Міжнародний туризм. Журнал про мандрівки та відпочинок детальний пошук

На головнуНаписати листа

Редакція Новини Архів Передплата Реклама Фотобанк
Міжнародний туризм Номер 6 VIP-клуб 80 країн і років
Номер 6 від 14 грудня 2017р.
Номер 6 від 14 грудня 2017р.
Welcome to Ukraine
В наступному номері

В номері 5'2018

ЧАРИ ДОМІНІКАНИ

ЦЮРИХ & БАЗЕЛЬ
Зроблено у Швейцарії

МАРОККО
Арабески пустелі

АВСТРАЛІЯ
У сумці революції

КУБА
Екзоти & Раритети

ЛУЦЬК
Ніч у замку

АВСТРІЯ

АВСТРАЛІЯ

НЕПАЛ

АНГЛІЯ

ФРАНЦІЯ

ШВЕЙЦАРІЯ

ІТАЛІЯ

ЄГИПЕТ

УКРАЇНА

 

 

 

 



VIP-клуб
Вояж-колекція
Україна чудес
Профі-тур
Троянда вітрів
Мандрівничий ряд
Живий світ
Modus Vivendi
Міністерство закордонних страв
Життя як свято
VIP-клуб
80 країн і роківВерсія для друку

Іван ДУДКІН народився в селі Великі Копаніна Херсонщині. Батько загинув на війні. У тяжкі повоєнні роки виживали удвох із мамою. Закінчив Київський державний університет імені Тараса Шевченка за спеціальністю «Геофізика». Працював у шахті на Луганщині, у журналі «Жінка» і понад 30 років — в Інституті геофізики імені Серафима Субботіна Національної академії наук України, у тому числі близько 4 років — у науково-дослідному центрі в місті Конакрі африканської країни Гвінея. Є членом двох національних спілок України — журналістів і фотохудожників. Має 52 роки сімейного стажу і двох синів.

 

«Абсолютно унікальна особистість», «талановитий фотограф», «самовідданий митець», «культурний посол», «екстремал за вдачею», «антидепресант за стилем життя», «людина фантастичної енергії», «мандрівник зі стажем усього життя»… Усе це в різний час сказано і написано про нього — одного з найвідоміших українських мандрівників і фотохудожників. У вересні йому виповнилося 80 років, а його творчій співпраці з нашим журналом — 20.

 

За його плечима — екстремальні лижні походи по Крайній півночі від Кольського півострова до Таймиру, гірські експедиції найвищої складності по Кавказу, Саянах, Тянь-Шаню, Піренеях, Гімалаях, Алясці… Пішки, на велосипеді, катамарані, автомобілі й автостопом він здолав десятки тисяч кілометрів у найцікавіших куточках світу. Уже в пенсійному віці за підтримки журналу «Міжнародний туризм» здійснив 33 цікаві подорожі.

 

Як геофізик Іван Дудкін брав участь у численних наукових експедиціях по Україні та за її межами, в тому числі в Африці, здійснив дві навколосвітні подорожі на науково-дослідних суднах.

 

Під час своїх блукань фотомайстер створив масштабну колекцію унікальних за експресією, інформативністю та естетичністю світлин про нашу Землю та її мешканців. Сотні найкращих із них друкувалися в нашому «МТ», іншій періодиці й навіть підручниках. Великий успіх мали його персональні фотовиставки у 24 містах України та за її межами.

 

 

 

— Іване Федотовичу, звідки у вас така гіперактивність? Може, це спадкове?

 

— Мої батьки і предки були селянами. Якби спрацювала професійна спадковість, то, може, ви б зараз брали інтерв’ю у відомого хлібороба. Але я гадаю, це все-таки витівки генетики. Ймовірно, природа за якісь мої гріхи чи благодіяння в минулому житті нагородила мене суперактивним «циганським» геном, який не дає мені спокою ні вдень, ні вночі. Я й уві сні часто літаю по світу. І щоразу сам собі кажу одне й те саме: «Ну, це вже точно не уві сні, а наяву! Літати — це так просто, змах рук — і ти в повітрі. І чому люди не літають?».

 

 

 

— А щось інше вам сниться? Жінки, гроші, престижні авто?..

 

— Хемінгуей із цього приводу писав, що в молодості постійною темою його снів були або красиві жінки, або жорстокі бійки, а в зрілому віці йому частіше снилися кра­сиві пейзажі. Що ж до мене, то жінки та діти — це моя велика і постійна фотомистецька пристрасть, тому створив масштабну фотоколекцію «Жінки та діти світу», яку часто показую на виставках. Щодо грошей і авто, то я від них відчуваю позитив, але не шаленію.

 

 

 

— Що шукаєте і на що полюєте «там, за горизонтом»? Може, вам бракує вдома зручного крісла і широкоформатного телевізора, щоб у комфорті мандрувати світом з Дімою Комаровим або з командою «Орел и решка»?

 

— Однозначно НЕ шукаю «вікно з морським краєвидом» і «все включено». Я в пошуках приголомшливого за насолодою «коктейлю» з вітру, туману, зірок, трав’яних запахів, екстриму, несподіваних зустрічей і безмежної краси нашої планети.

 

Телевізор у мене є, але вмикаю його рідко. Мандрувати з ним світами — те саме, що через екран нюхати французькі парфуми. Іноді дивлюся передачу «Круче всех» про таланти українських діток, вісті з фронту, погоду. Часом включаю і сесійну залу Верховної Ради, але без звуку. Тоді за жестами, мімікою, виразом обличчя, темпераментом і… біографічними даними промовців шукаю сучасні «реінкарнації» героїв «Мертвих душ» Миколи Гоголя. Так у мене виникла ціла галерея сучасних Чічікових, Собакевичів, Коробочок, Манілових, Ноздрьових… За нагоди їх фотографую — може, в майбутньому знадобиться новому українському генію, який напише «Мертві душі ХХІ».

 

 

 

— Мандруєте з групою чи одинаком?

 

— По-різному. Більшість моїх лижних походів по Крайній півночі була у складі груп по 6–8 людей. У горах Путорани (Таймир) із нами був ще й собака Норд. Там за температури 30–35 градусів морозу і відсутності людей на сотні кілометрів навколо мандрувати самому було б надзвичайно ризиковано, та й радості від такого мало. А більшість моїх велоподорожей я здійснював одинаком. Так мені комфортніше, хоча і певні незручності є.

 

 

 

— Ваші амбітні експедиції потребують значних фінансових витрат. Як ви вирішуєте це питання?

 

— Допомагають великий бурлацький досвід, вміння жити в мандрах ощадливо, меценати, профспілки, мої особисті заробітки, туристичні й рекламні агенції, редакція… Наприклад, велоподорож чотирма країнами Європи я здійснив власним коштом, мандрівку на Аляску фінансувало посольство США в Україні, подорож по Індії влаштувало мені міністерство з туризму цієї країни та редакція журналу «Міжнародний туризм», західні штати Америки презентувала американська туристична компанія «NewTours».

 

 

 

— Як ви примудряєтеся подорожувати всім світом без знання англійської мови?

 

— Крім української та російської, трішки володію французькою і знаю з півсотні англійських слів. Цього, виявляється, досить, щоб вирішувати комунікаційні питання в Європі й Америці. В інших країнах обходжуся жестами. Особливих проблем у спілкуванні з місцевими виникає мало. Навіть із дикими племенами в Ефіопії. Там я платив кожній «фотомоделі» по 3 бири (0,2$) за одне клацання фотокамери, і во­ни виконували всі мої забаганки — усміхнутися, подивитися ліворуч чи праворуч, не дивитися в камеру…

 

 

 

— Скільки ж ви світу побачили! Чи мож­ливо зберегти в пам’яті ту шалену кількість інформативних атак, які обрушувалися на вашу голову в мандрах світом?

 

— Побачив немало. Як писала про мене одна газета, «…на десять життів вистачить». Але кількість — не якість. Можна півсвіту пройти, а в голові й душі нічого не залишити. Частина людей інформаційні потоки сприймають слабко і без ентузіазму. Інформація ковзає по них і не проникає всередину. Все залежить від індивідуальних рис особи. І взагалі, мандри — це не тільки подолання простору пішки чи на транспорті. Можна сидіти в обсерваторії й, дивлячись на небо в телескоп, мандрувати космосом, а сидячи в геофізичній лабораторії, проникати в надра Землі. Кайф не менший!

 

Щодо пам’яті. Коли саме відбувалися певні події, запам’ятовую слабко. А ось деталі подій пригадую до дрібниць. Про фото, зроблені мною кілька десятиліть тому, можу розповісти з усією докладністю.

 

 

 

— Звідки у вас така велика любов до велосипеда?

 

— Він майже позбавив мене дискомфорту від міського транспорту в Києві. Я і влітку, і взимку долаю простір у місті на велосипеді. Авто використовую тільки на великі відстані. У закордонних мандрах вело теж безцінне, з ним я значно більше встигаю побачити, відчуваю ритм і чарівність життя на Землі. Наприклад, пішки вивчити мегаполіс Нью-Йорк неможливо, на це знадобилися б роки. На машині — дуже складно: проблеми зі знаками, зупинками, стоянками, трафіком… А на вело — жодних проблем, його навіть провозити в метро можна безкоштовно.

 

 

 

— Ризику у ваших мандрах багато?

 

— Достатньо. Але за довге життя я навчився його передбачати. Тому, як бачите, живий і здоровий.

 

 

 

— Які місцини на планеті найбільше запа­ли вам у душу?

 

 Запитання складне, бо всі цікаві по-своєму. Можливо, це Аляска, Таймир і безлюдні острови Полінезії. Серед міст — напевно, Нью-Йорк і Сингапур.

 

 

 

— Що у вашому житті, крім мандрів, гріє вам душу?

 

— Довго доведеться слухати, тому ось частковий перелік: сім’я, геофізика, друзі, розумні й неординарні люди, пісні Ніни Матвієнко та музика загалом, поезія, шахи, літній дощ, французькі вина, смак липового меду, запах ясмину…

 

 

 

— Помандруймо в часі. Ваш вік припав на період приголомшливих наукових відкриттів. Як це вплинуло на якість вашого буття, і чи наука здатна створити райське життя для всього людства у майбутньому?

 

— Моє життя починалося в часи гасових ламп, води з колодязя, тепла від дров і майже повної відсутності інформації про події за межами села. Нині завдяки відкриттю нейтрона атомна електростанція освітлює мою оселю і живить мій комп’ютер, із якого я дізнаюся ледь не про всі новини світу. Там я вичитав і про теорію сучасного генія — астрофізика Стівена Вільяма Гокінга. Він стверджує: «У людства немає майбутнього, якщо воно не використає космос або принципово не змінить на краще свої інтелектуальні, духовні та моральні якості». З іншого боку, саме відкриття нейтрона і «людський фактор» породили трагедію Хіросіми й Нагасакі.

 

 

 

— Як почуваєтесь у свої 80?

 

— Гірше став бачити і чути, але серце і ноги працюють пристойно. А «циганський ген» взагалі не старіє і, як завжди, мене провокує. Тому влітку я знову був вимушений мандрувати. Де і як — читайте в наступно­му номері «Міжнародного туризму».

 

 

 

— Ви казали, що вважаєте себе щасливою людиною. Тому наостанок — вічне запитан­ня: що для цього людині потрібно?

 

— Постійно щасливих людей не буває, цей стан швидкоплинний. Про щастя нічого нового не скажу, тільки адаптую до сучасності деякі настанови і думки, за якими намагалися щасливо жити ще стародавні майя та греки.

 

Людське життя — найрозкішніший суперподарунок Бога чи природи. І якщо ми його отримали, то безглуздо марнувати на гультяйство, конфлікти і руйнації. Треба квапитися насолодитися життям, активно й постійно роблячи його комфортнішим і красивішим для себе та інших. А ще треба жити в любові до людини і всього живого. Не скаржитися, не заздрити і не засуджувати. Чинити опір агресії. На життєві неприємності реагувати по-філософському та з гумором. Викиньте з голови хибний і поширений стереотип, ніби гроші, влада і слава зроблять вас щасливими. Шукайте щастя в духовній царині. Це рекомендували найрозумніші люди всіх часів і народів, вірте їм! А ще якомога більше рухайтеся, мандруйте, уважно слухайте і дивіться, пробуйте, смійтесь, насолоджуйтесь, аплодуйте і цілуйтеся. Не просипайте сходу сонця, не думайте про погане і не комплексуйте. Будуйте, народжуйте дітей і допома­гайте нужденним. Саджайте квіти і дерева. Якомога частіше усміхайтеся та даруйте компліменти. 

 


Адреса редакції:
вул. Кловський узвіз, 15, Київ, 01021
Тел./факс: 254-5190/93, 288-9625
Всі зауваження та питання просимо надсилати за електронною адресою intour.magazin@gmail.com

Всі права захищені. Міжнародний туризм, 2005.

Копіювання та передрук інформації з сайту дозволено тільки з письмової згоди Редакції.

Думка авторів публікацій не завжди відповідає думці редакції.

Відповідальність за достовірність фактів, власних назв та імен, інших відомостей несуть автори.


25 Міжнародний туристичний салон «Україна» - UITM’2018

Welcome to Georgia! National Tourism Award

16-я Азербайджанская Международная Выставка «Туризм и Путешествия»

Медицинский туризм

Міжнародна виставка «ТурЕКСПО»

МАНСАНА:: Туристична агенція. Відпочинок на морі. Екзотичний відпочинок. Екскурсійні тури. Гірськолижні тури.