Міжнародний туризм. Журнал про мандрівки та відпочинок детальний пошук

На головнуНаписати листа

Редакція Новини Архів Передплата Реклама Фотобанк
Міжнародний туризм Номер 5 Україна чудес Культ предків (продовження)
Номер 5 від 19 вересня 2017р.
Номер 5 від 19 вересня 2017р.
Welcome to Ukraine
В наступному номері

В номері 6'2017

ІШГЛЬ
Зіркова зима

ВІТАЛІЙ ЗОРІН
Екстрим і рекорди

ТАЇЛАНД
Новий шлях до Пхукету

МАРОККО
Драйв в пустелі

ТЕРМІТИ
Схована цивілізація

НОВИЙ РІК
народів світу

АВСТРІЯ

ШВЕЦІЯ

СЛОВЕНІЯ

АРУБА

ЗІМБАБВЕ

НЕПАЛ

МАЛАЙЗІЯ

ГРУЗІЯ

УКРАЇНА

 

 

 

 



VIP-клуб
Вояж-колекція
Україна чудес
Мандруйте на здоров'я
Terra Incognita
Профі-тур
Троянда вітрів
Життя як свято
Дива заморські
Україна чудес
Культ предків (продовження)Версія для друку

ВДОВИНИЙ ОБІД

 

село Бабин на Івано-Франківщині

 

Вдови та магічні числа 

 

 

 

На Гуцульщині зберігся особливий звичай, який допомагає замовити здоров'я та привернути удачу. Без жодних екстрасенсів! Зате — з магічними числами та особливими людьми.

 

Теплий осінній день, прозоре небо, листя на деревах починає жовкнути — нам з етнографом Олексієм Долею пощастило побачити Карпати у найгарнішу пору року.

 

Але нас цікавлять не краєвиди, а вдовиний обід. Ця особлива традиція збереглась у кількох селах Косівського району. Тут на спеціальний обід запрошують вдів, щоб ті прочитали певні молитви за здоров'я на прохання замовника. «Я ніде такого не чув, — інтригує Доля. — Це особлива традиція саме на Гуцульщині. Переважно роблять поминальні обіди».

 

Вважають, що вдови мають велику силу молитви. Їх має бути 9. Якщо можливості замовника обмежені або немає часу, може бути інша непарна кількість — 7, 5 або 3. Обід не можна замовляти у кафе або ресторані, господарі мають приготувати його вдома власними руками. Кожній вдові треба зробити спеціальний подарунок, а також замовити, за кого молитися — це може бути одна людина, за яку молитимуться всі, або різні, але не більше, аніж одне ім'я на одну вдову.

 

У Карпатах розповідають про випадки чудесних зцілень і різні дивовижні історії, які трапилися після проведення вдовиних обідів.

 

 

 

Дев'ять вдів

 

Трясемося грунтовкою до села Бабин і зупиняємося біля магазину без вивіски. Нас зустрічає Володимир Щибря з пакунками калачів у руках. Це Долин колега, він живе у Києві та колекціонує народні строї. Його дружина Ганна родом із цього села. Подружжя приїхало до матері показати первістка, якому лише 7 тижнів від народження. Ганнина мама Марія Гелетюк — удова, її часто запрошують на вдовині обіди, та цього разу обід влаштовує вона сама.

 

Володимир веде нас до тещиної хати. Йти недалеко, зате вгору. Підіймаємося, захекані, й завмираємо від захвату — усе село і навколишні гори як на долоні. Перед хатою пахнуть квіти, у візочку спить немовля, на кухні пораються жінки.

 

Пані Марія втратила чоловіка 24 роки тому, має сина і дочку, онуків. Сьогоднішній обід саме за них. «Люди на це надіються — каже пані Марія. — Як якась біда, хтось захворів чи що, то зразу — вдовиний обід. Аби три одовиці були, то зварити їсти і молитися. У нас так прийнято». Жінка трохи лукавить. Просто зварити їсти не годиться, обід тут готують як на весілля. Але пити дають лише воду. Пригостити вдів вином можна лише після всіх молитов.

 

Ганна накриває стіл у кімнаті, де на стінах висять ікони та весільні фото. Вона згадує історію, яка трапилася років п'ять тому: «Був екстрений випадок, дівчинка випала з другого поверху на бетон. Довезли ледь живу у Франківськ. Зразу закликали жінок, і вони молилися. Вижила, тепер відмінниця у школі». Ганна готує кожній вдові спеціальний подарунок «подавник»: нова миска, наповнена цукерками, зверху калач.

 

Виходимо надвір зустрічати вдів. Жінки сідають на лавочці під хатою, звідки видно все село. Розповідають, що іноді йти на обід доводиться далеко, ще й за поганої погоди, а молитися довго, на колінах. Якщо господарі хочуть молитву немічної старенької, несуть гарячий обід їй додому, а вона молиться вдома у той же час, що й решта.

 

У селі вісімдесят вдів, тож запрошувати є кого. Взагалі до них тут особливе ставлення. «Одовиця би не перейшла, як іде до шлюбу, одовиця би не була перша на вісілє, дуже боєси одовиці. Але як біда, запросє аби яка вона була. Бо одовиця та й сирота — це є на одній мірці», — розповідає пані Василина. І попереджає, що особливо варто стерегтися вдовиних сліз. «Одовині сльози дуже погані, як одовиця плаче на когось. Не треба клятьби, вона заплаче — і всьо. Бо вона дуже бідована».

 

 

 

Таїнство

 

Жінок запрошують до хати. Пані Марія подає кожній «подавник», кажучи: «За здоров'я Сергійка/Петруся/Матвійка», а та бере миску із цукерками та калач і відповідає: «Прости Біг!». Вдови опускаються на коліна і починають молитися. Мають 40 разів прочитати «Отче наш», 40 разів — «Богородице діво» та інші молитви. Це триває хвилин сорок. Господарі виходять, у кімнаті стає тихо, чути лише шепіт.

 

Мені здається, наче якась енергія незримо наповнює хату. А за вікном шумлять Карпати. Відчуття таке, що аж мурашки по шкірі. І не тільки в мене. «Я вам скажу чесно, коли вони почали молитись — оця тиша, оця молитва — таке щось, як на Великдень, — ділиться враженнями Олексій Доля. — Це не просто молитва, це таїнство».

 

Вдови обідають, але господарі з ними не сідають, лише подають гарячі страви та припрошують. У Карпатах кажуть: гості погано їли, бо господарі погано просили. Хоча до таких страв і просити не треба. Канапки, салати, холодець, голубці, відбивні, смажена риба, котлети з вареною картоплею, а на солодке — пампушки в цукровій пудрі. В кінці гарячим подають банош із бринзою.

 

За столом вдови обмінюються останніми новинами, розпитують господарів і милуються немовлям, яке Ганна винесла показати. Вивела синів і невістка, теж Ганна. Діти поводяться чемно, поважно відповідають на запитання, демонструють вихованість.

 

Вдови дякують за обід, знову стають на коліна й проказують молитви.

 

У кінці Володимир відкорковує вино. Наливає лише в одну чарку та подає матері. Пані Марія п'є до однієї з вдів, наливає вина у ту саму чарку і подає тій, до якої вона пила, а та п'є до наступної і так по колу. Вдови бажають господарям усякого добра, а ті відповідають: «Прости Біг».

 

І всі розходяться по горах. А ми спускаємося вниз щасливі, що знайшли нетуристичну магію в туристичних Карпатах.

 

 

 

ДМИТРІВСЬКА ПОМИНАЛЬНА СУБОТА

 

село Крупове на Рівненщині

 

Як нагодувати душі

 

 

 

Теплий осінній день, прозоре небо, листя на деревах починає На Поліссі Дмитрівська

 

поминальна субота вважається одним із трьох найбільших

 

поминальних днів у році.

 

На неї печуть хлібину, гарячою розламують і парою годують душі померлих родичів.

 

Дорогою згадуємо найбільші поминальні дні: Проводи, Троїцька і Дмитрівська суботи. На півночі України їх називали «дідами». «Полісся зберегло дуже давню традицію, — каже етнограф Олексій Доля. — Навіть сама назва «діди» означає поминання дідів, предків». Правду кажучи, поминань у народних звичаях виявилося значно більше, ніж я очікувала, і вони мало досліджені. У радянський час науковці відкидали їх, бо вважали церковними, а церква — навпаки, народними. До того ж люди самі перетворюють поминання на банальні пиятики. На Поліссі досі справляють не лише «діди», а й «баби», тобто окремо чоловічі та жіночі поминальні дні. І вірять: якщо їх не провести, померлі снитимуться з претензіями.

 

Село Крупове Дубровицького району. Біля дерев'яної хати під калиною і горобиною нас зустрічають дві Ніни Рабчевські. Ніна Михайлівна — керівник відомого на всю Україну ансамблю «Берегиня» та Ніна Іванівна — учасниця цього колективу і господиня хати. Жінки пояснюють збіг: їхні свекри — рідні брати, а ім'я — найпопулярніше у селі.

 

Поки роздивляюся старовинну серпанкову сорочку господині, вона місить тісто на хліб і ставить у тепло, аби підходило. А тоді йде до печі, яку жартома називає мультиваркою. Затоплює її по-старому, лучиною, і готує пісний борщ та пшоняну кашу. Причому борщ на Поліссі готують без буряків, зате з квашеною капустою, пшоном та грибами. Страви парують у печі, а жінки заводять пісню.

 

 

 

Зв'язок із потойбіччям

 

Дмитрівські «діди» у Круповому називають «литовськими». Біля села проходить Литовський шлях. У селі є легенда, що колись тим шляхом ішли якісь святі старці, чомусь їх назвали литовцями. До кого вони заходили до хати, справляють «литовські діди» на Дмитрівську суботу, до кого ні — поминають на Михайла. Шлях той, кажуть, ніколи не заростає.

 

Як страви були готові, Ніна Іванівна посадила у піч хліб. І почала розповідати історію кількарічної давнини. Мовляв, у сусідів баба померла давно, родичі не справили «дідів». Баба прийшла уві сні до сусідки та й каже, що не йде додому, бо там нічого їсти. «Завше казали: щось не звари, а «діди» звари, — пояснює Ніна Іванівна. — Бо мертві ображаються, починають сниться да ходять. Ходять ноччю да лякають. Може, то у сні. Але як не догодиш, то будуть ходить». А Ніна Михайлівна згадала, що одного разу їй снилася покійна свекруха і сварила, що не поминає її матір, а другого разу вона ж попередила про небезпеку. «Якийсь зв'язок із потойбіччям є», — робить висновок жінка.

 

На Поліссі поминають померлих не лише у спеціальні дні, а й кличуть їх вечеряти на Святвечір.

 

 

 

Тіні до світанку

 

Хата наповнюється людьми, мов казкова рукавичка. Чоловік, невістка, онуки, племінники — на вечерю сходиться вся родина. Стіл накривають старовинною тканою скатертиною, запалюють свічку. Господиня проказує молитву, розламує свіжий хліб, щоб пішла пара. Кожен має з'їсти хоча б по три ложки кожної страви. По вечері — знову молитва. Хліб, усі страви і навіть ложки залишають на столі до ранку. «Як живі повечеряли, то від стола відходять. Залишають, бо мертві приходять», — пояснює Ніна Михайлівна. Ми прощаємося до ранку. Хліб і страви ще довго парують на столі. А вогник свічки кидає на стіни довгі тіні.

 

Над Поліссям встає морозяний світанок, ми знову у Круповому. Поки не почалася служба у церкві, готуватимемо святковий обід: борщ із м'ясом та пшоном, куліш, пшоняну кашу з молоком і яйцем та гречану кашу на молоці. «Це давня крупа, — пояснює засилля пшона етнограф. — Із нею готують найдавніші страви».

 

На столі все так і лежить, як учора залишили. Питаю господиню, чи приходили «діди»? Може, якось шаруділи? «Приходили, — без найменшого сумніву відповідає Ніна Іванівна. — Але як шарудять, то вони не прияють. Якщо спокійно, оце добре». Значить, «діди» повечеряли і тепер цілком задоволені. Господиня заправляє страви приправами та закриває піч, «щоб умлівало». Ми з Долею умліваємо від ароматів.

 

 

 

Світло

 

У невеликій церкві повно людей, посередині стіл палає свічками над панахидами. Священик зачитує записки з іменами померлих. Раз така нагода, ми додаємо і свої. Під час молитви з незнайомими людьми у маленькій поліській церкві, на душі стає якось світліше.

 

У хаті господиня доручає мені приготувати старовинне коливо — поламати руками хлібину і залити свяченою водою з медом. Вона називає це коливо «настояще». Знову молимося, сідаємо за стіл. Господиня кладе кожної страви по три ложки в одну миску і ставить ложку — це для душ. Пізніше вміст цієї миски пустять на воду або згодують дитині, яка боїться громовиці.

 

Куштуємо коливо і споживаємо святковий поминальний обід. А потім прощаємося, залишаючи серпанковий край, і згадуємо пару, що увечері при свічці йшла від страв, та довгі тіні на стінах. Таке не забувається.

 


Адреса редакції:
вул. Кловський узвіз, 15, Київ, 01021
Тел./факс: 254-5190/93, 288-9625
Всі зауваження та питання просимо надсилати за електронною адресою intour.magazin@gmail.com

Всі права захищені. Міжнародний туризм, 2005.

Копіювання та передрук інформації з сайту дозволено тільки з письмової згоди Редакції.

Думка авторів публікацій не завжди відповідає думці редакції.

Відповідальність за достовірність фактів, власних назв та імен, інших відомостей несуть автори.


Туристична виставка UІTT

Welcome to Georgia! National Tourism Award

16-я Азербайджанская Международная Выставка «Туризм и Путешествия»

Медицинский туризм

18-а міжнародна виставка-ярмарок «ТурЕКСПО»

МАНСАНА:: Туристична агенція. Відпочинок на морі. Екзотичний відпочинок. Екскурсійні тури. Гірськолижні тури.