Округлi пагорби пiвденноафриканської провiнцiї Наталь здiймаються, мов гiгантськi застиглi хвилi Iндiйського океану. З їхнiх пласких вершин, на яких розкинулися поселення, видно бiльше блакитного неба, нiж червоної твердi. Особливо «позаземний» ефект вiдчутний у сутiнках, коли внизу все потопає у темрявi, а вгорi розкривається величезна чорна парасоля, всiяна незлiченною кiлькiстю яскравих зiрок... Саме iз цiєї причини, а не вiд надмiрної гординi, корiннi пiвденноафриканцi величають себе «зулусами» – «небожителями», «людьми неба», ба навiть… «мешканцями раю»!