Міжнародний туризм. Журнал про мандрівки та відпочинок детальний пошук

На головнуНаписати листа

Редакція Новини Архів Передплата Реклама Фотобанк
Міжнародний туризм Номер 5 Вояж-колекція Хвиля і камінь, або Dolce vita & Art de vivre
Номер 5 від 19 вересня 2017р.
Номер 5 від 19 вересня 2017р.
Welcome to Ukraine
В наступному номері

В номері 6'2017

ІШГЛЬ
Зіркова зима

ВІТАЛІЙ ЗОРІН
Екстрим і рекорди

ТАЇЛАНД
Новий шлях до Пхукету

МАРОККО
Драйв в пустелі

ТЕРМІТИ
Схована цивілізація

НОВИЙ РІК
народів світу

АВСТРІЯ

ШВЕЦІЯ

СЛОВЕНІЯ

АРУБА

ЗІМБАБВЕ

НЕПАЛ

МАЛАЙЗІЯ

ГРУЗІЯ

УКРАЇНА

 

 

 

 



VIP-клуб
Вояж-колекція
Україна чудес
Мандруйте на здоров'я
Terra Incognita
Профі-тур
Троянда вітрів
Життя як свято
Дива заморські
Вояж-колекція
Хвиля і камінь, або Dolce vita & Art de vivreВерсія для друку
Автор: Андрій ВЛАСЕНКО, Світлана СТЕПАНОВА. Фото авторів.

Ось він, омріяний день безвізу! Ми на низькому старті. Нарешті рев боїнгового двигуна дає нам старт у євровирій… Точніше, це робить турфірма «Артекс-94», яка вже чверть століття торує нам шляхи в Європу — і з візами, і без них…

 

 

 Хвиля і камінь, або Dolce vita & Art de vivre


МІЛАН і генплан

 

Як писали Ільф і Петров, місто Мілан більше за Жмеринку, та менше від Харкова. Відтак столицю Ломбардії нескладно оглянути і за день. Та це лише за умови, що ви оминете кафедральний собор Дуомо — головну тутешню «візитку». Інакше будьте готові до кількагодинних черг: спочатку на вході до касового залу, де веселий синьйор-розпорядник бадьоро запевняє, що сьогодні вже ніхто і нікуди не встигне; потім до автомата, який видає пронумеровані талончики; потім до власне касирів, де вам продадуть квиток і жваво зачитають ваші права; і, нарешті, — під пекучим сонечком до самого храму. Чи воно того варте? Безперечно! Єдиний у Європі біломармуровий собор, збудований протягом ХІV–ХІХ століть, справляє колосальне враження. Він схожий на неймовірний кристал, вирощений у хімлабораторії Господа Бога, а в середині — на черево біблійного Левіафана, де так добре думається про вічне…

 

Поруч із собором — славетний міланський пасаж (галерея Віктора Еммануїла ІІ). У красивезній хрещатій будівлі з опуклими скляними покрівлями поклоняються Божому супротивнику — мамоні. В барвистому калейдоскопі мерехтять представники всіх рас і народів, ладні скупити цілий світ з околицями. Картинка повчальна, але втомлива і надто злободенна. Пора перейти річку часу.

 

Мілан, він же — античний і середньовічний Медіолан. А головний герой Медіолана — це, безперечно, святий отець Вселенської Церкви, архієпископ Амвросій Медіоланський. Саме він ще у ІV столітті накреслив генеральний план майбутнього міста. Окрім архітектурного хисту, превелебний був наділений ще й великим поетичним і музичним даром. Йому належить неперевершений церковний гімн, який уже 16 століть щодня співають за богослужіннями і католики, і православні — «Тебе, Бога, хвалимо»… Ні, недарма саме в Мілані розташовано найвідоміший оперний театр у світі — «Ла Скала». На жаль, потрапити туди ще складніше, ніж у собор…

 

Нетлінні мощі Медіоланського святителя спочивають у базиліці Святих мучеників, до якої ми приблукали вуличками Старого міста. Храм споруджений за проектом того ж таки Амвросія протягом 379– 386 років. Самі мученики — святі Гервасій і Протасій (ІІІ ст.) — нині лежать обабіч архієпископа за куленепробивним склом: у католиків не прийнято прикладатися до подібних святинь. Тож вклоняємося перед ними звіддаля з тихою молитвою і подякою. В тому числі й за те, що перед Амвросієвою базилікою — жодних черг.

 

 

 

СТРЕЗО, відкрийся!

 

Ми в італійському озерному краї, походжаємо прибережним променадом у містечку Стреза. Тутешні околиці з повним правом можна назвати уламком втраченого раю: серед малахітових гір хлюпочеться бірюзове озеро Маджоре, облямоване коштовними камінцями — шикарними віллами усіх можливих архітектурних стилів. Все дихає миром і спокоєм. Недарма ж Хемінгуей саме у Стрезі написав роман «Прощавай, зброє!».

 

Одначе зброю у вигляді фотокамери чи хоча б «айфона» з рук випускати не варто. Навпроти Стрези серед водної гладіні вільно розкидані Борромейські острови — чи не головна принада північної Італії. Свою назву вони отримали від власників, визначної шляхетсько-церковної родини. Ще у ХVІІ столітті Борромеї перетворили два з чотирьох острівців міні-архіпелагу на дивовижні палацово-паркові ансамблі. На щастя, сучасні графи не заперечують права туристів милуватися надбанням предків.

 

Сідаємо на катер і пливемо на найбільший острів — Мадре (Материнський). Ідемо анфіладами ренесансного палацу і дивуємося багатющій колекції давніх іграшок, якими бавилися важко й сказати скільки поколінь юних графинчиків. Навколо палацу — субтропічний ботанічний сад, де постійно мешкають і навіженими криками вітають гостей десятки павичів, у тому числі рідкісні альбіноси. Останніх Борромеї розводять уже кілька століть. Деякі туристи, навіть цілком дорослі й статечні, не витримують і намагаються позичити у котрогось горлатого красеня пір’їну на згадку…

 

На сусідньому острові Белла (Прекрасному) справи рук людських проявляють себе ще яскравіше. Найперше заходимо до розкішного палацу, оздобленого вишукано і химерно, як і велося в барокову епоху. Є цілий «морський» поверх, де всі поверхні оздоблено виключно різнокольоровою галькою, мушлями і коралами! А в залі гобеленів можна годинами роздивлятися жанрові сценки з життя однорогів, хижих кицьок із людськими обличчями і фантастичних істот, не гірших за деяких героїв «Зоряних війн».

 

Однак час на волю. Невеличкий підйом сходами — і, за образним висловом із «Тисячі й однієї ночі», розум відлітає вгору. І ось чому. На південній частині острова з небувалою майстерністю влаштовано штучну гірку із гротами, терасами, клумбами, галереями, басейнами і статуями... Погляд мимоволі шукає покрівлю для такої божественної краси й гармонії — але цей Елізіум уже майже три століття перебуває просто неба — і не псується, а навпаки, розквітає. Що ж, якщо «алєнькій цвєточєк» існував насправді, то, напевне, ось на такій гірці й на такому острові…

 Хвиля і камінь, або Dolce vita & Art de vivre

 

 

ТУРИН під плащаницею

 

Хоче того Турин чи ні, але віддавна й довіку він перебуває і перебуватиме у відблиску слави найвідомішої християнської святині — істинної Плащаниці Господа Ісуса Христа. Принаймні, такою її вважають мільярди християн традиційних конфесій.

 

Утім, у місті не бракує відблисків і поза цією святинею. Переконуємося, коли гарячого літнього полудня крокуємо тінявими вуличними аркадами-галереями (найдовшими у Європі) від церкви до церкви, від палацу до палацу, від синагоги до… тієї самої синагоги. Справді, у Турині важко заблукати. Найвища у світі синагога, яка статурою є чимось середнім між Ейфелевою вежею і буддійською ступою, возноситься над дахами як дороговказ до престолу Єгови. Туди, у височінь, ходить ліфт (звісно, за грубі гроші), а решту споруди віддано… музею кінематографії. Ось таке тут кіно і німці, тобто італійці…

 

Королівський палац Савойської династії усередині сяє, як печера Аладдина. Проте розкіш тут така ж варварська, як і автентична. Все натюрліх, навіть запилюжені шовкові шпалери. Із зали в залу за нами перестрибують сонячні або ж електричні зайчики: щирим сусальним золотом укрито буквально все — від пухких амурчиків на стелях до непримітної коцюби біля каміну. Золота паволока розвіюється лише в королівському арсеналі, де зібрано цікавезну і величезну колекцію зброї всіх часів і народів. У сонній тиші музею лунає шурхіт — невже отой синій самурай щось шепоче бригаді «цільнометалевих» лицарів? Та він може не перейматися: списи, мечі, пістолі й рушниці нагострені, начищені й змащені, мабуть, не гірше, ніж за життя всіх цих звитяжних воїнів…

 

Та ось настає час завітати до Того Чоловіка, Який, не взявши у руки жодного знаряддя вбивства, переміг цілий світ. Туринська плащаниця лежить на престолі окремої каплиці у північній наві кафедрального собору святого Іоанна Предтечі. На жаль, вона закрита покривалом і являється очам вірних нечасто. Та дарма: вже майже п’ять століть з усіх куточків планети сюди линуть люди, аби, поглянувши на цей Лик із заплющеними очима, перебитим носом і потьоками крові на скронях, принести Христові свою любов і подяку за всіх і за все… В буквальному сенсі поглянути на плащаницю можна в сусідній кімнаті, де висить її повнорозмірна копія (та сама, що свого часу мандрувала Україною); там-таки багатьма мовами докладно подано історію святині. І як же нам не придбати на пам’ять матерчатий клаптик із відповідним зображенням?!

 

 

 

«АртЕКС»-ЛЕ-БЕН

 

Якби ми мандрували тим самим маршрутом два століття тому, нам би не довелося перетинати жодного кордону. Сардинське королівство — ось як називалася держава, до якої входили не лише однойменний острів, а й П’ємонт із Турином, і Лазурове узбережжя з Ніццою, і Савойя з… Екс-ле-Беном. Не чули про такий? Ми теж не чули, поки не завітали на береги озера Бурже.

 

Екс-ле-Бен — поліфункціональний. Насамперед це популярний бальнеологічний курорт, де вальяжна публіка приймає цілющі ванни вже зо дві тисячі років. Не так довго, але з не меншим ентузіазмом, ця сама публіка відвідує популярне казино в шикарній будівлі у стилі ар-нуво. А ще Екс-ле-Бен — просто чарівне містечко з фонтанчиками, квітучими сквериками й тихими вуличками, всіяними дуже милими та цілком демократичними готельчиками, якими не гребували і вінценосні особи на зразок королеви Вікторії. В одному з таких готельчиків із вітражною стелею-плафоном та вишуканим ліпленням оселяємося й ми. І не розчаровуємося: це ж просто чудово, піднявши за допомогою старовинних шпінгалетів жалюзі, вийти зраночку на балкон та уздріти далеке синє озеро і теракотове море дахів, над якими дзвенить пташиний гомін… Десь там, серед кучерявих парків, заховалася головна мистецька перлина Екс-ле-Бена — музей Фора. Той мсьє Фор був видатним лікарем, меценатом і колекціонером, що залишив рідному місту колекцією статуй Родена і полотен імпресіоністів. Як шкода, що ми завжди кудись поспішаємо і не встигаємо не те що замислитися — просто посидіти у позі роденівського мислителя…

 

 

 

Гран-мерсі за АНСІ

 

Французький озерний край анітрохи не поступається італійському. Красу місцини оцінено здавна, причому дуже високо.

 

Ми пересвідчилися в абатстві Откомб на березі того самого озера Бурже, найбільшого і найглибшого у Франції. Сюди веде вузенька лісова дорога. Абатство від ХІІ століття є місцем спочинку осіб блакитної крові, зокрема, Савойського дому. Марнота взяла своє, і в 1992 році через наплив туристів ченці покинули монастир, який відтоді почав занепадати. Та віднедавна обитель викупила молодіжна екуменічна спільнота і заходилась її відроджувати. Нині під високими склепіннями від надгробку до надгробку блукають тисячі аматорів давнини, захоплюючись майстерністю скульпторів і намагаючись вникнути у хитросплетіння італо-французьких родоводів, про які нашіптує аудіогід. Включно з останнім італійським королем Умберто ІІ (†1983).

 Хвиля і камінь, або Dolce vita & Art de vivre

Наступне озеро називається Ансі. Гіди подейкують, що це найпрекрасніша і найчистіша водойма країни. Та по дорозі на нас чекають додаткові водні процедури.

 

Першу проходимо в ущелині Горж-де-Ф

 

йор, схожій на шматочок Дантового пекла. Люди сунуть одне за одним у напівтемряві вузького каньйону по вузенькому металевому карнизу, прикрученому до прямовисної скелі, а десь унизу вирує потік. Страшно? Еге ж. Планка-вказівник рівня води теж не обнадіює: деякі позначки розташовані ген-ген високо над головами. Цікаво, за скільки хвилин (секунд?!) повінь може сягнути нашої хиткої стежини? Враження доповнюють створені тією самою водою гігантські скельні фізіономії, що раз-по-раз похмуро витріщаються на переляканих туристів з-за чергового повороту: мовляв, ласкаво просимо…

 

Та цур їм. Наступний пункт мандрівки розвіює пекельний страх і морок. На романтичних берегах старовинного каналу розташувалося сільце Шаназ, що наче зійшло зі сторінок глянцевого журналу ХVІІІ століття. Потемнілі стіни фахверкових будиночків (Швейцарія близько!) вельми куртуазно віддзеркалюються у синьому рукаві протоки. А мальви на чистесеньких вулицях і гераньки на ошатних підвіконнях навівають солодкі мрії про щасливе майбутнє й нашої, української, глушини. Каналом пересуваються човни і навіть пароплавчики. Мости тут не розвідні, а вигнуті крутою дугою. Все для зручності як трудящих, так і ледащих!

 

Аж ось нарешті й Ансі. Однойменне місто часто називають «французькою Венецією», але не вірте заяложеним штампам — воно геть інакше і в дечому краще. Звісно, канали тут справді є, і їх «аж» три. Проте рельєф у місті не рівно-венеційський, а горбистий, із гарним замком графів Женевських, а пізніше — герцогів Савойських (ХІІ ст.). Різнобарвні будиночки потопають не так у воді, як у розмаї алей і парків. Лише суворий палац-в’язниця, схожий на такого собі готичного Летючого Голандця, вже майже тисячу років розтинає течію гострим мурованим носом.

 

Та головна відмінність Ансі від решти «венецій» світу — фантастична прозорість і чистота води. В будь-якому місці набережної, що обвиває озеро кількакілометровою стрічкою, можна спокійно шубовснути у воду і приєднатися до лебедів, виклянчуючи смачненьке у натовпу на променаді.

 

 

 

ПРОВАНСальська серенада

 

Від озер і каналів їдемо до моря просторами Провансу. Певна річ, улітку головна місцева принада — лавандові поля. Для їх гідного оспівування треба бути як мінімум дипломованим трубадуром, оскільки це 12 000 га духмяних фіалково-зелених килимів. На жаль, на тих полях віднедавна росте не справжня, жіночна лаванда, а гібридний маскулінний лавандин. Та під час фотосесії серед сизих грядок злегка чманіємо: запах у лавандина дужчий, колір інтенсивніший, а вміст олії вищий, ніж у його дикої праматері. Відтак і туристи задоволені, і фермери з прибутком.

 Хвиля і камінь, або Dolce vita & Art de vivre


На лаванді квіткова феєрія не скінчається. В околицях містечка Систерон надибуємо розсипи диких лілей та орхідей-зозулинців. Десятки видів змагаються між собою вишуканістю і червонокнижністю, проте чемпіоном одноголосно визнаємо велику й дуже рідкісну орхідею із важкодоступним іменням «ременепелюстник». Завдяки химерній формі квіточки цей шедевр природи можна сприйняти як позаземне створіння! На щастя, божественні пахощі «прибульця» цілком доступні для земних носів.

 

Сам Систерон має найвищий у Франції статус «трьох квіток». Це означає, що місто озеленено на всі сто, і квітульок у ньому значно більше, ніж три. Диваки ці французи… Та окрім живої природи у місті повно й «мертвої» натури. Гірські краєвиди, що відкриваються від могутньої Систеронової фортеці, — просто казкові. Додає куті меду ребриста гора за річкою, напрочуд симетрична у фронтальній проекції. Очевидно, приблизно так виглядатиме піраміда Хеопса через мільйон років.

 

 

 

АНТИБ без хиб

 

Фінішна пряма нашого безвізового пробігу — над усі похвали.

 

З морем зустрічаємося в Антибі, про який писали Мопассан, Фітцджеральд і ще не одна сотня письменників «золотого» і «срібного» віків. І не тільки писали: Мопассан навіть тримав тут свою яхту «Любий друг». Та нині в найбільшій марині Середземномор’я колишуться не романтичні вітрила, а сталеві чудовиська арабських шейхів і чиновників із СНД... О temporа, o mores!.. Тож ми швидко покидаємо цей ярмарок марнославства — у нас є цікавіші справи.

 

Полюбляли Антиб і маляри. Діловий Пікассо вибив у місцевого муніципалітету під художню майстерню цілий замок родини Гримальді (ХІІ століття), в якому й залишив як плату значну частину свого антибського доробку. Тепер у замку розмістився музей незрівнянного Пабло та інших кубістів і дадаїстів, які так полюбляли «епатувати буржуа»… Ми не буржуа, і нас не страшить навіть чорна рогата статуя з дірою (здається, це Міро), встановлена біля замку. Дійти спільної думки про онтологію та екзистенцію шедевру не вдається: це Мінотавр на пенсії чи тореадор після невдалої зустрічі з бугаєм?..

 Хвиля і камінь, або Dolce vita & Art de vivre

Досхочу накупавшись на золотавому пляжі затишної бухти, яка втулилася між пірсом і старими кварталами, рушаємо далі. Як і всі південні міста, Антиб помережаний бульварами, де під пальмами і платанами люди п’ють крижане вино і лимонад. А ми вертаємо до порту. І тут уже цілком суголосно відчуваємо вічний поклик мандрів. Так і є: між небом і землею сидить такий собі «Nomade» (кочовик) — напівпрозора, складена з тисяч металевих літер велетенська фігура людини, — і задивляється за морський обрій. Що хотів сказати автор? Хто знає. Можливо, те, що з літер складаються слова, з доріг — подорожі, а з учинків — життя? 

 

 

 

РАЗОМ ПРОСТІШЕ І ДЕШЕВШЕ

 

Деякі яскраві особистості не визнають групового туризму. І мають рацію, якщо в них є для подорожі авто і чималі грошенята. В іншому разі варто вдатися до туроператорів зі стажем. Щоб не бути голослівними, розгляньмо європейський тур «Хвиля і камінь» від фірми «Артекс-94».

 

• Групові знижки на авіапереліт Київ – Мілан – Київ — до 30%.

 

• Групові знижки на готелі Стрези, Екс-ле-Бена, Сан-Ремо — до 50%.

 

• Групові знижки на квитки до всіляких цікавин (Борромейські острови, абатство Откомб, ущелина Горж-де-Фйор) — до 60%.

 

Думайте самі, їдьте разом.

 

 

 


Адреса редакції:
вул. Кловський узвіз, 15, Київ, 01021
Тел./факс: 254-5190/93, 288-9625
Всі зауваження та питання просимо надсилати за електронною адресою intour.magazin@gmail.com

Всі права захищені. Міжнародний туризм, 2005.

Копіювання та передрук інформації з сайту дозволено тільки з письмової згоди Редакції.

Думка авторів публікацій не завжди відповідає думці редакції.

Відповідальність за достовірність фактів, власних назв та імен, інших відомостей несуть автори.


Туристична виставка UІTT

Welcome to Georgia! National Tourism Award

16-я Азербайджанская Международная Выставка «Туризм и Путешествия»

Медицинский туризм

18-а міжнародна виставка-ярмарок «ТурЕКСПО»

МАНСАНА:: Туристична агенція. Відпочинок на морі. Екзотичний відпочинок. Екскурсійні тури. Гірськолижні тури.