Міжнародний туризм. Журнал про мандрівки та відпочинок детальний пошук

На головнуНаписати листа

Редакція Новини Архів Передплата Реклама Фотобанк
Міжнародний туризм Номер 5 Троянда вітрів Через Оман
Номер 5 від 19 вересня 2017р.
Номер 5 від 19 вересня 2017р.
Welcome to Ukraine
В наступному номері

В номері 6'2017

ІШГЛЬ
Зіркова зима

ВІТАЛІЙ ЗОРІН
Екстрим і рекорди

ТАЇЛАНД
Новий шлях до Пхукету

МАРОККО
Драйв в пустелі

ТЕРМІТИ
Схована цивілізація

НОВИЙ РІК
народів світу

АВСТРІЯ

ШВЕЦІЯ

СЛОВЕНІЯ

АРУБА

ЗІМБАБВЕ

НЕПАЛ

МАЛАЙЗІЯ

ГРУЗІЯ

УКРАЇНА

 

 

 

 



VIP-клуб
Вояж-колекція
Україна чудес
Мандруйте на здоров'я
Terra Incognita
Профі-тур
Троянда вітрів
Життя як свято
Дива заморські
Троянда вітрів
Через ОманВерсія для друку
Автор: Володимир КУХАРЧУК. Фото автора.

Не писатиму багато про те, як важко давалися підготовка поїздки, пошук автомобіля, бронювання квитків і найскладніше — оформлення візи через посередника з Москви. На це ми витратили ну дуже багато часу та нервів. І в результаті не знали, чи почнеться вся ця авантюра взагалі. Тільки коли вийшли з першого літака до Оману — а було три пересадки, — ми з’ясували, що нам усе-таки дали візи.

 

Чому для новорічної подорожі ми обрали Оман? Бо там зазвичай мало туристів, узимку дуже комфортна погода, країна безпечна і головне — одна з найменш знайомих. «Новий рік в Омані» — це звучить круто.

 

Я випадково виявив, що до цієї екзотичної країни є відносно недорогий переліт, і ми з друзями вирішили ризикнути...

 

3 літаки, 25 годин — і нас вітає міжнародний аеропорт Султанату Оман у столиці Маскат. Далі нашим вірним супутником буде прокатний джип.

 

 

 

Риба не продається!

 

Сьогодні за планом — ночівля в наметі. На вечерю вирішили купити риби.

 

Їдемо берегом Аравійського моря. Здалеку вгледіли величезну зграю чайок над човном і вантажівку, в яку складають ящики з рибою. Біля берега — човен, повний сардини. Рибалки англійської не знають. Показую, що ми хочемо. На кормі човна лежить зо два десятки рибин: дорада, риба-папуга, морський окунь, щось довгасте й незрозуміле... Всю цю морську екзотику нам починають кидати в мішок. Показую, що потрібно лише чотири. Вони продовжують. Намагаюся зупинити, а рибалки лише усміхаються. На п’ятнадцятій рибині зупиняю неконтрольований процес і даю арабу телефон, щоб написав, скільки маю сплатити. Той з усмішкою відходить. Наполягаю. Рибалка махає руками і не хоче говорити про гроші. Даю йому пачку цигарок. Він із подивом бере. Не розуміючи, що відбулось, їдемо готувати рибку на дикому пляжі. Вона дуже добре смакує під казковий захід сонця...

 

Через два дні нам буквально нав’язали 15-кілограмових тунців! Кожний міг би коштувати доларів 50, а в Києві — всі 400. Але про гроші рибалки не хотіли навіть чути. Навпаки, дістали ще дві рибини і понесли нам у машину. Я мало не силоміць зупинив їх. Ми сіли в машину — і навтьоки від такої незрозумілої щедрості.

 

Згодом нам навіть хотіли всучити рибу, коли ми просто підходили до рибалок і нічого в них не просили. Чому? Розгадка в наступній історії...

 

 

 

Новий рік на острові

 

31 грудня та 1 січня ми планували провести на острові Мазирах. Зупинилися на дикому узбережжі з пляжем із білого піску. Навколо видніються гори з чорної лави.

 

У нас — велика проблема, точніше — дві. Це дві отримані на шару рибини. Так багато не з’їмо.

 

За кілометр від табору помічаю намет і авто. Виявляється, це туристи з Південної Африки. Вони не проти тунця. Дістаю з машини метрове чудовисько — африканці на кілька секунд втрачають мову. Вітаємо їх із прийдешнім Новим роком і їдемо. Хух, одну проблему вирішено…

 

Дорогою побачили застряглу в піску машину з оманцями, витягли їх тросом.

 

Ну що, час готувати новорічну вечерю. Сергій чистив тунця в морі, навколо нього краби ласували залишками. Дівчата готували пюре з бананів замість картоплі. Я збирав на березі дрова. На секунду озирнувся: над морем — неймовірний захід сонця. Ми на чудовому острові в Аравійському морі готуємо незвичайну новорічну вечерю…

 

Величезну рибину мені довелось у вісім прийомів смажити на решітці. Її було ну дуже багато, всі об’їлися. Не викидати ж делікатес.

 

Замість столу була валіза. Отож сіли до валізи, дістали останню пляшку української горілки і почали маленьке святкування під звуки припливу. Це була одна з найбільш незвичних, смачних і романтичних моїх зустрічей Нового року.

 

Приплив човен з оманськими рибалками. І вони туди ж, хотіли дати нам риби! Ми показали, що своєї нікуди подіти.

 

Нового року за київським часом не дочекалися, поснули. Та через якусь годину почули галас. Це люди, яких ми витягли з піску, принесли повний чайник масала-чаю. Біля вогнища нам співали оманських пісень під традиційну «гітару». Музика, звуки прибою, свічки та колоритні пісні о другій ночі створювали якийсь чарівний мікс. Усім перехотілося спати. О, вже й в Україні Новий рік! Давайте за це вип’ємо… чаю!

 

Потім ми випитували в оманців про їхню країну, а ті — про нашу. Й ось настала черга запитання, яке нас бентежило тиждень: чому ми не можемо купити рибу?!

 

Виявляється, цій традиції вже понад тисяча років. Раніше в цих місцях дуже мало людей володіли човнами. Тож якщо до рибалки підходила людина і просила риби, він мав дати, інакше улову не бачитиме ще довго. Повір’я, як бачимо, живе.

 

 

 

Піщана невідомість

 

Сьогодні маршрут лежить паралельно до кордону з Єменом, кілометрів за десять від однієї з найнебезпечніших країн світу. Там уже кілька років триває громадянська війна з величезною кількістю жертв. Інформації про ці краї майже немає, їдемо в невідомість.

 

За сто кілометрів від кордону почалися блокпости. Зупиняють, інколи запитують документи. І так наступні 250 кілометрів уздовж кордону, майже без людських поселень. Пунктом призначення було маловідоме село в пустелі, неподалік від Саудівської Аравії. Але назва на наших картах українською та англійською військовим нічого не говорила. Вони вже почали поглядати на нас із підозрою. Нарешті знайшли в них арабську карту, показали, звідки та куди їдемо. Вони назвали нас скаженими екстремалами і попередили, що ще 250 кілометрів не буде заправок. Попросили про обережність, перепитали двічі, чи впевнені ми й чи не заблукаємо.

 

Я справді переживав, чи вистачить пального. Які будуть дороги — не відомо.

 

Але їдемо. Скрізь пустеля, каміння, нічого не росте, а навколо — стада верблюдів. І що вони їдять? Пейзажі переносили нас то на Марс, то на Місяць. Кілька разів назустріч пролітали армійські джипи з кулеметами. У кожній зустрічній машині ввижалися повстанці з неспокійного Ємену.

 

Поселення на кілька будинків, навколо — верблюди. Назустріч — купа дітей та три жінки в колоритних різнобарвних убраннях. Фотографувати не можна, закривають обличчя. Але поки я запитував про це, то вже потай зробив кілька кадрів. Жінка виносить велику тарілку з молоком. Усміхається і каже: «Бе-е-е». Ясно, козине. Підіймаю тарілку, п’ю. Прощаємося, усміхаємось і їдемо далі в невідомість.

 

Пального дедалі менше. Через кілометрів 50 — невелике поселення в пустельному каньйоні. У центрі — крамниця, в якій тільки чіпси та кола. Але чую запах бензину. І вже через кілька хвилин нам заливають його з каністри. Заплатили втридорога, але що вдієш — пустеля.

 

Кількість піску на дорозі зростає. Місцями потрібно виходити з авто та міркувати, як краще їхати. Інколи потрібно залітати на дюну з другого чи третього разу. Пісок усе підступніший, авто дедалі важче і важче. І такого задоволення — ще кілометрів 80.

 

Довелося знову витягати місцевого на пікапі. Дали води, відпустили.

 

Треба швидко подолати велику купу піску. Розганяюся, ще трішки — і буде стрибок… Але різко гальмую, й авто застрягає. Щось утримало мене від необдуманого вчинку, і недарма. Далі дорога була така похила, що могли перевернутися. Двадцять хвилин відкопування, спроби виїхати, стіна піску в повітрі — й ми знову на ходу.

 

Застрягали ще тричі, відкопували і штовхали. Від піску руки були у крові. Особливо напруженими стали останні п’ятдесят кілометрів.

 

Нарешті на горизонті з’явилися пальми. Це оаза, до якої ми й прямували. Були знесилені, але щасливі. Найскладнішу частину оманського маршруту подолали. Ми це зробили!

 

 

 

Намет на дюні

 

Тепер треба знайти вечерю й за можливості заправити авто. В Омані навіть у найменшому селищі є «кава-шоп». Зазвичай це крамничка, де продають колу та чіпси, а про каву й не чули. Так і в цій невеликій оазі.

 

Тут зовсім не розуміли англійської. Я намагався спілкуватися з місцевим — показував на верблюда і натякав, що ми ладні з’їсти тварину. Хвилин десять театрального шоу, здається, не дало результату. Сумно, доведеться вечеряти консервами.

 

Спроба купити бензину теж не вдалась. А до заправки — сто кілометрів пустелі.

 

Гаразд, залишаємо прекрасну, але не дуже гостинну оазу та їдемо ночувати в самому центрі пустелі. Пригледіли гарну дюну і почали розбивати на ній табір. Я вперше ставив намет у такому місці. Краєвиди — нереальні!

 

На горизонті з’явилася курява. Невдовзі під’їхав чоловік з оази. Щось почав казати й вручив мені пакет із мороженою верблюжатиною. Від грошей відмовився — нас це вже не здивувало.

 

Нашого нового друга звали Азіз. Розмова не дуже клеїлася. Допомагав гугл-перекладач з арабської.

 

Швидко вечоріло. Кольорова гама пустелі пішла в жовтизну. Сергій з Азізом збирали якесь коріння на вогнище, я з Юлею шинкував верблюда, Тетяна робила селфі у призахідному промінні. Легенький вітерець і тиша. Тільки ми й ні душі. Хіба що скорпіон чи змія десь, але про це не хочеться думати.

 

Поставили смажитися м’ясо на решітці. Азіз хотів сказати, що я роблю це неправильно. Та що я, вперше верблюжатину готую? Уже вдруге! Через півгодини по пустелі полинув смачний аромат. М’ясо вийшло запашне та ніжне. Ми їли, дивлячись на горизонт, якого сягали дюни. Ідилія…

 

Якби ще ковток пива... Чи хоч холодної кока-коли. Сергій та Юля поїхали по неї до оази. Стемніло. Ми спостерігали, як фари світили то в космос, то в бік Саудівської Аравії, то взагалі гасли. На одній із дюн світло спрямувалося в небо і так і застигло. Довелось з Азізом та його машиною рятувати наш джип.

 

Попили холодної та небесно-смачної коли. Розказували біля багаття цікаві історії. Азіз поїхав на вечірню молитву. А ми полягали в наметах і дивилися в небо. Там був Чумацький шлях із тисячами зірок. Я дивився на нього і мріяв про нові краєвиди Оману. І не помітив, як заснув...

 

Прокинувся, як завжди, вдосвіта. Розбудив Юлю, і ми пішли зустрічати сонце. Дерлися на найвищу дюну по холодному піску. Йшли то як по асфальту, то провалювалися по коліна. Сонце поволі виринало з-за горизонту, порізаного безкінечними дюнами. Відчуття важко передати словами. Перші промінчики розфарбували пустелю в дико-жовті відтінки. Дивилися на схід із відкритими ротами, за кілька хвилин не промовили й слова. Хотілося сказати, що все оживає, але навколо, крім чотирьох мандрівників, не було нічого живого.

 

Починався новий день. День неймовірних краєвидів, зустрічей і пригод.

 

 

 

А тепер — у гори

 

Саме так. В Омані є дуже незвичний гірський масив, заввишки понад 3000 метрів. Із великими каньйонами, загубленими селами, в яких час зупинився на сотні років, із дорогами, від їзди якими вкриваєшся холодним потом, із лабіринтом шляхів, у якому важко зорієнтуватись. Але супутникові карти та досвід допомогли швидко розплутати ті мережива.

 

Усі в гірському Омані прямують до Гранд-каньйону. Що вам про нього сказати? Багато туристів. Так, він потужний. Але кілька днів тому на заході Оману ми бачили дикі каньйони зовсім без людей. Дивлячись на них, несвідомо переносилися на мільйони років у минуле…

 

А ще цього дня ми потрапили в маленьке дике село на дні маловідомої долини. Дорога туди дуже небезпечна, із крутими підйомами та спусками. Зустріли авто, яке зависло над проваллям, але пасажири від нашої допомоги відмовилися. В самому селі на нас дивились, як на інопланетян: чужі тут майже не бувають.

 

Краєвиди в горах Оману змінювалися через кожні кілька кілометрів, тож цілі два дні ми їздили з розкритими ротами від цікавості та подиву.

 

В одному поселенні зустріли малюків, які грались у куряві. Ми дали їм цукерок. Побачивши в очах дітлахів море радості, я дістав фотоапарат. Малі страшенно налякались і чкурнули геть. Одна дівчинка впала, здійнялася хмара пилу, почувся галас... Дивно — в пустелі діти самі просили їх сфотографувати.

 

Темніло. Вже так хотілося поспати у цивілізованому місці, але навколо — тільки гори. Та ось у долині з’явилося селище. Перша, друга, восьма спроба спілкування з місцевими — щоразу нас відправляли в готель за 40 кілометрів. Здається, вони просто не розуміли, що в них може заночувати іноземець. Біля мечеті стояли четверо в національному вбранні. На запитання про житло вони відповіли щось типу — чекайте. Через п’ятнадцять хвилин розважання місцевих нас завели в будинок, посадили в залі на великому килимі, подали вечерю. Зібралося багато чоловіків і дітей. Почалися безкінечні розмови про Оман та Україну. Ми їм розказували про сніг, якого вони ніколи не бачили. Куштувати фініки з пальми у дворі. Я увімкнув дітям на планшеті якусь гру. Була дуже мила, комфортна атмосфера.

 

Повкладали нас у спальних мішках на килимі, де ми недавно вечеряли — фактично на столі. Спали ми дуже солодко, правда, недовго: о 4:30 розбудила вранішня молитва в мечеті...

 

 

 

Modus vivendi

 

В Омані починаєш зовсім інакше спілкуватися з людьми. В кожне слово оманці вкладають частинку душі, тепла, спокою. Розмовляють дуже тихо та плавно. Складно було переключитися на їхній тон, та коли це вдалося, ми почали отримувати задоволення. Тільки уявіть: ви зайшли до великого торгового центру, а там усі розмовляють на два тони тихіше, без криків і негативних емоцій…

 

Чорно-білий світ. У цій країні майже всі чоловіки й жінки носять національний одяг дишдашу. В чоловіків це довга біла сорочка до п’ят, а в жінок — чорна. Як арабські дами ходять у чорному в 60-градусну спеку, ми так і не зрозуміли. Якось побували на провінційному ринку, де натовп був весь чорно-білий…

 

Вам знайомі слова: вино, пиво, горілка? Виявляється, є країна, в якій на запитання «де у вас можна купити вино?» четверо з п’яти людей кажуть: «Що-що купити?». Вони не просто не пили такого, а й навіть не дуже знають, що це. Виявляється, можна жити й без «зеленого змія».

 

Ті, хто бував в Еміратах, при розмові про Оман часто починають шукати аналогії. Скажу так — це дуже різні країни, хоча сусідні й мають одну релігію. В Дубаї, де зреалізовано найновіші наукові звершення, почуваєшся як у 2117 році. А ось у невеличкій столиці Оману — Маскаті — місцями провалюєшся у 1817-й. До того ж Оман поєднав кілька дуже різних пустель, високі гори, вулканічні пейзажі, неймовірні за красою каньйони та морські бухти, пальмові оази, казковий вулканічний острів Мазираф, величезні стада верблюдів, які пасуться на вулканічних полях...

 

Оман — це щось особливе. І нам не шкода зусиль, потрачених на свою велику і, зрештою, щасливу новорічну пригоду. 

 

 

 

ДЛЯ УСПІШНОГО ВОЯЖУ

 

Оформлювати візу через консульство Оману в Москві, отримувати запрошення від оманської турфірми, платити через неї за візу (80–90$), бронювати недешеві оманські готелі й узагалі пройти сім кіл бюрократії.

 

Летіти через Дубай або Стамбул. Найдешевший варіант на період поїздки: Київ — Стамбул — Дубай — Маскат.

 

Мати запас води в поїздці по пустелі й бути готовим поділитися нею.

 

Тримати повний бак пального і заправлятися за кожної нагоди.

 

Торгуватися на ринках. Інколи ціну можна збити у 2–3 рази. Не бажано торгуватися за їжу.

 

Запастися цукерками. Діти в селах будуть дуже вдячні, як і їхні батьки.

 

Запитувати дозволу, перш ніж когось фотографувати, бо можливі неприємності аж до арешту.

 

Не спілкуватися на підвищених тонах, не носити відвертого одягу, усміхатися та вітатися.

 

 

 


Адреса редакції:
вул. Кловський узвіз, 15, Київ, 01021
Тел./факс: 254-5190/93, 288-9625
Всі зауваження та питання просимо надсилати за електронною адресою intour.magazin@gmail.com

Всі права захищені. Міжнародний туризм, 2005.

Копіювання та передрук інформації з сайту дозволено тільки з письмової згоди Редакції.

Думка авторів публікацій не завжди відповідає думці редакції.

Відповідальність за достовірність фактів, власних назв та імен, інших відомостей несуть автори.


Туристична виставка UІTT

Welcome to Georgia! National Tourism Award

16-я Азербайджанская Международная Выставка «Туризм и Путешествия»

Медицинский туризм

18-а міжнародна виставка-ярмарок «ТурЕКСПО»

МАНСАНА:: Туристична агенція. Відпочинок на морі. Екзотичний відпочинок. Екскурсійні тури. Гірськолижні тури.