У Парижi спека. Уфф... Прогулянки багатокiлометровими Великими Бульварами скасовуються — у гарячому повiтрi ще нестерпнiше лунають клаксони авт i тривожне ричання мотоциклiв. Зараз завершу заплановану на сьогоднi програму-мiнiмум, i щось треба iз цим робити. Музей Родена — дивовижнi скульптури в чудових (прохолодних!) залах; а ось палацовий курдонер лiпше обiйду по краєчку, де тiнь. Дiм iнвалiдiв, величний собор, довкола — прекрасний уквiтчаний садок, справжнiй витвiр мистецтва... Але кому в бiса допоможе пiдстрижений живоплiт, коли сонце в зенiтi? З оглядового майданчика навпроти Ейфелевої вежi всi заздрiсно дивляться далеко вниз, де у величезному басейнi фонтану кмiтливiшi люди купаються i грають у волейбол просто у водi.

Перед футуристичним центром Помпiду лежить купа тiл. Нi, не бiйтеся, це не масове самогубство клеркiв! Це починається вулична мiнi-вистава, а тiла належать персонажам, що зображають доведений до ручки «офiсний планктон». Глядачi на ура, близько до серця сприймають сюжет мiнi-пантомiми, де персонажi, умученi занудним життям, доходять до ручки.

Сходження вiд Гранд-Опера на Монмартр — мда-а, це була безглузда витiвка. Втратити кiлька кiлограмiв ваги можна було б i в саунi, й при цьому б не пiдгиналися ноги i не калатало б так шалено серце. На серединi пiдйому — «Мулен руж», ура, тут є сякий-такий скверик, де можна впасти на лавку i порятувати своє життя поїданням соковитого грейпфрута. Що я роблю сьогоднi увечерi? Проходьте собi, месьє турист, куди йшли — як ви взагалi можете думати про це в таку спеку! Он, iдiть до секс-шопу, там хоч кондицiонер.

До вершини гори ще ой як далеко. Вузькi монмартрськi вулички в’ються нагору серпантином, а скорочувати шлях сходами... хiба що пiсля крижаного коктейлю в «Cafe des 2 moulins» — «Кафе двох млинiв» на вулицi Лепiк. Саме тут працювала офiцiанткою неповторна Амелi з однойменного фiльму. Знiмiть мене, будь ласка, на тлi її портрету! Вас теж зняти? Не знала, що i в Японiї люблять це кiно…

Але далi, далi до Сакре-Кер. На вершинi гори, нарештi, вiдчувається рух повiтря, але якесь воно гаряче. Не допомагає. А от старовиннi фонтанчики питної води вигадали розумники — тут можна вмити обличчя. I руки, i ноги, i ще хлюпнути собi на спину.

Спробуємо пошукати порятунку не на горi, а в парку, серед зеленi. Скорiше в центр, до оспiваного французькими лiтераторами саду Тюїльрi! Дорогою можна забiгти до фонтану на Плас-де-ла-Конкорд, пiдставити обличчя водяним бризкам, розглядаючи чорно-золотих русалiв i русалок iз рибами в руках. Отепер — до входу в парк. Але що це? Куцi платани зовсiм не дають тiнi, пiд ногами лише пiсок та сухе листя, що їх вiтер ганяє туди й сюди та кидає в писок, аж рипить на зубах! На дитячий майданчик без капелюшка з широкими крисами не наважується поткнутися жодне дiтисько. Лiпше, певно, перебiгти до Люксембурзького саду — це ж усiм садам сад, якщо вiрити Джо Дассену! Ага, бачу, й вiн не дуже розрахований на спеку. Навколо ставка перед палацом на металевих крiслах сидить, чи пак, лежить кiлька вiдчайдухiв (здається, аж трохи тхне горiлим м’ясом). На пухнастому газонi в затiнку дерев компанiя займає останнє вiльне мiсце бiля таблички «Прохання на цьому газонi не лежати». В густiших заростях парку всi лавки давно зайнятi.

Нi, щось воно не те. Тягне до води. I нехай це навiть буде урбанiстична, закута в гранiтнi набережнi Сена. Вперед!

Оце так диво... Що то за незрозумiлi синi прапорцi тягнуться набережною, уздовж краю води? Що це за пальми — не виросли ж вони з каменю? О-ла-ла! Паризький мер, вочевидь, не лiтає в космосi, а дбає про городян. На плакатах написано, що для тих, хто не змiг виїхати за мiсто, в рамках акцiї «Парi Плаж» цiле лiто дiятимуть... штучнi пляжi, влаштованi на набережнiй Сени. Генiальна iдея! Усе як на справжньому пляжi, крiм того... що в Сенi нiхто й нiколи не купається. Зате насипано вдосталь пiску, на якому можна засмагати або нiжитись на лежаках пiд пляжними парасольками, робити пасочки та пiщанi шато. Набережною-променадом тепер прогулюються тисячi людей. То тут, то там бачиш вуличних комедiантiв, музикантiв, реперiв; ось прокотилася гучною кольоровою хвилею карнавальна хода клубу самби. За ними спостерiгають не лише з пляжу, а й зверху, з мостiв, а кому хочеться повеселитися, прилаштовуються у хвiст i йдуть за процесiєю, пiдтанцьовуючи та пiдспiвуючи.

Через кожну сотню метрiв влаштовано фонтанчики питної води — сюди, «на водопiй», рано чи пiзно приходять усi, й можна спостерiгати за найрiзноманiтнiшими персонажами. У тому числi малюками: бiлими, чорними, жовтими, яких батьки вмочають у воду. А ось там, далi, ще один досконалий винахiд — душi, якi не ллють воду, а розбризкують водяну пару. Всi хутко влазять пiд них, як є, тiльки ховають фотоапарати. Боже, яка насолода!

Сутенiє. Пляж зачиняється, люд розбрiдається по домiвках i кав’ярнях. Починається вечiрнє життя. З приходом темряви, коли загоряються лiхтарi та вмикається пiдсвiтка мостiв, на набережних навпроти людно i весело. Просто на каменi, звiсивши ноги над водою, сидять i лежать компанiї з гiтарами й без, сидять закоханi парочки — вiд тинейджерiв до п’ятдесятирiчних. Вони, як i ми, приносять iз собою щось смачненьке та пляшку французького (а якого ж iще?) вина. Але наливають його — нi, не у пластиковi стаканчики, а нормальнi келихи. Що скажеш — французи!

Тут i там набирають пасажирiв кораблики на вечiрню прогулянку пiд мостами. Парижани привiтно махають людям на суденцях i усмiхаються. Он компанiя пiдлiткiв жонглює смолоскипами, а далi бiля своїх подертих наметiв вiдпочивають мiсцевi гаврошi. А за мостом Сюллi, вiдбувається чарiвне дiйство. Сюди, сюди поспiшайте всi тi, хто шукає в Парижi романтики! На кiлькох iмпровiзованих майданчиках танцюють парижани. Вхiд вiльний, приходять усi, хто хоче — хтось буває тут щовечора, хтось рiдше, а хтось приблукав, як от я, випадково. Танцювальний ареал подiлений мiж стилями. На бiльшому просторi, нагорi у скверi, зо двi сотнi молодих людей танцює запальну сальсу. Нижче, просто понад водою, в одному з «амфiтеатрiв», оточеному сходами, на яких сидять люди (теж iз вином i смаколиками), двiчi на тиждень танцюють танго, а в iншi днi чергуються свiнг i самба. Сьогоднi день «мiського танго» — нескладного, але зворушливого, яке називають «коханням на п’ять хвилин». Пари на один танець утворюються партнерами у будь-яких поєднаннях вiку i кольору шкiри. Хлопцi запрошують елегантних бабусь-парижанок, дiдусi — ясна рiч, молоденьких дiвчат. Ось неповторна парочка: вона — пiд метр вiсiмдесят, струнка чорна газель iз точеною фiгуркою, довгою шийкою та коротким волоссям, наче статуетка. Вiн — сивий, напiвлисий дiдусь, на голову нижчий вiд партнерки, але... дає раду з танго! Вона: нiжно схиляє голiвку до нього. Вiн: кладе голову їй на груди i ледь не стiкає в Сену вiд задоволення. Ще одна зворушлива пара — подружжя за шiстдесят. Вiн — у коротких штанах, iз зiбраним у хвiст волоссям, з кульчиком у вусi й дикiй кислотнiй футболцi. Вона — нормальна французька панi. Залишивши принесене вино на сходах, вони йдуть на майданчик i танцюють. Подивiться, вiдчуйте, яка хвиля нiжностi йде вiд них...

Подивлюсь-но навколо (суто iз дослiдницьким iнтересом, звичайно!). «Бiлi» француженки — нiчого особливого, сiрi горобчики на тлi ефектних кольорових дiвчат. А от французи... М-м-м... нiвроку, нiвроку... Особливо отой, праворуч, бiля лiхтаря.

Але про що це я? А, про танцi. Йдемо далi. Ого, тут лунає не магнiтофон, грають живi музики. Це майданчик фольку. Ой-ой-ой, куди це ви мене тягнете? Нi, я не вмiю це танцювати! Навчите? Ну добре, спробуємо. Кристiан? Дуже приємно, Елен. З України?! Так, месьє, уявiть собi. Буре на два такти, буре на три такти, фанданго, полька’, мазурка’... «Запалював» танцюючих i керував процесом дiдуган-скрипаль iз бiлими вусами, схожий на Астерикса, але за два метри зростом. А тепер усi в коло! Крок, крок, обертаємося, кружляємо, крок, крок, змiнюємо партнера. Ось усiх кличуть навчатися старовинного танку з Пiренеїв. З Овернi. З Бретанi…

Аж ось збувається моя таємна мрiя — потанцювати вальс... Уявiть собi: нiч, вогнi Парижа, зворушливий тембр акордеона i партнер, який мiцно тримає тебе, кружляючи мiж iншими парами, i при цьому пiдспiвує мелодiї вальсу...

На змiну спекотному дню приходить нiч. Спекотна нiч у Парижi.