Міжнародний туризм. Журнал про мандрівки та відпочинок детальний пошук

На головнуНаписати листа

Редакція Новини Архів Передплата Реклама Фотобанк
Міжнародний туризм Номер 5 Україна чудес Вівтарі Трипілля
Номер 5 від 19 вересня 2017р.
Номер 5 від 19 вересня 2017р.
Welcome to Ukraine
В наступному номері

В номері 6'2017

ІШГЛЬ
Зіркова зима

ВІТАЛІЙ ЗОРІН
Екстрим і рекорди

ТАЇЛАНД
Новий шлях до Пхукету

МАРОККО
Драйв в пустелі

ТЕРМІТИ
Схована цивілізація

НОВИЙ РІК
народів світу

АВСТРІЯ

ШВЕЦІЯ

СЛОВЕНІЯ

АРУБА

ЗІМБАБВЕ

НЕПАЛ

МАЛАЙЗІЯ

ГРУЗІЯ

УКРАЇНА

 

 

 

 



VIP-клуб
Вояж-колекція
Україна чудес
Мандруйте на здоров'я
Terra Incognita
Профі-тур
Троянда вітрів
Життя як свято
Дива заморські
Україна чудес
Вівтарі ТрипілляВерсія для друку
Автор: Михайло ВІДЕЙКО, Наталія МИХАЙЛОВА. Фото Михайла ВІДЕЙКА.

Стародавню святиню виявили в Небелівському поселенні (Кіровоградщина), яке існувало за 4000– 3900 років до н. е. Над об’єктом працювала міжнародна команда — українські та британські археологи. 2015 року на ІІ Шанхайському всесвітньому археологічному конгресі цей проект внесли до десятки найкращих у світі серед інших того самого профілю.

 

 

 

Звідки ви, трипільці?

 

Уперше про трипільську культуру заговорили після 1899 року, коли Вікентій Хвойка розповів на археологічному з’їзді в Києві про виявлені ним залишки спалених будівель і дивний посуд із різьбленим та мальованим орнаментом. Ці та подібні знахідки, зроблені у різних країнах Європи, призвели до революційних змін в уявленнях про дописемну історію людства. Великі глинобитні споруди, майстерно орнаментований посуд, витончені жіночі статуетки, мідна зброя — все це свідчило про існування у давніх мешканців нашого континенту розвинутого хліборобства, досконалого гончарного і металургійного ремесел, складної системи культово-ідеологічних уявлень.

 

Подальші дослідження вказали на те, що ареал так званої «культури мальованої кераміки» виходить далеко за межі України. Нині вживають термін «культурна спільність Трипілля – Кукутень». Вона проіснувала понад дві тисячі років. Її територія нині поділена між Румунією, Молдовою та Україною.

 

До речі, поселення біля румунського села Кукутень виявили за кілька років до відкриття Хвойки. А ще на 15 років раніше почали вивчати поселення з мальованим посудом у Галичині. Однак знадобилося зо три десятки років, аби науковці звели все до одного культурного феномену.

 

Ще довше визначали прабатьківщину цих племен і період їхнього виходу на арену історії. Припускають, що перші носії культури Кукутень мешкали на землях між західними схилами Карпат і середнім Дністром близько 7000 років тому. Вони були спадкоємцями землеробських неолітичних племен Європи.

 

Саме у Карпатсько-Дністровському регіоні були створені перші взірці трипільського посуду. На відміну від мальованої кераміки, притаманної кукутенцям, ранньотрипільські вишукані горщики, «фруктівниці» та загадкові біноклеподібні посудини прикрашалися складними заглибленими рисунками. Тобто минуло кількасот років, перш ніж трипільцям вдалося відродити загублене їхніми предками мистецтво малювання на глині (а його знали хлібороби Анатолії ще за два тисячоліття до появи трипільців). І ось близько середини V тисячоліття до Христа місцеве декоративне мистецтво вибухнуло феєрверком барвистих орнаментів.

 

 

 

Мегаструктура

 

Українсько-британський проект під керівництвом відомого у світі українського трипіллязнавця Михайла Відейка та професора Даремського університету Джона Чапмена розпочався у 2009 році з магнітної зйомки на теренах культурної спільноти Кукутень-Трипілля.

 

Було прийнято рішення обстежити археологічне поселення Небелівка у межиріччі Південного Бугу. За два тижні під палючим сонцем британські геофізики переміряли близько десятої частини його території. Інформацію просто в полі «зливали» на ноутбук, і на екрані з’являлися так звані «аномалії» — зображення того, що заховане під землею, вкритою соняхами. Поступово окреслювалися прямокутні фігури — рештки спалених трипільських жител.

 

Зрештою одного дня сталося давно очікуване диво: на моніторі з’явилося ДЕЩО, яке нагадувало прямокутну структуру розмірами 20 5 60 метрів. Вона була у кілька разів більшою за всі доти відомі трипільські будівлі. Учасники міжнародного проекту відразу розпочали лінгвістично-археологічні дискусії й у результаті прийняли міжнародну назву цього феномену — «мегаструктура».

 

 

 

Прадавні мегаполіси?

 

В епоху Середнього Трипілля стався справжній «демографічний вибух», на території між Карпатами та Дніпром. Це період розквіту для тодішньої культури і своєрідне Ельдорадо мідного віку для сучасних археологів. Найцікавішим виявилося межиріччя Дніпра та Південного Бугу. Саме тут знайдено величезні поселення площею десятки й сотні гектарів. Деякі науковці називають їх протомістами. За даними останніх археологічних досліджень і радіовуглецевих аналізів, у таких місцях могли одночасно мешкати 10–15 тисяч людей, а може, й більше. Епоха протоміст тривала майже тисячоліття, приблизно від 4200 до 3400 року до н. е.

 

Протоміста довго вважались унікальним явищем, характерним лише для Побужжя. Але завдяки інтенсивним археологічним роботам останніх років виявилося, що й на захід від спільноти Кукутень-Трипілля були свої протоміста. І хоча вони менші, але постали раніше, ще у першій половині V тисячоліття до Христа. Стало зрозуміло, що відкривається нова, зовсім не відома сторінка історії Давньої Європи, для прочитання якої українська територія має ключове значення.

 

Відкриття величезних поселень одразу викликало запеклі дискусії між археологами, що ж саме вони досліджують: звичайні стародавні села, тільки великі, чи перші кроки урбанізації на Європейському континенті. Багато хто переконував: «справжні» міста передбачають монументальні храми, укріплення, ремісничі квартали... На трипільських суперпоселеннях в Україні до останніх років таких грандіозних знахідок не було. Та ось…

 

 

 

Проект у дії

 

Не складно підрахувати, що площа розкопу на місці відкритої «мегаструктури» мала б становити щонайменше 1500 квадратних метрів. І дослідити її слід було за один сезон — півтора-два місяці. Тобто учасникам експедиції належало перемістити тисячі кубів землі. Ані в Інституту археології, ані у Даремського університету бюджети на це не були розраховані. Кошти знайшлись у британському фонді «Arts and Humanities Research Council» (AHRC). Додавсь і грант від журналу «National Geographic».

 

І ось у червні 2012 року доктор Михайло Відейко та професор Джон Чапмен прибули на місце розкопок. До них приєднався передовий загін української команди, а ще за кілька днів, перетнувши Ла-Манш і Європу, бусиком до Небелівки прикотили британські археологи. Коли на врочисте відкриття розкопок завітав голова облдержадміністрації, вони вже виглядали солідно: мурашник із півсотні людей на площі триста квадратних метрів, усі копали, розчищали, креслили, вимірювали…

 

За чотири тижні вдалося повністю розкрити рештки споруди. Найскладнішим завданням було розчистити її залишки, не зсунувши при цьому тисячі грудок обпаленої глини, якими були засипані деталі інтер’єрів та інші врятовані знахідки.

 

 

 

Таємниці глиняних «майданчиків»

 

Ще наприкінці XIX століття у трипільських поселеннях археологи виявили дивні настили з обпаленої глини, які назвали «майданчиками». Після широкомасштабних досліджень вони дійшли висновку, що це залишки побутових і господарських споруд. Трипільські будівлі являли собою складні конструкції з дерев’яними стінами та перекриттями, обмащеними глиною.

 

На допомогу археології прийшла геофізика. Завдяки магнітній зйомці було створено точні плани поселень, на яких зафіксовано рештки жител і господарських ям, гончарні горни, укріплення і навіть храми. Часом на екрані можна навіть побачити стежки між спорудами!

 

Існує переконання, що у своїх поселеннях трипільці жили по 50–70 років. Але чому глиняне обмащення стін обпечене? Питання, на яке деякі археологи і досі не можуть дати раціональної відповіді. За однією з гіпотез, мешканці спалювали свої будинки, назавжди залишаючи поселення.

 

Спробуймо уявити собі цей жахливо-величний ритуал. Люди, змушені з не відомих нам причин покинути свої оселі, складають пожитки на сани і вирушають у далеку путь. Озираючись, вони бачать, як одна за одною займаються їхні домівки. Спалахи ритуального полум’я світять на десятки кілометрів, зачаровуючи і відлякуючи сусідів…

 

 

 

Вівтарі

 

Наприкінці липня перед дослідниками постав величезний прямокутний завал обпаленої глини. Це окрема споруда, зведена з використанням традиційних трипільських будівельних матеріалів (глина, солома, деревина) й потім спалена, як і сотні інших будівель, розкопаних поколіннями археологів.

 

Наступне завдання стало для експедиції справжнім викликом: треба було сфотографувати величезний розкоп. Британці виписали з далекої Австралії пана Марка, який привіз із собою повітряного змія, до якого чіплялася платформа з радіокерованою камерою.

 

Знімок згори дав змогу оцінити загальну картину: споруда складалася з прямокутників зі стороною від 3,5 до 4,5 метра. Розбирання завалів показало відбитки дерев’яних колод, колотого дерева й мотузок, які колись притримували конструкцію — імовірно, на стадії монтажу. Таке застосування мотузок відоме і в неолітичній архітектурі Європи, й у традиційних дерев’яних спорудах пізнішого часу на просторах від України до Японії.

 

Отже, при будівництві мегаструктури трипільці використали практично той самий набір конструктивних рішень, що й на своїх звичайних будівлях: накати з розколотих колод, обмащені глиною. При цьому застосовано «модульний» принцип: велика споруда складалася з «клітинок» розміром

 

4 х 4 метри.

 

Але справжня сенсація чекала попереду. З-під завалу звільнили рештки семи глиняних вимосток, які дослідники одностайно визнали вівтарями. Жодними епітетами не можна передати емоції, які викликала ця знахідка в археологів! Адже колись до цих вівтарів приходили тисячі прочан. Щоб зберегти святилища якнайдовше, дбайливі господарі храму неодноразово ремонтували їх, накладаючи на них нові шари глини.

 

Один вівтар завдяки реставратору обласного музею Святославу Федорову був збережений у вигляді моноліту. Тепер експонат прикрашає історико-краєзнавчий музей у Кропивницькому разом зі знайденими в мегаструктурі посудинами.

 

 

 

Трипільський модерн

 

Що найдужче відрізняє Трипілля від інших землеробських культур і робить його таким принадним?

 

Насамперед — трипільська кераміка. Всім землеробським народам був притаманний звичай розмальовувати посуд. Але різноманітність форм, кольорів і орнаментів трипільської кераміки унікальна. Це був справжній первісний модерн. Кожний регіон мав свої традиції. Якщо у Подністров’ї посуд розписували багатобарвними візерунками, то в Побужжі панував коричневий і чорний розпис на палевому тлі, а в Подніпров’ї прокреслювали орнаменти по сирій глині.

 

Ще одна загадка — призначення посуду. Щедро орнаментований парадний посуд мав такі складні форми, що навіть важко уявити, як можна було ним користуватися. Наприклад, «грушоподібні» горщики з широкими плічками та невеликим отвором. Може, їх доповнювали «шоломоподібні» посудини — миски або кришки? Вази на високих порожнистих піддонах з отворами — це «фруктівниці» чи курильниці для невідомого зілля? Тарілочки на чотирьох ніжках, із голівками рогатих тварин замість ручок — для чого вони? І нарешті, найбільша трипільська інтрига — «біноклеподібні» посудини: два з’єднаних перетинками циліндри з наскрізними вертикальними отворами, які мали безліч модифікацій — і безліч сучасних інтерпретацій свого призначення. Немає сумнівів лише в одному: ці витончені й дивовижні керамічні вироби використовувалися під час містичних ритуалів, які мали сприяти священному шлюбу між Матір’ю Землею та Отцем Небом, гарантувати народження врожаю.

 

Усі ці знахідки складаються з розрізнених черепків. Спочатку археологи знаходять їх, потім обережно миють у розчині соляної кислоти. На поверхні поступово проступають обриси загадкового орнаменту. А тоді починається найцікавіше — гра у величезні барвисті пазли. Серед десятків фрагментів треба знайти два сусідні, перевірити їхню спорідненість за слідами обробки на внутрішній поверхні й нарешті «посадити» черепки один на один. І ось після багатоденних пошуків збирається абсолютно ціла посудина. Відчуття гладенької, лагідної поверхні трипільського посуду пальці запам’ятовують надовго…

 

Не так давно трипіллязнавці отримали ще одну сенсацію: невідомі раніше багатоканальні гончарні горни для випалу мальованого посуду — найдавніші в Європі! Це вражає: уже близько 6000 років тому трипільці використовували такі ж досконалі горни, як і майстри стародавнього Криту 3100 років тому.

 

 

 

І це лише початок

 

Хоч би які дискусії точилися навколо призначення мегаспоруди, всі зійшлися на тому, що вона мала суспільне значення. На нашу думку, це був головний храм протоміста. За скромними підрахунками, лише на одному поверсі небелівського храму одночасно могли перебувати не менше півтисячі людей. А на майдані за потреби могли зібратися чи не всі мешканці селища.

 

Враховуючи, що головний вхід скеровано на схід, напевно, головним святом, яке відзначали тут, міг бути день літнього сонцестояння. Такий собі трипільський «Храм сонця». Хоча в експедиції прижилася інша назва — «Храм семи вівтарів».

 

Нині на місці розкопок давнього храму ростуть кукурудза та соняхи. Ніщо, здається, не нагадує про давню споруду, повністю розкопану археологами й розібрану уламок за уламком. Та на супутникових знімках, які всяк охочий побачить у «Гуглі», можна помітити на цьому місці вибілену пляму діаметром зо дві сотні метрів. Це сліди котловану, з якого трипільці брали глину на спорудження святині. А на небелівських полях іще чекають на дослідників сотні трипільських жител, понад десяток храмів менших розмірів тощо. Археологам, перевіряючи «аномалії» на геофізичних планах, вдалося виявити (і вже частково дослідити) у давніх поселеннях-гігантах і укріплення, і гончарні горни — все, що притаманне стародавнім містам та чого так бракувало раніше для розуміння трипільських протоміст.

 

Навіть того, що вже знайдено геофізиками, вистачить розкопувати ледь не до кінця ХХІ століття. 

 


Адреса редакції:
вул. Кловський узвіз, 15, Київ, 01021
Тел./факс: 254-5190/93, 288-9625
Всі зауваження та питання просимо надсилати за електронною адресою intour.magazin@gmail.com

Всі права захищені. Міжнародний туризм, 2005.

Копіювання та передрук інформації з сайту дозволено тільки з письмової згоди Редакції.

Думка авторів публікацій не завжди відповідає думці редакції.

Відповідальність за достовірність фактів, власних назв та імен, інших відомостей несуть автори.


Туристична виставка UІTT

Welcome to Georgia! National Tourism Award

16-я Азербайджанская Международная Выставка «Туризм и Путешествия»

Медицинский туризм

18-а міжнародна виставка-ярмарок «ТурЕКСПО»

МАНСАНА:: Туристична агенція. Відпочинок на морі. Екзотичний відпочинок. Екскурсійні тури. Гірськолижні тури.