бо в цей час безліч туристів їде до Ісландії на полярні сяйва. З’явилася надія на Вільнюс. Але як його дістатися? Літаком — неможливо. Автобусних квитків не виявилось. Ідея! Беремо авто, їдемо до Вільнюса й там лишаємо машину. 1000 кілометрів для скаженого собаки — не гак! Але жодний прокат не дає машину за кордон.

 

Тим часом мій друг, який перебував в Ісландії, написав про жахливу негоду і надіслав фото з ресторану зі смачними стравами, келихом кельтського пива та підписом: «Отакі сяйва будуть увесь тиждень». Забігаючи наперед, скажу: через тиждень, у день нашого повернення додому, в Рейк’явіку випав рекордний шар снігу — 70 сантиметрів! Безліч людей застрягли в дорозі до аеропорту! Ну хіба не доля явилася нам у вигляді працівниці аеропорту?..

 

Я пригадав: на півночі Швеції є містечко, яке називають «столицею північних сяйв». А що як вирушити туди? Але стоп. Містечко Кіруна — це 1300 кілометрів від Стокгольма. Аеропорт є? Є! Проте квитки розкуплені на весь тиждень такими самими мисливцями на сяйва. То що? Автівкою по Швеції? Так! Якщо ми були готові їхати до Вільнюса, то до Кіруни — сам Бог велів.

 

Безпека та комфорт у поїздках — мої пріоритети, тож я розділив маршрут на відрізки до 500 кілометрів на день. Три дні їхати до Кіруни, три дні — там і ще три — шлях назад до Стокгольма. Шість днів — на дорогу із зупинками на сон і дві ночі — на сяйва. Чи не завеликі ціна та ризик? Але ж успіх та враження від мандрівки включають не лише гарні місця та сприятливі умови, а й гарну компанію. І вона в нас була! Всі одностайно проголосували за Швецію.

 

Я детально розробив маршрут і програму, замовив готелі й авто. Ми перебронювали квитки на той самий рейс Київ – Стокгольм на завтра. Ніч у готелі промайнула блискавично. Наступного дня на рейс ми прибули завчасно...

 

 

 

Зимова казка

 

Швеція зустріла прохолодною, але сонячною погодою. Пересуваючись трасою, ми зупинялись і фотографували білі замерзлі озера та не вкриті льодом річки. Кількість водойм вражала, як і острівці із соснами чи ялинками. Хоча шляхи чудові, пересувалися ми обережно, бо траплялися крижані плями.

 

Містечка Сундсвал дісталися близько 9-ї вечора. Отримали СМС від господаря замовленого будиночка, що ключі лежатимуть у спеціальній скриньці-схованці. Так і було!

 

Після вечері пройшлися нічним Сундсвалом, і я звернув увагу, що у вікнах будинків відсутні штори. Більше того, на підвіконнях замість квітів стояли увімкнені лампи з абажурами. У кімнатах хтось дивився телевізор, хтось читав, десь літня пара за столиком смакувала вино. Цікаво! Ніхто не зважав на нас і не ховав свого приватного життя. Отака європейська відкритість!

 

Наступного разу ночували в кемпінгу. Охайні червоні будиночки у скандинавському стилі були розкидані вздовж великого озера. Шар снігу — до півметра, але паркінг, стежки та майданчики розчищено.

 

Повечерявши, ми вийшли на нічну зйомку. Небо почало синіти, сніг мінився у світлі ліхтарів, а з неба падали сніжинки. Тиша та якийсь казковий настрій застигли у повітрі, ніби перед Різдвом. До речі, я сподівався, що ми виявимось єдиними гостями кемпінгу, але було чимало туристів, які в теплих светрах сиділи на лавках, пили чай, голосно розмовляли, чистили лижі… Ми фотографували, поки ніч не з’їла останнє світло в небі.

 

У будиночку було неймовірно тепло і снилися солодкі сни.

 

 

 

Шведський стіл

 

Дорога круто взяла на північ, і замість височенних та струнких сосон почали з’являтися маленькі, ріденькі ялинки та берізки. Ще через сотню кілометрів у придорожньому кафе на нас чекав сюрприз.

 

Узагалі харчування у скандинавських країнах дуже дороге, тож бажання заощадити змушує везти продукти із собою, купувати їх у магазинах і готувати самим. На нашому маршруті не було великих міст із супермаркетами та часу на куховарство. З України взяли обмежений запас на перекуси під час зйомок. Усі вирішили, що з такими пригодами опинитись у Швеції та їсти гамбургери — просто прикро, тож вирішили віддати пріоритет сімейним кафе та ресторанам.

 

І ось — придорожнє кафе. Посеред нього — звісно, «шведський стіл»: ми ж у Швеції! Раптом хтось запитав у господаря, чи не можна замовити щось із перших страв. Той сказав, що зварить юшку із сьомги, якщо ми зачекаємо хвилин 25. Ще б пак! Хоча сумнів був, бо сьомга дорога та й суп міг бути в маленькій тарілочці… Невдовзі на стіл поставили казан літрів на п’ять, аромат із якого розвіяв усі сумніви. У янтарній воді з плямами золотого жиру, між невеличких айсбергів із картоплі та половинок цибулі плавали червонясті шматки риби, а з деяких стирчали білі кістки, як весла з човнів славетних вікінгів… Навіть після добавки у каструлі ще залишилася добра половина! Вставали ми з-за столу із жалем...

 

 

 

Полярне коло

 

За розмовами про незвичайні страви з подорожей дісталися місця, про яке мріяли кілька днів, — географічного знаку «Полярне коло». Він відзначає умовну широту 66°, за якою змінюється кліматична зона, а день і ніч підпорядковуються іншому розкладові. Біля знаку багато туристів фотографуються, ми взяли з них приклад.

 

На під’їзді до Кіруни побачили безліч промислових труб і кар’єрів. Тут видобувають корисні копалини та займаються переробкою. Багато шахт уже вичерпані. Після їхнього закриття соціальної катастрофи вдалось уникнути завдяки туризму. Аеропорт «Kiruna» приймає близько 300 тисяч пасажирів щороку, є багато готелів, цехи переобладнані під спорткомплекси. Влітку приїздять рибалки та природолюби, а взимку — мисливці на сяйва.

 

Оселились у готелі-хостелі з величезним рестораном та зоною відпочинку. І вирушили до туристично-інформаційного центру, щоб запитати про найкращі місця для зйомки сяйв. Гостинна пані порадила скористатися нічним трекінгом на снігоходах. Ними можна виїхати на дику природу, а потім заночувати в чумі, покататися на собачих запрягах, вирушити в індивідуальний похід із рейнджером… Тільки все це стане реальним не раніше, ніж через тиждень! Квитки та дозволи викуплено заздалегідь! А в нас — лише дві ночі й авто. Вислухавши нашу історію, пані порадила їхати просто зараз, проти ночі, до містечка Ніккалокта, що за 75 кілометрів звідси. За прогнозом, умови для сяйв були сприятливі.

 

 

 

Шоу в небі

 

Неподалік від міста — пагорб із церквою. З його вершини видно чистий небосхил і трикутні гори. Ми зупинилися й стали чекати. Через годину почав атакувати холод. Я підігнав авто ближче, друзі сіли в нього, щоб зігрітися. На термометрі — мінус 28!

 

І ось небосхил змінив колір із чорного на зеленавий. Ми знову вибігли на пагорб. Небо поступово насичувалося кольором і в якусь мить спалахнуло веселкою з двох смуг — зеленої та синьої! Смуги розділилися та почали кожна свій танець, змінюючи колір, форму, яскравість і насиченість. Оце вистава! Іноді я забував натискати кнопку на камері. Лише власні відчуття можуть передати враження від побаченого. Я навіть не помітив, як мої брови та камера вкрились інеєм.

 

Усі підстрибували від радості, мов зайці, та все ж поглядали на нашу подругу, яка готувала чай на газовому пальнику. За її командою ми підійшли до сходинок церкви, по­ставили камери на тривалу зйомку та сіли пити чай, який умить холонув. Ніхто не міг промовити і слова від вражень та зігрівального ефекту чаю. Незабаром «шоу» почало розчинятися в небі.

 

Втомлені та замерзлі, ми повернулися до готелю та попадали в ліжка. Про вранішню зйомку ніхто не згадував.

 

 

 

Ананаси та крига

 

На сніданок нам подали, крім страв,.. тонесенькі шматочки ананаса! За вікном — лютий мороз, а ми ананаси жуємо. Досі відчуваю смак екзотичного фрукта!

 

Після сніданку поїхали до крижаного готелю. Уявіть собі, що ви потрапили до замку Снігової королеви: всі будівлі — з крижаних цеглин, вікна і столи — теж із льоду, а крижані стільці вкриті шкурами диких тварин. У деяких номерах створено льодяні зображення неземних істот чи сцени з фантастичних фільмів.

 

В одній частині готелю, суто казковій, чекають крижані шедеври за індивідуальним дизайном, а в іншій, суто житловій, мешкають постояльці. Номери теж складаються з двох частин: перша холодна, з температурою мінус 10. Якщо захочете переночувати на крижаному ліжку, вам дадуть спальник, шапку і теплі шкарпетки, але якщо екстриму не бажаєте, потрапите в іншу половинку номера — теплу, з ванною-джакузі та… прохолодним шампанським!

 

До речі, в барі лід у коктейлі сколюють прямісінько з крижаної стіни. Оце натурпродукт!

 

Відвідувачі — здебільшого молодята.

 

Поруч із готелем є ковзанка, прокат лиж і снігоходів, катають на собаках…

 

 

 

Сяйво над чумом

 

Другого, тобто останнього, вечора ми вирішили змінити локацію й відвідати національний парк «Абіску». Близько четвертої по обіді завітали до тамтешнього турінфоцентру. Від нього починається канатна дорога, яка працює вночі та підіймає на висоту, звідки відкриваються неозорі панорами. А якщо в небі ще й спалахують полярні вогні, то це просто мрія. Але квитки викуплені на три доби вперед. Якщо плануватимете подорож у ці місця, подбайте про все завчасно.

 

На ніч прогноз за шкалою яскравості сяйв був гіршим, ніж учора, — 2 бали. Але ми сподівалися на диво, і воно сталося!

 

Неподалік від інфоцентру були готель і чум — житло шведських саамів. Я уявив собі, як цікаво побачити сяйва над чумом. Ми вибрали точки зйомки й пішли до готельного ресторану, в тепло. За півтори години небо почало змінювати колір і ніби прояснюватися. Ми похапали камери. У коридорі побачили купи спорядження: штативи, фотокамери, теплі черевики та рукавиці... Тут збиралися групи, яких чекав підйом на «канатці». Температура там сягала близько мінус 40. Мама мія! Оминувши туристів, які вовтузилися, побігли до чума. А небо вже розгоралося. Неперевершено! Вдруге ми стали свідками астрономічних подій. Утім, уже за годину хмари почали поглинати неземне світло. Але сфотографувати ми встигли!

 

Обійнялися та привітали одне одного із вдалим полюванням. І кожен підтвердив, що аніскілечки не шкодує, що доля так змінила наш «кут зору». Мабуть, життя для того й підкидає нам несподіванки, щоб чогось навчити.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Happyend 

 

Зворотний шлях був складніший, бо ми мали лише ніч на дорогу до Стокгольма. Першого дня мусили проїхати близько 500 кілометрів, а другого — аж 828!

 

Якщо до Кіруни діставалися вздовж балтійського узбережжя, то назад — через материк, повз гори, за якими була Норвегія. Різниця у ландшафті явна: безліч стрімких річок, гірських піків плюс рідколісся. Дороги безлюдні. Кружляла завірюха, але шляхи були розчищені та посипані дрібними камінцями.

 

Дороги, сосни, пагорби, річки, мости і раптом… олені! Білі північні красені спокійно вийшли з лісу та попрямували дорогою. Поки мої товариші діставали камери, ті звернули в ліс і зникли за ялинками.

 

Сто кілометрів від Стокгольма, ресторанчик на заправці. Наше захоплене спілкування почула літня жінка і звернулася до нас російською. Вона виявилася біженкою з Чечні, яка 15 років мешкає у Швеції. Їй усе подобається, лише мова складна. Я запитав її про відшторені вікна. Виявляється, у давні часи, коли не було електричного світла, майже всі домівки та поселення вночі розчинялись у темряві, особливо під час снігопадів. Бувало, людина вийде до сусідів, а потім не знаходить дороги назад і замерзає за три метри від дверей! Тому з’явився звичай залишати вікна незавішеними та освітлювати їх.

 

Тепер я знаю: коли сонце зігріватиме мандрівників десь у тропіках, тут, у серці Скандинавії, крізь чорну космічну прірву прорвуться життєдайні промені, розфарбують небо, торкнуться вершин холодних гір, розженуть темряву і допоможуть побачити світло у віконці.

 

 

 

 

 

 

 

ЯК ПІЙМАТИ СЯЙВО

 

Для спостереження за полярним сяйвом необхідні дві природні умови: значні спалахи на сонці, які вимірюються за 5-бальною шкалою, та прозоре нічне небо. Обидві умови не гарантуються, але можуть бути спрогнозовані метеорологами.

 

Під час спалахів сонце випускає вихори заряджених частинок, які називаються сонячним вітром. Досягаючи Землі, за 100–400 кілометрів від її поверхні, вони викликають світіння газів: кисню, водню, азоту…

 

Від виду газу залежить колір сяйва: кисень створює червоно-зелений, азот — синьо-фіолетовий колір.

 

Чисте небо за Полярним колом узимку є ймовірнішим, ніж у помірних широтах, адже волога в повітрі — мінімальна. Зірки — на відстані долоні.

 

 


Адреса редакції:
вул. Кловський узвіз, 15, Київ, 01021
Тел./факс: 254-5190/93, 288-9625
Всі зауваження та питання просимо надсилати за електронною адресою intour.magazin@gmail.com

Всі права захищені. Міжнародний туризм, 2005.

Копіювання та передрук інформації з сайту дозволено тільки з письмової згоди Редакції.

Думка авторів публікацій не завжди відповідає думці редакції.

Відповідальність за достовірність фактів, власних назв та імен, інших відомостей несуть автори.


Туристична виставка UІTT

Welcome to Georgia! National Tourism Award

16-я Азербайджанская Международная Выставка «Туризм и Путешествия»

Медицинский туризм

18-а міжнародна виставка-ярмарок «ТурЕКСПО»

МАНСАНА:: Туристична агенція. Відпочинок на морі. Екзотичний відпочинок. Екскурсійні тури. Гірськолижні тури.