Міжнародний туризм. Журнал про мандрівки та відпочинок детальний пошук

На головнуНаписати листа

Редакція Новини Архів Передплата Реклама Фотобанк
Міжнародний туризм Номер 2 VIP-клуб Наш посол Канади
Номер 2 від 27 березня 2017р.
Номер 2 від 27 березня 2017р.
Welcome to Ukraine
В наступному номері

В номері 2'2017

25 РОКІВ
Навколо світу

АБУ-ДАБІ
Розкіш в ім'я Аллаха

ДМИТРО КОМАРОВ
Виворіт "Світу навиворіт"

КІПР
Більше Пафосу!

КАНАДА

ІЗРАЇЛЬ

МАЛЬТА

ФРАНЦІЯ

ДОМІНІКАНА

ГРЕЦІЯ

ОАЕ

ІНДІЯ

ЄГИПЕТ

НІМЕЧЧИНА

ЧЕХІЯ

 

 

 

 



VIP-клуб
Вояж-колекція
Мистецтво гостинності
Профі-тур
Живий світ
Modus Vivendi
Озброєним оком
Дива заморські
Земляк земляка
VIP-клуб
Наш посол КанадиВерсія для друку
Автор: Марися ГОРОБЕЦЬ

ВАЩУК Роман Євгенович — етнічний українець, посол Канади в Україні. В дитинстві був членом української скаутської організації «Пласт» у Канаді. Здобув диплом магістра в університеті Торонто за спеціальністю «Історія Центральної та Східної Європи, Німеччини та Росії». Розпочав кар’єру на дипломатичній роботі в Міністерстві закордонних справ Канади, згодом працював на посаді другого секретаря посольства Канади в Москві. У 1991–1994 роках — в управлінні міжнародних справ, торгівлі та розвитку Канади. У 1994–1998-му — радник  посольства  Канади в Україні, опісля — в  Німеччині. У 2011–2014-му — Надзвичайний і Повноважний посол Канади у Сербії, одночасно виконував обов’язки посла Канади в Македонії та Чорногорії. З 2014 року — Надзвичайний та Повноважний посол Канади в Україні. Вільно володіє англійською, французькою, німецькою, російською, українською, польською та сербською мовами.

 Наш посол Канади

— Пане Романе! «Знайомство» України та Канади відбулося ще в XIX столітті, коли перші наші переселенці прибули до Північної Америки. Кульмінацією цих відносин став 1991 рік, коли Канада першою з країн Заходу визнала незалежність України. Зараз — новий етап…

 

Пане посол, ви не перший рік знаєте сучасну Україну. Які зміни побачили в нашому суспільстві?

 

— Відтоді, як я вперше відвідав Україну, відбулися значні зміни. В середині дев’яностих можна було очікувати, що хтось із Заходу приїде й навчить тут усіх ринкової економіки. Нове покоління українців уже її знає. Інша річ, що не створено середовища, де б кожен міг самореалізуватися. Проте багато молодих українців уже інтегровані в сучасний світ — наприклад, завдяки ІТ-технологіям працюють у західних компаніях, водночас залишаючись удома.

 

Друга принципова різниця, уже постмайданівського періоду, — це соціальний активізм і волонтерський рух. На Заході завжди було чітке розмежування держави та громадянського суспільства, яке самоорганізовувалося. Та й якщо згадати наддніпрянських українців у часи визвольних змагань чи галичан, які потім опинилися в Канаді, — інші держави володіли їхньою територією, не допускали їх до державного життя, тож ці люди організовувалися самі. Вироблений ними ген діє, що робить суспільство здоровішим і дужчим.

 

— Як вам представляти свою державу в країні батьків?

 

— Спочатку були дещо особливі почуття і сподівання. Я вже загартований працею у Москві та Києві. Тішуся тим, що більшості своїх ілюзій уже позбувся, тому стараюся зберегти якнайбільше позитивних вражень.

 

Успішність українців у Канаді переконує мене, що становище України не пояснюється особливостями вдачі українців. Просто їхньому суспільству, яке пережило стільки потрясінь і століттями було позбавлене держави, бракує нормальних правил співжиття, що не всім дає змогу розвинутися. Звісно, ідеальних країн немає, і Канада не ідеальна. Що ж до України, то я все-таки схильний до оптимізму, його вселяє серед іншого успішний досвід батьків і дідів, активізація сучасного українського суспільства.

 

Наш посол Канади


— Ваші мама й тато переїхали за океан після війни. Як там складалась їхня доля, де вони познайомилися?

 

— Познайомилися в Канаді. Їхні родини переживали подібні складнощі. Світ був менш глобалізованим, культурна різниця між Центральною Європою та Північною Америкою була більшою. Але у післявоєнний період люди були щасливі від того, що взагалі залишилися живими.

 

Батько мій закінчив гімназію, трохи попрацював, вступив до університету, став інженером. І вони з мамою познайомились у Торонто, закохались, і з’явилися я та мій брат. І жили щасливо 50 років. На жаль, п’ять років тому тато відійшов, а мама далі працює — «громадсько-активно волонтерить».

 

Буває, що рідня з-за кордону починає вчити жити тих, хто лишився. Мені розповідали у Львівській мерії, що з малайзійцями працювати часом легше, вони просто приїжджають і роблять бізнес. А такі люди, як моя мама, яка має дещо туманні спомини, плекають певні сподівання, можливо, трохи ідеалістичні. Україна до тих ідеалів не дотягує, і тоді настають розчарування. Коли вона приїжджала до нас у Сербію, жодних розчарувань не було, бо не було усталених уявлень, якою має бути Сербія. Хоча там дуже багато реалій, подібних до українських.

 

Але такий тісний зв’язок між громадами — це добре. У співпраці Канада — Україна цей фактор, вочевидь, грає на користь.

 

Між іншим, не тільки українці виїжджали з України до Канади. Нещодавно ми в посольстві приймали групу з півсотні людей менонітсько-німецького походження з Канади, які були на Запоріжжі, на землях своїх предків. Тож є різні етнічні групи, які мають відношення до України і працюють або відвідують Україну як туристи.

 

— Ваша дружина Оксана — австралійська українка. Ви познайомилися в Канаді?

 

— В Австралії. Я втікав від зими, і, бачите, таке сталось… (Усміхається).

 

— Якою мовою спілкуються в родині?

 

— Спілкуємось англійською, але наші діти знають українську. Дикторами на телебаченні не були б, та порозумітися можуть. Ми старалися закласти в них якнайбільше мов. Також намагаємося, щоб діти максимально скористалися з мого дипломатичного життя.

 

— Чи побували ви на малій батьківщині мами, тата?

 

— Маю корені у трьох областях України. Батько народився на Івано-Франківщині, в селі Білі Ослави. Рід мами походить із міста Яворів на Львівщині, а сама вона з’явилася на світ у Бучачі на Тернопільщині, куди її тата направили працювати бухгалтером повітової сільськогосподарської спілки, тобто кооперативу. Спілка була на межі банкрутства, дід поставив її на ноги завдяки експорту продуктів.

 

Ми з мамою відвідали Бучач. Дуже потішило, що колишній господарський двір повітової спілки є частиною успішної агрофірми, власник якої підтримує розвиток кооперативів.

 

— Як відрізняється те, що вам розповідали батьки, від того, що ви побачили в Україні?

 

— Власне, розповідали про інші часи, інші обставини, іншу владу...

 

Парадокс, але різниця була більшою, коли я приїжджав у кінці 1980-х. Тепер, особливо якщо говорити про Західну Україну, багато реалій, які, здавалося б, уже канули в Лету, знову з’явилися. Місцевість, звідки походять мої батьки, тамтешні люди, певні звички більше нагадують батьківські спогади, ніж 30 років тому. Розповіді про УПА, які раніше були «в підпіллі», навіть суто мовні ознаки повернулись. Як людину, котра виросла на старому варіанті галицької мови, мене в Україні повчали, що, мовляв ті й ті слова є застарілими, а тепер вони знову на слуху.


Наш посол Канади

Відчувається, що люди повертають це минуле самі для себе, а не про чуже око.

 

— Що ще ви бачили в Україні, що вподобали?

 

— Культурно-туристичним відкриттям став Переяслав-Хмельницький із його суцвіттям унікальних музеїв. Гадаю, це місце недооцінене в маршрутах українських туристів.

 

Я відвідав усі області України, крім трьох. Хотілося б мати на це ще трішки часу.

 

Проте я свідомо вирішив відкрити для себе більше Південь, Схід і Центр України. За європейськими мірками, держава велика і дуже різноманітна. Мені подобається вислів професора Грицака, що немає однієї України, а є 26 Україн, і вони всі варті, щоб їх запізнати.

 

— Як Україні залучити іноземних гостей, зокрема, канадців?

 

— Перед Україною я працював у Белграді. Серби були надзвичайно низької думки про власну країну як про об’єкт туризму. Традиційно вважалося, що в колишній Югославії для туризму цікаві тільки гори та узбережжя, а в Сербії можна лише вирощувати картоплю. І дуже важко сербам було зрозуміти, чому хтось хоче їхати до них, якщо вони самі прагнуть до моря. Я думаю, те саме відбувається і з центральними районами України, які люди не сприймають як туристичний ландшафт. Уявіть, що для людей із Північної Америки українське село є мальовничим, дивовижним, екзотичним!

 

І, гадаю, немає зла в тому, що економічні проблеми останніх років спонукали українців повернутись обличчям до внутрішнього туризму. Це дасть галузі розвиток.

 

Скажу також про залучення українських туристів до Канади. Північноамериканці вірять статистиці й офіційним даним. А згідно з ними, українці — бідні люди, які не мали б нікуди мандрувати. Хоча знаємо, що насправді українці спраглі до всього нового, до красивого життя, до корисного досвіду... Але канадський бізнесмен, дивлячись здалеку на український ринок, може сказати: «Нащо мені його розвивати?». Мені здається, українським туроператорам і медійникам варто представити привабливий образ українського туриста, яким він є, і переконати, що він міг би відкривати для себе Канаду чи інші країни. Наше Міністерство економіки вже просуває українську моду, культуру, і ми їх у цьому підтримуємо. Також можна збільшувати і потік туристів у обидва боки.

 

Багато канадських туристів, приїжджаючи сюди, не можуть повірити своїм очам, що тут стільки цікавого і гарного!

 

— Що ви як турист любите в Києві?

 

— Краєвиди, пагорби… Завжди щось цікаве можна знайти, зазирнувши у київські двори. Що ще? Тут велика кількість пам’яток культури. Значно відсвіжені музеї — такі як Національний художній музей чи «Мистецький арсенал». Це вже сучасні установи, які постійно змінюють експозиції, в них відчувається життя.

 

— Що вам імпонує в киянах і взагалі в українцях?

 

— Певна безпосередність і самоіронія. Вони не пихаті, вміють пожартувати. Гумор часом трохи чорний, але самоіронія допомагає жити у скрутних обставинах. Я б їм позичив канадських оптимізму і завзяття.

 

— У нас чимало спільного, зокрема — цікавий збіг національних ювілеїв. Торік відзначали 125-ліття українців у Канаді. Який основний внесок наших земляків у розбудову країни?

 

— Різноманітний. А починався із сільського господарства. Люди облаштовувались у компактних поселеннях на великому обширі — від Манітоби до Альберти. Що цікаво, це лісостепова смуга, характерна для більшої частини України. Якщо більшість переселенців з інших країн заселяли прерії, то буковинці та галичани вибирали заліснені місцевості, де треба було корчувати дерева під поля. Мати власний ліс — це була мрія, за нього в Україні сварилися з панами.

 

Українці в Канаді здобули репутацію дуже працьовитих людей. Вони часом створювали собі проблеми, які потім і розв’язували. Вибудовували власні інституції для взаємодопомоги: церкви, народні доми, спілки… Це дуже допомагало виживати. До речі, в сучасній Україні, як показали два Майдани, люди теж мають інстинкт горизонтального групування заради виживання.

 

Українські фермери велику увагу приділяли освіті дітей, і ті стрімко йшли вгору по професійній кар’єрі. Тепер українці мають вищі досягнення в освіті, ніж інші етнічні спільноти Канади.

 Наш посол Канади

Однією з туристичних принад країни стали українські церкви. На класичних фото канадського Заходу можна побачити земляний елеватор та українську церкву — це майже стереотип краю.

 

Відомі в Канаді й українські пам’ятники: великі писанка та вареник тощо. Це до певної міри характерно для сіл і містечок у преріях, де бажано чимось відзначатися, щоб місцеві досягнення помітили.

 

— Чи згодні ви з тим образом української еміграції до Канади, який створив Василь Стефаник у новелі «Камінний хрест»?

 

— Твір надзвичайно драматичний, згущений, у ньому багато розпачу, нужди і трагедії. З боку автора, певно, то була свідома реакція на суспільно-економічні обставини в Галичині. Але насправді люди, які виїжджали, мали трохи більше рішучості, енергії та завзяття.

 

— Ви сказали про освіченість канадських українців. Чи можете назвати приклади їхніх досягнень?

 

— Найперший такий приклад — звичайно, генерал-губернатор Канади 1990-х років Роман Гнатишин. І також теперішня міністр закордонних справ Христина Фріланд, мій шеф.

 

Цього року чекає ще один ювілей — 25 років першого польоту жінки-астронавта Роберти Бондар, предки котрої походять з Івано-Франківщини.

 

Більшість канадців вважає, що основу багатокультурності нашого суспільства заклали двоє українців — професор Ярослав Рудницький і сенатор Павло Юзик у 1960-х роках. Спеціальна комісія мала визначити відносини між англо- та франкомовною культурами, і ці двоє діячів озвучили запитання: «А як щодо представників інших культурних спільнот у Канаді?». У результаті була вироблена концепція, яка враховувала інтереси різних груп. Це найбільше громадське досягнення українців у Канаді.

 

— Чи модно в Канаді бути українцем?

 

— У Канаді модно бути ким завгодно. Прем’єр-міністр Трюдо сказав, що наша держава має стати палітрою, за допомогою якої кожен громадянин зможе вималювати власне бачення себе. Так що ми нікому не накидаємо ідентичності, ми накидаємо правила, закони Конституції, певне бачення суспільства. Маємо дві культури-засновниці — британську і французьку. Вони накладені на культуру корінних народів. Стараємося виправити помилки минулого в освітньому та культурному плані щодо індіанців, інуїтів (ескімосів) та метисів. Окрім того, щороку приймаємо близько 300 тисяч іммігрантів з усього світу — це приблизно як цілий Житомир. І серед них — 2–3 тисячі українців.

 

Відвідавши Торонто, Монреаль чи Ванкувер, ви можете спробувати страви з усього світу: там є представники різних народів з різних континентів, які готові поділитися з вами своєю культурою.

 

— Часто в Канаді матеріали з української історії, культури, духовності опрацьовувалися краще, ніж у самій Україні. Хто це підтримував, фінансував?

 

— Були створені різноманітні архіви, університетські програми тощо. У 1970– 1980-ті роки, коли громада вкладала в щось подібне певну суму, уряд подвоював її. То був такий вид партнерства: ви доведіть, що цього справді прагнете, а держава підтримає там, де побачить конкретне зацікавлення громадськості.

 

— У Сполучених Штатах українська діаспора теж немала, але, здається, в Канаді вона згуртованіша і має більший вплив. Ви згодні?

 

— Ці дві діаспори схожі за розмірами, але населення Сполучених Штатів удесятеро більше, ніж канадське. Тому відсоток людей українського походження в Канаді — вдесятеро вищий. Українські поселення в Канаді в минулому були компактні й створили, так би мовити, виборчі ландшафти, де з українцями рахувалися. Перший член канадського парламенту з етнічних українців Михайло Лучкович був обраний ще 1927 року. Інтеграція людей українського походження в політику привела до того, що тепер не треба довго роз’яснювати політикуму «українські» питання.

 

— Згаданій вами Христині Фріланд, керівнику МЗС Канади, належить заслуга у створенні зони вільної торгівлі з ЄС. Вона ж підписала аналогічну українсько-канадську угоду та передала її в парламент. Коли очікується ратифікація документу?

 

— Справді, пані Фріланд на посаді міністра міжнародної торгівлі Канади довела свою результативність. І тому прем’єр-міністр проявив до неї високу довіру та призначив на посаду глави зовнішньополітичного відомства.

 

Вже у березні канадський парламент повинен завершити процес ратифікації угоди про зону вільної торгівлі з Україною.

 

— Якого економічного ефекту очікуєте від цього?

 

— Міжнародний центр торгівлі оглянув торгівлю України із зовнішнім світом і визначив десять національних ринків, потенціал яких нею не розкритий. І канадський — один із них. Сподіваємося, ця угода приверне більшу увагу бізнесменів з обох країн до наших торговельних відносин і, очевидно, завдяки зняттю митних зборів сприятиме збільшенню товарообігу. Уже сам факт бізнес-форуму, який ми провели в червні минулого року, позитивно вплинув на наші економічні зв’язки. За канадською статистикою, імпорт з України майже повернувся до докризових позначок, і ми переконані, що він зростатиме.

 Наш посол Канади

Назагал, досвід свідчить, що, відкривши зони вільної торгівлі, скажімо, з такими країнами, як Колумбія, протягом наступних кількох років отримуємо зростання обсягів торгівлі на 100–150 відсотків.

 

— Останнім часом активно обговорювалася можливість запровадження Канадою безвізового режиму з Україною. Чи це справді реально, й коли саме?

 

— Ті обговорення були викликані фейком. Наш пост у «Фейсбуці» зі спростуванням про нібито запровадження безвізу став найпопулярнішим за всі часи!

 

Можливо, переговори про безвізовий режим між Канадою та Україною варто було б провести через якийсь час успішної дії такого режиму з Євросоюзом. Ми тільки зараз домовилися про скасування віз на кінець 2017 року для Румунії та Болгарії, а вони все-таки є членами Євросоюзу.

 

Вважаємо, що недорога багаторазова 10-річна віза для українців, яку зараз видаємо, — функціональний еквівалент майже безвізового режиму. Недарма експерти вважають посольство Канади в Україні найбільш лояльним. Документи можна подавати онлайн, черг немає. Оформлення відбувається протягом двох тижнів. Правда, ми ретельно перевіряємо, чи людина справді їде як турист, чи вона забула про це зазначити.

 

— Сподіваємось, українці скористаються з такого спрощення, збираючись цього року на ювілейні події до Канади — 150-ліття незалежності вашої держави. Що це буде за свято?

 

— Центром святкових подій стане Оттава, найбільші з них призначені на 1 липня. Тим часом від океану й до океану відбуватимуться заходи протягом цілого року — від сільських родео в Саскачевані чи Альберті до конкурсу раків і омарів аж на Ньюфаундленді, у Східній Канаді.

 

У столиці призначено дні культури країн, із яких протягом останніх 150 років приїхало найбільше поселенців. Українські дні припадають на кінець травня. Виступатимуть артисти з України, ціла делегація. Є бажання показати Україну не тільки у фольклорному плані, а й у рамках сучасної авангардної культури.

 Наш посол Канади

В Україні теж будуть заходи з нагоди канадського національного свята. МЗС Канади зараз визначається з тим, як воно може підтримати культурні події.

 

Запрошую українців завітати до Канади зі святковим приводом, а також із діловим, сімейним або й зовсім без приводу. Ви побачите, яка це велика, прекрасна країна! Країна, де поважають українців та людей будь-яких інших націй. 

 


Адреса редакції:
вул. Кловський узвіз, 15, Київ, 01021
Тел./факс: 254-5190/93, 288-9625
Всі зауваження та питання просимо надсилати за електронною адресою intour.magazin@gmail.com

Всі права захищені. Міжнародний туризм, 2005.

Копіювання та передрук інформації з сайту дозволено тільки з письмової згоди Редакції.

Думка авторів публікацій не завжди відповідає думці редакції.

Відповідальність за достовірність фактів, власних назв та імен, інших відомостей несуть автори.


Туристична виставка UІTT

Welcome to Georgia! National Tourism Award

16-я Азербайджанская Международная Выставка «Туризм и Путешествия»

Медицинский туризм

ЯРМАРОК ПОДОРОЖЕЙ-2017

МАНСАНА:: Туристична агенція. Відпочинок на морі. Екзотичний відпочинок. Екскурсійні тури. Гірськолижні тури.