Міжнародний туризм. Журнал про мандрівки та відпочинок детальний пошук

На головнуНаписати листа

Редакція Новини Архів Передплата Реклама Фотобанк
Міжнародний туризм Номер 3 VIP-клуб Обличчям до сонця
Номер 3 від 01 червня 2011р.
Номер 3 від 01 червня 2011р.
Welcome to Ukraine
В наступному номері

В номері 5'2018

ЧАРИ ДОМІНІКАНИ

ЦЮРИХ & БАЗЕЛЬ
Зроблено у Швейцарії

МАРОККО
Арабески пустелі

АВСТРАЛІЯ
У сумці революції

КУБА
Екзоти & Раритети

ЛУЦЬК
Ніч у замку

АВСТРІЯ

АВСТРАЛІЯ

НЕПАЛ

АНГЛІЯ

ФРАНЦІЯ

ШВЕЙЦАРІЯ

ІТАЛІЯ

ЄГИПЕТ

УКРАЇНА

 

 

 

 



Наш-Ваш ювілей
VIP-клуб
Вояж-колекція
Мистецтво гостинності
Україна чудес
Мандруйте на здоров'я
Профі-тур
Троянда вітрів
Мандрівничий ряд
Технологія дива
Живий світ
Modus Vivendi
Озброєним оком
Життя як свято
VIP-клуб
Обличчям до сонцяВерсія для друку
Автор: Євген БУДЬКО

Обличчям до сонця«Тінь сонця» була створена після сонячного затемнення 1999 року. А нині, за словами відомого музикознавця Олександра Євтушенка, цей рок-гурт серед тих, які подолали синдром меншовартості та мають не західне чи російське, а своє, українське обличчя.

Фронтмен і вокаліст Сергій Василюк — у нас в гостях. Блідий, худорлявий молодий інтелектуал, якому бракує лише круглих окулярів. Цей «ботанік» співає «важкий метал».

Після інтерв’ю Сергіїв двоюрідний брат, відомий еколог Олексій Василюк, зателефонував до нашої редакції, де має знайому: «Ну, що він цього разу відмочив? Невже не співав?!» Кажуть, Сергій може несподівано заспівати на вулиці чи ще щось утнути. Схоже, його імпульсивність цього разу знайшла мирне застосування…

Хлопці з «Тіні сонця» виконують «метал» — але зі скрипкою та бандурою. Вони нонконформісти — й водночас патріоти. Грають на електрогітарах — і сповідують дохристиянські вірування. Їх знають на всіх етнофестивалях України та (не дивуйтеся) Білорусі. Натомість «Тіні сонця» майже немає у «форматному» телеефірі. Як і рок-гуртів старшого покоління на зразок «Вія» чи «Кому вниз». А «Тінь» — це саме та «молода шпана», що має «змести їх з лиця землі».

Гурт і його лідер сповнені протиріч, але так само — й бажання бути собою, мати обличчя.

— Сергію, торік ви видали сольний альбом «Сховане обличчя». Що було сховане і тепер відкрите?

— Це збірка моїх найкращих композицій, які ліпше звучать в акустиці. У ній я відкрив своє обличчя, яке переважно тоне у загальному обличчі гурту. Може, як «соло» я романтичніший, наївніший, але точно трохи інакший.

Та важливіше, що недавно наш гурт випустив новий альбом «Танець серця». Його багато хто вже знає за піснею «По вранішній зорі» — містичною, ліричною та трохи туристичною… (Усміхається). Альбом є такою собі узагальненою роботою за останні чотири роки. Адже попередній ми випустили ще у 2007-му. Наклалася творчо-психологічна криза в колективі й ротація складу. Економічна криза не давала знайти кошти на випуск диску. Але все позаду, і ми записалися на відомій студії «White».

Раніші наші альбоми грунтувалися на зв’язку сучасності й минувшини: «Над Диким полем» — на символах козацтва, «Полум’яна рута» — на образах Київської Русі… А нинішній ніби представляє сучасного українця. Вважаю цю роботу більш різноплановою та зрілою.

— Не секрет, що типова для нашої столиці національність — «кієвлянін». Ви теж із Києва. Як дійшли до такої патріотичної форми існування?

— Якщо Булгаков любив Київ, але ненавидів Україну, то я відчуваю велику до неї любов. Може, тому що мої пращури походять із різних її куточків. Із дитинства бажав мати зв’язок із попередніми поколіннями, самостверджуватися через це і дивитись у майбутнє впевнено. Свого часу пережив злам, оновлення особистості, коли свідомо почав думати і розмовляти українською.

Обличчям до сонцяЩодо «обличчя» групи — її жанр складно чітко сформулювати. Можна називати «фольк-метал», «змістовний український рок»... Хоча публіка закріпила за нами ярлик «козацький рок». Нехай так, якщо до вподоби. Принаймні ми зламали стереотип про те, що не може бути українського хеві-металу.

Якби ми грали щось британське у Британії, ніхто б там не говорив про патріотизм. А в нас кажуть: «О, патріот! Мабуть, небезпечний!» або «Мабуть, кльовий!». (Усміхається).

— У вашому випадку «традиційною» виглядає саме символіка «хеві-металу», а новаторською — старовинна бандура. Свідомо поєднали слов’янську естетику з готською?

— Цього не робили навмисно. Але, схоже, для «металістів» ми оригінальні своєю ідеологією, а на етнофестивалі — тим, що «металюги». Насправді я не такий уже й фанат «металу». Але знаєте, що у ньому українського? Частий ритм, дуже схожий на стрімкий біг козацького коня!

Прагнемо доносити сильні духом пісні — це головна ідея гурту.

— Додаєте металу в український характер?

— Так!

— Слов’янський рок знавці порівнюють зі співаною поезією. Тобто музика тут — лише як антураж до слів, мови, співу.

— Загалом погоджуюся. Рок-музика на Заході була протестом проти стереотипів, а в нас — проти режиму. Відповідно, в нас більша увага приділялася текстам. А якщо ще згадати бардівський рух в СРСР…

Для нас теж дуже важливі тексти, хоча вони, скоріше, культурно-просвітницькі. Слухаючи нас, люди наснажуються історичною потугою, енергією предків. Я б навіть вживав тут не слово «історія», а «українознавство» чи, радше, «себезнавство», щоб не відмежовувати минуле від сьогодення.

— Як ви стали музикантом?

— Фахово не навчався. Закінчив педуніверситет імені Драгоманова за спеціальністю «Географiя». На першому курсі батько переконав навчатися гри на гітарі. Родичі організували старий розбитий інструмент, на якому я до крові збивав пальці…

Обличчям до сонця — Зараз вивчаєте географію за маршрутами гастролей. Як ви відкриваєте Україну, а вона — вас?

— З дитинства цікавився географією, краєзнавством, історією. Малював карти мікрорайонів, островів, а одного разу подарував бабусі на згадку мапу Гібралтару! (Сміється). Можу з точністю відтворити контури України, бо моя магістерська робота була про формування кордонів нашої держави.

Про кожен регіон України є що розповісти. Буквально вчора чув просто фантастичну історію про те, як дівчина запросила хлопця у глухе карпатське село. Каже: «Тільки купи хлібину, щоб не з порожніми руками». А в селі це виглядає як сватання: якщо не одружиться на тій дівчині, його просто живим не випустять… Одружився! Фантастика…

І в Карпатах, і на Поліссі є дуже дикі місця, просто як із пісень «Тіні сонця».

— З мольфарами ви не зустрічались?

— Ні, але знайомі займаються подібними практиками. Це дуже особисте…

Скажу ліпше про гастролі. Західну Україну складно здивувати етнікою, а на Східній — люди спраглі до українства. У Харкові чи Донецьку публіка поводиться так, наче ти для неї остання надія! І там якщо вже ти українець, то завзятий, бо прийшов до цього свідомо, через перешкоди.

Між іншим, один із наших найперших виступів відбувся у Криму, на акції захисту парку від забудови. Нас запросили екологи.

— У рамках братньої допомоги? Ваш брат, природоохоронець Олексій Василюк, творчо співпрацює з «Тінню сонця».

— Так, у кожному альбомі є хоч одна його пісня. До речі, серед них — хіт «По вранішній зорі».

— Використовуєте й вірші класиків?

— Поки що лише композиція «У тому полі, синьому, як льон» написана на слова Василя Стуса. Ось вам і співана поезія.

— У таких випадках класики перестають звучати хрестоматійно, оживають.

— Уявіть, цей вірш я зустрів саме у шкільній хрестоматії. Набрид телевізор, уся ця

політика — з відчаю взявся за наших геніїв… А потім у метро мені пішла на ці вірші музика.

— Часто «фестивалите» по Україні. Які з наших музичних заходів вважаєте найцікавішими?

  «Трипільське коло» під Києвом чудово оформлене. Там на нас трохи крутять носом — мовляв, «метал» — не наш формат, але публіка вимагає і ми туди повернемося. У плані якості звуку й кількості відвідувачів на небезкоштовному, до речі, фестивалі я відзначив би «Захід» у Старому Селі на Львівщині. Цікаві «Підкамінь», «Бандерштат»… Дуже гарна «Терра героїка» в Кам’янці-Подільському, де акцент на старовинній музиці — мріємо якось туди прорватися. «Стародавній Меджибіж» цікавий з погляду історичного антуражу…

— Маршрути місцями «української сили»?

— І місцями розуміючого слухача!

— А чому ваша ідейна українська група раптом заспівала білоруською?!

— З великої поваги та солідарності до найбільш братнього нам народу. Ми з ним жили не лише в Російській імперії та СРСР, а ще й у Русі та Великому князівстві Литовському. Я підучив білоруську мову, і ми разом надали отаку братню допомогу. Що цікаво: українцям пісня «Чугайстер» подобається білоруською, а білорусам — українською. Перекладав нам поет із литовським ім’ям та українським прізвищем — Вітовт Мартиненко.

— Споріднена мова асоціюється з нашим давнім корінням, звучить загадково й містично. А ще десь за кордоном виступали?

— Переважно в Білорусі, а ще — на білоруському фестивалі в Польщі, під Білостоком, отакий «каламбур». У планах на літо — кілька польських фестивалів і, можливо, в інших країнах.

Обличчям до сонця— Як і де «патріотичні металюги» відпочивають?

— Ми справжні туристи! Разом із хлопцями й дівчатами з «Тіні сонця» сплавлялися по Південному Бугу, Случу… Особливо мене вразила подорож по Десні. Лише сто кілометрів від Києва — така природа! Та й у самій столиці, на Позняках і Осокорках, є майже не зачеплені цивілізацією озера і луки з дикими качками. Їжджу туди велосипедом.

Здійснювали й краєзнавчі експедиції з друзями у Древлянь — землю стародавніх древлян на Поліссі. Я досліджував говірки: «живкун» — це «горобець», «пращуреня» — «праправнук», «нікудишка» — «маленька дівчинка»… (Сміється).

Правда, часом подорожую окремо: з одного боку, як менеджер групи я скутіший за інших у часі, з іншого — спонтанний за характером, тому схиляюся до виїздів експромтом. А найдужче люблю бути на самоті.

— Кажуть, «Тінь сонця» — язичницька група. Що це означає? Вам чужі християнські цінності?

— Говоритиму лише за себе: сповідую дохристиянську віру предків. Я не релігійний діяч або великий пропагандист, але рідновір і цього не приховую. До всіх релігій ставлюся нормально, в тому числі до християнства, яке теж давно стало нашою родовою вірою. Але рідна віра — екологічніша, патріотичніша, родинніша. У християнстві деякі речі мене відштовхують, а тут їх немає. У рідній вірі можна знайти все: і той же пантеїзм, і ту ж реінкарнацію… Відчуваю, що я — частинка світу, але з прив’язкою до рідної природи, рідного краю, свого роду, які маю берегти.

Взагалі-то слово «язичник» для мене — це як «малорос» чи «хохол». Рідна віра не мала назви, бо вона була найпершою і єдиною.

Обличчям до сонця До речі, найуспішніша нація світу, єврейська, має рідну віру, а всі інші у Старому Світі — ні. Робіть висновки.

— Рідна віра асоціюється із природою, автентикою. Як ви їх поєднуєте з «хеві-металом»?

— Сам не знаю! (Сміється). В нас багато що переплелося. У мене різні предки: селяни, дрібні шляхтичі, городяни… Мені близькі й сільська природність, і урбаністична культура. Зворушує те, стільки життів, доль і почуттів пов’язано з київськими чи львівськими двориками…

Музику люблю теж усіляку. Кажуть, у нашому новому альбомі «Танець серця» органічно поєдналися різні жанри, ліричність і жорсткість, етніка й урбаністика.

Може, я та інші учасники гурту просто дорослішаємо? Може, всім українцям треба поєднати в собі розрізнену історію, прожити ті долі, по яких нас розвів час, і звести все в цілісний народ, цільну особистість?

— Особисто я — за! 


Адреса редакції:
вул. Кловський узвіз, 15, Київ, 01021
Тел./факс: 254-5190/93, 288-9625
Всі зауваження та питання просимо надсилати за електронною адресою intour.magazin@gmail.com

Всі права захищені. Міжнародний туризм, 2005.

Копіювання та передрук інформації з сайту дозволено тільки з письмової згоди Редакції.

Думка авторів публікацій не завжди відповідає думці редакції.

Відповідальність за достовірність фактів, власних назв та імен, інших відомостей несуть автори.


UITT - туристична виставка «Україна - Подорожі та Туризм»

Welcome to Georgia! National Tourism Award

AITF - 18-я Азербайджанская Международная Выставка «Туризм и Путешествия»

Healthcare Travel Expo

Міжнародна виставка «ТурЕКСПО»

МАНСАНА:: Туристична агенція. Відпочинок на морі. Екзотичний відпочинок. Екскурсійні тури. Гірськолижні тури.