Міжнародний туризм. Журнал про мандрівки та відпочинок детальний пошук

На головнуНаписати листа

Редакція Новини Архів Передплата Реклама Фотобанк
Міжнародний туризм Номер 1 Люди-пам'ятки Прочанин до Країни Мрії
Номер 1 від 10 січня 2012р.
Номер 1 від 10 січня 2012р.
Welcome to Ukraine
В наступному номері

В номері 5'2018

ЧАРИ ДОМІНІКАНИ

ЦЮРИХ & БАЗЕЛЬ
Зроблено у Швейцарії

МАРОККО
Арабески пустелі

АВСТРАЛІЯ
У сумці революції

КУБА
Екзоти & Раритети

ЛУЦЬК
Ніч у замку

АВСТРІЯ

АВСТРАЛІЯ

НЕПАЛ

АНГЛІЯ

ФРАНЦІЯ

ШВЕЙЦАРІЯ

ІТАЛІЯ

ЄГИПЕТ

УКРАЇНА

 

 

 

 



VIP-клуб
Вояж-колекція
Україна чудес
Профі-тур
Троянда вітрів
Машина часу
Цвіт по світу
Живий світ
Мандрівка в тему
Життя як свято
Люди-пам'ятки
Аван-турист
Поради бувалих
Люди-пам'ятки
Прочанин до Країни МріїВерсія для друку
Автор: Наталія МИХАЙЛОВА

Він народився на межі двох культур — російської та української. І все життя, як осінній листок, кружляв між двома світами — Європою та Азією. Його доля могла б стати сюжетом для цілої серії пригодницьких романів. Його знали і любили у багатьох країнах світу, але не на Батьківщині.

 

Прочанин до Країни Мрії Дитинство, розбите навпіл

Народився Василь у колишньому козацькому селі Обухівці, яке свого часу належало самому гетьману Мазепі, що на Слобожанщині (зараз це Білгородська область Російської Федерації). Згодом Василь Єрошенко називав себе українцем, бо українцями були дідусь і тато й у родині розмовляли українською.

 

Хлопчик був зрячий, навіть дуже. Він ріс на волі, серед безкрайніх лук і густих лісів, умів милуватися синім небом, білими хмарками, зеленими деревами та прекрасними польовими квітами. Розумів мову звірят і пташок, вслухався у чарівну музику жабок і цвіркунів. У його підсвідомість вкарбовувались образи такого прекрасного світу. І такого страшного. Напевно, він міг би стати великим художником або композитором. Але доля вирішила інакше. Була вона жорстокою чи мудрою?

 

Коли Василькові було лише чотири роки, його життя заповнила темрява. Він утратив зір. У дитячій душі оселилися біль і образа — хлопчик марно просив батьків, щоб ті повернули йому світло. Мудрі мама й тато не обмежували свободу хворої дитини. Хлопчик навчився вести звичайне життя без зору — ходити без палички, орієнтуватись у просторі. Різнобарв’я навколишнього світу йому замінила музика. Родина була достатньо заможною, щоб навчити сина грати на скрипці, згодом він опанував гітару і піаніно.

 

На щастя, знайшовся багатий покровитель — граф Олексій Орлов-Давидов, який запропонував віддати талановитого хлопця до московського притулку, де він отримав непогану на той час освіту.

 

Мова надії

Після школи Василь почав грати в оркестрі народних інструментів. Інтелігентний, вразливий юнак був відкритий до ідей і віянь доби символізму. Високий, ставний, із довгим русявим волоссям, він виглядав вихідцем із казок Васнецова та Римського-Корсакова. Головним прагненням хлопця була освіта, вивчення світової культури. Свій мізерний заробіток він майже повністю віддавав бідному акторові, який читав йому вголос класику і книжні новинки.

 

Якось доля звела Василя з незвичайною людиною — Ганною Шараповою, жінкою з оточення Льва Толстого, що сповідувала принципи великого гуманіста. Сенсом її життя було впровадження прогресивних ідей свого часу, зокрема, вегетаріанства. Але головним її здобутком стало есперанто — надзвичайно проста мова, штучно створена для полегшення спілкування між представниками різних народів. Фантастична ідея об’єднати людей за допомогою мови спала на думку варшавському окулістові Людвігу Заменгофу. До речі, перший осередок есперанто був організований у найбільш інтернаціональному місті України — Одесі. Пам’ятник великому есперантисту стоїть на колоритному одеському подвір’ї, серед запашних лип і низок різнокольорової білизни.

 

Коли Василь Єрошенко довідався про існування мови, доступної кожній людині, він зрозумів — для нього відкрився світ. А разом з есперанто молодий музикант розпочав вивчати й інші мови — за своє життя він опанував їх близько двадцяти!

 

Прочанин до Країни Мрії Із зеленою зірочкою есперантиста, мов із провідною зіркою, Єрошенко сам-один вирушив на навчання до Європи. Перший виїзд за кордон ледве не став останнім. Їхав до Польщі, сподіваючись, що на вокзалі його зустрінуть колеги-есперантисти. Але ніхто не зустрів (як виявилось, прийшли, але не знайшли). Сповнений відчаю і розчарування у своїх ідеалістичних мріях про всесвітнє братство есперантистів, Єрошенко усе ж зумів самотужки дістатися до Берліна. І вже там на нього чекала радісна зустріч з однодумцями. А разом із ними й повернення надії! З небезпечними пригодами мандрівник дістався Британії, де почав вивчати англійську мову в Королівському коледжі для сліпих. Водночас вступив до музичної академії — правда, незабаром збагнув, що вже запізно: стати великим музикантом він вже не міг, а бути посереднім не дозволяли амбіції.

 

Єрошенко повернувся до Росії з друкарською машинкою зі шрифтом Брайля. Виробництво таких пристроїв могло б забезпечити роботою тисячі незрячих! А також гарантувати безбідне життя самому Єрошенку.

Але в серці вже оселилася жага мандрів, яка не давала спокою до кінця його життя.

 

Світло паперового ліхтарика

У грізному 1914 році 24-річний Василь Єрошенко прибув до Японії. Чому саме туди? Дозволю собі припустити: з раннього середньовіччя в японському суспільстві виховувався пієтет до невидющих. Поширення буддизму в «країні сонця, що сходить» пов’язують з ім’ям сліпого монаха Гайїн Вайон Цо та його незрячими сподвижниками. У ІХ столітті імператор надав людям, що втратили зір, монополію на заняття масажем і музикою. Багато сторіч покровителями таких фахівців були члени імператорської родини. Повага до невидющих збереглася до нашого часу. Та й зараз уряд дбає про них. На кожній вулиці неодмінно прокладена рифлена доріжка, а у ліфтах багатьох установ оголошуються поверхи.

 

Отже, в Японії Василь надзвичайно швидко вивчив складну мову і, як розповідали, навіть навчився писати ієрогліфи. Він викладав есперанто на курсах в університеті й токійській школі для сліпих. Водночас вивчав культуру, буддійську філософію та медицину, виступав із концертами, писав у газети, працював масажистом, пробував себе як скульптор. Коли до Японії приїхав письменник Рабіндранат Тагор, молодий філософ вступив із ним у диспут щодо духовності християнства та індуїзму. Ця дискусія стала широко відомою серед східних філософів, причому багато з них прийняли сторону Єрошенка!

 

Одного разу Василь пішки пройшов з острова Хоккайдо до Токіо. З гітарою, полотняною торбою і тростинкою він крокував дорогами цієї країни твердо і впевнено, як його земляк Григорій Сковорода — рідними українськими шляхами.

Основою японської культури є синтоїзм — культ природи, що нагадує язичництво, близьке кожній слов’янській душі. Напевно, це збурило в серці мандрівника найщасливіші дитячі спогади про маленьких чотириногих і крилатих друзів. Так чи інак, Василь Єрошенко перетворився на Єро-сана, достеменно японського письменника, для якого тварини і рослини були родичами. Не дивно, що його твори знайшли відгук у серцях японців. Але залишилися невідомими (і незрозумілими) у Радянському Союзі. Хоча він писав прозу, в Японії його називали поетом.

 

Доля звела письменника-початківця з популярною журналісткою Камитіка Ітіко. Східна красуня лагідно втягла Єрошенка у химерно-небезпечну гру пристрастей. Кохання не принесло щастя мандрівнику, але зігрівало його душу до останніх днів життя. Єрошенко присвятив цьому почуттю лаконічне і глибоке, мов малюнок тушшю, оповідання-притчу «Розповідь паперового ліхтарика», яке принесло йому славу. Красуня-гейша покохала іноземця, який, здавалося, не хотів на неї дивитися. Коли ж незнайомець залишив місто, жінка довідалася, що він незрячий.

 

Прочанин до Країни Мрії Мрія про Квітку Справедливості

Невідомо, що підштовхнуло відомого вже письменника — нещасливе кохання, чи нестримна жага мандрів, — але він полишив країну, яка прихистила його та подарувала славу. І вирушив до зовсім незвіданих країв — Сіаму і Бірми. Нарешті його мрія здійснилася — він відкрив школу для бідних сліпих дітей. Учнів доводилося розшукувати у загублених селищах ще й благати батьків відати їх у науку. Єрошенко намагався виховувати сліпих діток так, як його навчали у королівському коледжі — на волі, у мандрах і пригодах. Діти полюбили наставника, прийняли його за свого. А він продовжував вивчати буддизм і писати чарівні казки про Квітку Справедливості…

 

Настав 1917 рік, східними краями поширювалися чутки про революційні події в Росії. Єрошенко повірив, що його місце — в країні, де перемогла справедливість! Із прагненням якнайшвидше повернутися на батьківщину та віддати свої сили і знання народу він прямує до Індії. Але чиновники британської колонії не зрозуміли і не підтримали його прогресивних ідей. Навпаки, взяли підозрілого іноземця під нагляд. Після багатьох поневірянь і випробувань Єрошенко таки потрапив на корабель, що прямував на Далекий Схід, але його руки були у кайданках.

 

Надалі доля поета склалася так фантастично, що стала схожою на авантюрний роман. За однією з легенд, коли пароплав пристав до шанхайського порту, поет перевдягнувся в китайського кулі, змастивши обличчя жовтою фарбою і причепивши довгу косу, і з мішком за плечима зійшов на берег. Неймовірно, але у 1921 році письменник знову ступив на рідну для нього японську землю. Цього разу вона не стала для нього гостинною. Єро-сан включився у соціалістичний рух, його нові казки набули характеру жорсткої сатири. Одного дня, який поет назвав «найсумнішим днем життя», його заарештували і жорстоко побили у поліції. А потім вислали до Росії.

 

Від Чукотки до Кушки

Революційна Росія, яку Єрошенко вважав Країною Мрії, теж не прийняла мандрівного письменника. Зате прийняв Китай. Славетний письменник Лу Сінь запросив колегу до себе і став перекладачем його японських творів китайською. Єрошенко почав працювати викладачем есперанто в Пекінському університеті, видавав свої книжки. Тут його називали на свій манір — Айрюшянке. Робота, успіх, визнання — у нього було, здається, все, але… Душевний стан мандрівника алегорично передав Лу Сінь у новелі «Качина комедія». Сліпий поет, що гостював у Пекіні, засумував за жаб’ячим кумканням. Він купив пуголовків і випустив у озеро. А потім він захотів завести собі пухнастих жовтих каченят. Та каченята з’їли маленьких жабок… Одне слово, сліпий поет засумував, і повернувся до Росії.

У 1924 році Василь Єрошенко приїхав до Москви. Омріяна земля справедливості цього разу здалася йому доброю. Він почав викладати у Комуністичному університеті трудящих Сходу імені Сталіна, навчав японських студентів, організовував навчання сліпих.

Але його провідна зірка ще не згасла. Серце кликало в дорогу.

 

У кінці 20-х років просвітник вирушив у нову небезпечну подорож. Цього разу — на Чукотку. І в холодній безкрайній тундрі він знайшов себе. Вивчав етнографію, розшукував сліпих дітей і допомагав їм, лікував людей. До багатьох своїх професій додав іще одну — став каюром, погоничем собачих запрягів. Він любив собак, розрізняв їх за голосами, густотою шерсті. Й нерідко сам-один кочував тундрою на нартах, орієнтуючись за звуком і напрямком вітру.

 

Прочанин до Країни Мрії А у 1935 році в найпівденнішому містечку СРСР — Кушці — відкрили школу для сліпих дітей. Її директором було призначено Василя Єрошенка. З радістю відгукнувся він на запрошення. І десять років провів у Туркменії. Знову довелося вчити мову, розробляти шрифт Брайля для туркменів. Літній уже вчитель, як завжди, віддавав вихованцям усю душу.

 

На початку 50-х років Єрошенко побував у Києві, де з ним мав зустріч молодий ще тоді поет Борис Олійник.

 

Останні роки Василь Якович провів у рідній Обухівці. Багато подорожував Україною. Як міг, продовжував справу свого життя — допомагав незрячим дітям. Єдине майно, яке було в нього — бібліотека брайлівським шрифтом.

Василь Єрошенко пішов з життя у 1952 році. Бібліотека і архів мандрівного поета й учителя згоріли одразу після його смерті. А ім’я було забуте на довгі десятиріччя.

Настав час згадати!

 

 

ЄРОШЕНКО УКРАЇНСЬКОЮ

Пошуки творчої спадщини Василя Єрошенка ускладнює те, що він писав японською та есперанто. Великою допомогою стали переклади Лу Сіня.

У 60-ті роки завдяки хрущовській «відлизі» інтелігенція знала і писала про Єрошенка. 1969 року вийшла збірка його творів «Квітка справедливості», упорядкована Надією Андріановою-Гордієнко.

У 70-ті ця ж дослідниця видала повість про видатного земляка «Запалив я у серці вогонь». Обидві книжки стали бібліографічними раритетами.

Із 2007 року в Україні діє доброчинний фонд імені Василя Єрошенка «Есперо» (Fond_Eroshenko@ukr.net). Він підготував до друку книжки видатного земляка — «Казки та легенди» (українською мовою) і «Fabeloj kaj legendoj» (мовою есперанто).

Робота триває.

 

 

 


Адреса редакції:
вул. Кловський узвіз, 15, Київ, 01021
Тел./факс: 254-5190/93, 288-9625
Всі зауваження та питання просимо надсилати за електронною адресою intour.magazin@gmail.com

Всі права захищені. Міжнародний туризм, 2005.

Копіювання та передрук інформації з сайту дозволено тільки з письмової згоди Редакції.

Думка авторів публікацій не завжди відповідає думці редакції.

Відповідальність за достовірність фактів, власних назв та імен, інших відомостей несуть автори.


UITT - туристична виставка «Україна - Подорожі та Туризм»

Welcome to Georgia! National Tourism Award

AITF - 18-я Азербайджанская Международная Выставка «Туризм и Путешествия»

Healthcare Travel Expo

Міжнародна виставка «ТурЕКСПО»

МАНСАНА:: Туристична агенція. Відпочинок на морі. Екзотичний відпочинок. Екскурсійні тури. Гірськолижні тури.