Міжнародний туризм. Журнал про мандрівки та відпочинок детальний пошук

На головнуНаписати листа

Редакція Новини Архів Передплата Реклама Фотобанк
Міжнародний туризм Номер 2 VIP-клуб Комаров за кадром, або Виворіт «Світу навиворіт»
Номер 2 від 27 березня 2017р.
Номер 2 від 27 березня 2017р.
Welcome to Ukraine
В наступному номері

В номері 2'2017

25 РОКІВ
Навколо світу

АБУ-ДАБІ
Розкіш в ім'я Аллаха

ДМИТРО КОМАРОВ
Виворіт "Світу навиворіт"

КІПР
Більше Пафосу!

КАНАДА

ІЗРАЇЛЬ

МАЛЬТА

ФРАНЦІЯ

ДОМІНІКАНА

ГРЕЦІЯ

ОАЕ

ІНДІЯ

ЄГИПЕТ

НІМЕЧЧИНА

ЧЕХІЯ

 

 

 

 



VIP-клуб
Вояж-колекція
Мистецтво гостинності
Профі-тур
Живий світ
Modus Vivendi
Озброєним оком
Дива заморські
Земляк земляка
VIP-клуб
Комаров за кадром, або Виворіт «Світу навиворіт»Версія для друку
Автор: Євген БУДЬКО. Фото автора.

— Дмитре, чим ви займаєтеся зараз, між сезонами зйомок?

 Комаров за кадром, або Виворіт «Світу навиворіт»

— Коли ми з оператором Олександром Дмитрієвим повертаємося з експедиції, я продовжую подорож цією ж країною, але вже у монтажній. Навіть на інтерв’ю часу практично немає. Зі своєю командою бачуся частіше, ніж із родиною. Проводимо в офісі більшу частину життя, працюємо без вихідних, навіть замовляємо їжу з доставкою. Я беру участь у програмі до останньої коми, адже авторський проект повинен повністю проходити через свого творця.

 

Якщо випадає вільний день, вважаю за краще його провести активно — вибратися на природу чи організувати невелику подорож, хоча б у межах України або навіть Київської області.

 

Показником того, як змінилося в мене життя після появи «Світу навиворіт», є моє хобі — гірські лижі, точніше, фрірайд. Колись я їздив по п’ять-шість разів на рік в екстремальні гірськолижні місця, та ось уже 6 років мої лижі стоять у коморі, і я із сумом спостерігаю, як іржавіють канти. За цей час вдалося з’їздити покататися кілька разів на вікенд у «Буковель».

 

— А особисте життя? Чи зайняте ваше серце?

 

— Вважаю за краще відділяти особисте від публічного: щастя любить тишу.

 

— Ви вже проїхали й показали стільки екзотичних країн. А що буде, коли всі екзотичні країни вичерпаєте?

 

— До цього ще дуже далеко. Подивіться, скільки у світі країн. Ми за шість років існування програми зняли лише 12. Скільки ще невідпрацьованих напрямків у Африці, в Південній Америці, в Азії!

 

Європейські традиції ще встигнемо відзняти, а ось екзотику активно поглинає цивілізація. Коли відвідую якісь місця вдруге, іноді з жахом помічаю, що теми вже немає. Наприклад це стосується племені пнонгів на півночі Камбоджі. Вперше діставався туди позашляховим мотоциклом по пояс у багні. А через дев’ять місяців приїхав з оператором, і виявилося, що за такий короткий час у цій «країні третього світу» в джунглях з’явився автобан!

 

Часто шкодую, що не почав працювати в цій галузі років двадцять тому, коли, скажімо, в Новій Гвінеї ще їли людей. (Усміхається).

 

Є список пріоритетних місць, куди хочу встигнути — наприклад, джунглі Амазонії.

 

Коли довго перебуваю в Києві без нової подорожі, «шило» починає заважати, і йому треба давати волю...

 Комаров за кадром, або Виворіт «Світу навиворіт»

— Як традиційно готуєтеся до нового сезону зйомок? Працює цілий колектив?

 

— Ні, все досить просто. Відкриваю інтернет, книжки, журнали, фільми і знаходжу все цікаве про країну. Потім складаю список того, на що в ній варто витратити час. До стандартних визначних місць знаходжу новий підхід, щоб не показувати банальщину. Не побачити в Індії Тадж-Махал — це маячня, але показувати його, як у путівниках, — маячня не менша. Тому ми показали людей з околиць Тадж-Махалу, яким влада заблокувала дороги задля безпеки і тим створила для них серйозні проблеми.

 

Знаходимо хороших провідників, бажано земляків чи місцевих мешканців, котрі вміють думати як європейці, — людей з нашим мисленням, які розуміють, що ми хочемо. Дуже допомагають дипломати, сходознавці, круті гіди, котрі добре знають країну. З ними сідаємо, обклавшись картами, і розписуємо маршрут.

 

Цікавий спосіб ми винайшли для підбору гідів. Часто у нас із місцевими людьми таке різне мислення, ніби це інопланетяни. Буває й проблема з чесністю — вам підтакують, незважаючи ні на що, аби лише догодити. Вибираємо гіда з 10–15 кандидатів, застосовуючи тест «ліва нога оператора». Мовляв, ви ж знаєте, у вашій країні йде полювання на відеооператорів, от у нашого вже хотіли з’їсти ліву ногу... Якщо обіцяють «вирішити питання» (сміється), відразу прощаємось, а якщо чесно кажуть, що це нісенітниця, продовжуємо спілкуватися.

 

— А скільки людей допомагають вам у процесі зйомок?

 

— Я й оператор — основа команди, плюс місцевий провідник. Більше — дуже рідко.

 

Винятком є найдикіші племена, де потрібна додаткова допомога племінного гіда чи носіїв мови. Інколи наш вантаж може сягати 500 кіло. Як тоді, коли ми жили місяць у джунглях Нової Гвінеї. Тут є кумедний і парадоксальний момент: щоб ми із Сашком могли знімати, нам потрібні дві-три людини, які нестимуть наші 40-кілограмові рюкзаки, поки ми працюємо. Але носії теж повинні жити у джунглях, і їм теж потрібні помічники... Це замкнуте коло. Оптимально мати 10–15 носіїв.

 

Бувають регіони, де необхідна охорона. Наприклад, у плем’я мурсі ми брали охоронця з автоматом, який весь час сидів у відкритому багажнику джипа. А коли знімали кенійську столицю Найробі, нам порадили в охорону бандитів, яких бояться у міських нетрях.

 

Але власне знімальна група — це двоє людей. У цьому ми унікальні. Усі інші знімальні колективи — осіб по вісім. Але нам важливо не «розлякати» людей. Коли на мопеді приїжджають двоє хлопців із фотоапаратами й представляються студентами, усе виходить простіше і натуральніше.

 

— Чи завжди в експедиції дотримуєтесь планів?

 

— Вони часто сходять нанівець. Наприклад, збираємося знімати водіїв тук-тука в Індії, але раптом дорогою бачимо слонів і переключаємося на них. Експромт — постійний наш супутник. Попервах, коли ми зустрічали щось цікаве «не за планом», думали — на зворотному шляху знімемо. А потім зрозуміли: зворотного шляху немає, треба брати, що дарує доля.

 

— В екзокраїнах чимало табу. Як із цим боретеся?

 

— Якщо запитувати в місцевих, чи можна знімати, то весь час буде «не можна». Чим більше запитуєш, тим більше заборон. Знімаємо без дозволу. Якщо забороняють увійти в двері, ми ліземо у вікно, — це правило програми «Світ навиворіт».

 Комаров за кадром, або Виворіт «Світу навиворіт»

Завжди знаходимо обхідні шляхи, коли все під жорстким контролем держави. Так було на Кубі, звідки нас депортували і куди ми знову повернулися. Збираючись до Китаю і дізнавшись, що нас усю поїздку має супроводжувати місцевий КГБшник, змінили цю країну на В’єтнам. Там за заборонену зйомку садять лише після другого затримання. Першого і єдиного затримання нам вдалось уникнути за 50 доларів…

 

— Як ви долаєте мовний бар’єр у диких племенах?

 

— Звісно, там не допомагають мої російська, українська та англійська. Беремо в команду гіда, який знає мову країни. А в племені намагаємося знайти того, хто володіє й основною мовою, і мовою аборигенів. А буває і такий «багатоповерховий» переклад, як в індонезійському племені караваїв. Основний гід перекладає місцевому індонезійською, той запитує в місцевих їхньою мовою, і потім весь ланцюжок розмотується назад. А в цей час ми з аборигенами будуємо хатину на височенному дереві, тож перекладачі кричать знизу в мегафон. Це був найекстремальніший переклад!

 

— Чи виглядає все так класно і драйвово за кадром, як у кадрі?

 

— Звісно, ми любимо свою роботу, але й багато переживаємо, поспішаємо, спимо по п’ять годин на добу, на нас тисне відповідальність...

 

Пам’ятаю 119-й день в Індонезії. За цей час ми мали понад 60 перельотів по країні, всі через Балі. Щодня — переїзди по 10–12 годин машиною. І ось черговий переліт звідкись кудись. Наближаємося до Балі. 90 відсотків пасажирів літака — це закохані парочки. Вони тримаються за руці, цьомаються, роблять селфі… І на весь літак — двоє насуплених хлопців, які сидять і говорять: «Балі! Як воно вже дістало!» — «Кому телефонуємо, Махмуду чи Мехмеду?» — «Ні, краще Шараду» (все це наші знайомі таксисти).

 

Ось вам «виворіт» «Світу навиворіт».

 

— Схоже, що ви з оператором проводите удвох більше часу, ніж із родинами. Непросто?

 

— Сашко — не тільки оператор, а й спец з альпіністського спорядження та імпровізованих пристосувань для зйомки. Методом майстра Самодєлкіна вирішує питання, для яких застосовують неймовірно дорогу техніку.

 

Уявіть собі, що ви зі своїм другом — нехай це буде чудова людина в усіх сенсах — проводите разом чотири місяці на рік. Разом прокидаєтесь, їсте, обговорюєте геть усі питання… Звісно, непросто. Допомагає Сашкова покладливість, сумирний і добрий характер. Це безвідмовна людина.

 

На Балі ми відзначали його день народження. Тропічний рай, індійський ресторан, водоспади, джунглі, співають цикади... Я привітав друга і побажав, щоб він більше не зустрічав свого дня народження в такому романтичному місці зі мною (сміх), а щоб мене нарешті замінила чарівна дівчина. Побажання збулося — Олександр одружився на нашому редакторі Ірині Спиридоновій, а нещодавно родина «Світу навиворіт» отримала поповнення — маленьку Алісу.

 

— Вітаємо! А як ви з оператором познайомилися?

 Комаров за кадром, або Виворіт «Світу навиворіт»

— Ця історія почалася років п’ятнадцять тому. Я, молодий журналіст, брав участь у проекті «Говерла – Монблан». Цикл передач про нього знімав усім відомий Андрій Цаплієнко. У рамках проекту ми приїхали до Ельбрусу. Це найвища точка Європи, дуже екстремальна гора (три десятки трупів на рік). Висота — 5000 метрів, світанок. Я йду поруч із Цаплієнком. Іду — гучно сказано: один крок — десять вдихів-видихів, мислення примітивне, як у амеби, — висота забирає всі сили. І ось по глибокому снігу нас обганяє хлопчисько, йдучи задом наперед, обводить нас відеокамерою і біжить униз! Ми з Андрієм: «Хто це, привид?». То був Сашко, син керівника експедиції Олександра Дмитрієва, відомого альпініста. Хлопець хотів стати відеооператором і знімав похід маленькою камерою.

 

Минуло кілька років, і перед експедицією до Камбоджі мій оператор заявив, що вибирає родину. Я відшукав телефон Сашка і запитав, чи хоче він знімати про подорожі. Відповів своїм флегматичним тоном: «Це моя мрія». І без зайвих запитань приїхав на випробування. Отакий він і є — небагатослівний, спокійний і надійний на всі сто. Пробу йому я влаштував у Києві, в лісі на Трухановому острові. Вискочив із машини й почав: «Друзі, з вами «Світ навиворіт»! Ми знімаємо дикі племена Кончі-Заспи…». Верз усяку маячню, гасав по лісу, заскакував у кущі, а Сашко бігав за мною і знімав. У фіналі я видерся на сосну, де гілка заважала знімати, — Олександр, не вимикаючи камери, передав її мені, я зняв себе, потім його, він виліз на гілку і продовжив зйомку. І тоді я зрозумів, що це наш хлопець.

 

За шість років режим зйомок не змінився. (Сміється).

 

— Найсвіжіший ваш сезон ми дивилися взимку, він про Непал. Ви справді мрієте зійти на Еверест?

 

— Я пообіцяв собі зійти на Еверест разом із Сашком до свого 40-річчя.

 

Щоб лише зробити спробу піднятися на найвищу гору світу, вам потрібно 65 тисяч доларів у базовому пакеті. Тільки офіційний дозвіл на це коштує 10 тисяч доларів, решта — витрати на шерпів, спорядження тощо. Плюс фізпідготовка у вигляді двох років сходжень на 5-тисячники, 6-тисячники, 7-тисячники і 8-тисячники.

 

Гора має ніби два боки. З одного — вона дуже комерціалізована урядом і фірмами з організації альпіністських походів. З іншого боку, навіть сплативши такі шалені гроші, маєш досить мало шансів досягти вершини.

 

Еверест має ще один, дуже непривабливий бік. Вище позначки 8000 метрів, у зоні смерті, ваш організм починає помирати, і вам потрібно досягти вершини й спуститися до того, як він помре. Саме там лежить найбільше заморожених трупів альпіністів. У того, хто заплатив 65 тисяч доларів, зміг дійти до 8000 метрів і бачить людину, якій стало погано, є вибір — допомогти або йти далі. На повторну спробу не вистачить сил, перевірено тисячі разів. Більшість каже «удачі тобі, брате» і продовжує сходження. Журналісти одного відомого телеканалу під час зйомок на Евересті побачили ще живого альпініста, поговорили з ним на камеру і пішли, а на зворотному шляху зняли його замерзлий труп. Я називаю це «мораль Евересту».

 Комаров за кадром, або Виворіт «Світу навиворіт»

— Як ваша мама відпускає вас у такі небезпечні поїздки?

 

— Жодна нормальна мама не витримає такого ненормального сина. Але моя дуже поступово звикла до того, як я живу. Хоча буває й шокотерапія: наприклад, приїжджаєш і відразу показуєш мамі, як тебе вкусила змія. Після цього, коли розповідаю їй про щось реально небезпечне, вона каже: «Ну, порівняно зі змією це дрібниці».

 

Звичайно, я мамі недоговорюю. Коли йду на 6-тисячник і розумію, що тиждень не буде зв’язку, телефоную їй і кажу, що найближчі три дні ми купатимемо слоників, і там не буде зв’язку.

 

Маму треба жаліти, бо інакше ніяк.

 

— Чи не хочете привезти їй невісточку папуасочку?

 

— Та ні. Я зіткнувся з такою кількістю змішаних родин, що можу сказати впевнено: «Не ходіть, дівчата, в Африку гуляти». Поважаю всі нації, з усіма знаходжу спільну мову, але сім’я — це інше. Ясно, що є винятки, але дуже рідко. Часто, коли вимикається камера, до мене підходить героїня і каже: «А якщо чесно, то дуже важко…». Закохані не розуміють одне одного до кінця, мають надто різні уявлення про світ. А якщо ще й є мовний бар’єр…

 

— Скажіть, а межа здивуванню буває? Чи можна звикнути до постійної зміни обстановки, несподіванок?.. Хоча «постійні зміни» і «звикання до несподіванок» — це поєднання непоєднуваного.

 

— За роки наше сприйняття подорожей змінилося. З одного боку, це погано, бо ми вже не дивуємося на кожному кроці. Десять років тому під час мого перебування в Непалі один крок із готелю в місто вже занурював у якийсь фантастичний світ. Цього ж сезону я зрозумів, що вже ніколи не поверну собі того відчуття. З іншого боку, це добре для програми. Бо ми вже не знімаємо все, що цікаве тільки з першого погляду, — шукаємо далі, щоб показати ще більше. Тому програма наша росте.

 

Коли я вперше потрапив до місць кремації тіл в Індії, то не міг спати: перед очима спливали страшні картини. На десятий день зйомки вже звик. А через два роки ми із Сашком знову були там. Абсолютно спокійно кажу йому: «Дивися, ліворуч викотилася голова. Візьми її середнім планом, близьким не треба… А отам мозок у черепі кипить, не бери…». Ми не стали бездушними і черствими, але виробляється певний бар’єр сприйняття, який не дає пропускати все крізь себе.

 

— Через професійні обов’язки вам доводиться їсти всіляку гидоту. Чи є у вас рейтинг найогиднішої їжі?

 

— Мій секрет здобуття довіри в місцевих — це бути таким, як вони: разом із ними харчуватися, працювати… Якщо відмовляєшся їсти запропоноване господарями, ти відразу ж ставиш бар’єр між собою та ними. Виникає враження зверхності з твого боку, яка вже тут довіра?

 

Третє місце в моєму рейтинзі: живі черви із хлібного дерева у племені караваїв в Індонезії. До речі, на смак зовсім не гидкі — схожі на горіхову пасту. Друге — смажені павуки в Камбоджі. Перше — сира печінка щойно вбитої кози у племені мурсі в Африці, їхня святкова страва…

 

А ось єдине, чого я так і не зміг з’їсти, це паштет із гнилої риби у камбоджійському племені пнонгів.

 

До речі, часто ловлю своїх колег журналістів на обмані. В одній відомій програмі бачив, як ведучий брав отих камбоджійських павуків руками і казав, що це безпечно. Насправді ж отруйний зуб павука завдовжки півтора сантиметра відрізали, перш ніж підкласти тим ведучим.

 

— Коли ви в подорожі найдужче сміялися?

 

— Не знаю, але випадок, коли ми зупинили літак, — серед найвеселіших.

 

То була експедиція в найдикіше місце планети Земля, до колишніх канібалів Папуа – Нової Гвінеї. Ми місяць провели у джунглях без зв’язку та електрики. І ось — знову аеропорт, схожий на старий сарай чи гараж, уніформою працівникам служать лише трубки на «причинному місці». Нам невимовно пощастило — саме в цей день вирушав літак, який курсує раз на тиждень. Місяць ми харчувалися «Мівіною», рисом, черв’яками та майонезом, який став для нас ласощами, і тут бачимо бабусю, яка продає курятину, таку смачну і запашну… Накинулися на їжу, й раптом почули, як загули турбіни літака. За планом наш рейс мав бути через півгодини, але ми вирішили перевірити. Підбігаємо до «голого» працівника і називаємо пункт свого призначення. Той дивиться співчутливо і вказує на літак, який набирає швидкість на злітній смузі. Ми розуміємо, що це означає ще тиждень джунглів. Вискакуємо в отвір для багажу і біжимо, нецензурно лаючись. У кабіні видно профіль пілота. Він повертається анфас, літак гальмує й випадає трап. Заскакуємо в салон, повний папуасів, і нас розбирає істеричний сміх. «Ну що, — кажу, — Випив «Фанти» й зупинив літак?».

 

Це до того, як складно буває в самостійних подорожах.

 

— Але ви їхній затятий прихильник!

 

— Якщо у вас пакетний тур, то ваша подорож іде за чужим сценарієм, на експромт нічого не лишається. Якщо ж ви самостійно прокладаєте стежки, то сценарії для вас пише життя. Так що наважуйтеся, не переживайте, вирушайте у самостійні подорожі, й не важливо, куди. У юності ми з однолітками приходили на автостанцію і запитували: «Куди зараз є квитки? Давайте!». Приїжджаєш кудись — там своє життя, цікаво. Тихенько візьміть паспорт у коханої людини і купіть два квитки, зробіть їй сюрприз! До слова, в Індії можна жити і подорожувати за 20 доларів на день.

 

— Одна річ — з’їздити кудись, інша — жити таким життям. Що вам дає сили?

 

— Творчі зустрічі з глядачами, які я проводжу в різних містах. Вдячність, цікавість і теплота людей — це те, що тримає мене у програмі.

 

Хоча реально дуже важко. В експедиціях, окрім місії ведучого, мені доводиться виконувати обов’язки продюсера, режисера, редактора, адміністратора і навіть водія. Після Непалу був майже впевнений, що як мінімум піду на рік у відпустку. Але після того, як ми три місяці прожили в «монтажці» й усе вийшло, я вирішив, що не маю права зупинятись. Утім, так само було й торік.

 

Поки буде така реакція глядачів, ми продовжимо показувати «Світ навиворіт». 

 

 

 

 

 


Адреса редакції:
вул. Кловський узвіз, 15, Київ, 01021
Тел./факс: 254-5190/93, 288-9625
Всі зауваження та питання просимо надсилати за електронною адресою intour.magazin@gmail.com

Всі права захищені. Міжнародний туризм, 2005.

Копіювання та передрук інформації з сайту дозволено тільки з письмової згоди Редакції.

Думка авторів публікацій не завжди відповідає думці редакції.

Відповідальність за достовірність фактів, власних назв та імен, інших відомостей несуть автори.


Туристична виставка UІTT

Welcome to Georgia! National Tourism Award

16-я Азербайджанская Международная Выставка «Туризм и Путешествия»

Медицинский туризм

ЯРМАРОК ПОДОРОЖЕЙ-2017

МАНСАНА:: Туристична агенція. Відпочинок на морі. Екзотичний відпочинок. Екскурсійні тури. Гірськолижні тури.