Напевно, жодна нацiя у свiтi не придумала стiльки забав «на гранi фолу», як iспанцi. I все завдяки химерному поєднанню в них лiнощiв i неприборканих пристрастей. Чого вартi лише їхнi кориди? А славно- i сумнозвiсний бiг бикiв у Памплонi? А карнавали? Якщо за першiстю їх проведення iспанцi поступаються iталiйцям, то за кiлькiстю та «вiдв’язнiстю» — це ще хто його знає.

Є й суто «продуктовi» iгрища. У передмiстi Мадрида щороку вiдбувається «Велике борошняне побоїще», у Сан-Асенсо — «Битва кларету», славнозвiсного мiсцевого вина... Але серед таких баталiй найвiдомiша i, без сумнiву, найяскравiша — це «Томатина» в мiстi Буньоль, що за пiвсотнi кiлометрiв од Валенсiї. «Найзадрипанiша фiєста» — називають її мiсцевi.

Звiдки така чудасiя? Є двi версiї — середньовiчна i майже сучасна. За першою, нiбито у давнi часи в Буньолi правив алькальд, який дуже любив музикувати, але робив це жахливо. Якось вiн вийшов на ринковий майдан i вирiшив ощасливити городян своїм мистецтвом. За що вони й вшанували його тим, що мали пiд рукою — стиглими помiдорами. Прихильники мера вiдповiли недоброзичливцям тим же, i в битву втягнувся весь базар…

Та ймовiрнiше i не менш екстравагантно виглядає iнша, значно ближча до нас iсторiя, що вiдбулася у серпнi 1945-го, невдовзi пiсля вiйни. Люди зiбралися на майданi подивитися традицiйний парад гiгантських фiгур. Гурт молодикiв почав штовхати ряджених, зав’язалася бiйка. А оскiльки було це бiля овочевих лоткiв, то в хiд пiшли стиглi дари валенсiйських ланiв. Полiцiя розiгнала хулiганiв. Але через рiк гаряча iспанська кров знову далася взнаки — хлопцi зiбралися в тому ж мiсцi й у той же час, цього разу вже запасшись власними томатами. I знову в повiтрi лiтали червонi снаряди, розбризкуючи сiк. Усе повторилося й наступного серпня…

Спочатку це забороняли, а потiм змирилися. Правда, у 1957-му учасники битви розперезалися так, що почали атакувати нi в чому не винних перехожих i шкодити мунiципальному майну. «Баста!» — сказала мерiя, i дiйство, яке здобуло в народi назву «Томатина», не вiдбулося. Обуренi городяни з напускною трагiчнiстю влаштували «Похорон помiдора». Через два роки, не знiсши кпинiв, влада Буньоля вирiшила — раз не можна заборонити, треба очолити. I запровадила суворi правила, якi обмежували тривалiсть неподобства та збитки вiд нього.

До 1975 року учасники приносили помiдори iз собою, а потiм їх почали постачати… монахи ордену святого Луїса Бертрана. Згодом їх узялися завозити мунiципальнi служби, i «кривавi» наслiдки баталiї стали перевершувати всяку уяву.

Нинi, в останню середу серпня, все вiдбувається так. Спочатку мiсто ретельно готується. Хто завiшує балкони целофаном, а хто навпаки — вiдкриває їх чимширше в очiкуваннi веселухи. Хто скидає парадне вбрання i вдягає бувалi в томатi шорти й футболку, а хто ще й начiпляє на обличчя маску для пiдводного плавання. У мiсто вводиться «важка бронетехнiка» у виглядi десяткiв самоскидiв, ущерть наповнених помiдорами. На останню «Томатину» витрачено близько 140 тонн цих овочiв! Причому вони мають бути по-справжньому стиглими, бо iнакше не уникнути травм i не досягти такого чудово-огидного ефекту бризок i патьокiв.

I ось подається сигнал до бою — кiлька ракет, начинених… звiсно, помiдорами. Народнi маси кидаються на штурм самоскидiв. У кузовах сидять представники органiзаторiв i «поливають» натовп згори помiдорним «вогнем». А той їм активно вiдповiдає, не забуваючи розчамкувати дари землi на мармизi ближнього свого. Поступово вулицi перетворюються на канали томатного соку, а учасники свята — на буйних втiкачiв iз психлiкарнi. Вони вже забувають, де верх i низ, жбурляють помiдори у вiкна, штовхають сусiдiв у калабанi та здiйснюють запливи рiзними стилями в червонiй юшцi. Причому, зважаючи на кiлькiсть попередньо випитого вина й вiдсутнiсть туалетiв, схоже, вулицями тече не лише помiдорний сiк…

Битва на майданi навпроти мерiї триває лише двi години. А по мiсту перестрiлки точаться з 11-ї ранку по 11-ту вечора. Завершується все масовим купанням у басейнi з томатним соком. Опiсля бiйцi та жертви ретельно вiдмиваються водою зi шлангiв. А остаточний лад мiськi служби наводять лише пiд вечiр наступного дня. I не нарiкають.

Чим пояснити терплячiсть городян i заради чого переводиться стiльки чудових помiдорiв? По-перше, буньольцi й самi не проти раз на рiк скинути адреналiн. По-друге, «Томатину» вони вважають свiтовою рекламою своїх фiрмових овочiв. А по-третє, всi збитки покриває туризм! Населення Буньоля у звичайнi днi становить якихось 10 тисяч мешканцiв, а пiд час «Томатини» зростає у кiлька разiв. Свято триває цiлий тиждень i включає не лише помiдорне дуркування, а й численнi концерти, танцi, феєрверки, екскурсiї та зависання в мiсцевих ресторацiях.

Iспанськi сеньйори не такi вже й дурнi пустуни. Вони знають, як на шару розважитися, ще й заробити…