Перший погляд на гаванi — й ви побачите десятки рiзнокольорових човникiв. Ступите на вулицi — й не зможете не помiтити яскравих автобусiв. Варто лише прогулятися Валлеттою — i захочеться проїхати в елегантному кiнному екiпажi. Нинi тi човники вже не служать громадським транспортом, але, як i колись, повсюдно використовуються рибалками. Автобусами досi їздять пересiчнi громадяни. Вальяжнi кароццини привертають увагу насамперед туристiв.

Луццу i дайса

Мальтiйцi вважають себе нащадками найкращих мореплавцiв давнини — фiнiкiйцiв, а головним спадком цих предкiв — рибальськi човни луццу. Як i мальтiйський хрест, суденця є одним iз символiв країни, вони навiть були зображенi на 25 центах мальтiйської лiри.

Човни луццу фарбованi у традицiйнi кольори: червоний, синiй та жовтий. Вiдомi вони насамперед «очима Озириса», або — за iншою версiєю — Гора, намальованi чи вирiзьбленi спереду. Давньоєгипетський бог неба Гор оживив свого батька, володаря пiдземного царства Озириса, давши йому проковтнути своє око… Мiф досить дивний, ясно одне: очi допомагають човну знаходити дорогу в негоду i туман, а також вiдлякують сирен i бережуть вiд зурокiв рибальську удачу.

Насправдi ж луццу — просто мiцне та надiйне судно, що може виходити в море практично за будь-якої погоди. Мальтiйцi їх дуже люблять i часто називають на честь якогось святого.

Iз плином часу луццу мало змiнювалися, тiльки замiсть весел почали користуватися спершу вiтрилами, а потiм — дизелем.

Кожне узбережне село на Мальтi й островi Гозо має свою luzzijiet — гавань для луццу. Рибалки щороку ремонтують, пiдфарбовують човни, а раз на п’ять рокiв здирають стару фарбу i роблять повний «техогляд». Цiкава деталь: найчастiше на обшивку луццу йде норвезька ялина, а на внутрiшнi роботи, дно та боковi каркаси — шотландська. Очевидно, надiйнiсть i ходовi якостi важливiшi за дальнiсть доставки i вартiсть сировини.

Є на Мальтi ще один улюблений тип човнiв — дайса. Вони теж рiзнобарвнi, але тут уже гама не обмежується червоно-синьо-жовтою. Дайси бiльш видовженi, вужчi й мають по високому дерев’яному «перу» на носi й кормi.

Найбiльше луццу та дайс на одиницю площi в гаванi зараз можна зареєструвати у рибальському селищi Марсашлокк на пiвднi Мальти. А в тамтешнiх ресторанчиках — покуштувати свi-

жовиловленого тунця, барабульку, султанку, макрель, камбалу, рибу-чорта й рибу-меч.

Автобуси

Це ще один повноправний «рухомий символ» Мальти. Правда, автобуси радше британськi, нiж мальтiйськi. Разом iз червоними телефонними будками, англiйською мовою та лiвостороннiм рухом вони належать до спадщини британського панування.

Найперший автобус, сiмнадцятимiсний, на Мальту завезли британцi в 1905 роцi, а до початку 30-х колiсного транспорту стало так багато, що довелося закрити єдину на островi залiзничну гiлку.

«Сучаснi» мальтiйськi автобуси — здебiльшого родом iз 50– 70-х рокiв. Попри це, а може, й завдяки цьому, до них, як i до човнiв, острiв’яни вiдчувають значний пiєтет. I так само називають на честь святого, вiдомої особи або ж, наприклад, просто «Beautiful Lady». А бiля вхiдних дверей любовно виводять: «Welcome аboard!»

Дверi не зачиняються (може, хiба взимку), компенсуючи вiдсутнiсть кондицiонерiв. Аби повiдомити водiя про своє бажання зiйти, треба смикнути за мотузочку, що йде вздовж усього даху i приєднана до старомодного дзвоника.

Дах автобусiв — бiлий, кузов — жовтий або жовтогарячий iз червоною смугою. Таке забарвлення стало традицiйним у 90-тi. До того автобуси були зеленi, а ще ранiше — рiзнi, вiдповiдно до маршруту. Площа острова Мальта — не бiльше київського Лiвого берега, а автобусних маршрутiв тут понад 90!

Мешканцi острова Гозо, мабуть, прагнучи пiдкреслити власну вiдособленiсть, пофарбували автобуси по-своєму: срiблястий дах, свiтло-сiрий кузов iз широкою червоною смугою посерединi.

А ось що об’єднує всi мальтiйськi автобуси, то це їхнє деренчання i гоцання у процесi пересування. Зате як цiкаво i кумедно хоч раз проїхатися на такому раритетi! Ну, й можна купити сувенiрний автобусик або магнiтик iз його зображенням.

На вулицях Мальти помiченi й цiлком сучаснi лайнери на низькiй платформi, що, безперечно, дуже зручно для лiтнiх людей i пасажирiв з обмеженими можливостями. Але, сподiваємося, ветерани дорiг iще довго курсуватимуть островом!

Кароццини

Так називаються дво- або чотиримiснi екiпажi, в якi запрягається один кiнь. Зараз їх цiнують бiльше як спадок далеких часiв, нiж як транспорт. А колись кароццини були найпоширенiшим засобом пересування. Принаймнi, у ХIХ сторiччi саме вони пiдтримували життєво важливе сполучення мiж селами.

Нинi ж, чекаючи на пасажирiв перед воротами Мдини чи на головнiй вулицi Валлетти, власники кароццинiв демонструють шмат вiтчизняної iсторiї. Персонажi це доволi колоритнi: часто огряднi, з рядами золотих ланцюжкiв на шиї, вони обговорюють останнi подiї або вилежуються на своєму транспортному засобi, чекаючи на охочих покататися. Черги не вишиковуються — цiну вони загинають дай Боже. Але є своя привабливiсть у такому «сiтi-турi»: анi кiнь, анi вiзник не проти зупинитися там, де ви примiтили гарний кадр. Водiй супроводжуватиме поїздку коментарями, неймовiрними легендами та захопливими iсторiями. Не вiдомо, вiрити чи нi, але послухати цiкаво.

Так чи iнак, ставши пасажиром екзотичного транспорту, ви самi перетворюєтесь на частинку мальтiйської iсторiї. I це вже цiлковита правда.