Дивовижно, як легко й невимушено вiн змiнює боксерськi рукавички на пiджак i галстук. Вiталiй Кличко — чемпiон свiту з професiйного боксу, засновник провiдної промоутерської компанiї України в цьому спортi. Вiн же — депутат Київради i лiдер полiтичного блоку свого iменi. Вiн же — кандидат наук у галузях фiзвиховання та фiлософiї. Вiн же — вiдомий у свiтi доброчинець. А ще — син, брат, чоловiк i тато.

— Вiталiю, чим зараз дужче переймаєтеся — полiтикою чи спортом?

— Переважно полiтикою. Хоча спорт займає теж неабияку частину життя. Адже поки що якраз вiн приносить Українi перемоги, якi нам сьогоднi вкрай потрiбнi. Впевнений, що з часом вiд цих досягнень перейдемо до звершень в економiцi та суспiльному розвитку.

— Як далося вам повернення на ринг? Є якiсь секрети?

— Насправдi, я не переривав тренувань i не перериватиму нiколи. Це стиль життя. Завжди тримаюся принципу «у здоровому тiлi — здоровий дух». Скептики були враженнi моєю перемогою пiсля 4-рiчної паузи. Але це лише пiдтверджує важливiсть досвiду, як i в будь-якiй справi. У полiтицi теж отримую знання та вмiння, якi застосовую для досягнення високих результатiв.

— Що спiльного i що вiдмiнного у психологiї спорту й полiтики?

— У спортi люди стають суперниками тiльки на короткий час, пiд час змагань. I переможцiв там не судять. А головне — є чiткi правила, якi суворо контролюються. Вiдчуваєте рiзницю з полiтикою? В нiй навiть закони, написанi самими полiтиками, часто не дiють. Саме це мене вразило — вiдсутнiсть принципiв, норм i будь-яких правил. У спортi бiльшу частину наших дiячiв дисквалiфiкували б пожиттєво. I якщо в деяких державах дiють чiткi правила, то в Українi вони зовсiм вiдсутнi. Якщо й далi наша полiтика буде такою, ми не прийдемо до спiльної мети — жити в сучаснiй країнi за сучасними стандартами. Оце i є завдання для нашого поколiння — змiнити правила чи, точнiше, зробити їх дiєвими.

Ми у блоцi Вiталiя Кличка хочемо донести українцям, що полiтика — це справа всiх i кожного! Поки не змусимо чиновникiв працювати на себе, залишатимемось розмiнною монетою в iграх влади. Яскравий приклад — ситуацiя в моєму рiдному мiстi. Київ може стати на один рiвень з iншими європейськими столицями. Комусь цi слова здадуться надто пафосними й простими. Але, як кажуть, вся складнiсть — у простотi. Команда Кличка не мрiє вскочити у крiсла чиновникiв, «роздiляти i володарювати». Ми давно в полiтицi й змогли встояти перед великими спокусами. Зараз наш блок —

єдина опозицiйна сила, яка не дає дрiмати столичнiй владi. Чудово усвiдомлюємо, що згодом нам доведеться «розгрiбати» проблеми спустошеного нею мiста, але ми до цього готовi.

— Кажуть, ви знаєте, як вивести країну з кризи. Дасте рецепт?

— В Українi потрiбно закiнчити конституцiйну реформу, оскiльки президент i прем’єр не можуть подiлити мiж собою повноваження. Так ми ще довго переживатимемо кризу довiри. Довiри до влади, суддiв, правоохоронцiв... Останнi соцопитування просто забили цвях на трунi демократiї — лише 2 вiдсотки людей в Українi довiряють парламенту!

Дуже правильно вчинили керiвники пiдприємств, якi не чекали ухвалення антикризових дiй, як манни небесної, а взяли iнiцiативу на своїх фабриках i заводах у власнi руки. Це була перемога, i завдяки їй економiка країни остаточно не зайшла у «штопор». Отже, не потрiбно багато говорити, давати рецепти, треба ставати до роботи.

— Як взагалi у вас з’явилося прагнення суспiльної дiяльностi? Чому ви вирiшили, що за вами пiдуть люди?

— Спорт дав можливiсть менi вiдкрити багато країн i познайомитися з видатними людьми свiту. Щоразу, повертаючись на батькiвщину, запитую себе — чому передовi правила й стандарти не працюють у нас?

Знаходячись в епiцентрi рiзноманiтних подiй, маю можливiсть привернути увагу великих компанiй, залучати впливових осiб i звичайних людей до розв’язання проблем суспiльства. За пiвтора десятки рокiв нам iз братом вдалося вкласти у доброчиннi проекти по всiй планетi десятки мiльйонiв доларiв. Переважно це програми, зорiєнтованi на дiтей, тобто iнвестицiї в майбутнє. Ми вдячнi тим, хто допомагав нам, i робимо те саме для iнших.

— А коли ви захотiли стати чемпiоном i побачили таку можливiсть? Чи правда, що все це завдяки вашiй дитячiй клятвi побити Майка Тайсона?

— Головне — мрiяти й втiлювати свої мрiї. Треба ставити амбiцiйнi цiлi та досягати їх!

Що ж до Тайсона… Справдi, якось я обмовився перед шкiльними друзями, що обов’язково виграю в нього. Минув час, Тайсон вийшов на пенсiю, але той чемпiонський пояс, яким володiли вiн та Мохаммед Алi, я все ж здобув.

— Ви жили в рiзних куточках свiту, народилися взагалi у Киргизстанi… Де у вас що зараз?

— Так, я народився в Киргизiї, в родинi вiйськового. Ми з батьками подорожували по всьому Радянському Союзу. З 1984 року живемо в Києвi. Подальшими своїми мандрами ми з братом зобов’язанi вже спортивнiй кар’єрi. Але перебування в Нiмеччинi або Америцi сприймаємо як вiдрядження i завжди повертаємося додому, в Україну. Хай як добре приймають за кордоном, ми там лише гостi. Тiльки повертаючись до Києва, почуваємося щасливими.

Своє майбутнє пов’язуємо з Україною, яка повинна стати державою свiтового рiвня. За багато рокiв працi ми досягли певних результатiв у спортi, тепер свiй досвiд застосовуємо тут. В Українi вже шiсть рокiв дiє доброчинний «Фонд братiв Кличкiв», що опiкується здоров’ям молодi та сприяє популяризацiї здорового способу життя. Наша компанiя «K2 East Promotions» допомагає молодим талановитим українцям досягти успiху в свiтовому боксi. Та найбiльше роботи — в полiтицi. Зараз я формую команду однодумцiв, проводжу зустрiчi з городянами. Iнвестую свiй час та енергiю в країну.

— Як вважаєте, Захiд i свiт у цiлому розвивається правильним шляхом?

— Не можна категорично говорити: шлях цiєї країни правильний, а цiєї нi. Скрiзь свої особливостi. Але… Є свiтовi соцiальнi стандарти. У США я мав можливiсть вiдвiдувати бiблiотеку Конгресу, знайомитися з роботами провiдних економiстiв i полiтикiв свiту. I переконався, що iсторiя повторюється. Знаєте, який висновок? Не треба робити з України другої Америки чи Європи, треба просто запозичувати все найкраще. Неможливо копiювати американську систему виходу з Великої депресiї, бо, щоб чинити як Рузвельт, потрiбно бути Рузвельтом. Маємо не копiювати, а навчатися.

— Як гадаєте, куди йти Українi — в Європу i НАТО чи до Росiї?

— Питання дуже заполiтизоване. Причому всiм вiдомо — хоч би що казали полiтики, вирiшувати народу. Крапка! Що ж до Євросоюзу та ЄЕП, то на першому планi мають бути нацiональнi iнтереси, нацiональний прагматизм i, якщо хочете, егоїзм. Не треба рватися до Європи, треба досягати євростандартiв!

— Якою бачите нашу столицю, її майбутнє у європейському контекстi?

— Україна унiкальна! Саме в нас з’явилася перша в свiтi конституцiя, наша мова — у першiй свiтовiй трiйцi за мелодiйнiстю, Пабло Пiкассо захоплювався нашими художниками... Україна — центр Європи, i ми маємо довести, що це не лише географiчний факт. Вiд нас залежить, наскiльки ми збережемо залишене нам предками, аби потiм майбутнi поколiння погоджувались iз Михайлом Булгаковим, який називав Київ найкращим мiстом у свiтi.

— Що так i що не так, на вашу думку, роблять зараз «батьки» Києва?

— Це не батьки — скорiше, загарбники. «Нестандартне» мислення мера, м’яко кажучи, не пiдходить для управлiння мегаполiсом. Я прочитав безлiч праць, законодавчi акти багатьох країн про системи мiсцевого самоврядування, вивчав досвiд Нью-Йорка, Парижа, Стокгольма... Найдужче менi iмпонує комунальна система Швецiї. Там заборонено комунальним пiдприємствам мати прибутки, всi грошi вкладаються у розвиток системи. Електростанцiя може бути у приватних руках, але мережi — нi. Порiвняйте з київською системою… I таких прикладiв тисячi.

— Якої ви думки про стан українського спорту?

— Україна входить до двадцятки провiдних спортивних держав. Перлина серед олiмпiйських видiв — звiсно, футбол. Нещодавно це довели гравцi нашого «Шахтаря», якi здобули кубок УЄФА. У нас вiдкрили стадiон елiт-класу, який не має аналогiв у Європi. Україна виборола право приймати «Євро – 2012»…

Щодо професiйного боксу, то лiдером у нашiй країнi є промоутерська компанiя «K2 Eаst Promotions». Головна мета її — популяризацiя в Українi та країнах СНД турнiрiв свiтового рiвня, пошук талановитих боксерiв. У активi компанiї — 15 спортсменiв, 8 iз яких уже гучно заявили про себе на свiтовому ринзi. Хто зараз не знає Юрiя Нужненка, Заурбека Байсангурова, В’ячеслава Узелкова? Потенцiал розвитку профi-боксу в Українi надзвичайний, адже маємо чудову аматорську школу. I наше завдання — втримати цю планку й вивести професiйний бокс на перше мiсце за популярнiстю серед видiв спорту в країнi. А ще — сприяти тому, щоб успiхи наших чемпiонiв були вiдомi всьому свiту.

— Бокс досить жорстокий вид спорту. Чи хотiли б ви, щоб вашi дiти займалися ним?

— Я буду вдячний долi, якщо мої дiти не займатимуться боксом. Сам почав його практикувати випадково. Досяг хороших результатiв, та це далося нелегко. Професiйний ринг — надто важка праця. Моїм дiтям досить двох боксерiв — дядька i тата. Але якщо вони матимуть велике бажання, менi не лишиться нiчого iншого, як їм допомогти. Мiй старший син зараз захоплюється шахами, їздить верхи, грає в тенiс…

— Братiв Кличкiв пiдтримує вiдомий «алкогольний» бренд, вони самi володiють пивним брендом… Хiба це не суперечить спорту?

— Є правила, i головне з них — треба знати мiру в усьому. У кожної людини завжди є вибiр, i реклама цього вибору в нас не забирає.

З iншого боку, свiтовий бренд «Nemiroff» уже багато рокiв iнвестує в розвиток спорту в Українi, завдяки спiвпрацi з компанiєю ми побудували i щороку плануємо вiдкривати новi й новi сучаснi спортивнi зали, вiдкритi для всiх. Хiба це суперечить спорту?

— Яку роль вiдiграють грошi, iнтриги у професiйному спортi? Чи здатнi вони, наприклад, примусити програти?

— Iнтриги завжди були й будуть. Професiйний бокс — це шоу. Треба пiдiгрiвати публiку «жовтими» новинами, гучними заявами. Так роблять переважно тi, кому немає чого «сказати» на рингу. Вiзьмiмо приклад iз британцем Девiдом Хеєм. Чим вiдомий цей спортсмен? Тим, що носить одну й ту саму футболку та безперервно повторює, що вiн знищить братiв Кличкiв. Ну й що? Далi розмов так i не дiйшло. «Хоробрий» Хей навiть не спромiгся показати нам висновки медкомiсiї, яка б пiдтвердила його травму.

А щодо штучних програшiв — це не до мене. Iз таким запитанням до нас iз Володимиром ще нiхто не наважився пiдiйти. (Смiється).

— Ви стали об’єктом свiтового iнформацiйного простору. Як у ньому почуваєтеся?

— Нiсенiтницi про себе читаю лише у вiтчизнянiй пресi. На минулих виборах навiть встановлено антирекорд такої «уваги» до моєї персони у виглядi 35 тонн газет i листiвок iз брудним текстом. Уявляєте, скiльки пiдручникiв можна було б зробити? Ранiше я дивувався фантазiї авторiв, а тепер напевно знаю, звiдки ноги ростуть i скiльки це коштувало замовнику.

Здебiльшого негатив ллється з громадсько-полiтичних видань, у спортивних же ви прочитаєте про мене зовсiм iнше.

— Як виглядає зараз Україна з-за кордону, що про неї кажуть у сферах, де ви обертаєтеся?

— Ось нещодавно прочитав у «Newsweek», що в Українi олiгархи керують усiма справами держави, а свiй вплив купують за грошi. «The Gardian» назвав мера Києва «українською популiстською вiдповiддю лондонському Борису Джонсону, який вигадав оригiнальний спосiб задобрення виборцiв за допомогою спiву». Сумно, що на нас дивляться крiзь призму таких людей. Деякi знайомi полiтики за кордоном кажуть, що за нашими дiячами цiкаво спостерiгати, бо вони собi таке дозволяють... Але Україна — це не реалiтi-шоу! Американцi, якi з таким натхненням розповiдали про «помаранчеву революцiю», тепер бачать у нас потенцiал для народних бунтiв…

Звiсно, багато негативу про нас насаджують спецiально. Але, за великим рахунком, ми самi це дозволяємо. Нашi полiтики загрались, їм нема дiла нi до звичайних людей, нi до репутацiї держави.

— Ви їздите по всiй планетi. Все-таки — якi мiсця найкращi у свiтi?

— Справдi, я бачив дуже багато. Спочатку захоплювався рiзними куточками свiту, iз задоволенням мандрував. Та коли надто часто це робиш, дуже хочеться додому. Щоразу, повертаючись до Києва, помiчаю якiсь новi цiкавi речi. Надзвичайне враження — коли рiдне мiсто проводжає першою весняною зеленню, а вже за кiлька днiв зустрiчає квiтучими каштанами!

— Чи просто в такому режимi пiдтримувати родиннi стосунки?

— Дуже актуальне питання. Так, непросто. Але на те й родина, щоб розумiти i пiдтримувати. Деякi знайомi дивуються, що на свята ми не особливо велику увагу придiляємо подарункам. Головний подарунок для нас — коли всi вдома, вiд дiдуся з бабусею до онукiв!

— Часто бачитеся з батьками? Хто вони за професiєю, як вас виховували?

— Ми виросли в сiм’ї вiйськового авiатора та вчительки початкових класiв. Вiдверто скажу — були непосидючими, завдавали багато клопоту. А оскiльки наш батько вiйськовий, то й дитинство було екстремальним. Якось я принiс додому з полiгону протитанкову мiну…

Тато для нас iз братом завжди був i залишається лiдером та прикладом. Образ сильної людини — батька — зобов’язував нас нiколи його не пiдводити.

— Чи є у великого боксера й полiтика якiсь маленькi домашнi захоплення, хобi?

— Переiнакшу запитання — «чи є у вас домашнi обов’язки?». Вiдповiм — є. Повертатися додому! (Усмiхається). Чимало часу проводжу в перельотах мiж мiстами, країнами, континентами. Дружина запитує: «Коли ж цьому буде край?» Кажу: «Наталю, коли ти виходила замiж, я попереджав, що в мене дуже динамiчне життя».

Щодо хобi, то це активний вiдпочинок. Вiсiм рокiв тому друзi розповiли менi про кайт-серфiнг, я побачив нацiональнi змагання в Нiмеччинi… I в менi заграло хлоп’яцтво! Так захопився, що я на першому ж тренуваннi дiстав травму, навiть довелось йти до лiкаря. I що б ви думали? Наступної весни я почав готувати свiй кайт! Бачили б ви обличчя дружини та брата! (Смiється). А зараз Володимир теж захоплюється цим спортом. Хороший кайт-серфiнг — у Єгиптi, на Червоному морi, тому на минулi травневi свята вдалося кiлька днiв «половити вiтер». До речi, наш Днiпро нiчим не поступається, ми з братом цього лiта переважно серфили там. У цьому точно маємо свiтовий стандарт!