Міжнародний туризм. Журнал про мандрівки та відпочинок детальний пошук

На головнуНаписати листа

Редакція Новини Архів Передплата Реклама Фотобанк
Міжнародний туризм Номер 6 VIP-клуб 80 країн і років
Номер 6 від 14 грудня 2017р.
Номер 6 від 14 грудня 2017р.
Welcome to Ukraine
В наступному номері

В номері 3'2018

ІНДІЯ БЛИЖЧЕ

ЛЕСЯ НІКІТЮК
По світу з усмішкою

ГЛАМУРНІ КАННИ
Наші на кінофесті

КУРОРТНИЙ КІПР
Подорож зі смаком

НАЦПАРКИ США
Американські гірки

ІСПАНІЯ

ГРЕЦІЯ

НІМЕЧЧИНА

ІТАЛІЯ

ФРАНЦІЯ

НЕПАЛ

ТУРЕЧЧИНА

АЛБАНІЯ

ЧЕХІЯ

ЄГИПЕТ

УКРАЇНА

 

 

 

 



VIP-клуб
Вояж-колекція
Україна чудес
Профі-тур
Троянда вітрів
Мандрівничий ряд
Живий світ
Modus Vivendi
Міністерство закордонних страв
Життя як свято
VIP-клуб
80 країн і роківВерсія для друку

Іван ДУДКІН народився в селі Великі Копаніна Херсонщині. Батько загинув на війні. У тяжкі повоєнні роки виживали удвох із мамою. Закінчив Київський державний університет імені Тараса Шевченка за спеціальністю «Геофізика». Працював у шахті на Луганщині, у журналі «Жінка» і понад 30 років — в Інституті геофізики імені Серафима Субботіна Національної академії наук України, у тому числі близько 4 років — у науково-дослідному центрі в місті Конакрі африканської країни Гвінея. Є членом двох національних спілок України — журналістів і фотохудожників. Має 52 роки сімейного стажу і двох синів.

 

«Абсолютно унікальна особистість», «талановитий фотограф», «самовідданий митець», «культурний посол», «екстремал за вдачею», «антидепресант за стилем життя», «людина фантастичної енергії», «мандрівник зі стажем усього життя»… Усе це в різний час сказано і написано про нього — одного з найвідоміших українських мандрівників і фотохудожників. У вересні йому виповнилося 80 років, а його творчій співпраці з нашим журналом — 20.

 

За його плечима — екстремальні лижні походи по Крайній півночі від Кольського півострова до Таймиру, гірські експедиції найвищої складності по Кавказу, Саянах, Тянь-Шаню, Піренеях, Гімалаях, Алясці… Пішки, на велосипеді, катамарані, автомобілі й автостопом він здолав десятки тисяч кілометрів у найцікавіших куточках світу. Уже в пенсійному віці за підтримки журналу «Міжнародний туризм» здійснив 33 цікаві подорожі.

 

Як геофізик Іван Дудкін брав участь у численних наукових експедиціях по Україні та за її межами, в тому числі в Африці, здійснив дві навколосвітні подорожі на науково-дослідних суднах.

 

Під час своїх блукань фотомайстер створив масштабну колекцію унікальних за експресією, інформативністю та естетичністю світлин про нашу Землю та її мешканців. Сотні найкращих із них друкувалися в нашому «МТ», іншій періодиці й навіть підручниках. Великий успіх мали його персональні фотовиставки у 24 містах України та за її межами.

 

 

 

— Іване Федотовичу, звідки у вас така гіперактивність? Може, це спадкове?

 

— Мої батьки і предки були селянами. Якби спрацювала професійна спадковість, то, може, ви б зараз брали інтерв’ю у відомого хлібороба. Але я гадаю, це все-таки витівки генетики. Ймовірно, природа за якісь мої гріхи чи благодіяння в минулому житті нагородила мене суперактивним «циганським» геном, який не дає мені спокою ні вдень, ні вночі. Я й уві сні часто літаю по світу. І щоразу сам собі кажу одне й те саме: «Ну, це вже точно не уві сні, а наяву! Літати — це так просто, змах рук — і ти в повітрі. І чому люди не літають?».

 

 

 

— А щось інше вам сниться? Жінки, гроші, престижні авто?..

 

— Хемінгуей із цього приводу писав, що в молодості постійною темою його снів були або красиві жінки, або жорстокі бійки, а в зрілому віці йому частіше снилися кра­сиві пейзажі. Що ж до мене, то жінки та діти — це моя велика і постійна фотомистецька пристрасть, тому створив масштабну фотоколекцію «Жінки та діти світу», яку часто показую на виставках. Щодо грошей і авто, то я від них відчуваю позитив, але не шаленію.

 

 

 

— Що шукаєте і на що полюєте «там, за горизонтом»? Може, вам бракує вдома зручного крісла і широкоформатного телевізора, щоб у комфорті мандрувати світом з Дімою Комаровим або з командою «Орел и решка»?

 

— Однозначно НЕ шукаю «вікно з морським краєвидом» і «все включено». Я в пошуках приголомшливого за насолодою «коктейлю» з вітру, туману, зірок, трав’яних запахів, екстриму, несподіваних зустрічей і безмежної краси нашої планети.

 

Телевізор у мене є, але вмикаю його рідко. Мандрувати з ним світами — те саме, що через екран нюхати французькі парфуми. Іноді дивлюся передачу «Круче всех» про таланти українських діток, вісті з фронту, погоду. Часом включаю і сесійну залу Верховної Ради, але без звуку. Тоді за жестами, мімікою, виразом обличчя, темпераментом і… біографічними даними промовців шукаю сучасні «реінкарнації» героїв «Мертвих душ» Миколи Гоголя. Так у мене виникла ціла галерея сучасних Чічікових, Собакевичів, Коробочок, Манілових, Ноздрьових… За нагоди їх фотографую — може, в майбутньому знадобиться новому українському генію, який напише «Мертві душі ХХІ».

 

 

 

— Мандруєте з групою чи одинаком?

 

— По-різному. Більшість моїх лижних походів по Крайній півночі була у складі груп по 6–8 людей. У горах Путорани (Таймир) із нами був ще й собака Норд. Там за температури 30–35 градусів морозу і відсутності людей на сотні кілометрів навколо мандрувати самому було б надзвичайно ризиковано, та й радості від такого мало. А більшість моїх велоподорожей я здійснював одинаком. Так мені комфортніше, хоча і певні незручності є.

 

 

 

— Ваші амбітні експедиції потребують значних фінансових витрат. Як ви вирішуєте це питання?

 

— Допомагають великий бурлацький досвід, вміння жити в мандрах ощадливо, меценати, профспілки, мої особисті заробітки, туристичні й рекламні агенції, редакція… Наприклад, велоподорож чотирма країнами Європи я здійснив власним коштом, мандрівку на Аляску фінансувало посольство США в Україні, подорож по Індії влаштувало мені міністерство з туризму цієї країни та редакція журналу «Міжнародний туризм», західні штати Америки презентувала американська туристична компанія «NewTours».

 

 

 

— Як ви примудряєтеся подорожувати всім світом без знання англійської мови?

 

— Крім української та російської, трішки володію французькою і знаю з півсотні англійських слів. Цього, виявляється, досить, щоб вирішувати комунікаційні питання в Європі й Америці. В інших країнах обходжуся жестами. Особливих проблем у спілкуванні з місцевими виникає мало. Навіть із дикими племенами в Ефіопії. Там я платив кожній «фотомоделі» по 3 бири (0,2$) за одне клацання фотокамери, і во­ни виконували всі мої забаганки — усміхнутися, подивитися ліворуч чи праворуч, не дивитися в камеру…

 

 

 

— Скільки ж ви світу побачили! Чи мож­ливо зберегти в пам’яті ту шалену кількість інформативних атак, які обрушувалися на вашу голову в мандрах світом?

 

— Побачив немало. Як писала про мене одна газета, «…на десять життів вистачить». Але кількість — не якість. Можна півсвіту пройти, а в голові й душі нічого не залишити. Частина людей інформаційні потоки сприймають слабко і без ентузіазму. Інформація ковзає по них і не проникає всередину. Все залежить від індивідуальних рис особи. І взагалі, мандри — це не тільки подолання простору пішки чи на транспорті. Можна сидіти в обсерваторії й, дивлячись на небо в телескоп, мандрувати космосом, а сидячи в геофізичній лабораторії, проникати в надра Землі. Кайф не менший!

 

Щодо пам’яті. Коли саме відбувалися певні події, запам’ятовую слабко. А ось деталі подій пригадую до дрібниць. Про фото, зроблені мною кілька десятиліть тому, можу розповісти з усією докладністю.

 

 

 

— Звідки у вас така велика любов до велосипеда?

 

— Він майже позбавив мене дискомфорту від міського транспорту в Києві. Я і влітку, і взимку долаю простір у місті на велосипеді. Авто використовую тільки на великі відстані. У закордонних мандрах вело теж безцінне, з ним я значно більше встигаю побачити, відчуваю ритм і чарівність життя на Землі. Наприклад, пішки вивчити мегаполіс Нью-Йорк неможливо, на це знадобилися б роки. На машині — дуже складно: проблеми зі знаками, зупинками, стоянками, трафіком… А на вело — жодних проблем, його навіть провозити в метро можна безкоштовно.

 

 

 

— Ризику у ваших мандрах багато?

 

— Достатньо. Але за довге життя я навчився його передбачати. Тому, як бачите, живий і здоровий.

 

 

 

— Які місцини на планеті найбільше запа­ли вам у душу?

 

 Запитання складне, бо всі цікаві по-своєму. Можливо, це Аляска, Таймир і безлюдні острови Полінезії. Серед міст — напевно, Нью-Йорк і Сингапур.

 

 

 

— Що у вашому житті, крім мандрів, гріє вам душу?

 

— Довго доведеться слухати, тому ось частковий перелік: сім’я, геофізика, друзі, розумні й неординарні люди, пісні Ніни Матвієнко та музика загалом, поезія, шахи, літній дощ, французькі вина, смак липового меду, запах ясмину…

 

 

 

— Помандруймо в часі. Ваш вік припав на період приголомшливих наукових відкриттів. Як це вплинуло на якість вашого буття, і чи наука здатна створити райське життя для всього людства у майбутньому?

 

— Моє життя починалося в часи гасових ламп, води з колодязя, тепла від дров і майже повної відсутності інформації про події за межами села. Нині завдяки відкриттю нейтрона атомна електростанція освітлює мою оселю і живить мій комп’ютер, із якого я дізнаюся ледь не про всі новини світу. Там я вичитав і про теорію сучасного генія — астрофізика Стівена Вільяма Гокінга. Він стверджує: «У людства немає майбутнього, якщо воно не використає космос або принципово не змінить на краще свої інтелектуальні, духовні та моральні якості». З іншого боку, саме відкриття нейтрона і «людський фактор» породили трагедію Хіросіми й Нагасакі.

 

 

 

— Як почуваєтесь у свої 80?

 

— Гірше став бачити і чути, але серце і ноги працюють пристойно. А «циганський ген» взагалі не старіє і, як завжди, мене провокує. Тому влітку я знову був вимушений мандрувати. Де і як — читайте в наступно­му номері «Міжнародного туризму».

 

 

 

— Ви казали, що вважаєте себе щасливою людиною. Тому наостанок — вічне запитан­ня: що для цього людині потрібно?

 

— Постійно щасливих людей не буває, цей стан швидкоплинний. Про щастя нічого нового не скажу, тільки адаптую до сучасності деякі настанови і думки, за якими намагалися щасливо жити ще стародавні майя та греки.

 

Людське життя — найрозкішніший суперподарунок Бога чи природи. І якщо ми його отримали, то безглуздо марнувати на гультяйство, конфлікти і руйнації. Треба квапитися насолодитися життям, активно й постійно роблячи його комфортнішим і красивішим для себе та інших. А ще треба жити в любові до людини і всього живого. Не скаржитися, не заздрити і не засуджувати. Чинити опір агресії. На життєві неприємності реагувати по-філософському та з гумором. Викиньте з голови хибний і поширений стереотип, ніби гроші, влада і слава зроблять вас щасливими. Шукайте щастя в духовній царині. Це рекомендували найрозумніші люди всіх часів і народів, вірте їм! А ще якомога більше рухайтеся, мандруйте, уважно слухайте і дивіться, пробуйте, смійтесь, насолоджуйтесь, аплодуйте і цілуйтеся. Не просипайте сходу сонця, не думайте про погане і не комплексуйте. Будуйте, народжуйте дітей і допома­гайте нужденним. Саджайте квіти і дерева. Якомога частіше усміхайтеся та даруйте компліменти. 

 


Адреса редакції:
вул. Кловський узвіз, 15, Київ, 01021
Тел./факс: 254-5190/93, 288-9625
Всі зауваження та питання просимо надсилати за електронною адресою intour.magazin@gmail.com

Всі права захищені. Міжнародний туризм, 2005.

Копіювання та передрук інформації з сайту дозволено тільки з письмової згоди Редакції.

Думка авторів публікацій не завжди відповідає думці редакції.

Відповідальність за достовірність фактів, власних назв та імен, інших відомостей несуть автори.


Туристична виставка UІTT

Welcome to Georgia! National Tourism Award

16-я Азербайджанская Международная Выставка «Туризм и Путешествия»

Медицинский туризм

18-а міжнародна виставка-ярмарок «ТурЕКСПО»

МАНСАНА:: Туристична агенція. Відпочинок на морі. Екзотичний відпочинок. Екскурсійні тури. Гірськолижні тури.