Міжнародний туризм. Журнал про мандрівки та відпочинок детальний пошук

На головнуНаписати листа

Редакція Новини Архів Передплата Реклама Фотобанк
Міжнародний туризм Номер 5 Вояж-колекція Мрії про свободу
Номер 5 від 19 вересня 2017р.
Номер 5 від 19 вересня 2017р.
Welcome to Ukraine
В наступному номері

В номері 6'2017

ІШГЛЬ
Зіркова зима

ВІТАЛІЙ ЗОРІН
Екстрим і рекорди

ТАЇЛАНД
Новий шлях до Пхукету

МАРОККО
Драйв в пустелі

ТЕРМІТИ
Схована цивілізація

НОВИЙ РІК
народів світу

АВСТРІЯ

ШВЕЦІЯ

СЛОВЕНІЯ

АРУБА

ЗІМБАБВЕ

НЕПАЛ

МАЛАЙЗІЯ

ГРУЗІЯ

УКРАЇНА

 

 

 

 



VIP-клуб
Вояж-колекція
Україна чудес
Мандруйте на здоров'я
Terra Incognita
Профі-тур
Троянда вітрів
Життя як свято
Дива заморські
Вояж-колекція
Мрії про свободуВерсія для друку
Автор: Наталка ФІЦИЧ

Країна з дитинства знайома з поем та романів, мрія про неї визріває роками і одного дня виливається в рішення побачити й відчути. Тож ми вирушаємо у подорож і ще не знаємо, що ця стара леді підготувала несподіванки, до яких ми не готові.

 

 

 

ЕДИНБУРГ. Столиця привидів

 

Для подорожі ми обрали початок травня: має бути тепло, але не спекотно. Про всяк випадок узяли теплі речі й склали детальний план подорожі. Та як тільки приземлилися в аеропорту Единбурга, все полетіло шкереберть. Крижаний вітер пронизував до кісток, від нього не рятували всі теплі речі, вдягнені одночасно. Тож замість огляду столиці довелося передусім іти по її магазинах.

 

Виявилося, що від вітру найліпше захищають картаті шалі з вовни. Орнамент «тартан» — символ Шотландії. Кожен клан має свої, властиві лише йому поєднання кольорів. Загалом існує понад 3000 зареєстрованих історичних тартанів і ще стільки ж нових. Традиційно з тартанових тканин шили кілти. Їх одягають і зараз — не тільки на урочистості, а й просто так, із кедами та курткою. Чоловіки в кілтах викликають незмінний інтерес у туристок. Особливо коли надворі сильний вітер. Ще й спричиняють непорозуміння біля туалетів, де фігурка у спідничці не завжди означає дамську кімнату.

 

Утеплившись, ми нарешті вирушили на огляд міста. Единбург поділяється на дві частини — Старе і Нове місто, обидві внесені до Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. У Новому найбільш пожвавлена центральна вулиця Прінсез-стріт із краєвидом Единбурзького замку, Національною галереєю та готичним пам’ятником Вальтеру Скотту (адвокат, збирач старожитностей — для шотландців він більше, ніж просто письменник).

 

У Старому місті Королівська миля сполучає Единбурзький замок і Холірудський палац. Перед замком — еспланада, на якій кожного серпня проходить Королівський парад військових оркестрів за участю колективів з усього світу.

 

Единбурзький замок височіє на вершині вулканічної скелі. Збудований у ХІІ столітті, він був і королівською резиденцією, і військовою заставою, і в’язницею. Від масивних воріт шлях круто підіймає до каплиці святої Маргарити. Це найдавніша будівля міста, з романськими стінами та кольоровими вітражами. Вузький прохід веде до площі, на якій розташовані палац із великим холом, прикрашеним зброєю та лицарськими обладунками, а також собор, перетворений на меморіал шотландців, які загинули у двох світових війнах, і королівська скарбниця.

 

Останньої пропустити ніяк не можна. Серед корон і скіпетрів, укритих діамантами та рубінами, виділяється сірий камінь із вбитими в нього залізними кільцями. Скунський камінь, або Камінь долі, — священна реліквія Шотландії. За легендою, його привезла дочка фараона на ім’я Скота. Вона блукала світом у пошуках своєї землі, аж поки прибула до Шотландії. Від неї, нібито, і пішли племена скотів (шотландців). Камінь зберігався в аббатстві Скуна, на ньому коронували шотландських монархів. Та англійський король Едвард І (той, що придушив повстання Вільяма Воллеса) викрав камінь і наказав вмонтувати його в трон у Вестмінстерському абатстві в Лондоні. Відтоді тут коронували всіх наступних монархів Британії, в тому числі й нинішню Єлизавету ІІ. У 1996 році (якраз після виходу фільму «Хоробре серце») реліквію повернули Шотландії з умовою, що її «позичатимуть» для коронацій. Уздовж Королівської милі камінь вітали тисячі шотландців.

 

Зараз на цій вулиці більше туристів, ніж місцевих. Приїжджі сновигають між Центром спадщини віскі з екскурсіями у вагончиках-діжках та собором Сент-Джайслз із каплицею лицарського ордена Будяка, засідання тут веде королева, яка прибуває до каплиці на чолі пишної процесії в зелених мантіях.

 

Туристів на Королівській милі цікавлять не так пам’ятки, як закапелки. Вони називаються «тупики», і кожний має назву. Тут розповідають моторошні історії про привидів, якими славиться столиця Шотландії. Найбільше їх у кварталі Мері Кінг, де у XVII столітті під час епідемії чуми живими замурували всіх мешканців. Тепер сюди ринуть мисливці на привидів з усього світу.

 

Наші знайомі з Києва потрапили у це моторошне місце випадково і набралися страху на все життя. Вони забронювали через інтернет номер у 5-зірковому готелі, який коштував на диво дешево. Номер виявився у підземеллі. Молода пара вийшла повечеряти, а коли поверталась, увагу привернув музей цього кварталу. Коли знайомі зрозуміли, що це за місце, була вже ніч. Хильнувши для хоробрості віскі, вони вклалися спати, як раптом підлога затрусилася. В обох волосся стало сторч! У темряві вчувалось якесь завивання. У жінки ледь не стався серцевий напад, та чоловік виявився не з лякливих. Він вискочив із номера й кинувся шукати причину землетрусу. Виявилося, що прямо під ними була пральня! Але до ранку пара так і не заснула, а наступного дня переїхала до готелю в Новому місті.

 

Королівська миля спускається до палацу Холірудхаус — однієї з офіційних резиденцій британської королеви. У ХІІ столітті тут заснували абатство, руїни якого можна побачити поруч, у парку. Холірудхаус, збудований на початку XVI століття, був резиденцією Марії Стюарт, її покої збережено такими, якими вони були. Марія, королева Шотландії від народження, королева Франції за чоловіком, претендентка на англійський престол, вразила світ перипетіями своєї долі. Про неї писали Лопе де Вега, Фрідріх Шиллер, Стефан Цвейг, Леся Українка... У стінах Холірудського палацу розігралась одна з драматичних сцен — її чоловік, лорд Дарнлі, убив секретаря королеви Давида Річчо. Невдовзі лорд сам був знайдений убитим, а підозра впала на королеву. Марія Стюарт втратила підтримку народу, втекла до Англії, довго перебувала в ув’язненні, продовжувала вести політичні інтриги і зрештою була страчена своєю кузиною, королевою Англії Єлизаветою І. Син Марії та лорда Дарнлі, Яків І, після смерті бездітної Єлизавети став королем одразу двох країн — Англії та Шотландії. Він переніс останки матері до Вестмінстерського абатства, де вона спочиває поруч із суперницею. А на століття пізніше Акт про унію закріпив остаточне об’єднання двох країн у Великобританію.

 

Питання свободи і незалежності для Шотландії дуже дражливі. Намагання відокремитися від «старшої сестри» відчувається на кожному кроці. Чай називають шотландським, а не англійським. Сніданок готують так, як і в Англії, але йменують по-своєму. Навіть британські фунти стерлінгів мають інший вигляд, тож за межами Шотландії їх приймають неохоче. Особливо відрізняється мова. Давня гаельська збереглася лише на островах, решта громадян спілкуються англійською із сильним шотландським акцентом, і їх часом годі зрозуміти.

 

Та, попри національний колорит, шотландці почуваються британцями. У 2014 році на референдумі про незалежність 55% громадян висловилися проти виходу з Великобританії. Вони обрали політичний прагматизм та економічну стабільність.

 

Мимоволі в розмовах із місцевими в нас виникали паралелі з Україною. Вони цікавилися, звідки ми, і питали, за що боремося. Чи не вперше за всі роки подорожей Європою ми відчули справжній інтерес до непокірної України і навіть захват від неї.

 

 

 

АЙЛЕЙ. Острів віскі та довіри

 

У Глазго панує геть інша атмосфера, ніж у столиці. Гамір на площах, молодь у пабах, мурали на стінах... Це найбільше місто Шотландії, відоме завдяки університету, музеям і мостам. За день ми встигли відвідати собор Святого Мунго — покровителя міста — і пробігтися музеєм Келвінгроув, найбільш відвідуваним у Британії за межами Лондона. Перлина колекції — «Христос Святого Іоанна на Хресті» Сальвадора Далі. Свого часу студенти влаштовували демонстрації проти великих витрат на купівлю цієї картини, але потім до музею шикувалися величезні черги.

 

Наступного ранку ми вирушили углиб Шотландії, бо свої найбільші скарби вона

 

 

 

ховає саме там. Поспішали на пором, який ходить раз на день. Дорога лежала через гори Хайленд, озера та морські затоки. Цю красу ми заледве помічали, ведучи автомобіль із правим кермом. Для європейців з континенту це атракціон, незгірший за единбурзьких привидів. Тримали курс до острова Айлей, де найбільше фабрик віскі у Шотландії. Напій виробляють із ячменю, який пророщують і висушують, палячи торф, що надає йому особливого димного аромату.

 

Чайки криком сповістили про наближення до острова. Чоловіки, які були на поромі, висипали на палубу і галасували не менше за чайок.

 

Готелів і ресторанів тут небагато, тож ми винайняли апартаменти з кухнею і тішилися можливістю відчути місцевий побут. Відчули тієї ж ночі, цокотячи зубами й витрушуючи валізи у пошуках теплих речей: у житлах шотландців дуже холодно. Не дивно, що тут стільки віскікурень!

 

Уранці ми вирушили їх досліджувати. Для відвідин треба записуватися заздалегідь. Деякі ресторани теж бронюють за день-два. І це не у високий сезон. За день ми об’їздили всесвітньо відомі віскікурні, побачили процес виробництва і продегустували найкращі екземпляри. Помилувалися килимами синіх пролісків у лісах. А ще відвідали найдавніший у Шотландії кельтський кам’яний хрест. Щоб усе встигнути, склали такий графік, що не мали часу на обід. Коли дісталися хреста, були страшенно голодні. Неподалік помітили столик із якимись контейнерами і табличкою. У контейнерах — свіжі пироги, на столі — чай та молоко, навіть порцелянові тарілки й чашки. А на табличці — ціна. Гроші треба класти до скриньки, а здачу — брати самим. І нікого навкруги! Така довіра вражає.

 

Ми ласували смачним лимонним пирогом із чаєм та молоком, умостившись на моріжку навпроти хреста, і насолоджувалися пейзажами. День випав напрочуд гарний, овечки, яких тут тьма, паслися на зелених лугах, жовтий скельник пах медом.

 

Саме тоді наші плани полетіли шкереберть удруге. Після Айлею ми збиралися до Абердина, на східне узбережжя Шотландії. Але, закохавшись у місцеві пейзажі, вирішили поїхати до острова Скай, який вважають найбільш мальовничим у краї. Та спершу збиралися відвідати ще одну шотландську знаменитість...

 

 

 

ЛОХ-НЕСС. Чудове чудовисько

 

Дорога до озера вела вздовж морських заток, лісів і квітучих пагорбів. Саме розквітли рододендрони. Завезені з Індії, ці кущі дуже вибагливі. Ми спинилися біля вказівника, який повідомляв, що сад відкритий для огляду. Виявилося, що господарі відкривають його заради збору коштів на доброчинність. Ще й пригощають домашніми пирогами та чаєм: місцева традиція. Це при тому, що шотландці вважаються скнарами.

 

На Лох-Нессі ми зупинилися у фермерському котеджі, де кімнати здаються заїжджим. І поцікавилися, чи бачив хто останнім часом лох-несське чудовисько. На наше здивування, почули ствердну відповідь. Мовляв, як випити пляшку віскі, то чудовисько саме прийде. А як віскі буде ірландським, то ще й леприконів приведе. Тож ми вирушили до місцевого пабу, аби пересвідчитись. А заразом — зустрітися з тією самою знайомою парою, яка постраждала від привидів Единбурга. Потім разом вирушили на пошуки Нессі. Та хоч як ми кликали, чудовисько не з’явилося. Мабуть, було не вдома.

 

Проте Лох-Несс і так не розчаровує. Ми відвідали руїни замку Уркхарт та об’їхали озеро в пошуках хайлендських корів — особливої породи, з довгою шерстю і кумедним чубом. А найдужче вразив водоспад Фоєрс. Недарма шотландський поет Роберт Бернс складав про нього вірші — вони вигравіювані на каменях на шляху до водоспаду.

 

 

 

СКАЙ. Первозданна краса

 

Курс — на північ. Ландшафт дедалі суворіший, рослинності менше. Голі пагорби, вкриті бурим вереском, сині озера та довгі морські затоки, жовті кущі скельника.

 

Дорога пролягала повз замок Ейлен-Донан — той самий, у якому начебто жив безсмертний Дункан Маклауд із фільму «Горянин». Насправді твердиня належить іншому кланові, який тепер має чималий прибуток від туристів. Розташований на місці злиття трьох морських заток, на скелі, до якої веде арковий міст, Ейлен-Донан зачаровує. До того ж він гарно оздоблений усередині — без зброї та обладунків, але зі спальнями й фотографіями власників, великою залою та обіднім столом, за яким раз на рік збирається увесь клан.

 

А бізнес Маклаудів — справжніх, а не з фільму, — теж трапився дорогою. Виявилося, вони тримають… поховальне бюро.

 

Щоб потрапити на острів Скай, не потрібен пором, через морську протоку побудовано міст. Негостинний пейзаж дещо розчаровує. Та це лише на початку.

 

Ми оселились у готелі в містечку Портрі, звідки однаково зручно діставатися туристичних принад острова. Спершу вирішили подивитися на Басейни феї. Водний потік бере початок у гірському кряжі, а збігаючи в долину по потоках застиглої лави, утворює мальовничі водоспади й озерця. Добре, що в Единбурзі ми купили правильні туристичні черевики, в яких зручно стрибати по слизьких каменях.

 

Наступного дня черевики знову стали в нагоді. Ми вирушили до скелі Старий Сторр. Підіймалися спершу доріжкою, потім стежкою по зарослих мохом каменях. Тим часом ішов дощ, визирало сонце, насувався туман і знову дощило. Недарма тут кажуть: «Якщо вам не подобається місцева погода, зачекайте п’ятнадцять хвилин». Зате що вище вгору, то більше вражали краєвиди. Досягши підніжжя скелі, ми сіли віддихатись і помилуватися первозданною природою.

 

Хоч як важко сюди діставатися, прощатись із цими місцями було ще важче. Проте ми встигли дістатися найпівнічнішої точки острова та відвідати музей давнього побуту: будинки з каменю, солом’яні стріхи, прив’язані тими ж каменями, аби їх не зірвало вітрами. Схожі будівлі ми помічали і в звичайних селах. Умови життя тут непрості, природа сувора. Але дика краса западає в душу.

 

Шотландія полонила серце своєю первозданністю, яскравим колоритом... І відчуттям свободи, за яке боролися покоління шотландців і яке відлунням звучить у шумі холодних вітрів.   

 

 

 

СМАК ЛОХ-НЕССУ

 

Біля озера багато ресторанів, де можна скуштувати традиційні шотландські страви:

 

• хаггіс (баранячі або телячі тельбухи із цибулею, толокном та спеціями, зварені у баранячому шлунку);

 

• пудинги — чорний (гостра кров’янка) та білий (сало, цибуля та вівсяне борошно);

 

• баранину з ячменем, тушковану в елі;

 

• на десерт — вівсяне печиво (його батьківщиною вважається саме Шотландія) та булочки-скони, які змащують маслом і джемом та подають до чаю з молоком;

 

• славетні пироги — солоні з м’ясом або рибою, солодкі з лимонною цедрою чи фруктами.

 

Страви ситні, порції великі, ціна висока.

 

 

 


Адреса редакції:
вул. Кловський узвіз, 15, Київ, 01021
Тел./факс: 254-5190/93, 288-9625
Всі зауваження та питання просимо надсилати за електронною адресою intour.magazin@gmail.com

Всі права захищені. Міжнародний туризм, 2005.

Копіювання та передрук інформації з сайту дозволено тільки з письмової згоди Редакції.

Думка авторів публікацій не завжди відповідає думці редакції.

Відповідальність за достовірність фактів, власних назв та імен, інших відомостей несуть автори.


Туристична виставка UІTT

Welcome to Georgia! National Tourism Award

16-я Азербайджанская Международная Выставка «Туризм и Путешествия»

Медицинский туризм

18-а міжнародна виставка-ярмарок «ТурЕКСПО»

МАНСАНА:: Туристична агенція. Відпочинок на морі. Екзотичний відпочинок. Екскурсійні тури. Гірськолижні тури.