Міжнародний туризм. Журнал про мандрівки та відпочинок детальний пошук

На головнуНаписати листа

Редакція Новини Архів Передплата Реклама Фотобанк
Міжнародний туризм Номер 3 Вояж-колекція Феї та президенти
Номер 3 від 01 червня 2017р.
Номер 3 від 01 червня 2017р.
Welcome to Ukraine
В наступному номері

В номері 6'2017

ІШГЛЬ
Зіркова зима

ВІТАЛІЙ ЗОРІН
Екстрим і рекорди

ТАЇЛАНД
Новий шлях до Пхукету

МАРОККО
Драйв в пустелі

ТЕРМІТИ
Схована цивілізація

НОВИЙ РІК
народів світу

АВСТРІЯ

ШВЕЦІЯ

СЛОВЕНІЯ

АРУБА

ЗІМБАБВЕ

НЕПАЛ

МАЛАЙЗІЯ

ГРУЗІЯ

УКРАЇНА

 

 

 

 



VIP-клуб
Вояж-колекція
Камо грядеши?
Мистецтво гостинності
Україна чудес
Мандруйте на здоров'я
Профі-тур
Троянда вітрів
Мандрівничий ряд
Живий світ
Озброєним оком
Життя як свято
Вояж-колекція
Феї та президентиВерсія для друку
Автор: Євген БУДЬКО. Фото автора.

Лише дві години літаком. Не встигаєш навіть як слід насолодитися перевагами бізнес-класу. А саме в такому форматі гостинно прийняли нашу прес-групу «Міжнародні авіалінії України» на новому турецькому маршруті. Роззнайомились із супутниками в лаунж-зоні «Борисполя», вмостились у зручні крісла лайнера, почастувалися гарячим лососем та іншими смаколиками, закріпили знайомство келихом вина. Тим часом за ілюмінатором промайнули «і Дніпро, і кручі», непроглядне у вечірній темряві Чорне море й невдовзі замерехтіла вогнями загадкова Анкара.

 

 

 

Музеї та мавзолеї

 

Проведене мною в Києві нерепрезентативне опитування показало: навіть люди з освітою в нас не одразу пригадують, що столицею Туреччини є саме Анкара. А що конкретно являє собою це місто, не змогли відповісти навіть інтелектуали. Не дивно, адже столицю затьмарює Стамбул із його величчю і водночас доступністю.

 

Друге за розміром місто Туреччини вразило масштабами. В ілюмінаторі відкрилися неозорі переплетіння освітлених магістралей. А перед приземленням в аеропорту «Есенбога» майже впритул було видно незвичайних обрисів масив висоток із підсвіткою, яка робила будинки схожими на кольорові качани кукурудзи. Як нам потім пояснили, це було соціальне житло.

 

Приємна ніч на перинах істинно столичного готелю «Meyra Palace», і день, присвячений столиці.

 

Місто, якого ми не знали, за кількістю населення переважає Київ: офіційні 5 мільйонів мешканців проти наших неофіційних 4. Як і в Києві, пам’ятки старовини є лише «острівцями» в сучасній забудові. Якщо у нас причиною цього стали війни та більшовицьке панування, то тут усе простіше: Анкара проголошена столицею і почала активну розбудову лише у 1923 році. До того вона була центром війни за незалежність Туреччини проти держав Антанти. Мустафа Кемаль Ататюрк — лідер національних змагань, реформатор, головний ідеолог сучасної світської та «просунутої» Туреччини — оцінив безпечне та зручне розташування своєї ставки подалі від кордонів, на перетині шляхів. Вождь любив подорожувати залізницями з кінця в кінець країни.

 

Мавзолей першого президента — «пам’ятка № 1» у місті. Принаймні для внутрішніх туристів, сотні яких ми побачили на території меморіального комплексу — від школяриків у кольорових формах до пенсіонерок у хіджабах. Усі прийшли вклонитися пам’яті Ататюрка.

 

Спочатку всі йдуть широкою та довгою алеєю зі «стародавніми» кам’яними левами. Шлях вимощений кам’яними плитами з проміжками, які не дають відвідувачам бігати й порушувати урочистий спокій місця. Вийшовши на широченний плац із жовтого каменю, люди фотографуються на тлі так само жовтого прямокутного мавзолею в стилі конструктивізму. Вхід до Зали пошани, де похований «батько всіх турків», вартують вояки, нерухомі, мов статуї. Тіло лідера лежить у гробниці на нижньому рівні, куди обмежено вхід.

 

Відвідувачі прямують до Музею Ататюрка та Музею незалежності. У першому мене вразили дві воскові фігури «отця нації» — ніби побачив його живим. Такого ефекту не справили навіть оригінальні речі й одяг Мустафи Кемаля, його автопарк і бібліотека. А в Музеї незалежності запам’ятались «окопні» діорами на теми Першої світової війни та Війни за незалежність.

 

Після огляду експозицій багато хто гуляє парком і милується краєвидами міста.

 

«Пам’яткою № 2» у турецькій столиці називають Музей анатолійських цивілізацій. Історичний регіон Анатолія займає більшу частину Туреччини, за винятком західних районів поблизу Стамбула. Цей людський казан кипів із часів мезоліту. За три тисячі років до нашої ери утворилась імперія хетів, яка загрожувала навіть Стародавньому Єгипту. Пізніше тут процвітали Мідійське, Фригійське та інші царства. Їх підкорили перські сатрапи. Після завоювань Александра Македонського місцевий сатрап проголосив незалежність. Певний час тутешні володарі визнавали зверхність елліністичного Понтійського царства, яке оточувало все Чорне море. Потім прийшли римляни… Свідчення всіх цих епох є в Музеї анатолійських цивілізацій. Доісторичні «товсті богині», стильні бронзові олені та химерні «сонця», гігантська постать хетського царя, «мілітаристські» барельєфи держави Каркемиш, ассирійський клинопис, античні скульптури… На цьому тлі навіть золоті кубки втрачають магію. До речі, одну зі стародавніх бронзових композицій музею я потім бачив у вигляді пам’ятника в середмісті.

 

В Анкарі також варті уваги три будівлі парламенту — дві старі й одна нова, всі у східному дусі, колоритна телевежа (125 метрів), а також мечеті, найбільша з яких — славетна Коджатепе з османськими круглими банями.

 

Столиця має й стару частину. Адже до її офіційного заснування тут уже були поселення. Збереглися давні квартали та два форти османських часів, які височіють над кварталами.

 

А взагалі назва «Анкіра» відома із VII століття до нашої ери! Свідченням елліністичної епохи є заміські розкопки Гордіона — міста фригійського царя Гордія, того самого, який зав’язав Гордіїв вузол.

 

Останнім нашим враженням від Анкари став автовокзал (турецькою — «Otogara», «автогараж») — величезний і схожий на торговий центр. Звідси вирушають до Каппадокії.

 

 

 

На землі, під землею та в небі

 

А першим враженням на шляху до заповітної «країни фей» було солоне озеро Туз. На смузі білої солі якісь наречені влаштували фотосесію. Торгаші з рекламною метою мастили туристам руки натуральним соляним скрабом.

 

Новеньке, пряме і рівне, як хетська стріла, шосе впиралося в місто Аксарай. Це одна з вершин трикутника, в якому лежить «серце Туреччини» — Каппадокія. Інші кути — Невшехір і Ніде. Так-так, можна потрапити в Ніде. Назва пишеться як «Nigde», що інтригує й російських туристів. Точніше, інтригувало, доки ті їздили в Туреччину.

 

Край захоплював уже з вікна автобуса. Я ж бо думав, що скелі-конуси, якими славиться Каппадокія, — це локальне явище на зразок Долини привидів у Криму. Насправді «перибаджалари» — «каміни фей», як тут називають ці химерні утворення, — супроводжують вас ледь не всюди у трикутнику зі сторонами по 80 кілометрів. Спочатку вдивляєшся в кожну природну «вежу» чи «стовп», фотографуєш, аж голова починає йти обертом. А коли голова зупиняється, то розумієш, що опинився на іншій планеті й час уже із цим змиритися.

 

У «великому трикутнику» є менший, куди нас повезли і куди радимо вирушити й вам. Між містами Невшехір, Аванос та Ургюп — по 20–30 кілометрів. Осердям трикутника є долина Гьореме, яку охороняє ЮНЕСКО. Тут стільки «камінів фей», печерних храмів і підземель перших християн, а відповідно, й стільки туристів, що складно знайти тихе місце. Зате можна оселитися просто у кам’яному «мухоморі» й обідати в кафе у сусідньому «грибочку». Ми ж зупинилися на відлюдді, в містечку гончарів Аванос, яке має достойний готель «Double Tree» під управлінням «Hilton». Звідти робили вилазки до Рожевої долини, Долини кохання, Долини уяви...

 

Звідки взялась уся ця кам’яна фантасмагорія? Про це нам оповів вулкан Ерджияс (3916 м), засніжену вершину якого видно за десятки кілометрів. 60 мільйонів років земля тут кипіла лавою на величезних обширах. Магма пронизувала м’які породи й застигала у найхимерніших формах. То був перший етап творіння. Другий — вивітрювання та розмивання м’яких порід, які тривали мільйони років. І зараз у цих місцях грунт такий сипкий, що багатоповерхівок не будують.

 

А третій етап творіння настав, коли прийшли люди. Це було ще в кам’яному віці.

 

Я бачив, як роблять житло у скелях: крихкий камінь тешеться легше за дерево. Потім він твердне під впливом повітря, сліди від кирки затягуються. Чом би було й не видовбувати «квартири» у такій податливій скелі, на висоті, подалі від диких тварин і «не дуже домашніх» людей? Так скелі почали нагадувати мурашники.

 

На «конусах» помічаєш незрозумілі полички чи «камери схову». Насправді то гнізда для голубів. Ці птахи є символами Каппадокії й досі живуть у тисячолітніх голубниках.

 

У перші століття нашої ери в скельних печерах облаштовувалися християни. Вони то переживали переслідування, то здобували свободу віросповідання. Отак десь на середині скелі залазиш у тісний прохід — і перед тобою відкривається справжня церква, витесана в товщі каменю й всуціль розписана.

 

Серед паломницьких місць дуже популярна печера святого Іоанна Руського — нашого земляка з Полтавщини, який брав участь у турецьких війнах часів Петра І. Потрапивши в полон, він був проданий у рабство й доживав віку в печерній стайні, серед коней. Перетерпівши безліч знущань за віру, Іван з-під Полтави проявив таке смирення і таку силу духу, що прославився навіть серед мусульман.

 

Деякі перибаджалари стали справжніми фортецями з багатьма рівнями оборони та всім необхідним для тривалого життя. Цікаво, що деякі із цих «хмарочосів» мали кілька поверхів униз!

 

Це ще одне диво Каппадокії — підземні міста. Найбільше називається Деринкую і має 8 частково розкопаних поверхів, яких загалом аж 20. Будували його так: спочатку прокладали вентиляційну шахту, а вже навколо неї — переходи і приміщення. Тут є і криниці, і школа проповідників, і церкви, і стайні та кошари, і навіть винарні — все, щоб можна було цивілізовано «піти у підпілля» під час ворожих нападів. Довго лишалося загадкою те, куди будівничі дівали породу з підземель. Відповідь дав довколишній рельєф: відходами просто засипали ущелини, тому ландшафт тепер рівний.

 

Можу підтвердити, що завдяки чудовій вентиляції навіть на «мінус восьмому» поверсі Деринкую повітря свіже й чисте. Щоправда, подекуди пересуватися треба, зігнувшись у три погибелі. У переходах можна натрапити на засувні камені — круглі, важезні двері з твердого привізного матеріалу. Печери освітлені електрикою, в них безпечно, але відставати від групи не раджу — це справжні катакомби.

 

І все ж найбільше враження від Каппадокії я отримав, відірвавшись від цієї дивної землі.

 

Четверта ранку. Скрізь прохолодно і сіро, у вікні автобуса миготять силуети скель-конусів. Та ось ми в долині, підсвіченій круглими ліхтариками, які зблизька виявляються величезними повітряними кулями. Їхнє нутро зігрівають спалахи газових пальників. Наша куля лежить на боку, потім поважно надимається і натягує стропила гондоли. Дванадцятеро українських пасажирів, один випадковий мандрівник з Аргентини та турецький капітан повітряного судна залазять до кошика. Ніякого різкого відриву, ніякої хитавиці — куля ніжно прощається із землею і, наче велетенський привид, пливе над ландшафтом. Під нами — Каппадокія. Над нами — рожеве світанкове небо. А зусібіч із земної сірятини у світло ранкової зорі виринають кулі-ліхтарі з кошиками таких самих, як ми, метушливих мурах, котрі збуджено крутять головами й фотоапаратами. Разом із нами в небо Каппадокії злетіло 55 повітряних куль! І так тут щоранку! Внизу — біла ущелина, схожа на пащу зі скелями-зубами, кам’яні фалоси Долини кохання, місто із природними «хмарочосами»... А ось чиєсь подвір’я, на якому, згорнувшись калачиком, спить пес, звиклий до небесного трафіку.

 

Ентузіазм раптом спадає, фотоапарат клацає вже не так часто, збуджене гелготання в гондолі стихає. Всім хочеться застигнути, зависнути в небі й мовчки споглядати… 800 метрів над землею. Найвища точка подорожі. Апогей каппадокійських вражень.

 

Гондола приземлилася просто у причіп джипа. Оце точність!

 

Поки капітан відкорковував шампанське, нам розповіли, що на пілота повітряної кулі в Туреччині навчаються два роки, а ліцензія на такий турбізнес коштує мільйон євро. Тобто все дуже серйозно. Старти на світанку пов’язані з тим, що вітерець у цей час легкий і стабільний. А якщо раптом негода, без дозволу Турецької служби цивільної авіації жодна куля не злетить.

 

Келихи шампанського, вручення сертифікатів про політ — це традиція. Проте бризки ігристого вина не зрівняються з фонтаном ейфорії, яку ми після цього переживали до кінця свого перебування в «країні фей». 

 

 

 

СЕЗОНИ І РЕЗОНИ

 

Відвідувати Каппадокію оптимально навесні та восени. Влітку спека у скельних містах не дає дихнути.

 

Мандрівку радимо не відкладати: Каппадокія стає дедалі популярнішою, а через два-три роки швидкісний потяг з Анталійського узбережжя зробить туризм тут по-справжньому масовим.

 

Можна влаштувати собі сафарі на скутері, квадроциклі чи джипі, верхову поїздку, сплавитися по «червоній» річці Кизилирмак, відвідати гончарів Аваноса, повеселитися на «Турецькому вечорі», побачити танці дервішів...

 

Християнські прощі теж дуже популярні. Адже Каппадокія — батьківщина Василія Великого, Григорія Переможця, Григорія Богослова, місце подвижництва Іоанна Руського — загалом 115 святих.

 

Докладніше: www.justcappadocia.com, www.yamatours.com.

 

 

 

НА КРИЛАХ МАУ

 

«Міжнародні авіалінії України» здійснюють прямі щоденні рейси:

 

• Київ – Анкара, 20:15;

 

• Анкара – Київ, 5:50.

 

Замовлення квитків — на www.flyuia.com.

 

До Каппадокії з Анкари можна дістатись автобусом (близько 300 км), з Анкари та Стамбула — місцевими авіарейсами до аеропорту каппадокійського міста Кайсері.

 

 

 


Адреса редакції:
вул. Кловський узвіз, 15, Київ, 01021
Тел./факс: 254-5190/93, 288-9625
Всі зауваження та питання просимо надсилати за електронною адресою intour.magazin@gmail.com

Всі права захищені. Міжнародний туризм, 2005.

Копіювання та передрук інформації з сайту дозволено тільки з письмової згоди Редакції.

Думка авторів публікацій не завжди відповідає думці редакції.

Відповідальність за достовірність фактів, власних назв та імен, інших відомостей несуть автори.


Туристична виставка UІTT

Welcome to Georgia! National Tourism Award

16-я Азербайджанская Международная Выставка «Туризм и Путешествия»

Медицинский туризм

18-а міжнародна виставка-ярмарок «ТурЕКСПО»

МАНСАНА:: Туристична агенція. Відпочинок на морі. Екзотичний відпочинок. Екскурсійні тури. Гірськолижні тури.