Єллоустоун — країна з мережею впорядкованих автошляхiв i населених пунктiв, сервiсiв та мiсць вiдпочинку. Вона має i власне населення — це бiзони й оленi, лосi та рисi, ведмедi й росомахи, койоти i вовки, пелiкани та лебедi. А крiм них, тут щороку буває близько 3 мiльйонiв туристiв! Уявляєте — весь Київ отак узяв i на рiк вийшов прогулятися на природi?

Створення першого у свiтi нацiонального парку вiдбулося в 1872 роцi за наказом президента Улiсса Гранта на територiї трьох штатiв — Вайомiнг, Монтана та Айдахо, на площi приблизно 9000 квадратних кiлометрiв. У цьому центрi бурхливої геотермальної дiяльностi розташовано близько 3 тисяч гейзерiв. А ще — майже 10 тисяч рiзноманiтних джерел, у тому числi сiрководневi. Каньйони, водоспади й озера здатнi вразити найвибагливiший погляд. Той, хто хоче побути наодинцi з природою, може бути певним, що йому це вдасться: 95 вiдсоткiв територiї парку — справжня романтична глушина. I для цього не обов’язково ходити пiшки з рюкзаком — тут є майже 600 кiлометрiв перфектних автошляхiв.

Але не завжди легко дiставатися машиною, куди треба. Наприклад, наше авто частенько зупинялось, аби пропустити тварин. Iнодi вони викликали справжнi затори. Лякливi оленi швидко дають проїхати, а от стадо бiзонiв на кiлькадесят голiв може зупинити рух на пiвгодини. Якщо така масивна тварюка стоїть на шляху, то лiпше зачекати, коли вiдiйде сама, адже вона може напрочуд жваво скакати, брикатися i буцатися. Свiдки тому — дерева уздовж дорiг, iз яких рогами грайливих бiзонiв поздирано кору. Дивлячись на спокiйного велетня, складно уявити, що ця гора м’яса легко розганяється до 45 кiлометрiв за годину.

Iнша причина частих зупинок — вiдвiдувачi, якi побачили на горизонтi «громадян країни Єллоустоун». На узбiччi, всупереч усiм правилам, вишиковується цiлий ряд автомобiлiв i фотографiв зi штативами. Тi, хто вже «в курсi», розповiдають тим, хто щойно приєднався до затору: «Он там, бiля кущiв, два ведмедi грiзлi!»

Про сервiс

Ми провели в Єллоустоунi три ночiвлi й усi — в кемпiнгу, яких тут величезна кiлькiсть. Найпростiшi з них обладнанi дерев’яними столами та лавами, мiсцем для вогнища (американцi не уявляють дозвiлля на природi без барбекю) й туалетом. Є просто мiсця для перекусу, а є i спецiальнi сервiси, де можна прийняти гарячий душ, випрати одяг, купити дрова для вогнищ, сувенiри, книжки й альбоми з дивовижними фото.

I скрiзь — надiйно вбудованi спецiальнi металевi ящики з мiцними замками проти ведмедiв. Це для зберiгання їжi. Бо грiзлi насамперед цiкавить не спiлкування з людьми, а їхнi харчовi припаси. Тому бiля кожної обладнаної територiї (а зупинятися для їжi або сну можна тiльки на таких) розвiшанi правила безпечної поведiнки. Наприклад, не дозволяється залишати їжу в легкодоступних мiсцях, а в намет iз собою дозволено брати тiльки спальник i пляшки з водою. Особливо застерiгають жiнок вiд косметики, яка для клишоногого може пахнути дуже смачно...

А для менш авантюрних i бiльш заможних завжди знайдеться мiсце у невеличких котеджах i вiдомому своїми автентичними iнтер’єрами шикарному готелi «Old Faithful Inn». Вiн розташований недалеко вiд «найпунктуальнiшого» та, мабуть, найефектнiшого гейзера «Old Faithful» — «Старий Служака». До готелю варто зазирнути не тiльки щоб переночувати, а й щоб просто подивитися на його дерев’яну архiтектуру та колекцiю старих американських авто, яку її власник, а водночас i керiвник готелю демонструє просто у холi.

Персонал у всiх закладах Єллоустоуну закоханий у природу i дуже доброзичливий — iншi тут не залишаються. На моє досить зухвале прохання пошукати в касi «квотери» (25-центовi монети) тих штатiв, яких у мене ще не було, хлопцi та дiвчата iз сувенiрного магазину залюбки перевернули чотири апарати. Для тих, хто «не в темi»: кожен штат США випускає «quarter» зi своїм власним зображенням. Отож зiбрати 54 такi монети — справа честi кожного туриста, схильного до колекцiонування.

Гейзери та озера

А димить тут, здається, скрiзь...

Ще у стародавнi часи iндiанцi приходили сюди погрiти кiстки та наварити м’ясця...

Єллоустоунськi галявини з термальними виходами за площею в багато разiв перевершують камчатську Долину гейзерiв. Але якщо до росiйської цiкавини потрiбно дiставатися тiльки вертольотом або пiшки через тайгу, то гейзери в Єллоустоунi легко може побачити i дитина, i бабуся в iнвалiдному вiзочку. Задля цього навколо природних фонтанiв прокладено багато пiшохiдних i навiть велосипедних маршрутiв — такi собi дерев’янi дорiжки, якими легко пересуватися навiть у звичайному «мiському» взуттi, не завдаючи шкоди нi собi, нi вразливiй природi парку.

Один iз найвiдомiших гейзерiв — Старий Служака, що викидає струменi гарячої води на висоту понад 40 метрiв з iнтервалом приблизно 90 хвилин. Кожне виверження триває до 5 хвилин, i за цей час Служака видає на-гора до 32 тисяч лiтрiв окропу.

Працiвники стежать за перiодичнiстю вивержень, щоб туристи могли побачити дивовижу, не витрачаючи часу на чекання. Величезним амфiтеатром навколо гейзера розташованi ряди лавок для глядачiв. Щоразу збирається кiлькасот зацiкавлених. Вiльних мiсць немає — аншлаг!

Iнодi подивитися на Старого Служаку приходить i мiсцеве населення — бiзони.

А як пасує до цього феномену найсмачнiше в моєму життi морозиво! Його продають у найближчiй до гейзера будiвлi.

Працiвники парку докладають величезних зусиль, прагнучи зберегти вiд втручання людини всю цю вулканiчну красу. Адже навiть маленького камiнчика, кинутого в якусь вiковiчну «калюжу», досить, щоб назавжди порушити сполучення пiдземних западин, заповнених водою, та змiнити поведiнку джерел i гейзерiв. Так, наприклад, був загублений видатний гейзер, який бив на 17 метрiв щохвилини. Перiод порушився, а висота зараз становить близько 4 метрiв.

Що цiкаво, американцi вважають створення таких паркiв «нацiональною iдеєю номер один» i пишаються ними. Але не тiльки пишаються, а й подорожують по них цiлими родинами, з дiтьми та бабусями й дiдусями. Саме американцi становлять тут бiльшiсть туристiв. Пiд час кожних лiтнiх канiкул батьки прагнуть показати дiтям новий парк i прищепити їм любов та повагу до природи.

Щоправда, Єллоустоун помiтно потерпає вiд пожеж. Але виннi в цьому не люди, а численнi грози. Вiд цього стихiйного лиха страждають величезнi територiї. Працiвники ж заповiдника не втручаються в одвiчний перебiг подiй. Бо, по-перше, переважнiй бiльшостi тварин усе-таки вдається вчасно втекти вiд вогню. А по-друге, пожежа — явище цiлком природне, вважається, що дикий свiт достатньо добре до нього пристосований. Ба навiть отримує вiд пожеж певну користь! Один iз яскравих прикладiв цього — осики, яких тут удосталь. Висока температура грунту пiсля вогню стимулює корiння осик на утворення величезної кiлькостi молодих пагонiв. А цi пагони — чудовий корм для всiх копитних Єллоустоуну. Остання потужна пожежа трапилася тут 1988 року. Її слiди помiтнi й зараз. Але рани потихеньку затягуються, i тiльки виразнi корчi ще довго нагадуватимуть про невгамовну стихiю.

Кiлька слiв про найбiльше озеро парку. Воно має «оригiнальну» назву — Єллоустоунське — й знаходиться на висотi 2357 метрiв над рiвнем моря. Розмiри водойми — 32 х 23 кiлометри, довжина берегової лiнiї — приблизно 200 кiлометрiв, максимальна глибина — 119 метрiв. А середня лiтня температура води — лише 7°С. Як бачите, водойма не дуже придатна для купання. I це попри те, що за день джерела вливають у неї 11 733 лiтри гарячої води! Один iз наших кемпiнгiв був саме бiля Єллоустоунського озера, й американцi широко розплющеними очима дивилися на українцiв, якi вирiшили-таки скупатися на згадку...

Каньйон i водоспади

Ще одне з обов’язкових для вiдвiдування мiсць — Великий каньйон Єллоустоуну, за аналогiєю з Великим каньйоном Америки, що в Аризонi.

Гiгантська пам’ятка природи знаходиться в самому центрi нацiонального парку. Створила її своєю титанiчною працею рiчка, що «пропиляла» на довжинi 32 кiлометрiв м’якi породи на глибину 240–360 метрiв. Ширина каньйону — вiд 450 до 1200 метрiв. Цей шедевр утворився лише за якийсь десяток тисячолiть, що минули вiд останнього льодовикового перiоду. Саме завдяки м’яким породам — свiтло-жовтим, бурим i рожевим рiолiтам — мiсцевiсть i рiчка дiстали вiдому тепер на весь свiт назву «Єллоустоун», або просто «Жовтий Камiнь».

Та лише пропиляти глибочезний каньйон рiчцi здалося не досить. У творчому запалi — мабуть, аби надати витвору монументальної завершеностi — упродовж 30 кiлометрiв рiчка двiчi вiдчайдушно стрибає вниз iз запаморочливої висоти. Верхнiй водоспад, втiм, не дуже високий — лише 33 метри. Розташований вiн так, що близько до нього не пiдiбратися. Але це й не конче потрiбно: з оглядового майданчика вiдкривається непоганий краєвид i самого водоспаду, i легкого автомобiльного мосту позад нього.

Нижньому водоспадовi (94 метри) пощастило значно бiльше. По-перше, вiн утричi вищий за свого брата, а по-друге — бiльш фотогенiчний. Для його огляду є кiлька непоганих майданчикiв. Один iз них називається «Uncle Tom’s Trail» — «Стежина дядечка Тома». Але до роману «Хатина дядечка Тома» ця стежка не має вiдношення. Просто, як це завжди трапляється в Америцi, знайшовся якийсь пiдприємливий Том Ричардсон, котрий вирiшив за грошi показувати водоспад вiдвiдувачам i збудував для цього сходи. Спочатку було 528 сходинок, однак пiсля землетрусу частина їх зруйнувалась i тепер є тiльки 328. Споруда в типовому американському стилi: металева, на мiцних опорах, прикрiплена до крутої скелi. Схiдцi достатньо широкi, аби пропустити два зустрiчнi потоки цiкавих.

Спускаючись, ви дедалi виразнiше чуєте грiм водоспаду. Потiм у просвiтi мiж деревами з’являється пiвколо веселки. Але сам водоспад «на повен зрiст» буде видно лише з оглядового майданчика, де стоїть черга охочих отримати фото на тлi цiєї атракцiї. Далi треба зробити ще 328 крокiв угору — «назад до цивiлiзацiї». I на цьому шляху вже нiчого не вiдволiкає вiд спостереження провалля каньйону просто пiд вашими ногами. Це, я вважаю, допомагає здолати зворотнiй шлях значно швидше, нiж дорогу «туди»…

Людина невблаганно наступає на Природу. На ту саму Природу, яка й породила нашу зухвалу та безпорадну цивiлiзацiю. Продовжує зростати список живих створiнь, мимохiдь стертих iз лиця Землi важкою «командорською» ходою людства. «Лiс рубають — трiски летять» — без цього, на жаль, не виходить. Але можна i необхiдно, якщо справдi вважати себе людиною цивiлiзованою, мати на нашiй планетi якнайбiльше мiсць, де Природi була б гарантована безпека. Таких, як Заповiдник Заповiдникiв, Країна в Країнi — Єллоустоун.