А що ми знаємо про улюбленого Ганса Християна? Тих-таки його казок читати — не перечитати. Мабуть, не всi й перекладенi нашою мовою. Його дорожнi нотатки англiйською трапилися менi пiд час поїздки до Данiї. Вiн навiть злигоднi в мандрiвцi змальовував казково. Мокрi чоботи в нього могли диктувати iсторiї перу, зморенi конi — дискутувати про стан дорiг i декламувати вiршi, а парова машина — вiдправляти телеграми. Андерсен побачив мало не всю Європу, побував у Америцi, Пiвнiчнiй Африцi й на Близькому Сходi. Об’їздив i рiдну країну. «Подорожувати означає жити», — зрештою написав вiн.

Беру приклад i вирушаю до Данiї лiтаком «Air Baltic». Цiкаво, що написав би про це славетний казкар?

РIБЕ

Лелеки, вiкiнги й готель-тюрма

Це мiстечко на пiвостровi Ютландiя добре вписалося в королiвсько-казкову тему. Рiбе потiшило травневим парадом тюльпанiв. Iз цих квiтiв були зробленi навiть рухомi композицiї у виглядi персонажiв легенд i бувальщин.

Мiсто найдавнiше в Данiї — засноване ще в 700 роцi, на доказ чого найпершим отримало монаршу грамоту. Втiм, жодних документiв не потрiбно, аби насититися досхочу старовиною та спокоєм пiвнiчної глибинки. Брукованi вулички, середньовiчнi будинки, собор i монастирi… Хочеться заблукати — блукай. Тiльки не забувай про ХХI столiття i обмежений час прес-туру.

У Рiбе чимало чарiвного. Наприклад, це єдине мiсто Данiї, у якому живуть лелеки (мабуть, завдяки цьому рiвень народжуваностi тут найвищий у країнi). I пара цих вибагливих птахiв гнiздується на шпилi однiєї з адмiнiстративних будiвель.

Зовсiм iншу атмосферу має готель-тюрма. Так-так, колишню в’язницю переробили на гостьовий будинок, де номери виглядають як камери — з гратами на вiкнах i аскетичними меблями, а коридорами блукають привиди, про якi персонал завбачливо розповiдає постояльцям на нiч. При цьому сервiс тут перфектний, як i по всiй Данiї.

У центрi мiста є Музей вiкiнгiв (www.ribesvikinger.dk). Але якщо хочете поринути в епоху цих суворих вояк, вдатних мореплавцiв, торговцiв, ковалiв i натхненних поетiв, — лiпше йдiть до Вiкiнг-центру. Цiле село середньовiчних скандинавiв нiби зiйшло iз супермультика «Як приручити дракона». Сотнi волонтерiв з усього свiту на час забувають про ноутбуки, айподи та iншу лабуду й починають жити тут «справжнiм», тобто казково-легендарним життям, яке потребує певних умiнь i старань. Пасти свиней — це вам не на кнопки тиснути. Навчать i мечем орудувати, чого вже там...

ФЮН

Казка його дитинства

На островi Фюн, у мiстi Оденсе, народився сам Ганс Християн Андерсен. Тут до свiту людей, богiв i природи вiн додав свiй власний свiт маленьких речей, якi вмiють вiдчувати, думати й розмовляти. Письменник i не мiг з’явитися на свiт у якомусь iнакшому мiсцi — ступивши на фюнську землю, я пiймала себе на думцi: «Нiби в казцi!»

Бо Фюн — це «iграшковi» вулички й будиночки, в яких смiливо можна оселяти казкових героїв. I це священний гай Главендруп (обережнiше, в ньому живе скандинавський бог Тор!) посеред якої височить магiчний камiнь iз рунiчними письменами. В Оденсе щонайменше три музеї Андерсена, де можна сповна уявити «Казку мого життя», як писав Ганс Християн. У тому числi й дитячий культурний центр, де персонажi казок оживають у сценiчних постановках i представленi у виглядi скульптур. У Музеї залiзницi можете вiдчути трепет казкаря перед паротягом як досягненням людської думки. А до зоопарку доведеться плисти човном, що тiльки додасть екскурсiї привабливостi.

Мiсто вирiзняється особливим мистецьким шармом. В його iсторичнiй частинi кiлька старовинних комор переобладнано пiд арт-центри. Дiє ремiсницький ринок. Нижче по рiчцi розташований музей просто неба, де вiдтворено сiльське життя ХVII столiття. Люди ночують у хатах пiд стрiхою, працюють у майстернях, вирощують худобу старовинних порiд i взагалi намагаються жити прекрасною минувшиною.

Хотiлося б вiдвiдати чарiвне Оденсе пiд час фестивалю Андерсена, а ще лiпше — на свято квiтiв. Вiдчула б себе Дюймовочкою…

КОПЕНГАГЕН

Десь ми вже це бачили…

У цьому мiстi Андерсен теж народився — уже як казкар, танцiвник, поет, автор романiв i навiть опер. Не знали? Маєте щастя вiдкрити для себе багато нового!

Якщо подумати, у Копенгагенi кожен iз нас уже бував — разом iз казковими героями. То чому б не зробити цю казку дiйснiстю?

Почали ми знайомство зi столицею досить оригiнально — з борту каяка (www.kajakole.dk). «Ваш одяг може виявитись мокрим», — попереджала програма, нiби натякаючи на абсолютну реальнiсть данської казки. Переконливо це довiв менi милий бiлоснiжний лебiдь — мабуть, колишнє Гидке Каченя, — який мало не перекинув моє хистке суденце, захищаючи своїх прекрасних лебеденят.

Копенгагенську старовину я сповна вiдчула в районi Нюхавн (Новий Канал). Над славнозвiсним каналом збереглися низки будинкiв 250-рiчної давностi. Колись тут були портовi бари, де розважались матроси i, бувало, зчиняли бiйки. Зараз у Нюхавнi панує спокiй. У водi вiддзеркалюються фасади рожевого, жовтого, блакитного кольорiв. Старi дерев’янi судна застигли на якорi пiд берегом.

Усi пам’ятають андерсенiвськi рядки про «собаку з очима, як Кругла башта». З оглядового майданчика на верхiвцi тiєї самої башти, дуже схожої на шахову туру, було чудово видно Копенгаген. Просторi парки, лабiринти брукованих вуличок, позеленiлi пам’ятники, будинки-залiзяки у стилi хай-тек, старовиннi шпилi, увiнчанi хрестами та флюгерами…

Ганс Християн всюдисущий. Менi вчувалось його iм’я навiть у назвi району Християнiя. Тут живуть хiпi, якi так i не змогли зробити свiт казкою, зумiли тiльки вiдвоювати для себе малесеньку «державу в державi». У районi дiють свої закони — наприклад, тут можна вживати наркотики. Водночас вабить богемна атмосфера, привiльне життя i мальованi будиночки Християнiї.

Ну i, звичайно, пам’ятники. I звичайно, Андерсену. На одному вiн, бронзовий, тримає розгорнуту книжку, яку мав би читати бронзовим малюкам. Але бездiтний казкар сказав скульптору — мовляв, як же я читатиму, коли менi так заважатимуть? Нi-нi, нiяких дiтей…

Символ мiста, скромний пам’ятничок Русалоньцi, примостився у водах гаванi, за метр вiд набережної Лангелiньє. Вiн створений на честь не так казкової героїнi, як прими королiвського балету, коханої одного пивного барона. Балерина позувати вiдмовилася, тож скульптор мусив просити власну дружину позувати ню. I слава їй у вiках — така нiжна, така лiрична вийшла Русалонька... I за 97 рокiв зовсiм не постарiла. Шанувальники прикрашають її до свят, найбiльшi фанати вже двiчi викрадали її бронзову голiвку, а манiяки регулярно обливають «дiвоньку-рибоньку» фарбою. «Кожному своє», — казав ще один «казкар», Фридрих Нiцше…

«ТИВОЛI»

Країна дитинства

Це теж у Копенгагенi, неподалiк вiд самої ратушi. «Сади Тиволi» (www.tivoli.dk) є одним iз найдавнiших паркiв розваг у свiтi. Їх вiдкрили ще у 1843-му. У церемонiї брав участь сам Андерсен. Дивно, але парк йому зовсiм не сподобався. Хоча атракцiон «Китайський базар» подав iдею казки про Солов’я та iмператора Пiднебесної.

Вiд андерсенiвського «Тиволi» збереглося хiба що озеро, створене на мiсцi старовинних фортифiкацiй. Не знизився й iнтерес данцiв i гостей країни до чудового мiсця вiдпочинку. Тут гарно гуляти, є багато ресторанiв i кафе, iгрових закладiв i сценiчних майданчикiв — усе для дiтей та дорослих. У старовинному театрi пантомiми ставляться «комедiї дель арте». В будь-яку пору року парк прикрашений численними квiтниками й водограями, що утворюють гармонiйний ансамбль. Ну, а атракцiони? Здебiльшого вони тут цiннi не так карколомнiстю i технологiчнiстю, як вiком i атмосферою минулих рокiв. Хоча є й сучаснi «пекельнi» машини.

Я особисто обрала атракцiю для наймолодшеньких, на якiй виявилося дуже багато дорослих дядечок i тiтоньок. I не пошкодувала. Сiла у «летючу валiзу» й полинула над свiтом казок — одна знайома з дитинства iсторiя за iншою, один абсолютно чарiвний антураж за iншим…

Увечерi «Сади Тиволi» огортаються романтичним ореолом. Барвистi вогнi освiтлюють китайськi павiльйони й вiдбиваються вiд дзеркальної поверхнi озера. Сцени i зали закликають на вистави, концерти, програми вар’єте та цирку. I розумiєш, що парк має-таки власне обличчя.

Тут навiть є своя гвардiя з хлопчакiв. Пiзно увечерi пiд звуки духового оркестру цi «олов’янi солдатики» роблять обхiд «Тиволi», пiсля чого бахкає гармата, повiдомляючи про закриття свiту розваг…

ПАЛАЦИ & ЗАМКИ

Спадок королiв

Продовжили нашу мандрiвку в казку королiвськi палаци та замки. В iнтер’єрах Розенборгу (www.rosenborgslot.dk) можна було простежити всi мистецькi стилi й iсторичнi подiї за триста рокiв iсторiї. А ще — оглянути колекцiю монарших регалiй, у тому числi головну корону.

У найгарнiшому палацi Данiї, Фредериксборгу (www.frederiksborgslot.dk), очам вiдкрилися рукотворнi панорами з iдеальними англiйськими садами й фонтаном епохи Ренесансу, а в самому палацi — ще й колекцiя портретiв Нацiонального музею iсторiї. Монархiя Данiї: казка наших днiв…

I звичайно, Кронборг у мiстi Ельсингор, вiдомий як «замок Гамлета» (www.visithelsingor.dk). Насправдi нiякого принца з таким iм’ям у Данiї нiколи не було, його туди «притягнув за вуха» Шекспiр, та й звали принца Амлетом. Але замок цiлком реальний. Вiн був зведений для збору мита з кораблiв, що пропливали поруч вузькою протокою. Нинi у грiзнiй фортецi — музей. Дуже цiкавий, iз костюмами Гамлета i Амлета (для порiвняння) та спочивальнею Офелiї. А у пiдвалах замку, кажуть, досi блукає привид Гамлетового батька. Хоча звiдки б йому там узятися?

Хай там як, а шекспiрiвська «казка» живе i перемагає: щороку в Кронборгу влаштовуються Гамлетiвськi фестивалi.

ДАНЦI

Життя у казцi

Нащадки войовничих вiкiнгiв живуть тепер iнакше i мають напрочуд добру вдачу. Такими їх зробила копiтка праця на громадський добробут. Данцi сумирно вiддають половину своїх заробiткiв на податки, з яких фiнансуються соцiальна допомога, громадськi проекти, комунiкацiї, екологiчнi технологiї.

I це не просто слова. Я на власнi очi бачила в дiї систему «гнучкого навчання», за якою урбанiзованi та комп’ютеризованi дiтки садять картоплю, завзято брьохаючи в дощ по багнюцi. Зате вмiтимуть вижити й поза мiстом, мислитимуть екологiчно i взагалi загартуються.

Екологiя у всякого данця тепер на вустах. Прiоритети в енергетицi давно змiстилися в бiк велосипедiв, альтернативних видiв пального i вiтроелектростанцiй. До цього я була готова, натомiсть цiни в копенгагенських крамницях спантеличили. На перший погляд, дуже схожi продукти кардинально рiзнилися за вартiстю тiльки тому, що в одних нема ГМО та штучних домiшок, а в iнших — є. У вiдомих брендiв одягу найдорожчими виявились речi у стилi «еко-шик»: виключно з натуральних матерiалiв, але такi практичнi, оригiнальнi й гламурнi…

Та остаточно зачарувала мене одна зустрiч. Вечiр. Маленьке данське мiстечко. Ресторан. Тиха сiмейна атмосфера. I раптом її осявають своєю появою семеро панянок неписаної краси. Усе при них: одягненi з голочки, у петличках квiточки, на зачiсках капелюшки, на черевичках iнтелiгентнi каблучки, на обличчях усмiшки. Панянки всiдаються за столиком, замовляють вино i страви. Панянки приязно усмiхаються на моє непереборне бажання познайомитися. «Сфотографувати? Нi-нi, не можна». Панянки зашарiлися на запитання, скiльки їм рокiв: «Наймолодшенькiй з нас — 87». (Прописом: вiсiмдесят сiм!) «У неї сьогоднi день народження». Панянки гречно попрощалися, сiли на свої велосипеди з квiтковими кошиками на передку й розтанули в далинi. Я ще встигла поцiкавитися, хто ж вони: дами з вищого свiту чи казковi феї? Виявилось, пенсiонерки. Одна з них вiдкрила свiй секрет: у неї п’ятеро дiтей, тринадцятеро онукiв i вона все життя пропрацювала в цьому-таки мiстечку поштаркою.

Ось вам i казочка, пане Андерсен…  

ГАНСИ І ХРИСТИЯНИ