Міжнародний туризм. Журнал про мандрівки та відпочинок детальний пошук

На головнуНаписати листа

Редакція Новини Архів Передплата Реклама Фотобанк
Міжнародний туризм Номер 1 VIP-клуб Козаки в дорозі
Номер 1 від 13 січня 2017р.
Номер 1 від 13 січня 2017р.
Welcome to Ukraine
В наступному номері

В номері 4'2017

ТУНІС
Море вражень

KADEBOSTANY
Музична Рес&Публіка

КАЙМАНОВІ О-ВИ
Дайвінг&Релакс

КРУЇЗ
Шик&Економія

ІНДОНЕЗІЯ

НІМЕЧЧИНА

ГРЕЦІЯ

МАЛЬТА

ФРАНЦІЯ

ІТАЛІЯ

ЧЕХІЯ

СЛОВАЧЧИНА

ПОЛЬЩА

УКРАЇНА

 

 

 

 



VIP-клуб
Вояж-колекція
Камо грядеши?
Мистецтво гостинності
Україна чудес
Профі-тур
Машина часу
Живий світ
Modus Vivendi
Життя як свято
Краєвиди душі
Позаземний маршрут
VIP-клуб
Козаки в дорозіВерсія для друку
Автор: Євген БУДЬКО

У пошуках репетиційної бази «Козак cистем» на Вітряних Горах я сам почувався туристом-орієнтувальником. Пагорби, провулки, стара київська забудова, загадкова нумерація, заледенілі сходи… Біля будинку з потрібним номером чоловік у шкіряних штанях вовтузиться з мотоциклом. «А де тут козаки?» — запитую. І розумію, що це той, кого шукаю! Поруч у сарайчику — його крутий сучасний байк і кілька туристських великів, у одного з яких колесо зігнуте навіть не «вісімкою», а якоюсь «дев’яткою»…

 Козаки в дорозі

— Іване, то ви справжні велотуристи?

 

— Велосипеди є неодмінним атрибутом нашого життя. Не просто любимо на них їздити, а їздимо постійно на репетиції, у справах і для задоволення. Свого часу були вражені, як багато в Європі велосипедистів на вулицях міст, і бідкалися, що в Україні із цим кепсько. Треба щось змінювати, ми почали із себе — і от… Велосипеди маємо давно, вони хороші, ми на них знаємося. Дозволяємо собі такі далекі поїздки, як із Києва до Чернігова вздовж Десни. Їздимо не спортивно, а насолоджуючись усім, що навколо. Ставимо намет, варимо козацьку юшку…

 

Це наш стиль життя: ми завжди в дорозі ментально і фізично, спостерігаємо й аналізуємо.

 

Ми зайшли до студії, далі розмовляли серед гітар, барабанів, пультів і плетива дротів.

 

— Як вас сприймають у різних кінцях України, за кордоном?

 

— Сприймають усюди добре. Іноземців через мовний бар’єр захоплюють лише драйв та енергетика, а от українці розуміють ще й зміст пісень, тож із земляками контакт завжди щільніший і повніший.

 

Іноземці відчувають енергію су

 

часної української культури. Те, як ми граємо, як віддаємося на сцені, якої якості матеріал, говорить про нашу оригінальність і самобутність, а не про мавпування чогось чужого. Власне, в цьому, мабуть, полягає секрет успіху кожного артиста.

 Козаки в дорозі

Увагу іноземців цінуємо, адже прагнемо розповідати світові про Україну. А з нею за кордоном здебільшого не дуже позитивні асоціації. Інформація про нас подається куцо або викривлено. Боремось із цим методами культурної дипломатії.

 

— Наскільки я знаю, у Польщі козаків часто сприймають як зарізяк…

 

— Козаки для поляка, німця чи румуна — те саме, що вікінги чи самураї, тобто насамперед воїни — мужні, експансивні, відчайдушні, десь навіть брутальні чоловіки. До цього архетипу намагаємося докласти таких фарб, щоб не тільки для іноземця, а й для українця козак був сучасним, шляхетним, виваженим, гречним, зі своїм кодексом честі. Нашу музику інколи називають «козацькою», а по суті вона чоловіча.

 

— Пригадую ваше фото з індіанцями на одному довоєнному російському етнофестивалі. Як до вас там ставилися?

 

— У Росії поруч із критичною масою людей примітивних і невихованих є певна кількість «адекватних» — саме такі приходили на фестиваль «Дикая мята», де зроблено це фото. Було цікаво виступати, бо нас розглядали не як носіїв шароварів і їдців сала, а як культурну одиницю, яка продукує певні сенси. Але, з огляду на події, які відбуваються на нашому Сході, й аналіз інформації, що надходить до нас із різних джерел, «адекватних» росіян майже не лишилося.

 

— Ми у вашій творчій лабораторії. Що репетируєте, як гурт еволюціонує, якої музики йому хочеться?

 

— Можливо, ми єдина команда в Україні, яка розділяє свої пісні на ті, що краще сприймаються всередині країни, й ті, що більше годяться назовні. Контент європейського медіапростору дуже відрізняється від того, що крутять у нас. Для вітчизняного ринку спеціально записуємо кілька хітів, які потраплятимуть на радіо і доходитимуть до ширшої аудиторії.

 

Нещодавно ми випустили пісню «Не моя», і вона вже кілька тижнів тримає першість у рейтингу «Джем FM». 24 грудня, напередодні католицького Різдва, випускаємо композицію «Різдвяна балада», щоби привітати всіх українців зі святом. А наступна нова пісня «У осені очі твої», на нашу думку, може стати мегахітом. Паралельно готуємо композиції на літні фестивалі.

 

На Заході краще сприймаються твори з потужним драйвом і музичними знахідками, такі як «Колискова», «Терки», «Шабля», «Наш маніфест»… Правда, тут я собі суперечу, бо й в Україні вони теж добре йдуть.

 

— Чим різняться наше і західне музичні середовища?

 

— «Там» воно завжди національне, а «тут» таке лише створюється. Місяць як діють «українські квоти» на радіо — можна сказати, це початок формування національного музичного середовища. До сьогодні українці мали мізерний вплив на медіаресурси, бо там — російські чи проросійські гроші, велика пострадянська інерція. Потрапляння в ефір для української команди зводилося практично до нуля. Тому розглядаю квоти не як силування до всього українського, а як спосіб обмежити інформаційний вплив агресора. Цей вплив досі підтримує в головах українців «русскій мір» — той самий, який змусив людей на Сході України привести у свій дім війну. Наші воїни фізично боронять нас від нього, а тут, у них за спиною, з радіо звучать пісні друзів Путіна…

 Козаки в дорозі

— Вашому гурту ця реформа вже щось дала?

 

— Поки що — переважно негатив із боку тих, кому вона завдала клопотів і збитків. Адже ми були в авангарді руху за ці зміни. Але вважаємо їх необхідними. Наші знайомі на FM-станціях починають розуміти, що вибору немає, — мусимо боронити свої ментальні кордони.

 

— Звідки беруться ваші пісні?

 

— Ніхто ще не зміг точно з’ясувати, як пісня приходить до автора, процес абсолютно містичний. Інколи бачиш її всю, а інколи — зачепився за дві фрази і місяць не можеш вийти із зачарованого кола.

 

Інколи може принести мелодію хтось із гурту, але в її доопрацювання включається весь колектив. Саме тому ми завжди зазначаємо, що автором музики кожної нашої пісні є «Козак систем».

 

Що стосується текстів, то часто створюємо пісні на слова наших друзів — сучасних українських поетів: Сашка Положинського, Сергія Жадана, Юрка Іздрика, Дмитра Лазуткіна, Артема Полежаки…

 

— Чи можете стисло схарактеризувати кожного зі своєї команди?

 

— Володя Шерстюк — басист, старійшина колективу. Людина, яка продукує сенси, відповідає за позиціюваня гурту в просторі, тягне на собі менеджмент, часто ініціює нові вектори розвитку… Якщо ми з Володею — холерики з імпульсивною психікою, то Сашко Дем’яненко та барабанщик Сергій Борисенко — наша протилежність, це збалансовує команду. Кожен із хлопців приносить багато ідей. Гітарист Сашко — мій кум (усміхається) і неймовірно добра та креативна людина. Борисенко — один із найкращих барабанщиків в Україні, й коли ми на великій сцені, то відчуваємо під ногами потужний фундамент. Сергій Соловій — наймолодший член колективу, поєднує ролі клавішника й діджея. Від нього йде багато сучасних, молодіжних пропозицій.

 

— Як робиться саме «козацький рок», звідки береться — із простору?

 Козаки в дорозі 

— Із простору, з досліджень, із дитинства… Усі ми мали яскраве дитинство, у ньому було багато пісень, які співали нам бабусі. Чимало інформації черпаємо, потрапляючи на етнофестивалі або навіть на весілля. Слухаємо автентичну музику. Часто намагаємося дати друге життя старовинній українській пісні, тому створили ряд спільних проектів із Катею Чілі, Мар’яною Садовською, Тарасом Чубаєм, кримськотатарською співачкою Ельвірою Сарихаліл, польською гуралкою Мегіцою…

 

— А в чому секрет драйву?

 

— Гадаю, у природності кожного з нас.

 

— Були і спільні проекти з легендарною польською співачкою Марилею Родович. Небагато знаємо виконавців із Польщі, а ось її пісню ще в радянський час переспівав Валерій Леонтьєв…

 

— Леонтьєв не передав змісту пісні-оригіналу, явно його просто привабила гарна мелодія.

 

Наші виступи у Польщі завжди пов’язані з прагненням відкрити музичні кордони у ще один бік, окрім російського. Дуже хочеться показати українцям інших зірок. Мариля Родович для Польщі — мегазірка, вона вже понад 50 років на сцені, є дуже крутим музикантом. У «Козак систем» вона, очевидно, побачила цікавих, щирих і чесних чоловіків та звернулася до нас із творчою пропозицією. Якраз були гарячі часи Майдану, ми давали багато інтерв’ю про нього польським телеканалам… Із пані Марилею ми виконали польською мовою пісню «Варто чекать» та українською — славетну «Кольоровий ярмарку» в перекладі Сергія Жадана.

 

— Серед останніх ваших виїздів за кордон були США і Канада влітку. Чи цікавили ви там неукраїнців і чи цікавили вони вас?

 

— Не секрет, що понад 10 мільйонів українців живуть поза межами України, й велика частина з них — у Північній Америці. Вони часто роблять там для батьківщини більше, ніж тут представники української влади. Безперечно, нашою головною місією в цих виїздах було долучення діаспори до того, чим живе сучасна Україна, створення для неї мостів через наших співвітчизників у краще майбуття.

 

Козаки в дорозі

Але цим, напевно, не обмежимося. Маємо кілька пісень англійською мовою і найближчого літа спробуємо виступити на Дні міста в Чикаго — на фестивалі, в якому брав участь, наприклад, гурт «Foo Fighters». Звісно, не йдеться про повномасштабний вихід на американський музичний ринок: це цілий океан, і щоб тебе в ньому помітили, потрібні великі ресурси і надзусилля. Всьому свій час.

 

— Поїздили ви чимало. Які місця ваблять досі?

 

— Я з величезною приємністю пригадую такі країни, як Італія та Іспанія, де багато сонця і винограду. Також до вподоби країни, у яких місцеві люди неймовірно приязні й легкі у спілкуванні.

 

Взагалі по-своєму мені подобається скрізь. Бачите на мені кашкета з написом «Ірландія»? Це звідти. Країна дуже музична, рокова. З іншого боку, вона неймовірно тепла у плані людських стосунків. «Чуття єдиної родини» відчуваєш, щойно зійшов із трапу літака.

 

Ірландія для мене — це образ України, якою я хотів би її бачити. Бо, даруйте за прямоту, українські традиційні уявлення про щирість і гостинність значною мірою застаріли, а в деяких випадках є міфом. От, не дай Бог, послизнетеся на вулиці й упадете, не факт, що до вас хтось миттєво кинеться на допомогу. Я впевнений, що українці знову стануть чуйними, але вони мусять це в собі плекати. Великою надією і прикладом людяності є наші волонтери та воїни. Саме завдяки їм «Ще не вмерла»…

 

Чому наша нова пісня «Різдвяна» не зовсім весела? Бо в нас усі називають себе християнами, а чи справді вони ними є? Я вважаю, що незалежно від віросповідання людина має бути ЛЮДИНОЮ. Не роби іншому того, чого собі не бажаєш, — ось основний закон людства.

 

— А ви хто — християнин, язичник, філософ?..

 

— Людина, яка пізнає світ. Завдяки кожній прочитаній мною книжці, кожній з’ясованій для себе істині будую свою релігію, свою філософію.

 

— Синтез поглядів — напевно, ознака сучасного гомо сапієнса. А яким місцям віддаєте перевагу в Україні?

 

— Тим, які є знаковими для всіх українців. Холодний Яр, Тарасова гора, Наддніпрянщина, Запорожжя, Карпати, Буковина, Сіверщина — батьківщина Довженка, Трипілля — все це місця сили.

 

А ще люблю ліс. Вирвавши часину із творчого процесу, сідаю на мотоцикл і їду до нього, зі спорядження маючи тільки GPS. І з’ясовую, скільки всього цікавого та гарного ми не бачимо навколо себе.

 

— Непогано було б кожній людині «бути в дорозі», як-от ви.

 

— Мій добрий знайомий Ігор Каганець, директор Інституту метафізичних досліджень, каже, що люди поділяються на чотири категорії. Перша — це споживачі, яких більшість і для яких існування обмежується задоволенням звичайних потреб. Друга — «воїни», які весь час борються, не важливо, з чим, і це є сенсом їхнього життя. Третя категорія — ті, хто вже все пізнав у житті й заспокоївся, хто на порозі нірвани. А четверті — мандрівники, як ми з козаками. Це ті, хто вийшов за межі примітивних потреб і сприймає життя як дорогу, котру доведеться пройти чи проїхати. Є два варіанти — або рухаєшся повільно, акуратно, дбаєш про здоров’я, добробут і в кінці виглядаєш «як живий», або у прагненні якомога більше спізнати пробуєш усе на собі, ризикуєш і зрештою вриваєшся до раю чи пекла змученим та розтріпаним зі словами: «Оце була подорож!». Навряд чи я отак заїду на той світ у крутому віражі, в мене із самоконтролем аж занадто, але хочу почерпнути на шляху побільше задоволень і знань, навчитися бути чесним, відповідальним — але й не без авантюри. Ну, і прагну дати цьому світові щось хороше. 

 

 

 

 

 


Адреса редакції:
вул. Кловський узвіз, 15, Київ, 01021
Тел./факс: 254-5190/93, 288-9625
Всі зауваження та питання просимо надсилати за електронною адресою intour.magazin@gmail.com

Всі права захищені. Міжнародний туризм, 2005.

Копіювання та передрук інформації з сайту дозволено тільки з письмової згоди Редакції.

Думка авторів публікацій не завжди відповідає думці редакції.

Відповідальність за достовірність фактів, власних назв та імен, інших відомостей несуть автори.


Туристична виставка UІTT

Welcome to Georgia! National Tourism Award

16-я Азербайджанская Международная Выставка «Туризм и Путешествия»

Медицинский туризм

ЯРМАРОК ПОДОРОЖЕЙ-2017

МАНСАНА:: Туристична агенція. Відпочинок на морі. Екзотичний відпочинок. Екскурсійні тури. Гірськолижні тури.