Прованс... У головi одразу постає сонячне лiто на пiвднi Францiї, напоєне пахощами лаванди. Такi картинки, очевидно, i приваблюють сюди туристiв з усiх-усюд. Бiльшiсть їх прагне вiдвiдати колишню столицю провiнцiї — мiстечко Екс-ан-Прованс, або просто Екс. Цiлий день його вулички заповнюють юрби приїжджих, створюючи в особливо вузьких мiсцях затори. Туристи крутять головами, намагаючись роздивитись якнайбiльше, але при цьому пильно стежать за табличкою, парасолькою чи яскравою iграшкою, яку їхнi гiди тримають над головою, аби не розгубити свою «паству».

А що вiдбувається у мiстечку ввечерi, коли вщент вигуляних i спiтнiлих туристiв забирають розiгрiтi на сонцi автобуси? Мiсто полегшено зiтхає. Тепер є час на особисте життя. Ще лiпше — пiсля потужного лiтнього дощу, що вмиє обличчя будинкiв, перетворить брукiвку на блискучi мокрi карамельки й принесе у повiтря довгоочiкувану свiжiсть. Вiкна, удень прикритi вiконницями, з полегшенням вiдчиняються.

Прохолода.

Насолода.

Бабах! Оце так гримнуло... Перехожi ховаються на ганку кафедрального костелу — просто для пiдтримання гри, бо ж нiхто насправдi не злякався. Усi тiшаться громовицею. I дощ теж нiкого не лякає — люди весело хлюпають ногами по калюжах. Теплi великi краплини барабанять по парасолях, листю платанiв, тентах кав’ярень.

Здається, вщухає? Але звук рухомої води не зникає остаточно — ще б пак! Екс — мiсто сотень фонтанiв. Усюди на середньовiчних вуличках — веселi й сумнi мармизи, в яких iз рота б’є струмiнь води. Постачає її i вгодований вепр, чотири дельфiни — та кого лиш тут немає... Недарма Екс-ан-Прованс в античнi часи називали Аква-Секстiа — римляни заснували тут укрiплений табiр i «зацiнили» мiсцевi термальнi джерела.

Щойно вщухає злива, з дверей вистромлюють носи вже й тi, хто не хотiв змокнути. Принюхуються до божественного пiслядощового повiтря i займають витертi поспiхом стiльчики вуличних кав’ярень. Вiдраховуючи години, заспокiйливо бомкає дзвiн на вежi ратушi. Час обговорити новини дня й потiшити себе фiлiжанкою кави чи келихом мiсцевого вина. Колись так само сидiв i насолоджувався мокрими, яскравими кольорами рiдного мiста Поль Сезанн, найвiдомiший уродженець Екса. Тепер його слiдами нипають туристи: тут i там на хiдниках — металевi значки з великою лiтерою «С», що маркують «шлях Сезанна».

Ще не пiзно, можна гуляти мiстом, забрiдаючи у крамнички i перекидаючись фразою-другою про погоду з продавцями. Вони теж не можуть всидiти усерединi й стоять у дверях, спостерiгаючи, що робиться навколо. Ну, а чого лиш вартi самi назви закладiв. Випiчку купите у «Boulangerie du coin» — «Булочнiй на розi», перехопите у трактирi «Comme а` la maison» — «Як удома», а ключi замовите у «Le Chat Bottе’» — «Кота в чоботях». Коли потребуватиме чогось, самi не знаєте чого, неодмiнно знайдете це серед дрiбниць у крамничцi «Tout Autre Chose» — «Зовсiм iнша рiч!». Листiвки та флакончики лавандової олiї є у магазинчику «Chat Rе^veur» — «Кiт-мрiйник». Його «меседж» для певностi написано над входом: «Le bonheur est dans l’oeil de celui, qui regarde» — «Щастя в оцi того, хто дивиться». Ще пiд враженням вiд цiєї простої та слушної думки приб’єшся до iншої крамнички: «La Vie est si belle» — «Життя таке прекрасне». Може, в цiй короткiй фразi й полягає квiнтесенцiя сьогоднiшнього вечора?

У крамницi повно милих серцю дрiбниць для дому й саду. Оцей чарiвний лiхтарик загорнiть як слiд, вiн їхатиме далеко i довго. Аж до Києва. На згадку про дощик в Ексi...