|
Країна сповнена парадоксiв. Чого варта лише назва. Багато хто, почувши про М’янму, досi замислюється, в якiй же частинi свiту вона знаходиться, i лише при словi «Бiрма» згадує, що це одне й те саме. Така ж iсторiя з мiстом Янгоном — колишнiм Рангуном. Столиця з нього 2006 року перенесена до мiстечка Найп’юдо, i тепер її у звичному сенсi слова держава не має. Та найбiльша дивина: країна з таким яскравим колоритом, багатющою культурою i тропiчною природою — мало вiдома у туристичному свiтi. Нею довгi десятилiття править вiйськовий режим, звiдси й мiжнародна iзольованiсть. Але «дозована лiбералiзацiя економiки» та «народна дипломатiя» вже роблять свою справу. I треба квапитися, щоб застати тут iстинний дух Азiї. 
Алмазнi розсипи Янгона
Колишня столиця залишається «воротами країни», вiдправним пунктом для авiаподорожей її територiєю. П’ятимiльйонний Янгон вiдрiзняється вiд Бангкока не тiльки часом (годинник треба перевести назад на пiвгодини — чи не парадокс?), а й своєю колонiальною атмосферою. Практично нема висоток, бiльшiсть будинкiв — на три-чотири поверхи, всюди парки та великi озера. З-помiж тропiчної зеленi виблискують на сонцi шпилi тисяч позолочених пагод.
Повнiстю зберiгся британський колонiальний центр, розташований навколо пагоди Суле i неподалiк вiд великого порту. Тут найвища у Пiвденно-Схiднiй Азiї концентрацiя вiкторiанських споруд. Якби все це вiдреставрувати, Янгон мiг би перетворитись на типову європейську столицю з домiнуванням архiтектурного стилю «старої доброї Англiї».
Дороги в мiстi вузькi, автобусiв небагато, людей переважно возять вiдкритi, вкрай переповненi машини. Таксi та приватний транспорт представленi
старими японськими авто. А ще в Янгонi неможливо зустрiти моторолерiв: вони тут забороненi.
На вулицях досить чисто, хоча зустрiчаються червонi калюжi. Туристи спочатку сприймають їх за кров. Насправдi це залишки бетелю, якi випльовують на тротуар перехожi. Жують цю рослину тут постiйно як тонiзуючий засiб та освiжувач подиху. 
Культурних цiкавин у Янгонi вистачить на три-чотири днi. Але якщо часу замало, вiдразу прямуйте до Шведагону, цiєї 98-метрової ступи в оточеннi 64 менших блискучих конусiв. Кажуть, на неї пiшло 30 тонн золота. Усi бiрманськi монархи свого часу жертвували на Шведагон стiльки коштовного металу, скiльки важили самi. Купол храму прикрашають 5448 дiамантiв i 2317 рубiнiв, а верхiвку його вiнчає велетенський дiамант на 76 каратiв. Янгонцi кажуть, що пiд час минулорiчного циклону «Нагрiс» коштовне камiння розлетiлося по всьому комплексу, але вiруючi все швидко зiбрали й вiддали служителям. Навколо ступи — ще 100 храмiв, павiльйонiв, дзвiниць, закритих вiд сонця мiсць вiдпочинку, а також безлiч капличок для вiруючих, де вони можуть втирати у зображення Будд сусальне золото з тонких аркушiв паперу. Всюди багато монахiв у червоних накидках, якi проводять тут днi у фiлософських роздумах.
Шанувальникiв колонiальної архiтектури недавньої столицi iнтригує Старе мiсто (даунтаун). Споруджене воно переважно британцями, але серцем його вважається пагода Суле, китайський квартал i Шотландський ринок. Мечетi та християнськi храми, почорнiлi вiд часу будинки, плетиво телефонних дротiв — усе це занурює в якусь дивну й давню атмосферу.
В центральному парку на озерi стоїть копiя королiвської барки «Каравейк». Вона складається з двох мiфiчних птахiв, що символiзують кохання та вiрнiсть. Усерединi — три поверхи примiщень iз залою урочистостей та рестораном, де вiдзначають весiлля заможнi бiрманцi, а також перiодично вiдбуваються дипломатичнi прийоми.
У мiстi дуже багато садiв i квiтникiв, а величезнi дерева буквально затуляють собою будинки. Янгон ще iнколи називають «зеленою столицею Сходу».
«Дорога до Мандалаю»
Подорожувати дорогами країни неймовiрно довго. Автобуси старi й нерiдко виходять iз ладу, а вузькi шляхи переповненi бiрманськими биками. Зате лiтаки у М’янмi курсують навiть на вiдстань 150 кiлометрiв. Здебiльшого це досить новi АТР-72 з пропелерами чи реактивнi «Фоккери».
Мандалай — друге за значенням мiсто М’янми, розташоване в центрi країни, майже за 700 кiлометрiв од Янгона. Назва його означає «благословенна земля». Нiбито сам Будда благословив зелений схил над рiвниною для побудови нового мiста. До захiдного свiту слово «Мандалай», як i «Мауглi», потрапило завдяки Редьярду Кiплiнгу та його поемi «Дорога до Мандалаю». Вiдтодi воно зустрiчається у назвах готелiв, музичних колективiв i казино в Європi й Америцi.
У мiстi мешкає 1,2 мiльйона осiб, причому третина населення — китайськi емiгранти. Моторолерiв тут дуже багато, а ось машин у кiлька разiв менше, нiж у Янгонi.
У центрi знаходиться кремль — квадратна у планi фортечна стiна червоної цегли з ровом, 48 баштами i гарними тиковими вiзерунками. Всерединi дислокується велика вiйськова частина, а на стiнах висять гасла про керiвну роль армiї в життi країни. 
Трохи осторонь — славнозвiсний Мандалайський пагорб, iз пагоди на вершинi якого вiдкривається панорама мiста й рiчки Iравадi. Ним походжають монахи в червоних накидках, iз горщиками для пiдношень i вiялами вiд спеки. Бiля пiднiжжя пагорба розташована пагода, на територiї якої «розгорнута» найбiльша релiгiйна книга свiту, зроблена у виглядi 729 мiнi-пагод, в кожнiй з яких зберiгаються мармуровi «аркушi» з буддiйськими текстами.
Та все-таки символом мiста є Махамунi-Будда — чотириметрова статуя Просвiтленого, вкрита золотом i коштовним камiнням. Вiруючi чоловiки мастять її сусальним золотом, а жiнок сюди не допускають. Коли хвора людина потре рукою вiдповiдну дiлянку тiла Махамунi-Будди, вона неодмiнно одужає. Рано-вранцi монахи вкривають тiло статуї жовтими шовковими тканинами i здiйснюють урочистий ритуал омовiння її обличчя та чищення зубiв. За тими «гiгiєнiчними процедурами» спостерiгають тисячi людей.
Навколо Мандалаю теж чимало цiкавого. Поруч, у мiстечку Амарапурi, збудовано найбiльший тиковий мiст у свiтi, що простягнувся над озером на 1208 метрiв. Прогулянка ним пiд спекотним сонцем дуже втомлює, та опiсля може втiшити розмаїття виробiв iз тикового дерева, що їх у затiнку продають мiсцевi мешканцi разом iз холодними напоями. У мiсцевостi Сагайн налiчується 400 храмiв. А в поселеннi Мiнгун знаходиться найбiльша у свiтi недобудована пагода iз цегли, висота якої пiсля завершення робiт мала становити 150 метрiв. Там же — 90-тонний бронзовий дзвiн, другий у свiтi за вагою пiсля московського Царь-Колокола. За ними розкинулась незвичайна бiла пагода Хсинбуйме з огорожею у виглядi семи велетенських океанських хвиль. Через феноменальну симетричнiсть форм i величезну площу цей комплекс називають «бiрманським Тадж-Махалом».
Iз квiткою за вухом
Бiрманцi своїм виглядом зацiкавлюють не менше, нiж архiтектурнi дива Сходу. Зазвичай чоловiки одягнутi в сорочку та довгу спiдницю лонджi (вона перiодично спадає, тому її знову i знову перев’язують). Дiвчата мастять щоки та лоб бiлими фарбами, якi нiбито захищають вiд сонячних променiв i зберiгають молодiсть шкiри. Багато красунь носить за вухом тропiчнi квiти.
Мешканцi великих мiст i навiть дiти здебiльшого непогано знають англiйську мову — не найгiрший спадок колонiальних часiв. Найпоширенiшим привiтанням є «Мiнгаларбар!» («Будьте благословеннi!»), що замiнює будь-якi iншi ввiчливi звертання.
Бiрманцi дуже привiтнi й завжди радi допомогти, однак навiть їх може розлютити бiлий турист, який не знiме взуття та шкарпетки при входi до пагоди. До релiгiї тут ставлення особливе. Кожен жертвує грошi на вiдбудову храмiв i допомагає монахам, а заможнi люди зазвичай утримують по кiлька служителiв культу.
У країнi понад 200 тисяч ченцiв i черниць, а в центральних районах для них навiть є цiлi мiстечка. Вражає картина урочистого ходу монахiв вулицями, коли тисячi людей у червоних накидках, вишикувавшись у довгу лiнiю, iз молитовно складеними руками крокують уперед довгi кiлометри.
Вiйськових же, про яких так багато пише свiтова преса, побачити вдалося лише кiлька разiв.
ЮНЕСКО i менталiтет
Але мандруємо далi. Баган (Паган) — унiкальне мiсце на схiдному березi рiчки Iравадi, де на 42 тисячах квадратних кiлометрiв знаходиться 2000 (!) релiгiйних споруд. Зранку над Баганом лiтають повiтрянi кулi, а для тих, хто не має змоги заплатити за квиток, є оглядова вежа.
Усi спроби ЮНЕСКО оголосити цю зону культурною спадщиною людства закiнчуються нiчим: вiруючi вiдбудовують давнi пагоди за допомогою сучасної цегли, нехтуючи закликами органiзацiї зберегти святинi у первiсному виглядi. Бiрманцi взагалi вважають своїм священним обов’язком вiдновлення зруйнованих храмiв. Серед найповажнiших людей тут — ковалi, якi у потi чола виготовляють сусальне золото для куполiв.
Типова пагода-пайя обов’язково має вхiд, який охороняють два мiфiчнi леви, центральну башту iз позолоченими Буддами та традицiйну огорожу. Пiдлога складається з мармурових плит, вдень страшенно гарячих вiд сонця. Зовнi храм iз його рiзьбленням по каменю, як правило, гарнiший нiж усерединi, де переважають простi вапняковi стiни без будь-яких прикрас.
Найкращий краєвид Багана вiдкривається з верхньої платформи жовтої пагоди Швесандав. Звiдти видно, як численнi споруди мiняться у слабких променях сонця i зрештою зникають у туманi тропiчного вечора. А вночi, пiдсвiченi потужними лампами, храми Багана взагалi являють фантасмагоричне видовище: тисячi вогнiв серед джунглiв у повнiй тишi…
Опiй для народу
Рушаємо на схiд країни, до штату Шан. Вiн колись мав сумнiвну славу, адже тут вирощували мак i торгували опiєм з нього по всьому свiту. Бiльшiсть наркобаронiв здалась владi, за що отримала право займатись легальним бiзнесом, а опiйнi поля нинi засадженi тютюном i чаєм. 
Символ штату — озеро Iнле (22 на 10 кiлометрiв). Люди живуть на ньому в будинках на палях i пересуваються довгими вузькими човнами. Суденця рухаються так стрiмко, що здається, нiби їхня передня частина просто летить над водою. Пейзажi вражають: плавучi городи, посеред каналiв у поселеннях — величнi пагоди, з туману виринають силуети рибалок на каное... «Вiзитка» Iнле — «одноногi» гребцi, якi тримають весло рукою i ногою, що вивiльняє iншу руку для рибальства. У крамницях нерiдко для приваблення туристiв торгувати ставлять представниць «довгошийого» племенi падаунг.
Пiсля годинної подорожi човном, переходу через джунглi та водоспад опиняємось у мiсцевостi Iндейн, де на одному квадратному кiлометрi височiє 2000 омитих дощами й обвiтрених маленьких червоних ступ. Вони не реставрованi й хиляться у рiзнi боки, мов у нiмому докорi.
Головна подiя року для приозерних мешканцiв — жовтневий фестиваль П’яти Будд. Пiд час нього проходять змагання човнiв, на якi 14 поселень виставляють команди по 100 гребцiв. Яскраво вбранi люди пливуть довжелезними човнами пiд парасолями, гребучи рукою та ногою пiд ритуальнi спiви з гучномовцiв. За останнiм човном з’являється королiвська барка, на якiй везуть священних Будд, укритих таким шаром золота, що вирiзнити їхнi риси майже неможливо. Десятки тисяч людей збираються подивитись на цей великий човен у формi мiфiчного золотого птаха, а сотнi охочих супроводжують його з ранку i до сутiнкiв на власних плавзасобах. Увечерi багато туристiв милуються заходом сонця, яке освiтлює безкiнечнi поля лiлей на дзеркально чистiй поверхнi озера.
Бенгальськi вогнi гостинностi
Утомлених враженнями та переїздами туристiв запрошують вiдпочити на березi Бенгальської затоки. Вода у нiй кришталево чиста, незважаючи на пiщане дно, береги мальовничi та малолюднi. Єдиною незручнiстю тут вважають прозорих медуз, практично не помiтних у водi. Тутешнi рибалки ловлять баракуд — великих морських щук. Решта мiсцевих живуть за рахунок туристiв, вiдкриваючи навпроти готелiв недорогi заклади харчування з морепродуктами.
Ну, а готелi — розкiшнi. Вони займають величезнi угiддя, багато декорованi статуями мiфiчних iстот i фонтанами. Кiмнати великi, з чудовими тиковими меблями. Працiвники дуже чемнi й завжди готовi допомогти, оскiльки отримують 80 доларiв — за мiрками М’янми, добрi грошi. Великими готельними комплексами керують європейцi чи австралiйцi, що начебто заохочує захiдних туристiв.
Кожен власник вважає справою честi перетворити своє дiтище на тропiчний сад. У автопарках зустрiчаються старi колонiальнi автомобiлi й автобуси — не через бiднiсть, а задля шарму. На свята гостям пропонують рiзноманiтнi фольклорнi дiйства, вечiрнi виступи лялькових театрiв при смолоскипах. У кожному готелi неодмiнно є спа-центр. Подушки та постiльну бiлизну перiодично вкривають пелюстками духмяних квiтiв…
Усе це в сукупностi з фантастичною екзотикою країни перетворює м’янмський вояж на незрiвнянну схiдну казку. Навколо багато iнших «казок»: Таїланд, Iндiя, Китай… Але ця — окрема, своя i добре забута свiтом. А може, воно й на краще?
ЦІКАВО ЗНАТИ
З 1962 року в М’янмi при владi перебуває вiйськовий режим, представники якого обiцяють здiйснити перехiд до демократiї у 2010 роцi.
Члени свiтового спiвтовариства, що визнають вiйськовий режим, називають країну М’янмою, а тi, що цього не роблять, – Бiрмою (ця назва використовувалась до 1989 року, коли вiйськовi силою зупинили народнi заворушення в Рангунi та перейменували країну).
90 вiдсоткiв рубiнiв, якi продаються у свiтi, походять iз М’янми, однак до Захiдної Європи та Японiї вони постачаються через третi країни: Таїланд, Камбоджу та Iндiю. 
Бiрманець У Тан — єдиний генеральний секретар ООН iз Пiвденно-Схiдної Азiї.
У країнi заборонено демонстрацiю кiнострiчки «Рембо IV» та продаж її на DVD як такої, що паплюжить честь армiї.
ПРИЄМНО ПРИВЕЗТИ
- Лакові вироби з Багану.
- Статуетки iз сандалового дерева з тонким ароматом.
- Високоякiснi рубiни кольору голубиної кровi з мiсцевостi Могок.
- Срiбнi люльки, гуслi та посуд.
- Шовковi тканини й шарфи з провiнцiї Шан.
- Бiлий чай iз Шану.
- Буддiйськi статуетки, вкритi сусальним золотом i кольоровим склом.
- Ляльки з традицiйного марiонеткового театру.
- Качинськi довгi сумки на плече зi срiбними «нитками».
|
